ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ КОНТРОЛЮ

План:

1.1 Економічний контроль, його роль та місце в управлінні підприємством.

1.2 Основні завданняконтрольних заходів.

1.3 Права державної контрольно-ревізійної служби

1.4 Методичні підходи до техніки проведення внутрішнього аудиту, прийоми та способи внутрішнього аудиту

1.1 ЕКОНОМІЧНИЙ КОНТРОЛЬ, ЙОГО РОЛЬ ТА МІСЦЕ В УПРАВЛІННІ ПІДПРИЄМСТВОМ

Будь-який вид управління неможливий без контролю. Контроль – це одна з функцій управління. Немає управління без перевірки виконання прийнятих рішень на відповідність встановленим вимогам. Розвиток продуктивних сил і виробничих відносин у різних соціально-економічних формаціях обумовлює потребу в удосконаленні функцій управління процесом виробництва, у тому числі й контролю економіки. Сучасні темпи розвитку виробництва потребують нових найбільш раціональних шляхів подальшого удосконалення фінансово-господарської діяльності. Під час становлення ринкових відносин і здійснення реформ у економіці все більше зростає значення контролю як одного із засобів охорони державної, колективної та приватної власності. Економічний контроль допомагає не тільки знаходити й використовувати резерви, але й ефективно витрачати грошові, матеріальні і трудові ресурси, що знаходяться на підприємстві. Він є важливою зброєю в боротьбі за зміцнення законності.

При переході до громадянського суспільства та правової економіки управлінська діяльність ефективна, якщо прийняте рішення, його виконання та кінцевий результат своєчасно контролюються з метою встановлення законності, цілеспрямованості й економічної ефективності заходів, що проводяться.

На сучасному етапі демократичного оновлення суспільства особливої актуальності набувають питання перебудови управління, серед яких велика роль належить контролю як важливій функції управління. Будь-який вид управління неможливий без контролю, бо неможливо управляти, не перевіряючи виконання встановлених вимог, не виявляючи фактичного стану справ на об'єктах, якими керують. Людство завжди виявляло великий інтерес до основ управління економічними процесами, а також до ролі контролю в управлінні. Історики стверджують, що людство знайоме з окремими видами звітності вже не менш 6000 років . Облік та звітність (так само, як і контроль їх змісту) спочатку були безпосередньо пов'язані з потребами утримання двору, а також великих, постійно діючих армій, з розвитком виробництва й комерції, утриманням у покірності багатонаціонального населення великих територій перших цивілізацій.

Слово “контроль” походить від французького “controle” і означає перевірку чого-небудь, наприклад, виконання законів, планів, рішень. Контроль у його широкому розумінні являє собою систему державних, суспільних та приватних інститутів. А оскільки він є однією із функцій управління, то без систематичного його здійснення неможливий нормальний розвиток суспільства. Контроль – один із важливих засобів отримання інформації про те, які процеси відбуваються в суспільстві в цілому, в окремих його частинах, у різних сферах суспільного життя (економічній, політичній, духовній), про відповідність поведінки громадян правовим та суспільним нормам. Контроль дає можливість своєчасно виявляти й усувати недоліки та порушення, робити висновки щодо правильності та ефективності прийнятих рішень. Він сприяє підтриманню дисципліни й порядку, додержанню законності, посиленню охорони прав і свобод громадян. Від дієвості контролю багато в чому залежить ефективність господарської діяльності. Контроль впливає на процеси господарювання та на поведінку людей, зайнятих виконанням тих чи інших функцій, збільшує їх відповідальність. Контроль – активна функція управління, дієвий засіб попередження порушення дисципліни. Він покликаний об'єктивно відображати стан роботи підприємств, організацій, сприяти вихованню ощадливості й економному використанню коштів. Сьогодні робота органів контролю спрямована на всебічне вивчення економіки підприємств і організацій, збільшення ефективності виробництва, а також мобілізацію внутрішніх резервів. У будь-якому цивілізованому суспільстві всі найбільш важливі сфери життя регулюються за допомогою права. Усіляке зміцнення законності й охорони правопорядку, інтересів суспільства, прав і свобод громадян у сфері управління, профілактики правопорушень – усі це є основною метою контролю.

