Наслідок святості Бога

Святість Божа

Господь закликав кожного християнина до святого життя. Всіх без виключення. Його заклик направлений не тільки до пастирів, проповідників, місіонерів. Кожен християнин будь-якої національної приналежності, будь він бідний або багатий, вчений чи ні, впливовий або абсолютно не відомий, покликаний до святості. Християнин-слюсар і християнин-банкір, скромна домогосподарка і могутній глава держави — всі без відмінності покликані бути святими.

Цей заклик до святого життя заснований на тому, що Сам Бог святий. Саме тому, що Він святий, Бог вимагає, щоб ми були святі. Багато християн володіють тим, що можна назвати «культурною святістю». Вони пристосовуються до характеру і норм поведінки навколишніх християн. Оскільки християнська культура навколо них в більшій або меншій мірі свята, то і самі такі християни відносно святі. Але Бог зве нас не до уподібнення навколишнім християнам. Він закликає нас уподібнитися Йому. Святість означає не що інше, як уподібнення характеру Самого Бога.

В цій роботі я хотів б дослідити аспект Божої святості. А також дослідити деякі місяця з Святого Писання, які говорять про Божу святість.

1. Що означає термін «святість»

Біблійний словник Брокгауза присвоює терміну «святість» таке значення: «чистота; отделение от греха».

Слово «святість», як воно вживається в Писанні, означає і велич Божу, і чистоту, і етичну досконалість Його сутності. Святість — одна з якостей Бога і, отже, — невід'ємна сторона Його характеру. Святість Бога невід'ємна від Нього так само, як невід'ємне саме Його існування або, наприклад, Його мудрість або всезнання. Бог не може не знати істини, і Він не може і діяти інакше, як тільки праведно.

Самі по собі ми не завжди знаємо, що вірно, правильно і справедливо. Буває, що ми мучимося з ухваленням рішень, не зовсім для нас ясних в етичному відношенні. «Що можна, а чого не можна робити?» — питаємо ми себе. У Бога, як ми знаємо не виникає ніколи таких проблем і питань. Його довершене знання виключає всякі сумніви в тому, що вірно, а що ні.

Буває, проте, що навіть розуміючи, що вірно, а що ні, ми не бажаємо чинити  так, як треба. Бо правильний вчинок може зажадати від нас жертви або зачепити нашу самолюбність (наприклад, якщо потрібно визнати перед ким-небудь свій гріх), або перед нами опиниться ще яка-небудь перешкода. Але з Богом це ніколи не трапляється.

От чому святість Бога абсолютно вільна від всякого зла. Ми говоримо, що одяг чистий, коли на ній немає ніяких плям, або золото чисте, коли воно очищене від всяких домішок. Так само ми можемо роздумувати про святість Божу, в якій відсутнє зло. Згідно Івана: «Бог є світло, і немає в Нім ніякої темряви» (1 Ів. 1:5). Коли в Писанні мовиться про темряву і світло, це має етичне значення. Так, Іван повідомляє нам, що Бог абсолютно вільний від якого б то не було зла і, що Він Сам — суть етичної чистоти.

Висновок

В своєму досліджені я прийшов до такого висновку, що Божий приклад святості надзвичайно високий . Нам потрібно його наслідувати. Хоча ми повинні пам'ятати, що Бог приймає нас виключно завдяки заслузі Христа, Божий приклад для формування нашого характеру, наших відносин, і вчинків поміщений в словах: «Будьте святі, тому що Я святий». Ми повинні сприйняти це зі всією серйозністю, якщо хочемо зростати в святості.

Бог ненавидить гріх, де б його не зустрів, —чи у святого, чи у грішника. Він не може ненавидіти гріх у одного і не помічати його у іншого.

Святість є саме тим чого так не вистачає сучасним християнам. Про це не є модно і популярно говорити. Але тим паче це не змінює Божого відношення до гріха. Тому часті роздуми над святістю Бога і над витікаючою з цього Його ненавистю до гріха є сильним засобом, що утримує нас від гри з гріхом. У Писанні сказано, що «в страху провадьте час вашого тимчасового за мешкання». (1 Петра. 1:17).

