Особливий заповіт Бога з Ізраїлем

Боже відношення до Ізраїлю

1.1. Ізраїль – це вибраний народ

Ізраїль – це єдиний народ, який Бог вибрав, щоб він був Його народом і тим народом, який приймає Його любов і благодать. Мойсей сказав до Ізраїлю: «Бо ти – народ святий у Господа, Бога твого; тебе вибрав Господь, Бог твій, щоб ти був народом вибраним з-поміж усіх народів, що на землі. Не за те прихилився до вас Господь і вибрав вас, що була велика кількість вас, бо ви були найменшим з усіх народів. А через те вивів вас Господь рукою сильною й визволив вас із дому неволі, з рук фараона, царя єгипетського, що Він вас любив і виповнив присягу, що нею присягав батькам вашим» (Повторення. Закону 7:6-8).

Бог покликав спочатку Авраама з Уру Халдейського, який і став родоначальником всього народу Ізраїлю. Ісаак, Яків і Йосип були патріархами, цієї новонародженої нації. В Єгипті коли єврейський народ був в рабстві, близько 400 років, він дуже сильно розмножився. Бог використав Мойсея щоб вивести не маленьку групу, а вже націю євреїв з рабства Єгипту, в якій тільки чоловіків було шістсот тисяч, і які були готові до війни. І саме пустиня була особливим місцем, де Бог продовжив формувати цей народ як націю, Він дав їм десять заповідей, закон Божий. В цьому народі народились пророки і царі які пророкували про прихід Месії.

Від самого початку цей народ мав перевагу над іншими тому, що Бог по особливому відносився до них. Серед цього народу було багато пророків, чого не було в інших народів. Цей народ служив живому Богу, а інші народи служили різним витворам людським (ідолам).

Особливий заповіт Бога з Ізраїлем

Також перевага Ізраїлю була в тому, що між ним і Богом був укладений заповіт. Перші заповіти були укладенні ще з Авраамом, фізичним батьком всіх євреїв (Бут. 12:15-17) і духовним батьком всіх віруючих (Рим. 4:11)[1].

Заповіт з Ізраїльтянами, що відбувся біля гори Синай (Вих. 19:1), містить два основні принципи. Перший Сам Бог встановлює обітниці і зобов’язання Свого Заповіту. Другий – від людей тепер очікується, щоб вони прийняли їх у покірній вірі.

Божі обітниці на горі Синай були тими, що Бог обіцяв дати ізраїльтянам ханаанську землю після їхнього визволення з єгипетського ярма (Вих. 6:3-6, 19:4), бути для них Богом та прийняти їх як Свій народ (Вих. 6:7, 19:6). Кінцевою Божою метою було привести Спасителя в цей світ через народ Заповіту.

Через Свій Заповіт з ізраїльтянами Бог мав плани й стосовно інших народів: бачачи вірність Ізраїлю Богові та отримані від Нього благословення, вони прагнутимуть наблизитися до Господа, стати частинкою Його громади віри (Повт. Закону З. 4:6). Врешті, через обіцяного Відкупителя, народи світу також будуть запрошені прийняти ці обітниці. Отже, заповіт мав також і місіонерське значення[2].

Це є також одною з дуже важливих переваг. Не одному народові на цій землі не були дані такі заповіти, як вибраному народу Ізраїлю. Бог Сам піклувався про них.

Їм був даний Закон

Перевага Ізраїлю також є в тому, що Бог дав їм через Мойсея Закон. Закон (від гебр. Torah - наставляння) – сутність, фундамент, якого-небудь явлення або збір правил людської поведінки[3].

Одним із найважливіших аспектів перебування народу Ізраїля біля гори Синай було отримання Божого Закону через Мойсея.

Закон був даний у зв’язку з Заповітом, що Бог уклав зі Своїм народом, Закон викладав вправила, зумовлені Завітом, яких народ повинен був дотримувати у вірності Господу Ісусу, Якому він належав. Закон відкриває Божу волю для поведінки Його народу (Вих. 20:1-17; 21:1-24:8). Призначення Закону полягало не в тому, щоб бути засобом отримання спасіння для не спасенних, адже люди, яким він був даний, вже мали спасительні відносини з Богом (Вих. 20:2). Через Закон вони дізнавалися, яке праведне життя Бог бажає бачити у них по відношенню до Нього як свого Відкупителя, так і до свого ближнього. Божою благодаттю ізраїльтяни повинні були дотримуватися Закону, щоби підтримувати свої відносини з Богом у вірі (Повт. Закону 28:1-2, 30:15-20). Закон виражав Божу природу і характер, тобто Його любов, доброту, справедливість і ненависть до гріха. «В посланні до Римлян Павло малює подвійну картину відношення юдея до закону. Вони наставляють других, будучи самі наставлені; вони – вчителі іншим, будучі самі навчені»[4].

Закон діяв, як тимчасовий сторож для Божого народу, аж поки не прийшов Христос (Гал. 3:22-26).

Ні в якому іншому народі не було Закону від Самого Бога. А Своєму народу Бог дарував Закон. Це також є перевага.