Призначення контролю визначається також дією економічних законів, які визначають стратегію господарського розвитку, у зв'язку з чим у процесі вдосконалення економічного механізму необхідно постійно враховувати об’єктивну дію законів. Розширення сфери дії економічних законів, що відбувається на сучасному етапі розвитку, одночасно викликає необхідність всебічного контролю за його реалізацією. Вона має подвійний характер: з одного боку, потрібний постійний контроль тих соціально-економічних програм, що спрямовані на виконання вимог економічних законів; з іншого боку – необхідна перевірка правомірності. Таким чином, розширення сфери дії економічних законів, що складають основу господарського механізму, викликає необхідність подальшого вдосконалення контролю, що забезпечує його безперервне функціонування. З іншого боку, формування господарського механізму, адекватного сучасному етапу вдосконалення ринкових відносин, являє собою діяльність щодо поліпшення управління економікою. Тому роль контролю в господарському механізмі повинна бути визначена з позицій теорії управління.

Функціональний розгляд господарського механізму показує, що він включає такі основні складники: планування, координація, облік, контроль та інші. За допомогою планування забезпечується прямий зв'язок з керованим об'єктом, за допомогою координації – узгодження дій, за допомогою обліку – спостереження за об'єктом, за допомогою контролю– зворотний зв'язок. Якщо ж відбувається розрив управлінського циклу внаслідок вилучення одного чи декількох зазначених компонентів, то це, в остаточному результаті, призводить до втрати керованості. При відсутності планування отримали б стихійний розвиток. У той же час при відсутності контролю, навіть при наявності функції планування, система управління за короткий період часу позбавилась би можливості розвитку. У свою чергу, контроль без обліку був би неможливий, а без координації – марний.

Багаторічний досвід господарювання підтвердив важливість і необхідність здійснення контролю – одного з важелів управління підприємств і організацій. Однією з важливих умов підвищення дієвості контролю є своєчасне виявлення недоліків у господарській діяльності. У цьому зацікавлені як держава, так і власники, а також керівники структурних підрозділів та інші службовці, що здійснюють контроль при виконанні функцій управління. Причому особливо важливе значення має своєчасне виявлення порушень та їх попередження. Це дозволить підвищити ефективність поточного систематичного контролю, здійснюваного при виконанні функцій управління, й усунути негативне втручання.

Сутність контролю, його місце в системі управління багато в чому визначається характером виробничих відносин у суспільстві. Розвиток контролю в нашій країні виявив багато проблем теоретичного і практичного характеру, вирішення яких багато в чому залежить від перетворення всієї системи політичних і економічних відносин у країні. Крім того, сутність і зміст контролю не можуть бути докладно розкриті поза сферою управлінської діяльності, яку він обслуговує. У реальній дійсності немає “контролю взагалі”, а є контроль конкретного змісту й конкретних форм. Контроль як єдине ціле складається з ряду частин. У спеціальній літературі вони іменуються видами, типами, галузями, напрямками і являють собою відносно самостійні суспільні явища. У цьому розумінні варто розрізняти існування таких видів контролю якадміністративний, організаційно-технічний, господарський і фінансовий.

Адміністративний контроль – найчастіше його здійснюють місцеві Ради народних депутатів і їх комісії та інші державні контролюючі органи, а також адміністрація підприємств і організацій для встановлення дотримання господарчими суб'єктами чи окремими громадянами визначених норм і правил.

Організаційно-технічний контроль забезпечує перевірку господарської діяльності підприємства чи організації, ефективності використання матеріально-технічної бази, дотримання технології виробництва.

Господарський контроль являє собою процес спостереження й перевірки виробничої та господарської діяльності підприємств, здійснюваний відповідними суб'єктами управління з метою виявлення відхилень від установлених параметрів цієї діяльності, усунення й попередження негативних явищ і тенденцій.

У здійсненні господарського контролю можна виділити два основні напрямки: по-перше, контроль з позицій економічної ефективності діяльності підприємств; по-друге – з позицій дотримання законності й забезпечення збереження коштів підприємств і організацій. Господарський контроль відіграє велику роль у справі підвищення ефективності роботи підприємств і організацій, виявлення внутрішньогосподарських резервів.