На основі того факту, що Бог святий, слід вивести дві важливі речі:

1. Між Богом і грішником існує глибока пропасть (Іс. .59,1 і далі; Аввак.1,13). І не тільки грішник віддалений від Бога, але і Бог віддалений від грішника. До того, як з'явився гріх, людина і Бог спілкувалися один з одним; тепер це спілкування порушене і неможливе.

2. Ми повинні наближатися до Бога «з благоговінням і страхом» (Євр. 12,28). Правильний погляд на святість Божу приводить до правильного розуміння гріховного «Я». Упокорювання, розкаяння і сповідання витікають з Біблійного погляду на святість Божу.

Бібліографія

1. В.Боєчко, Храм Духа Святого, «Добрий самарянин», Львів, 2003, 417 ст.

2. В.Мензіс, Біблійні доктрини, LIFE, Спрінгфілд, США, 1999, 332 ст.

3 . Нельсон, Библейские истины, LIFE, 1997, 126 ст.

Святість Божа

Господь закликав кожного християнина до святого життя. Всіх без виключення. Його заклик направлений не тільки до пастирів, проповідників, місіонерів. Кожен християнин будь-якої національної приналежності, будь він бідний або багатий, вчений чи ні, впливовий або абсолютно не відомий, покликаний до святості. Християнин-слюсар і християнин-банкір, скромна домогосподарка і могутній глава держави — всі без відмінності покликані бути святими.

Цей заклик до святого життя заснований на тому, що Сам Бог святий. Саме тому, що Він святий, Бог вимагає, щоб ми були святі. Багато християн володіють тим, що можна назвати «культурною святістю». Вони пристосовуються до характеру і норм поведінки навколишніх християн. Оскільки християнська культура навколо них в більшій або меншій мірі свята, то і самі такі християни відносно святі. Але Бог зве нас не до уподібнення навколишнім християнам. Він закликає нас уподібнитися Йому. Святість означає не що інше, як уподібнення характеру Самого Бога.

В цій роботі я хотів б дослідити аспект Божої святості. А також дослідити деякі місяця з Святого Писання, які говорять про Божу святість.

1. Що означає термін «святість»

Біблійний словник Брокгауза присвоює терміну «святість» таке значення: «чистота; отделение от греха».

Слово «святість», як воно вживається в Писанні, означає і велич Божу, і чистоту, і етичну досконалість Його сутності. Святість — одна з якостей Бога і, отже, — невід'ємна сторона Його характеру. Святість Бога невід'ємна від Нього так само, як невід'ємне саме Його існування або, наприклад, Його мудрість або всезнання. Бог не може не знати істини, і Він не може і діяти інакше, як тільки праведно.

Самі по собі ми не завжди знаємо, що вірно, правильно і справедливо. Буває, що ми мучимося з ухваленням рішень, не зовсім для нас ясних в етичному відношенні. «Що можна, а чого не можна робити?» — питаємо ми себе. У Бога, як ми знаємо не виникає ніколи таких проблем і питань. Його довершене знання виключає всякі сумніви в тому, що вірно, а що ні.

Буває, проте, що навіть розуміючи, що вірно, а що ні, ми не бажаємо чинити  так, як треба. Бо правильний вчинок може зажадати від нас жертви або зачепити нашу самолюбність (наприклад, якщо потрібно визнати перед ким-небудь свій гріх), або перед нами опиниться ще яка-небудь перешкода. Але з Богом це ніколи не трапляється.

От чому святість Бога абсолютно вільна від всякого зла. Ми говоримо, що одяг чистий, коли на ній немає ніяких плям, або золото чисте, коли воно очищене від всяких домішок. Так само ми можемо роздумувати про святість Божу, в якій відсутнє зло. Згідно Івана: «Бог є світло, і немає в Нім ніякої темряви» (1 Ів. 1:5). Коли в Писанні мовиться про темряву і світло, це має етичне значення. Так, Іван повідомляє нам, що Бог абсолютно вільний від якого б то не було зла і, що Він Сам — суть етичної чистоти.

