Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






О.В. ВИНОГРАДОВА, В.Є. РЕДЬКО, О.А. СТЕЛЬМАХ

О.В. Виноградова,

В.Є. Редько, О.А. Стельмах

ТУРИСТИЧНЕ КРАЄЗНАВСТВО

Методичні вказівки

для самостійної роботи

студентів денної і заочної форм навчання

НАПРЯМУ ПІДГОТОВКИ

«ТУРИЗМ»

 

ДОНЕЦЬК - 2011


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

 

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ

імені Михайла ТУГАН-БАРАНОВСЬКОГО

 

 

Кафедра туризму

 

О.В. ВИНОГРАДОВА, В.Є. РЕДЬКО, О.А. СТЕЛЬМАХ

ТУРИСТИЧНЕ КРАЄЗНАВСТВО

Методичні вказівки

для самостійної роботи студентів

Денної і заочної форм навчання

НАПРЯМУ ПІДГОТОВКИ

«ТУРИЗМ»

 

ЗАТВЕРДЖЕНО

на засіданні

кафедри туризму

протокол № 24

від «14» червня 2011 р.

 

СХВАЛЕНО

Навчально-методичною

Радою ДонНУЕТ

(Протокол № __ від 2011 р.)

 

ДОНЕЦЬК - 2011

 
 

ББК

В 49

УДК 338.246.8

 

 

Рецензенти: д.е.н., доцент Заремба П.О.

к.е.н., доцент Шепелєва С.В.

 

В49 Туристичне краєзнавство: метод. вказівки для самостійн. роботи студентів ден. і заоч. форм навчання напряму підготовки «Туризм»/ О.В. Виноградова, В.Є.Редько, О.А.Стельмах : Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України: Донец. нац. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського, Каф. туризму. - Донецьк: [ДонНУЕТ], 2011. - 141 с.

 

Методичні рекомендації та завдання для самостійного вивчення дисципліни «Туристичне краєзнавство» містять анотації з тем курсу, питання для самоперевірки, перелік завдань і форм контролю, тести, основні поняття та визначення, список рекомендованої літератури з кожної теми заняття.

ББК

© Виноградова О.В., Редько В.Є., Стельмах О.А.

© Донецький національний університет

економіки й торгівлі імені Михайла

Туган-Барановського, 2011

 
 


ЗМІСТ

  стор.
Вступ…................................................................................................................
Частина 1. Методичні рекомендації з вивчення дисципліни «Туристичне краєзнавство»............................................................................
Частина 2. Методичні рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів ...............................................................................................
Змістовий модуль 1. Види туристичних ресурсів України
ТЕМА 1. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ Й РОЗВИТКУ КРАЄЗНАВСТВА В УКРАЇНІ
ТЕМА 2. ПРИРОДНІ КРАЄЗНАВЧО-ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ
ТЕМА 3. ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНІ ТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ
ТЕМА 4. КЛІМАТОУТВОРЮЮЧІ РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ
ТЕМА 5. ВОДНІ РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ
ТЕМА 6. ФОРТЕЦІ, ЗАМКИ І МОНАСТИРІ ЯК КРАЄЗНАВЧО-ТУРИСТИЧНІ ОБ’ЄКТИ
ТЕМА 7. СПЕЛІОТУРИСТИЧНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ
Змістовий модуль 2. Оцінка туристичних ресурсів України
ТЕМА 8. ОЦІНКА РЕКРЕАЦІЙНИХ ТЕРИТОРІЙ
ТЕМА 9. КЛАСТЕРИЗАЦІЯ В ТУРИСТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
ТЕМА 10. КУРОРТНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ
Список використаних джерел

ВСТУП

Могутнім і невичерпним джерелом духовності, моральності і культури сучасної людини є її любов до рідного краю, його безцінних багатств, глибока шана до віковічних традицій свого народу. Краєзнавчий рух в Україні багатий на цікаві традиції, плідні пошуки і відкриття. Але мало любити свій край — його ще треба добре знати. Знання рідного краю не просто збагачує і звеличує людину, воно служить своєрідним містком, що єднає покоління минулі з поколіннями прийдешніми. Пошана до традицій давньої культури та славного минулого творить основи теперішності, є запорукою майбутнього.