Фінансовий контроль сприяє збереженню коштів, дотриманню розрахункової і кошторисно-фінансової дисципліни. Не можна ототожнювати поняття «контроль гривнею» і «фінансовий контроль». Насправді перше з них за своїм змістом значно ширше другого. Контроль гривнею – це грошовий контроль, здійснюваний за допомогою ціни, прибутку, фінансів, кредиту й інших економічних важелів, обумовлених товарно-грошовими відносинами. Цей контроль, опосередкований реальним обігом коштів, здійснюють органи господарського управління, установи фінансової і банківської системи у процесі виконання взаємних договірних зобов'язань тощо.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств і організацій є важливою ланкою контролю гривнею. Він виступає як результат практичного використання державою контрольної функції фінансів, тобто їх внутрішньої властивості – можливості служити засобом контролю за виробництвом, розподілом і використанням сукупного суспільного продукту і національного доходу. Не можна, однак, тлумачити поняття “контрольна функція фінансів” і “фінансовий контроль” однозначно. Контрольна функція фінансів є об'єктивною основою фінансового контролю. Але для його ефективного функціонування як елементу фінансової політики (надбудови) необхідні жорстка регламентація меж контрольної активності та юридичного статусу органів контролю, детальна розробка його методологічних і організаційних основ із закріпленням їх у спеціальних нормативних документах.

При здійсненні контролю необхідно виявляти не тільки розкрадання й різного роду зловживання, але й умови, що сприяють цим зловживанням, розробляти профілактичні рекомендації для їхнього усунення. Таким чином, з позицій забезпечення збереження, контроль виконує подвійне завдання: по-перше, він здійснює профілактичний вплив, попереджаючи можливість здійснення розкрадань та інших зловживань; по-друге, за допомогою контролю виявляються різного роду порушення дисципліни й законності, у тому числі й розкрадання майна.

Практичне виконання тією чи іншою контролюючою особою свого завдання буде тим успішніше, чим конкретніше й чіткіше він буде уявляти собі особливості контролю в ряді функцій управління. Будь-яка функція управління заснована на інформації: використовуючи одну інформацію, породжує іншу. Використовувана інформація може бути хоча б частково однаковою для різних функцій, а тому вона не містить ознаки, що визначає їхню особливість. Зате чітко виступають відмінності інформації, породжуваної різними функціями управління. Воно і зрозуміло: цілі функцій різні, тому неоднаковий і їхній результат – інформаційна “продукція”.

Якщо виділити головний зміст цієї “продукції”, то можна стверджувати, що облікпороджує інформацію стану й поведінки, контроль – інформацію порівняння, аналіз – інформацію причинно-наслідкових зв'язків, нормування – необхідну і достатню інформацію і, нарешті, організація виконання (як її окремий випадок – оперативне регулювання) – командну інформацію дій.

В умовах проведення в нашій країні господарської реформи й ускладнення економічних взаємозв'язків між ланками народного господарства, постійного збільшення обсягу економічної інформації до контролю висуваються нові, більш високі вимоги, гостро відчувається потреба в його вдосконаленні. Необхідно критично осмислити багаторічну практику контролю, відповідність його сучасним відносинам між підприємствами з різними контролюючими органами тощо. Необхідно виділити у програмі й об'єктах контролю головне, вирішальне й відмовитися від пошуку того, що з великим успіхом і вчасно усувається безпосередньо самими виконавцями. У контролі головне – створити інформацію порівняння, констатацію відхилень і оцінюючі висновки. Цим визначається сутність контролю. Порівняння фактичного стану й поведінки контрольованого об'єкта з бажаним, порівняння здійснених дій, витрат, результатів з необхідними й достатніми, порівняння початого з тим, що відбулося, з правовими обмеженнями, порівняння бажаного й дійсного з розумним і доцільним й багато інших порівнянь – така сутність контролю і спосіб роботи контролюючої особи. Добування фактів, що випливають з порівняння, фактів, які можна було б повернути тим чи іншим способом на користь справи, - така мета контролю, що відрізняє його від інших функцій управління.

Контроль – це система спостережень і перевірки відповідності процесу функціонування керованого об'єкта прийнятим управлінським рішенням, визначення результатів управлінських впливів на керований об'єкт із метою об'єктивної оцінки економічної ефективності цієї діяльності, встановлення законності, вірогідності й доцільності господарських операцій, збереження державної, колективної і приватної власності, виявлення внутрішньогосподарських резервів підвищення ефективності виробництва і зростання прибутків державного бюджету, а також господарюючих суб'єктів. За допомогою контролю встановлюють причини й винуватців відхилень з метою усунення негативних явищ і недопущення їх у майбутньому. Контроль як функція управління виступає засобом зворотного зв'язку між об'єктом управління й системою управління, інформуючи про справжнє становище керованого об'єкта, фактичне виконання управлінського рішення.

