З дисципліни «Соціологія і соціальні технології»

«ОПРАЦЮВАННЯ ПРОГРАМИ ЕМПІРИЧНОГО

СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ»

(для студентів всіх спеціальностей)

ЗАТВЕРДЖЕНО

на засіданні кафедри

соціології та соціальної роботи

Протокол № 6 від 23 квітня 2010 р.

Львів – 2010

Завдання і методичні вказівки до виконання домашньої контрольної роботи з дисципліни «Соціологія і соціальні технології»; «Опрацювання програми емпіричного соціологічного дослідження» (для студентів всіх спеціальностей) / Упор. Савка В.Є., Грендиш А. В., Яцишин І. І., - Львів: Видавництво Національного університету «Львівська Політехніка», 2010. – 24 с.

Упорядники Савка В.Є., к. соц. н., доц.

Грендиш А. В., ас.

Яцишин І. І., ас.

Відповідальний за видання Климанська Л.Д., к. філос.н., доц.

РецензентКуценко О.Д., доктор соціологічних наук, професор Харківського національного універ-ситету

ВСТУП

Контрольна робота “Опрацювання програми емпіричного соціологічного дослідження”є важливим етапом вивчення дисципліни “Соціологія і соціальні технології”. Її мета – виховати кваліфікованого споживача соціологічної інформації, дати студентові уявлення про технологію роботи соціолога-практика, виробити початкові навички збору та аналізу первинних даних, що можуть бути використані у громадському житті та майбутній фаховій діяльності. Наприклад, при участі разом із фахівцями у плануванні та проведенні маркетингових досліджень, в оцінці публікацій соціологічних даних, які стосуються громадсько-політичних процесів тощо.

При написанні контрольних робіт слід використати теоретичні знання, в першу чергу – з теми: “Предмет та методи соціологічних досліджень”, де студенти ознайомилися з видами і технологією прикладних досліджень, методами збору і аналізу інформації, а також решти тем курсу, що дозволить студентові правильно сформулювати проблему дослідження, визначити його стратегію.

Матеріали контрольної роботи можуть бути використані при підготовці до відповідної теми семінарського заняття.

Обсяг контрольної роботи визначається проблемою і масштабом обраного дослідження . Всі елементи програми повинні бути сформульовані лаконічно та логічно поєднані між собою. Рекомендується, щоб загальний обсяг роботи не перевищував 7-10 сторінок тексту.

Бюджет часу на виконання: 5-7 годин самостійної роботи.

Термін виконання і захисту.

Контрольна робота, якщо вона не доповідалася і не була захищена на відповідному семінарському занятті, повинна бути здана викладачу не пізніше дня написання залікового тесту.

Завдання до контрольної роботивключає:

1. Проблематику емпіричних соціологічних досліджень (ДОДАТОК Б; видається викладачем).

2. Завдання для виконання методологічної частини програми емпірич-ного соціологічного дослідження.

3. Завдання для виконання методичної частини програми емпіричного соціологічного дослідження.

Структура контрольної роботи:

n титульний лист: тема емпіричного соціологічного дослідження, затверджена викладачем, прізвище виконавця, академгрупа;

n розділ І: методологічна частина програми емпіричного соціологічного дослідження.

n розділ ІІ: методична (процедурна) частина програми емпіричного соціологічного дослідження.

n розділ ІІІ: підведення підсумків (одержаних або очікуваних) дослідження і визначення сфер їх можливого застосування.

ЗРАЗОКпрограми емпіричного соціологічного дослідження наведено у ДОДАТКУ А.

ЗАВДАННЯ ДО РОЗДІЛУ І

Програма емпіричного соціологічного дослідження складається з двох розділів: методологічного і методичного, які пов’язані між собою і підкоряються загальному задуму наукового пошуку.

Методологічна функція програми полягає в тому, щоб чітко визначити проблему дослідження, перевести її у тему; сформулювати мету та завдання дослідження; визначити і провести попередній аналіз об’єкту і предмету дослідження; висунути гіпотезу; виділити основні поняття, проінтерпре-тувати їх і провести операціоналізацію.