Краєзнавство — це комплексне, наукове і всебічне вивчення певної території (села, міста, області, краю), це — популяризація і використання цього пізнання з метою наближення життя до науки, це — засіб навчання і виховання національно-свідомих громадян.

Упродовж XX ст. на теренах України бурхливо розвивається туристична індустрія. Для всебічної розбудови туристичної індустрії на певній території необхідне всебічне вивчення її туристично-рекреаційних ресурсів власне засобами і методами краєзнавства.

Отже, основним об'єктом туристичного краєзнавства виступає, у широкому розумінні, рекреаційно-туристичний потенціал території, а у вузькодисциплінарному вимірі — рекреаційно-туристичний комплекс рідного краю. Іншими словами, об'єктом дослідження є рідний край через призму його туристичної самобутності.

Характерними об'єктами національного туристичного краєзнавства виступають терени окремих одиниць адміністративно-територіального поділу держави, історичні й етнографічні краї (Волинь, Бойківщина, Гуцульщина, Слобожанщина тощо), біосферні заповідники (Східні Карпати, Дунайський тощо), національні природні парки (Шацький, Карпатський, Подільські Товтри й ін.), ландшафтні парки (Меотида, Каньйон Дністра тощо), історико-культурні заповідники (Поле Берестецької битви, Древній Галич й ін.) тощо.

Предметом дослідження туристичного краєзнавства виступають окремі складові туристично-рекреаційного потенціалу краю — природні рекреаційні ресурси (мінеральні води, клімат, озера тощо), ступінь їх освоєння і характер експлуатації, пам'ятки історії і культури, туристичні заклади та інші об'єкти туристичної інфраструктури, а також різноманітні аспекти розвитку туристичного руху в краї.

Саме туристичне краєзнавство здатне репрезентувати всьому світові багатство національної історико-етнокультурної спадщини, зацікавити нею широкі верстви населення держави, насамперед, молодь, здатне відродити "з руїни" унікальні занедбані об'єкти старовини, спроможне "допомогти" українським музеям, заповідникам і національним паркам заробляти достатні кошти для розширеного самофінансування й своєчасного проведення реставраційних, консерваційних чи упорядкувальних робіт.

Ключові завдання, які стоять нині перед українським туристичним краєзнавством і вимагають цілеспрямованої уваги з боку держави, громадських організацій і фондів, науковців і практиків краєзнавчої справи.

Тому, метою навчальної дисципліни «Туристичне краєзнавство» є формування системи знань про розвиток туризму в Україні, особливості краєзнавства, рекреаційні території та їх привабливість для туристів. її завдання - дослідження сутності краєзнавства, основ туристичного краєзнавства; вивчення класифікацій рекреаційних ресурсів, туристсько-рекреаційного й курортного потенціалу; формування знань щодо соціопсихологічних аспектів туристичного краєзнавства.

Дисципліна «Туристичне краєзнавство» складається з 10 тем, взаємопов’язаних між собою логічною послідовністю. Курс передбачає читання лекцій, індивідуальні заняття зі студентами, самостійну роботу студентів, підготовку та захист курсової роботи. Засвоєння теоретичного матеріалу повинне здійснюватися за допомогою вивчення лекційного матеріалу, самостійної роботи з монографічною, методичною, довідковою літературою, періодикою, Інтернет. На заняттях передбачені: експрес-опитування, тестування, заслуховування рефератів з актуальних питань тем курсу, підготовка статей та тез доповідей, вирішення практичних ситуацій.