Проведена в даний час корінна перебудова управління є початком історично нового етапу в розвитку взаємин між державою і підприємствами. Прийняті урядові документи створюють для цього ряд політичних і правових передумов. У відповідності до сформованої в минулому теорією і практикою суб'єктом власності господарюючих суб’єктів вважалася винятково держава. А звідси, господарський контроль за збереженням засобів підприємств і організацій, за раціональною й ощадливою витратою матеріальних, трудових і фінансових ресурсів здійснювався від імені держави і всього народу. Роль підприємства фактично зводилася до виконання державної волі (планів, завдань тощо), а трудові колективи були в становищі, що змушувало їх ставитися до власності не як до своєї чи нашої, а як до чужої чи нічиєї. Адміністративно-командний стиль управління, ігнорування економічних законів, у першу чергу закону вартості, вимагали твердої регламентації діяльності підприємства згори у формі різних нормативних актів та інструкцій і одночасно твердого контролю за їх виконанням. Однак, незважаючи на жорсткість і постійне посилення контролю, підприємства свідомо вносили коригування в облікові і звітні дані, щоб показати господарський стан не таким, яким він був фактично, а таким, який був потрібний відповідно до різних інструкцій і нормативів, встановлених вищими органами. Усе більшого поширення набували розкрадання і зловживання. Особливо актуальною ставала проблема виявлення латентних (прихованих) розкрадань.

Таким чином, незважаючи на безліч контролюючих органів, на частоту перевірок, проблема забезпечення збереження майна підприємств не була вирішена. Навпаки вона загострювалася з кожним роком. Причина такого становища в значній мірі крилася в господарському механізмі, де відносини між виробниками, споживачами, державою будувались не на економічних законах, а на адміністративному примусі. Органи господарського контролю служать у такому випадку командно-адміністративній системі, а не конкретним підприємствам. Звідси можна зробити висновок, що здійснювана в нашій країні корінна перебудова системи контролю викликана об'єктивною необхідністю. Перетворення системи контролю продиктоване необхідністю перебудови управління, що ведеться за такими основними напрямками:

- розширення меж самостійності територіальних регіонів, підприємств, організацій;

- кардинальна реформа планування, ціноутворення, фінансово-кредитного механізму, зовнішньоекономічних зв'язків;

- створення нових організаційних структур підприємств: орендних, акціонерних тощо.;

- перехід від надмірно централізованої системи управління до демократичної;

- виявлення внутрішньогосподарських резервів збільшення виробництва й реалізації продукції;

- зменшення витрат сировини, матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів та інших витрат;

- підготовка пропозицій щодо приведення в дію прихованих резервів підвищення ефективності виробництва і збільшення на цій основі внутрішньогосподарських нагромаджень.

Система контролю повинна відповідати умовам господарювання, що складаються в нашій країні, а також сприяти розвитку й поглибленню самостійності підприємств, зниженню витрат на продукцію, що випускається, забезпеченню збереження державної, колективної і приватної власності. При переході до ринкових відносин значення контролю істотно зростає, він повинен кардинально змінити свою спрямованість, тобто в першу чергу, набувати попереджуючого, запобіжного характеру, сприяти розвитку товарно-грошових відносин.

У нових умовах господарювання контроль на промислових підприємствах не повинен обмежуватися тільки формальним його проведенням, а бути постійно діючою функцією управління й використовуватися як засіб підвищення ефективності господарської діяльності управління економіки та фінансів, поліпшення якості роботи.

Ефективне ведення фінансово-господарської діяльності, правильне використання коштів, примноження власності на підприємствах і в організаціях може бути забезпечене тільки за умов дотримання економічних і правових законів. Адже ефективним є тільки такий контроль, що забезпечує необхідну і своєчасну оцінку стану й перспектив розвитку підприємства при мінімальних витратах часу та зусиль.

Для нормального функціонування контроль повинен бути побудований на визначених принципах: всебічність, безперервність, дієвість, законність, об'єктивність, плановість, науковість, економічність.

Принцип всебічності (усеосяжності, універсальності, повсюдності) означає, що вся фінансово-господарська діяльність підприємств і організацій здійснюється відповідно до Конституції України й інших законодавчих актів. Системно й комплексно контролюється з метою встановлення її законності, цілеспрямованості, ефективності й виконання в повному обсязі й у встановлений термін. Такий всебічний контроль за діяльністю всіх ланок суб'єкта, що господарює, ведуть працівники апарата управління й насамперед контрольно-ревізійних служб.