Наслідок святості Бога

Святість Бога знаходиться у цілковитій згоді з Його божественним характером. Це означає, що всі Його думки і дії — наслідок Його святості. В зв'язку з цим поглянемо на наше життя. З часом, у міру того як ми зростаємо в нашому християнському житті, у нас до певної міри розвивається християнський характер. Ми удосконалюємося в таких чеснотах, як чесність, чистота і упокорювання. Але ми не завжди поступаємо згідно нашому образу мислення. Ми говоримо неправду або піддаємося нечистим думкам. Потім це приводить нас в розчарування, оскільки подібні вчинки не відповідають нашому характеру. З Богом такого не відбувається. Він завжди поступає згідно Своєму святому характеру. І до такої ж святості Він закликав і нас, сказавши: «Будьте святі, бо Я святий».

Адже якщо Бог абсолютно святий, то ми можемо бути упевнені, що все, що Він робить з нами, завжди абсолютно і справедливо. Ми нерідко піддаємося спокусі ставити під сумнів справи Божі і скаржимося, що Він несправедливий до нас. Але це сатанинська брехня — саме так сатана поступив з Євою. Він їй, по суті, сказав наступне: «Бог з вами не справедливий» (Бут. 3:4-5). Але Бог по Своїй божественній властивості просто не може бути несправедливим. А оскільки Бог святий, то і всі Його справи святі.

Ми вірою  повинні прийняти той факт, що Бог святий, навіть якщо при важких обставинах нам може здатися, що це не так. Скаржитися на Бога — означає заперечувати Його святість і стверджувати, що Він несправедливий. У XVII столітті Стівен Чарнок заявив: «Йому не так образливе заперечення Його буття, як заперечення Його чистоти; перше перетворює Його на Бога неіснуючого, друге — в Бога збоченого, гріховного, мерзотного. Той, хто говорить, що Бог не святий, промовляє невимірно гірший наклеп, ніж той, хто стверджує, що Бога взагалі немає».

Один з шляхів прославляння бога — визнання Його святості. У 4-му розділі Відкриття Івана Богослова, він описує небесне бачення. Він бачив чотири тварин навколо престолу Господня, і вони «ні вдень ні вночі не мають спокою, волаючи: святий, святий, святий Господь Бог Вседержитель, Який був, є і настає» (Відкриття. 4:8).

Те ж саме було в баченні слави Божою пророком Ісаєю. Ісая, як пророк Божий промовляв слова живого Бога до Ізраїльського народу. Можливо він думав: «Я є святий тому, що я пророк Живого Бога, Господь промовляє через мої уста слова Свої». Якщо дослідити саме життя Ісаї то можна побачити таку картину, Ісая попередніх п’ять розділів своєї книги говорить до Ізраїльтян про те, що їм потрібне покаяння, що суд Божий йде на них, він говорить, що їм потрібно очищення. Але ні одного разу він не говорив так про себе. Він не ототожнював себе з цим народом. Можливо він думав, що він набагато кращий, що ці слова н стосуються його. Але сам Бог розвіяв такі неправильні думки. Коли Він показав Ісаї Свою Святість. Після побаченого він вигукнув такі слова: «…Горе мені, бо я занапащений! Бо я чоловік нечистоустий, і сиджу посеред народу нечистоустого, а очі мої бачили Царя, Господа Саваота!» (Iс.6:5). Важливо зауважити, що він сказав: «…я чоловік нечистоустий», а потім вже «…і сиджу посеред народу нечистоустого». В святості Божій він зрозумів найперше себе і свій стан пере Царем Царів.  

Бог в Писанні часто іменується «Святим» або «Святим Ізраїлевим». За твердженням Стівена Чарнока епітет «святий» застосовується, як складова частина Його імені частіше за будь-яке інше. Святість — це Господній вінець. Святість означає досконалість всіх інших Його властивостей. Його могутність є свята могутність. Його милосердя — святе милосердя. Його мудрість — свята мудрість. Він не може залишатися байдужим або миритися із злом, що твориться. Ні на мить Він не може поступитися абсолютом Своєї святості. Навпаки, Бог говорить: «Будьте святі у всіх своїх вчинках». Пророка Авакум писав: «Чистим очам Твоїм не властиво дивитися на лиходійства, і дивитися на утиск Ти не можеш» (Авакум. 1:13).