 

 


ЧАСТИНА І.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

З ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ

«ТУРИСТИЧНЕ КРАЄЗНАВСТВО»


ІДЕНТИФІКАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ (МОДУЛЯ)

 

1. Ідентифікація:

Туристичне краєзнавство

 

Опис

Змістовий модуль 1. Види туристичних ресурсів України. Історія становлення й розвитку краєзнавства в Україні. Природні краєзнавчо-туристичні ресурси України. Історико-архітектурні туристичні ресурси. Кліматоутворюючі рекреаційні ресурси. Водні рекреаційні ресурси. Фортеці, замки і монастирі як краєзнавчо-туристичні об’єкти. Спеліотуристичні ресурси України

Змістовий модуль 2. Оцінка туристичних ресурсів України.Оцінка рекреаційних територій. Кластеризація в туристичній діяльності. Курортні ресурси України.

Цілі і завдання

Ціль – формування системи знань про розвиток туризму в Україні, особливості краєзнавства, рекреаційні території та їх привабливість для туристів.

Завдання - дослідження сутності краєзнавства, основ туристичного краєзнавства; вивчення класифікацій рекреаційних ресурсів, туристсько-рекреаційного й курортного потенціалу; формування знань щодо соціопсихологічних аспектів туристичного краєзнавства.

 

Бібліографія

1. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: методологія та методика аналізу, термінологія, районування./ О.О. Бейдик – К.: Київ. ун-т, 2001. – 395 с.

2. Войнаренко М.П. Кластерні моделі об’єднання підприємницьких структур у туристичній галузі та сфері розваг / М.П. Войнаренко // Вісник ДІТБ (серія «Економіка, організація і управління підприємствами» (в туристичній сфері)): наук. журн. – Донецьк: ДІТБ, 2007. – № 11. –– С. 13-19.

3. Гонтаржевська Л.І. Роль туристичних кластерів при формування туристичних центрів / Л.І. Гонтаржевська // Наукові і практичні проблеми створення і функціонування туристичних центрів і тематичних парків: матеріали V Міжнар. наук.-практ. конф. (Донецьк, 27-28 трав. 2005 р.). – Донецьк: ДІТБ, 2005. – С. 15-16.

4. Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про туризм” від 18 листопада 2003 р. № 1282 // Урядовий кур’єр. – 2003. – 25 груд. (№ 244) – С. 15-19.

5. Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 р.

6. Закон України «Про курорти» від 5.10.2000 р. № 2026

7. Петранівський В.Л., Рутинський М.Й. Туристичне краєзнавство: навч. посіб. / В.Л. Петранівський, М.Й. Рутинський./ за ред. проф. Ф.Д. Заставного. – 2-ге вид., виправл. – К: Знання, 2008. – 575 с.

8. Портер Майкл Э. Конкуренция / Майкл Э. Портер: пер. с англ.: учеб. пособие. – М.: ИД «Вильямс», 2001. – 495 с.

9. Природно-заповідний фонд України загальнодержавного значення: довідник. – К., 1998. – 240 с.

10. Фоменко Н.В. Рекреаційні ресурси та курортологія: навч. посіб./ Н.В. Фоменко. – К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 312 с.

11. Федорченко В.Х., Мініч І.М. Туристський словник-довідник: Навч. посіб. – К.: Дніпро, 2000. – 54 с.

12. Холловей Дж. К., Тейлор Н. Туристический бизнес: Пер. с 7-го англ. изд. — К.: Знания, 2007. — 798 с.

 

Викладацький склад.

Виноградова Олена Володимирівна, доктор економічних наук, професор; Стельмах Олена Анатоліївна, старший викладач кафедри туризму.

Тривалість

Всього – 126 годин (3,5 кредити ECТS), в т.ч. лекції – 27 годин, практичних – 36 годин, курсова робота (ІЗС) – 27 годин, самостійна робота – 36 годин.

9. Форми та методи навчання:

Лекції, практичні заняття, самостійна робота, курсова робота.

10. Контроль знань:

- поточний контроль (вербальне та письмове опитування, тестування, заслуховування та обговорення результатів самостійної роботи);

- курсова робота

- підсумковий контроль (екзамен).