Принцип безперервності означає, що всі об'єкти контролю (керована система) підлягають постійно здійснюваному суб'єктами контролю (керуючою системою) попередньому, оперативному й періодичному, подальшому контролю в установленні терміни, виходячи з умов, характеру та властивостей їхньої діяльності. Це забезпечує постійне спостереження за ходом виконання завдань, вживання заходів щодо коригування діяльності в міру виявлення відхилень від регламентованих значень (умов).

Принцип дієвості означає активний вплив контролю на процеси господарської діяльності шляхом виявлення недоглядів, недоліків і попередження їх у подальшій роботі підприємств і організацій. Ефективність контролю виявляється також в оперативності виправлення допущених негативних результатів і забезпечення відшкодування завданого збитку. Підвищенню ефективності контролю необхідно приділяти постійну пильну увагу.

Принцип законності обумовлений Конституцією України, яка передбачає, що всі контролюючі органи діють на основі законності, забезпечують охорону інтересів суспільства та громадян. Контролюючі органи та їх посадові особи при виконанні своїх обов'язків повинні дотримуватися Конституції України й українських законів.

Принцип об'єктивності передбачає неупереджене виконання контрольних функцій і правдиве висвітлення результатів перевірки господарської діяльності на основі зіставлення змісту перевірених фактів із законами, основними положеннями, інструкціями й розпорядженнями керівників, що регулюють діяльність, яка перевіряється, і дії посадових осіб при її виконанні.

Принцип плановості означає виконання контрольних функцій відповідно до заздалегідь розробленого й затвердженого плану.

Принцип науковості обумовлює застосування досягнень науки й накопиченого досвіду в здійсненні контролю, що особливо важливо для ринкової економіки. У процесі контролю треба уміти визначити головне завдання, щоб зосередити на ньому увагу й розробити науково обґрунтовані пропозиції щодо використання резервів.

Принцип економічності передбачає здійснення контролю необхідною кількістю працівників, які володіють науковими методами організації праці. На підставі аналізу існуючих підходів до нормування визначити оптимальний склад працівників апарату управління, котрі виконують контрольні функції.

Велике значення для одержання всебічної характеристики контролю та визначення його змісту і складу має його класифікація. А для цього необхідно побудувати класифікаційну модель. Питання класифікації контролю завжди було дискусійним. Проте й дотепер не досягнуто єдиної думки щодо принципів такої класифікації і тому ця проблема знову висувається на перший план. Зумовлено це, насамперед, перетворенням господарського механізму, законодавства, зміною політичних поглядів і економічних інтересів. До того ж, при розгляді контролю з позицій його класифікації варто керуватися такими принципами:

по-перше, у передбачуваній класифікації повинні враховуватися діючі на даний момент закони, положення, нормативні акти України, що дозволить скоротити розрив до мінімуму між теорією і практикою контролю;

по-друге, класифікаційні ознаки повинні бути сформульовані гранично ясно, а їхня кількість обмежена. При такому підході створюється можливість чіткої характеристики системи контролю і принципів її функціонування. Різноманітність класифікаційних ознак та їхня надмірна деталізація призводять до зворотного результату;

по-третє, повинні бути приведені у відповідність ознаки, за якими формуються класифікаційні групи, до видів контролю, що входять до складу кожної з них.

Унаслідок перетворень, що відбулися за період національної незалежності, створені передумови для формування якісно нового механізму територіального управління, в тому числі й контролю, в основу якого повинні бути закладені економічні методи господарювання. Центром такої системи контролю, з одного боку, залишається держава, а з іншого боку – недержавні структури. Кількість органів, що контролюють у даний час суб'єктів підприємницької діяльності, обчислюється десятками, а їхні права й повноваження викладені у відповідних нормативних актах. У свою чергу, чинне законодавство надає підприємцям ряд державних гарантій, за дотриманням яких стежать як самі підприємці, так і органи, покликані контролювати дотримання законності. Тому, насамперед, контроль необхідно розділяти на державний і недержавний. Організаційні форми державного контролю в Україні показані на рисунку 1.1.

Державні органи, що здійснюють функції економічного контролю, - це Рахункова палата Верховної Ради України, Державна податкова адміністрація України, Міністерство фінансів України, Фонд державного майна України, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, Міністерство праці й соціальної політики України, Державний комітет статистики України, Антимонопольний комітет України, Національний банк України.