Боже відношення до Ізраїлю

1.1. Ізраїль – це вибраний народ

Ізраїль – це єдиний народ, який Бог вибрав, щоб він був Його народом і тим народом, який приймає Його любов і благодать. Мойсей сказав до Ізраїлю: «Бо ти – народ святий у Господа, Бога твого; тебе вибрав Господь, Бог твій, щоб ти був народом вибраним з-поміж усіх народів, що на землі. Не за те прихилився до вас Господь і вибрав вас, що була велика кількість вас, бо ви були найменшим з усіх народів. А через те вивів вас Господь рукою сильною й визволив вас із дому неволі, з рук фараона, царя єгипетського, що Він вас любив і виповнив присягу, що нею присягав батькам вашим» (Повторення. Закону 7:6-8).

Бог покликав спочатку Авраама з Уру Халдейського, який і став родоначальником всього народу Ізраїлю. Ісаак, Яків і Йосип були патріархами, цієї новонародженої нації. В Єгипті коли єврейський народ був в рабстві, близько 400 років, він дуже сильно розмножився. Бог використав Мойсея щоб вивести не маленьку групу, а вже націю євреїв з рабства Єгипту, в якій тільки чоловіків було шістсот тисяч, і які були готові до війни. І саме пустиня була особливим місцем, де Бог продовжив формувати цей народ як націю, Він дав їм десять заповідей, закон Божий. В цьому народі народились пророки і царі які пророкували про прихід Месії.

Від самого початку цей народ мав перевагу над іншими тому, що Бог по особливому відносився до них. Серед цього народу було багато пророків, чого не було в інших народів. Цей народ служив живому Богу, а інші народи служили різним витворам людським (ідолам).

Особливий заповіт Бога з Ізраїлем

Також перевага Ізраїлю була в тому, що між ним і Богом був укладений заповіт. Перші заповіти були укладенні ще з Авраамом, фізичним батьком всіх євреїв (Бут. 12:15-17) і духовним батьком всіх віруючих (Рим. 4:11)[1].

Заповіт з Ізраїльтянами, що відбувся біля гори Синай (Вих. 19:1), містить два основні принципи. Перший Сам Бог встановлює обітниці і зобов’язання Свого Заповіту. Другий – від людей тепер очікується, щоб вони прийняли їх у покірній вірі.

Божі обітниці на горі Синай були тими, що Бог обіцяв дати ізраїльтянам ханаанську землю після їхнього визволення з єгипетського ярма (Вих. 6:3-6, 19:4), бути для них Богом та прийняти їх як Свій народ (Вих. 6:7, 19:6). Кінцевою Божою метою було привести Спасителя в цей світ через народ Заповіту.

Через Свій Заповіт з ізраїльтянами Бог мав плани й стосовно інших народів: бачачи вірність Ізраїлю Богові та отримані від Нього благословення, вони прагнутимуть наблизитися до Господа, стати частинкою Його громади віри (Повт. Закону З. 4:6). Врешті, через обіцяного Відкупителя, народи світу також будуть запрошені прийняти ці обітниці. Отже, заповіт мав також і місіонерське значення[2].

Це є також одною з дуже важливих переваг. Не одному народові на цій землі не були дані такі заповіти, як вибраному народу Ізраїлю. Бог Сам піклувався про них.

Їм був даний Закон

Перевага Ізраїлю також є в тому, що Бог дав їм через Мойсея Закон. Закон (від гебр. Torah - наставляння) – сутність, фундамент, якого-небудь явлення або збір правил людської поведінки[3].

Одним із найважливіших аспектів перебування народу Ізраїля біля гори Синай було отримання Божого Закону через Мойсея.

Закон був даний у зв’язку з Заповітом, що Бог уклав зі Своїм народом, Закон викладав вправила, зумовлені Завітом, яких народ повинен був дотримувати у вірності Господу Ісусу, Якому він належав. Закон відкриває Божу волю для поведінки Його народу (Вих. 20:1-17; 21:1-24:8). Призначення Закону полягало не в тому, щоб бути засобом отримання спасіння для не спасенних, адже люди, яким він був даний, вже мали спасительні відносини з Богом (Вих. 20:2). Через Закон вони дізнавалися, яке праведне життя Бог бажає бачити у них по відношенню до Нього як свого Відкупителя, так і до свого ближнього. Божою благодаттю ізраїльтяни повинні були дотримуватися Закону, щоби підтримувати свої відносини з Богом у вірі (Повт. Закону 28:1-2, 30:15-20). Закон виражав Божу природу і характер, тобто Його любов, доброту, справедливість і ненависть до гріха. «В посланні до Римлян Павло малює подвійну картину відношення юдея до закону. Вони наставляють других, будучи самі наставлені; вони – вчителі іншим, будучі самі навчені»[4].

Закон діяв, як тимчасовий сторож для Божого народу, аж поки не прийшов Христос (Гал. 3:22-26).

Ні в якому іншому народі не було Закону від Самого Бога. А Своєму народу Бог дарував Закон. Це також є перевага.