11. Мова:

українська

ТЕХНОЛОГІЧНА КАРТА ТЕМАТИЧНОГО ПЛАНУ

РОЗПОДІЛ БАЛІВ, ПРИСВОЮВАНИХ СТУДЕНТАМ

Змістовий модуль І (поточне тестування) Змістовний модуль ІІ (поточне тестування) Загальна кількість балів по змістовим модулям Підсум-ковий контроль (в балах) Сума (в балах) Курсова робота
Т1 Т2 Т3 Т4 Т5 Т6 Т7 Т8 Т9 Т10
2,5 2,5

ШКАЛА ОЦІНЮВАННЯ:

90-100 балів Відмінно A
74-89 балів Добре BC
60-74 балів Задовільно DE
35-59 балів Незадовільно з можливістю повторного складання FX
1-34 балів Незадовільно з обов’язковим повторним курсом F

 

КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ:

Шкала ECTS Якісне визначення (критерії)
А відмінно (excellent) – відмінне виконання з незначними помилками.
B дуже добре (very good)– вище середніх стандартів, але з деякими помилками.
C добре (good) – в цілому змістовна робота зі значними помилками
D задовільно (satisfactory)– чітко, але зі значними недоліками
E достатньо (sufficient)– виконання відповідає мінімальним критеріям
FX незадовільно (fail)– необхідна ще певна робота для зарахування кредиту
F незадовільно (fail)– потребується велика робота в майбутньому

 

МЕТОДИ НАВЧАННЯ:

Навчальні заняття, виконання індивідуальних завдань, розв’язання практичних завдань, виконання модульних контрольних завдань, підготовка та захист рефератів, доповіді; огляд наукової літератури, актів законодавства, тестування, обговорення проблемних питань; написання та захист курсової роботи.

МЕТОДИ ОЦІНЮВАННЯ

Згідно методиці оцінювання знань студентів, передбаченої наказами по університету № 346 оп від 16.06.06 р. (п.п. 4.2. – 4.6.), 402оп від 19.06.2007р. (п.5), 364оп від 26.06.2008 р.

СИСТЕМА НАРАХУВАННЯ БАЛІВ

Види робіт Бали
1. Поточний модульний контроль
вербальне опитування
тестування
експрес-опитування
Додаткові бали
2. Публікація доповідей на наукових конференціях, підготовка рефератів, тематичних кросвордів, ессе тощо.

 

МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ:

 

Комплект учбово-методичних матеріалів для забезпечення і супроводу робочої програми включає:

- сучасну вітчизняну і закордонну навчальну і наукову літературу;

- статистичні дані;

- тематичну добірку матеріалів до завдань;

- перелік тем рефератів;

- комплекти контрольних питань для перевірки знань студентів;

- методичні вказівки до вивчення курсу, щодо організації самостійної робот студентів, для проведення практичних і семінарських занять;

- тести для проведення поточного модульного контролю;

- електронний конспект лекцій за всіма темами;

- законодавчі і нормативні документи, що стосуються питань курсу.


 

ЧАСТИНА ІІ.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ

САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ


Відповідно до державних освітніх стандартів самостійна робота повинна становити не менш 50% часу, передбаченого для виконання основної освітньої програми та забезпечуватися комплексом заходів, серед яких: запровадження сучасного арсеналу форм і методів індивідуально-консультативної роботи викладача зі студентами; підвищення ролі індивідуальної компоненти під час організації самостійної роботи студентів; використання всього арсеналу педагогічних прийомів, засобів для створення умов, за яких кожна людина, яка навчається, отримує можливість виявити свою індивідуальність.

 

Основними завданнями самостійної роботи є: освоєння в повному обсязі основної освітньої програми; формування професійних якостей, знань, умінь і навичок майбутніх фахівців; розвиток і поглиблення професійних, наукових і практичних інтересів студентів; формування навичок самостійної навчальної, науково-дослідної й практичної роботи.

 

Самостійна навчальна і науково-дослідна робота виконується студентами під керівництвом керівника, що здійснює аудиторну роботу в навчальній групі.

 

Організація і контроль ходу та змісту навчальної самостійної роботи і її результатів здійснюється відповідно до графіків контролю самостійної роботи студентів.

