Предмет, суб’єкти та об’єкти мікроекономіки

Мікроекономіка (префікс «мікро» – у перекладі з грецької мови означає «малий», проте більшість з економічних одиниць «малі» лише порiвняно з економiкою в цiлому. Наприклад, щорiчний обсяг збуту «Дженерал Моторс», «Ай-Бi-Ем» перевищує нацiональний валовий продукт багатьох країн cвіту). Мікроекономіка вивчає поведінку окремих економічних одиниць. Ці одиниці включають споживачів, інвесторів, працiвникiв, землевласників, окремі компанії – по суті, будь-яку особу чи органiзацiю, що вiдiграє певну роль у функцiонуваннi економіки.

Мікроекономіка пояснює, як i чому вищевказані господарські суб’єкти, приймають економiчнi рішення. Наприклад, як споживачі приймають рішення про покупку та як зміни в цінах i доходах впливають на їх вибір, як підприємства приймають рішення про найм працівників та обсяг виробництва тощо.

Таким чином, предметом мікроекономіки є поведінка окремих суб’єктів господарювання (підприємств, домогосподарств, держави), а також механізм прийняття суб’єктами господарювання управлінських рішень для досягнення поставленої мети та одержання якомога більшої вигоди.

Об’єктом дослідження у мікроекономіці є мікрорівень господарської системи. Він складається з економічних одиниць або суб’єктів, крім того об’єктом дослідження можуть бути також ринкові структури та умови часткової й загальної рівноваги.

Мікроекономічний суб'єкт – це неподільний, первинний елемент господарської системи, який самостійно здійснює певні економiчнi функцiї. Суб'єкти ринкової економiки численні, але до центральних суб’єктів відносять споживачів, виробників та державу:

Споживач(домогосподарство)– це самостійна економiчна одиниця, яка складається з однiєї або бiльше осiб, постачає виробничi ресурси на ринок (землю, працю, капiтал, пiдприємницьку дiяльнiсть) i використовує отриманi грошi для придбання товарів i послуг, що задовольняють її потреби.

Як правило, під домогосподарством розуміють сім’ю, члени якої мають спільну власність, отримують доход та спільно його витрачають, а також приймають інші узгоджені рішення щодо своєї економічної поведінки. Проте під домогосподарством можна розуміти й окремого індивіда, якщо він самостійно веде господарство, продає ресурси, отримує доход та приймає рішення.

Виробник(пiдприємство) – економiчна одиниця, яка використовує фактори виробництва i виготовляє продукцiю для задоволення потреб споживачів з метою отримання прибутку.

Так називають i велику корпорацiю, i дрiбне фермерське господарство. Підприємство може бути одночасно виробником товарів, їx продавцем, споживачем pecypcів, їх покупцем, власником, інвестором.

Держава– сукупність органів влади, що координують та регулюють відносини між суб’єктами економіки.

Поза увагою мікроекономічних досліджень залишається той факт, що держава є власником значної частини природних ресурсів, підприємств, що виготовляють суспільні блага тощо.

Слід звернути увагу на той факт, що об’єкти й суб’єкти можуть мінятися місцями. Наприклад, якщо на домогосподарство чи підприємство здійснюється урядовий вплив, то вони перетворюються на об’єкти. У свою чергу держава теж може виступати об’єктом, коли мова йде про вплив міжнародних інституцій на її діяльність.

Вci суб'єкти мiкроекономiчної системи беруть участь у безперервному кругообороті товарів та pecypciв (рис. 1.1).

Найпростiша модель економiчного кругообiгу закритої економiки, тобто без участi держави i без мiжнародних зв'язкiв, мiстить тiльки два сектори –домогосподарства й підприємства та два види ринкiв – ринок товарів i ринок pecypcів.