Правоохоронні органи – прокуратура України, Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України.

Спеціалізовані органи контролю – Державний комітет України по стандартизації, метрології і сертифікації якості продукції (Держстандарт України), Державний митний комітет України, Державна інспекція України по захисту прав споживачів (Держспоживзахист), Державна автомобільна інспекція, Державна пожежна інспекція, Державна санітарна інспекція, Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування України, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Державна служба зайнятості України, Державний комітет з нагляду за охороною праці, Державний комітет України по монополії на виробництво й обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю, Державний комітет України по земельних ресурсах, Державна екологічна інспекція, Ліцензійна палата України.

Недержавний контроль поділяється на незалежний, контроль власника й громадський (рис.1.2.).

Незалежний контроль представляють аудиторські фірми, самостійні аудитори й установи, що виконують різного роду експертні оцінки.

Контроль власника – внутрішньосистемний та внутрішньогосподарський контроль, банківський контроль, що здійснюється комерційними банками, а також контроль з боку займодавців і кредиторів.

Комерційні банки, як правило, контролюють ті підприємства, які вони обслуговують. На відміну від контрольних функцій Національного банку України, установи комерційних банків проводять не тільки наступні, але й поточні перевірки дотримання порядку безготівкових розрахунків і законності операцій з готівкою на підприємствах, що обслуговуються ними.

Ринкові відносини, що розвиваються, допускають використання різних форм взаємного кредитування суб’єктами підприємницької діяльност (комерційний кредит, видача векселя, іпотечний кредит). Активізація даної форми контролю настає в той момент, коли боржник не виконує зобов’язань щодо повернення належних кредитору коштів. Причому особливістю даного виду контролю є обов’язкове залучення судових органів з метою законного врегулювання розбіжностей.

Громадський контроль спрямований на перевірку дотримання підприємствами конкретних правил чи вимог. Суб’єктами контролю виступають добровільні об’єднання громадян, наприклад, громадські організації охорони навколишнього середовища.

У науковій і навчальній літературі по-різному тлумачаться класифікаційні ознаки й терміни контролю (види, форми, типи). До того ж різноманітність об’єктів контролю і контролюючих органів, співвідношення між контролем і контрольними процедурами в часі і всіляких ознаках, а також їхніх поєднаннях призводить до безлічі різновидів контролюючих заходів. Тому виникає необхідність упорядкування уявлення про них за допомогою класифікації.

Окремими авторами застосовуються різні підходи і критерії класифікації контролю за видами, формами, типами, тощо, а це вносить деяку плутанину в систему теоретичних понять контролю. Причому кожен автор по-своєму тлумачить ці категорії стосовно контролю, хоча багато хто й обґрунтовує останні, виходячи з діалектичної логіки. Безсумнівно, усяка класифікація має пізнавальне і практичне значення, якщо вона спирається на найбільш істотні ознаки. До найбільш суттєвих ознак контролю, які можуть бути основою класифікації, належать: сфера управління діяльністю; суб'єкти контролю; періодичність здійснення За контрольних дій; інформаційне забезпечення; форми здійснення (рис.1.3)..).

У нашій країні ведеться безупинна різноманітна економічна й соціальна діяльність. Керують цією діяльністю відповідні органи загального і спеціалізованого за видами діяльності управління. До органів загального управління в Україні належать Верховна Рада України й Кабінет Міністрів України. Відповідно до наданих їм конституційних повноважень, вони здійснюють загальний контроль за всією здійснюваною діяльністю, а при необхідності – за її окремими ланками.

До органів спеціалізованого управління належать: Рахункова палата Верховної Ради України, міністерства і відомства України й інші органи, підвідомчі органам державної влади й управління. Ці органи здійснюють спеціалізований контроль, сутність якого визначається особливостями керованих сфер діяльності. Спеціалізований контроль зазначених органів управління, у свою чергу, може складатися з частин, за характером тієї сфери діяльності, яку виконують і перевіряють їхні функціональні служби (наприклад, контроль юридичний, технологічний та ін.).

За суб'єктами контролю, функціонування яких передбачено законодавством нашої країни, контроль поділяється на державний, незалежний і контроль власника.

Державний: органи, що здійснюють функції економічного контролю, - це Рахункова палата Верховної Ради України, Державна податкова адміністрація України, Міністерство фінансів України, Фонд державного майна України, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, Міністерство праці та соціальної політики України, Державний комітет статистики України,Антимонопольний комітет України, Національний банк України, Держстандарт України, Державний митний комітет України, Держспоживзахист та ін.