 

Самостійна робота студентів передбачає: підготовку до аудиторних занять; поглиблене вивчення літератури на задану тему й пошук додаткової інформації; переклад іноземних джерел установленої тематики; виконання індивідуального навчально-дослідницького завдання з навчальної дисципліні протягом семестру; самостійна робота над окремими темами навчальних дисциплін; підготовка й оформлення схем, діаграм й інших завдань графічного характеру; обробка та підготовка огляду опублікованих статей у спеціалізованих і інших виданнях; підготовка до всіх видів контрольних випробувань; робота в студентських наукових кружках, участь у семінарах тощо.

 

Основними формами контролю самостійної роботи є: поточний контроль виконання індивідуального навчально-дослідного завдання; оцінка якості конспекту, виконаного з питань теми, досліджуваної самостійно; тестування, виконання письмової контрольної роботи; оцінка знань за модулями дисципліни.

 

Результати самостійної науково-дослідної роботи можуть бути опубліковані в спеціалізованих студентських або наукових, науково-методичних виданнях вищого навчального закладу, апробовані на науково-практичних студентських конференціях.


ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 1.

К. Д. Ушинський

АНОТАЦІЯ:

Тему присвячено вивченню поняття про науку «Туристичне краєзнавство», основного понятійного апарату, розгляду ключових дифініцій курсу.

 

НАВЧАЛЬНІ ЗАВДАННЯ:

· вивчити теоретико-методологічні засади дисципліни «Туристичне краєзнавство»;

· ознайомитись з основними фундаторами національного краєзнавства;

· вивчити розвиток краєзнавства в Українській РСР

· ознайомитись з діяльністю Всеукраїнської спілки краєзнавців.

 

ФОРМИ КОНТРОЛЮ:

1.Тестування.

2.Усне опитування.

 

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕМИ:

 

Видатний український педагог К.Д. Ушинський уперше дав визначення краєзнавства як педагогічного поняття, виділивши в ньому суспільно-економічний, освітньо-виховний і методичний аспекти.

Першим в Україні ще наприкінці XIX ст. обґрунтував поняття «краєзнавство» як науку і виклав його суть, значення та місце в житті народу у статті «Галицьке краєзнавство» (1892 р.) І. Франко.

У 1914 р. запорізький викладач гімназії І. Маньков запропонував поряд з терміном «батьківщинознавство» вживати термін «краєзнавство».

Краєзнавство, — за визначенням відомого географа О. С. Баркова, — це комплекс наукових дисциплін, різних за змістом та своїми методами дослідження, але таких, що ведуть до єдиної мети — наукового і всебічного пізнання краю.

Сучасне визначення поняття:

Краєзнавство це -

- комплексне, наукове і всебічне вивчення певної території (села, міста, області, краю),

- популя­ризація і використання цього пізнання з метою наближення життя до науки,

- засіб навчання і виховання національно-свідомих громадян.

Основним об'єктом туристичного краєзнавства виступає, у широкому розумінні, рекреаційно-туристичний потенціал території, а у вузькодисциплінарному вимірі — рекреаційно-туристичний комплекс рідного краю.

Іншими словами, об'єктом дослідження є рідний край через призму його туристичної самобутності.

Рекреаційно-туристичний комплекс (РТК) — це функціональна підсистема територіальної рекреаційної системи, що характеризується єдністю території, яка володіє значним рекреаційним потенціалом, наявністю сукупності рекреаційних установ і підприємств інфраструктури, єдністю організаційних форм управління, що забезпечують ефективне використання природних і економічних ресурсів.

Характерними об'єктами національного туристичного краєзнавства виступають:

- терени окремих одиниць адміністративно-територіального поділу держави,

- історичні й етнографічні краї (Волинь, Бойківщина, Гуцульщина, Слобожанщина тощо),

- біосферні заповідники (Східні Карпати, Дунайський тощо),

- національні природні парки (Шацький, Карпатський, Подільські Товтри й ін.),

- ландшафтні парки (Меотида, Каньйон Дністра тощо),

- історико-культурні заповідники (Поле Берестецької битви, Древній Галич й ін.) тощо.