Рис.1.1. Модель економічного кругообігу

На ринку благ домогосподарства купують необхiднi їм товари i послуги у підприємств. На ринку pecypciв навпаки, підприємства купують у домогосподарств ресурси для здiйснення виробничого процесу: капiтал, робочу силу, сировину тощо. Економiчна система є замкненою. Доходи одних економiчних суб'єктiв є витратами iнших. У моделi наявнi два види потокiв: «доходи – витрати» та «ресурси – товари-послуги». Вони здiйснюються одночасно у протилежних напрямах i безперервно повторюються. Потiк товарів i послуг здiйснюється проти годинникової стрiлки. Ринки благ та pecypciв балансуються потоками грошових платежiв за годинниковою стрiлкою. Домогосподарства на ринку благ здiйснюють грошовi платежi. Фiрми грошові витратити здійснюють на ринку ресурсів. У результатi взаємодiї цих ринкiв вiдбувається кругообiг, а мiж самими ринками досягається piвновага. Отже, сумарна величина витрат одних суб'єктiв мікроекономіки дорiвнює сумарнiй величинi доходiв iнших.

Об’єктами, з приводу яких складаються відносини між економічними суб’єктами на мікрорівні, є ресурси та результати виробництва.

Економiчнi ресурси (фактори виробництва) – це природнi, трудові та капітальні блага, що використовуються для виробництва нових товарів та послуг.

Все це включає велике коло об'єктiв: фабричнi та сiльськогосподарськi будови, обладнання, iнструменти, машини, якi використовуються у виробництвi промислових товарів та продуктiв сiльського господарства; рiзноманітні засоби транспорту та зв'язку; чисельнi види працi; земля та кориснi копалини тощо.

У мікроекономіці всі економічні ресурси диференціюють на такі групи:

Земля (природні ресурси) – це предмети праці, що не піддавалися обробці, або сили природи, що використовуються у виробничому процесі.

Капітал – це фінансові ресурси та засоби виробництва, які є результатом людської діяльності у попередніх виробничих циклах і передбачені для тривалого використання.

Праця – фiзичнi та розумовi здiбностi людини, що застосовуються у виробництвi товарів та послуг.

Пiдприємницькі здібності –це особливі здібності окремих людей, що полягають у здатності свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів у виробництві та їх творче використання задля отримання прибутку.

Всі економічні ресурси мають такі спільні властивості: обмеженість, що означає не те, що певного ресурсу взагалі не існує, а те, що збільшення його залучення у виробництво обійдеться підприємству дорожче, ніж меншої кількості; взаємозаміщуваність (субституційність) означає, що одні види ресурсів можуть у певних межах бути заміщені іншими (зокрема, капітал може заміщуватися працею і навпаки); взаємодоповнюваність (комплементарність) означає, що ефективне використання кожного ресурсу можливе лише за певного співвідношення з іншим.

Іншим об’єктом з приводу, якого складаються відносини між економічними суб’єктами, є результати виробництва – матеріальні, нематеріальні продукти та послуги. Вони характеризуються за допомогою натуральних та вартісних показників. Вартісні показники залежать від рівня цін, тому можуть бути поточними та зіставними. Перші складаються за цінами на момент розрахунку, другі – за цінами зафіксованими на певному рівні на певний момент часу. У мікроекономіці застосовують обидва варіанти розрахунку показників результатів виробництва.

Таким чином на основі викладеного вище можна також стверджувати, що об’єктом мікроекономічних досліджень є мікросистема, яка складається з господарюючих суб'єктів, котрі вступають між собою в різноманітні економічні відносини. За своїм змістом ці відносини є ринковими і їм властиві такі відмінні риси: рівноправне та конкурентне становище учасників; використання принципу економічного зиску; повна економічна відповідальність учасників за свої дії; вільне ціноутворення тощо.

Нормальним станом мікросистеми є її спрямованість на досягнення рівноваги. З’ясування механізмів встановлення та відновлення стану рівноваги мікросистеми – головне завдання мікроекономіки як науки.