Незалежний контроль– зовнішній аудит, створений на госпрозрахункових засадах відповідно до угод з підприємствами й організаціями. При цьому перевіряється стан обліку та відповідність звітності даним обліку, правильність утворення прибутку і своєчасність розрахунків з державним бюджетом, а також розподіл прибутку по акціях, розміру внесеного капіталу. Крім того, аудиторська організація може робити висновки про правильність складання звітності й декларацій, які підприємства й організації надають фінансовим органам.

Контроль власника поділяється на внутрішньосистемний і внутрішньогосподарський.

Внутрішньосистемний контроль здійснюється: міністерствами, державними комітетами, концернами, асоціаціями, громадами, акціонерними виробничими об'єднаннями відповідно до законодавства й інших нормативних актів, якими передбачене проведення ревізій і контрольних перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій з ініціативи власника, тобто вищим органом, якому підприємство підпорядковується на правах власності.

Внутрішньосистемний контроль виконує важливі завдання, спрямовані на здійснення контролю за виконанням планових завдань, ощадливим використанням матеріальних і фінансових ресурсів, недопущення фактів марнотратства й безгосподарності, забезпечення збереження власності, правильної постановки обліку та контрольно-ревізійної роботи, дотримання діючого законодавства у виробничій і фінансово-господарській діяльності.

Внутрішньогосподарський контроль включає контрольні функції, здійснювані адміністрацією підприємств і організацій відповідно до чинного законодавства. Провідне місце в цьому виді контролю належить бухгалтерії, а на тих суб'єктах, що господарюють, і де створені контрольно-ревізійні відділи чи служби внутрішнього аудиту, вони безпосередньо підпорядковані цим структурним підрозділам. Задачею внутрішньогосподарського контролю є перевірка господарських операцій у виробничих одиницях з метою недопущення перевитрати матеріальних і фінансових ресурсів, виконання виробничих і фінансових планів, раціонального використання робочої сили, впровадження передових технологій у бригадах, ділянках, цехах та інших виробничих підрозділах. І такий підхід особливо важливий у нових умовах господарювання.

Працівники апарату управління, що здійснюють внутрішньосистемний і внутрішньогосподарський контроль, роблять істотний внесок у підвищення ефективності господарської діяльності, попередження безгосподарності. Однак спірним є питання визначення критерію ефективності контролю власника.

З одного боку, таким критерієм можна вважати поліпшення стану економіки на підприємствах, відсутність на них нестач, розтрат і розкрадань. З іншого боку, оцінити позитивну роботу органів внутрішньосистемного контролю потрібно в тому випадку, коли збільшення нестач і розтрат на підвідомчих підприємствах відбулося за рахунок проведення в них ревізій і перевірок працівниками вищих відомчих органів. І навпаки, якщо ці нестачі та порушення виявляються іншими органами контролю, то висуваються претензії до роботи внутрішньосистемного контролю. У той же час нестачі й розкрадання є не тільки результатом прорахунків у діяльності контролю власника, але й наслідком прорахунків у підборі кадрів матеріально-відповідальних працівників, в організації обліку, інвентаризаційної роботи й матеріальної відповідальності на підприємствах. Тому ефективність контролю визначається якістю його роботи по здійсненню перевірки господарської діяльності та збереження державної, колективної і приватної власності на підвідомчих підприємствах і організаціях. При цьому велике значення має своєчасне виявлення порушень і недоліків, їхнє попередження.

Підприємство повинне здійснювати суворий контроль за раціональним використанням ресурсів, вести боротьбу з безгосподарністю і марнотратством, уживати заходів щодо попередження таких явищ. У зв'язку з цим велика роль у раціональному використанні внутрішніх ресурсів, посиленні режиму економії, усуненні непродуктивних витрат і втрат, дотриманні нормативів витрат сировини у виробництві і збереження товарно-матеріальних цінностей на підприємствах промисловості належить внутрішньосистемному і внутрішньогосподарському контролю. Він здійснюється у процесі діяльності підприємства і проводиться на всіх стадіях управління. Відмінність внутрішньогосподарського контролю від інших організаційних форм контролю полягає в тому, що він є функцією всіх структурних підрозділів, працівників обліку й управління підприємств і організацій.

Особливо наочно