Предметом дослідження туристичного краєзнавства виступають окремі складові туристично-рекреаційного потенціалу краю:

- природні рекреаційні ресурси (мінеральні води, клімат, озера тощо);

- ступінь їх освоєння і характер експлуатації,

- пам'ятки історії і культури,

- туристичні заклади,

- інші об'єкти туристичної інфраструктури, а також різноманітні аспекти розвитку туристичного руху в країні.

А. Камю

АНОТАЦІЯ:

Тема присвячується визначенню сутності та змісту потенціалу природних краєзнавчо-туристичних ресурсів країни; класифікації природних рекреаційних ресурсів і об’єктів природно-заповідного фонду України, розкриває основні особливості природно-заповідного фонду Донеччини, а також визначає проблеми рекреаційного навантаження на ландшафтні комплекси природно-заповідних територій.

 

НАВЧАЛЬНІ ЗАВДАННЯ:

· вивчити сутність і структуру потенціалу природних краєзнавчо-туристичних ресурсів країни;

· визначити класифікацію природних рекреаційних ресурсів;

· визначити класифікацію об’єктів природно-заповідного фонду України;

· вивчити основні риси природних заповідників, розглянути найбільш відомі природні заповідники України;

· вивчити основні риси біосферних заповідників, розглянути найбільш відомі біосферні заповідники України;

· вивчити основні риси національних природних парків, розглянути найбільш відомі в Україні;

· вивчити основні риси регіональних ландшафтних парків, розглянути найбільш відомі в Україні;

· вивчити основні риси природних урочищ, розглянути найбільш відомі в Україні;

· вивчити основні риси памяток природи, розглянути найбільш відомі в Україні;

· вивчити основні риси заказників, розглянути найбільш відомі в Україні;

· вивчити основні риси ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних садів, розглянути найбільш відомі в Україні;

· ознайомитись з основними особливостями природно-заповідного фонду Донеччини;

· вивчити проблеми рекреаційного навантаження на ландшафтні комплекси природно-заповідних територій.

 

ФОРМИ КОНТРОЛЮ:

1.Тестування.

2.Усне опитування.

 

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕМИ:

Рис. 2.1. Класифікація природних рекреаційних ресурсів за ступенем використання

 

Ансамблі і комплекси пам'яток, які становлять виняткову археологічну, естетичну, етнографічну, історичну, мистецьку, наукову чи художню цінність, можуть бути оголошені рішеннями Кабінету Міністрів України державними історико-культурними (історико-архітектурними, архітектурно-історичними, історико-меморіальними, історико-археологічними, історико-етнографічними) заповідниками чи музеями-заповідниками, охорона яких здійснюється відповідно до цього Закону та інших законів. Порядок створення історико-культурних заповідників та музеїв-заповідників і типові положення про них затверджуються Кабінетом Міністрів України

Природне відтворення (відновлення родючості ґрунтів, деревної й трав'яної маси, кількості тварин тощо) часто не збігається з темпами використання. Уявлення про невичерпність ресурсів цієї групи все частіше приходить у суперечність з дійсністю. Витрата відновлюваних ресурсів (вирубування лісу, вилов риби тощо) починає перевищувати розміри їх природного відтворення. Для того, щоб цього не було, треба:

а) раціональніше видобувати і обробляти природні ресурси;

б) завчасно залучати в експлуатацію нові невиснажені ресурси і за рахунок цього послабити використання виснажених;

в) штучно відновлювати ресурси, що можна робити набагато інтенсивніше, ніж це робить природа;

г) відшукувати штучні замінники.

У Законі України "Про природно-заповідний фонд України" подано класифікацію територій та об'єктів ПЗФ України (стаття 3) та форм власності на території на об'єкти природно-заповідного фонду (стаття 4).

До складу природно-заповідного фонду України входять як природні, так і штучно створені території та об'єкти (рис.2.2).

 

Класифікація об’єктів природно-заповідного фонду України
     
Природні території та об'єкти : Ø природні заповідники, Ø біосферні заповідники, Ø національні природні парки, Ø регіональні ландшафтні парки, Ø заповідні урочища, Ø пам'ятки природи, Ø заказники.   Штучно створені об'єкти: Ø ботанічні сади, Ø дендрологічні парки, Ø зоологічні парки, Ø парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва
         

Рис. 2.2. Класифікація об’єктів природно-заповідного фонду України

Залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності ці об’єкти можуть бути загальнодержавного або місцевого значення

Державний природно-заповідний фонд –це природно-заповідний фонд країни, що включає природні і штучно створені території та об'єкти.

Структуру ДПЗФ подано на рис.2.3.


 
Рис.2.3. Структура Державного природно-заповідного фонду


1) Природоохоронна та науково-дослідна підсистема (біосферні заповідники, заповідники і пам'ятки природи).

Біосферні заповідники – це природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, що створюються з цілями:

- збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери,

- здійснення фонового екологічного моніторингу,

- вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.

Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників.

Для біосферних заповідників установлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціональним зонуванням:

- заповідна зона - включає території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;

- буферна зона - включає території, виділені з метою запобігання негативного впливу за заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях; її режим та порядок створення визначаються відповідно до вимог, встановлених для охоронних зон природних заповідників;

- зона антропогенних ландшафтів – включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності.

- зона регульованого заповідного режиму– включає регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища з додержанням вимог щодо їх охорони, встановлених цим Законом.

Найбільш відомим українським біосферним заповідником є Карпатський біосферний заповідник, створений у 1968 році, з 1992 року входить до мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО Загальна площа 57880 га. Майже 2,5 % території Карпатського регіону знаходиться під охороною заповідника, екосистеми якого віднесені до найцінніших на нашій планеті. У складі Карпатського біосферного заповiдника (КБЗ) налічується шість вiдокремлених масивiв та ботанічні заказники державного значення “Чорна Гора” і “Юлівська Гора”. Карпатський біосферний заповідник є одним з найбільших наукових та еколого-освітніх центрів Карпатського регіону. Тут працюють численні наукові лабораторії, створена мережа моніторингових ділянок, фенологічних пунктів, гідро- та метеопостів. Заповідник є природною лабораторією для багатьох вітчизняних та іноземних науково-дослідних установ. На його території розгорнута мережа еколого-освітніх, науково-пізнавальних маршрутів та інформаційних центрів, працює єдиний в Україні Музей екології гір та історії природокористування Карпат, є власна відеостудія, видається всеукраїнський екологічний науково-популярний журнал "Зелені Карпати".

Інші біосферні заповідники України"Асканія Нова", Дунайський, Карпатський, Чорноморський.

Природні заповідники –це природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з цілями:

- збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів,

- вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них,

- розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Природні заповідники України: "Горгани", Дніпровсько-Орільський, "Єланецький степ", Казантипський, Канівський, Карадазький, Кримський, Луганський, "Медобори", "Мис Мартьян", Опукський, Поліський, Рівненський, "Розточчя", Український степовий, Черемський, Ялтинський гірсько-лісовий.

Пам'ятки природи –це окремі унікальні природні об'єкти або території всесвітнього, загальнодержавного чи місцевого значення, що мають наукову, історичну, культурну цінність та охороняються законом:

- ділянки мальовничих місцевостей;

- ділянки з перевагою культурного ландшафту (стародавні парки, алеї, канали);

- зразки видатних досягнень лісогосподарської науки й практики;

- геологічні оголення, що мають особливу наукову цінність (опорні розрізи, виходи рідких мінералів, гірських порід і корисних копалин);

- унікальні форми рельєфу й пов'язані з ним природні ландшафти (гори, ущелини, групи скель, печер, моренно-валунні гряди, дюни, бархани);

- місцезнаходження рідких або особливо коштовних палеонтологічних об'єктів;

- ділянки рік, озер, водно-болотних комплексів, водоймищ, невеликі ріки із заплавами, озера, водоймища й ставки;

- природні гідромінеральні комплекси, термальні й мінеральні водні джерела;

- берегові об'єкти (коси, перешийки, півострови, острови, лагуни, бухти);

- окремі об'єкти живої й неживої природи (місця гніздування птахів, рослини вигад-ливих форм, одиничні екземпляри екзотів і реліктів, вулкани, льодовики тощо).

Пам'ятки природи поділяються на:комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні, геологічні.

2) Природоохоронна та рекреаційна підсистема (національні парки і пам'ятки садово-паркового мистецтва).

Національний парк –природоохоронна територія, створена з метою збереження, відтворення та ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову та естетичну цінність.

Національні природні парки України: Азово-Сиваський, "Великий Луг", Вижницький, Галицький, Голосіївський, "Гомільшанські ліси", "Гуцульщина", Деснянсько-Старогутський, Ічнянський, Карпатський, Мезинський, "Подільські товтри", "Святі гори", "Синевир", "Сколівські Бескиди", Ужанський, Шацький, Яворівський.

Шацький НПП було створено у 1983 р. з метою збереження, відтворення та ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову та естетичну цінність. Площа парку становить 48 997 га. Волинське поозер'я характеризується великими за площею та глибиною озерами, великими лісовими масивами, а також теплим і м'яким кліматом, значними рибними ресурсами — все це створює сприятливі умови для масового відпочинку. Нині переважаючим на території парку є загальнооздоровчий відпочинок у зоні стаціонарної рекреації озер Свитязь і Пісочне. Саме тут сконцентровано 56 баз відпочинку з незначною ємністю, спортивно-оздоровчі та дитячі табори, санаторії, пансіонати, стаціонари вищих навчальних закладів та два наметові містечка. Водночас у різних закладах можуть відпочивати близько 7600 осіб.

Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення –це це найбільш визнані та цінні зразки паркового будівництва, що створені з метою охорони їх та використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних і оздоровчих цілях.. Масандрівський” - площею 44,1 га; „Лівадійський” - площею 40,1 га; „Місхорський” - площею 23,0 га та інші.

3) Природоохоронну та ресурсновідновну (заказники природи);

Заказники – природоохоронні об'єкти, які передбачають часткове використання тварин, рослин та інших природних об'єктів.

Залежно від характеру, мети організації і необхідності режиму охорони заказники поділяють на: ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні, карстово-спелеологічні. На відміну від заповідників заказники можуть бути постійними або тимчасовими.

4. Науково-дослідну та природоохоронну (ботанічні сади, ден­дрологічні та зоологічні парки).

Ботані́чний сад́ – науково-дослідницький та культурно-просвітницький заклад, призначений для вивчення рослинного світу, виведення та впровадження в народне господарство нових перспективних видів, форм і сортів рослин.

Ботанічних садів в Україні більше двадцяти п'яти. Поза конкуренцією Нікітський ботанічний сад - Національний науковий центр Української академії аграрних наук ( НБС-ННЦ УААН) і три академічних сади: Національний ботанічний сад НАНУ імені Миколи Гришка у Києві, Донецький ботанічний сад НАНУ, Криворізький ботанічний сад НАНУ. Інші функціонують при національних університетах (НУ) і при інших відомствах.. У т.ч. - Докучаєвський ботанічний сад.

Дендрологічний парк (Дендропарк, Дендра́рій) - територія, на якій на відкритому ґрунті культивуються деревні рослини.

До найбільш відомих з них відносяться державні дендрологічні паки: Уманський парк "Софиевка" НАН України, "Олександрія", “ Аскания-Нова”, "Тростянець" (Тростянецкий дендрологічний парк загальнодержавного значення), Роганский дендропарк (дендропарк загальнодержавного значення ХНАУ ім. В.В. Докучаєва), "Веселі Боковеньки" (Дослідно-селекційний дендрологічний лісовий центр "Веселі Боковеньки", Устимовский парк загальнодержавного значення.

Насадження в дендропарку зазвичай в стилі ландшафтого парку, можуть бути самостійними або входити до складу ботанічного саду. Розміщення рослин здійснюється по систематичному, географічному, екологічному, декоративному або іншим ознакам.

Парк «Софіївка» заснований в 1796 р. власником міста Умані польським магнатом Стан

Последнее изменение этой страницы: 2016-08-11

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...