Таким чином, розділ І повинен складатися з наступних елементів:

n аналіз соціальної проблеми (преамбула дослідження);

n формулювання теми дослідження;

n визначення мети дослідження та його основних завдань;

n визначення об’єкту і предмету дослідження;

n здійснення інтерпретації найважливіших понять;

n формулювання гіпотез дослідження.

ДОДАТКОВІ РОЗ’ЯСНЕННЯ

1. Вибір теми дослідження є першим кроком (етапом) у складанні програми соціологічого дослідження. Він нерозривно пов’язаний з аналізом соціальної проблеми, що цікавить дослідника, яка піддається дослідженню соціологічними методами, тобто входить до предмету соціології, і яку треба чітко зафіксувати у назві дослідження.Соціальна проблема тісно пов’язана з проблемною ситуацією, що склалася в реальному житті і включає певні суперечності між якимись елементами соціального простору, процесу, становлячи певну незадоволену потребу в товарах чи послугах, цінностях культури, діяльності, самореалізації особистості тощо.

Для того, щоб обгрунтування проблеми дослідження було максимально повним і всебічним, доцільно провести її логічний аналіз, який буває системним (структурним), що передбачає з’ясування та розгляд структури досліджуваного явища, яке розчленовується на частини і з’ясовуються їх взаємозв’язки і характер; функціональним (факторним), під час якого визначаються ті чинники, які впливають на досліджуваний процес, і які можуть сприяти, нейтралізовувати або перешкоджати його розвитку.

Наприклад. У наші дні соціально-економічних перетворень, коли Україна лише починає виходити з кризового становища, коли залишається складною ситуація в соціальній, економічній, культурно-освітній та інших сферах життя, багато наших співвітчизників, в першу чергу - молодих, звертає свої погляди на певні професії, в першу чергу - економіста, менеджера, маркетолога, внаслідок чого зростають конкурси до вищих навчальних закладів на вказані спеціальності. Це зумовлено іміджем у суспільстві зазначених економічних професій як таких, що є інтелектуальними, і які автоматично забезпечуючи високий рівень матеріального достатку їх представникам, надають їм високий соціальний статус.

Однак, очевидно, що не кожен із тих, хто отримає відповідну спеціальність, зможе зреалізувати себе як професіонал у повній мірі. Це може статись з ряду причин: відсутності вміння випускника «подати себе» належним чином, небажання роботодавців приймати на роботу молодих спеціалістів; нарешті, непоодинокими є випадки, коли на престижну роботу влаштовуються «по блату». В результаті талановиті молоді спеціалісти часто не отримують тієї посади, на яку заслуговують, а відтак - втрачають можливість самореалізувати себе в обраній професійній сфері; натомість на вершині соціальної піраміди опиняються далеко не найкращі. Зрозуміло, що за таких умов страждають не лише ті, у кого не склалась професійна кар’єра; в не меншій мірі страждає суспільство.

Існує ще один бік цієї справи. Так, якщо кількість випускників економічних спеціальностей буде збільшуватись, то незабаром ринок праці буде значно перенасичений спеціалістами певного профілю: їх виявиться така кількість, яка перевищить попит на них, що створить додаткове напруження на ринку праці. У виграшному становищі виявляться ті, хто матиме певні переваги: досвід роботи, досконале знання комп’ютера та іноземних мов, поглиблені знання у певній галузі, яка потребуватиме спеціалістів, наявність другої спеціальності тощо. В результаті вже в зовсім недалекому майбутньому може виникнути другий «професійний бум», коли почнеться масова перекваліфікація спеціалістів з вищою освітою, але тепер вже на інші спеціальності, наприклад, прикладного характеру.

Отже, маємо проблемну ситуацію, коли виникає протиріччя між престижем окремих економічних спеціальностей і зниженням можливостей для багатьох їх представників самореалізуватись у відповідній сфері і належним чином. Проблемна ситуація тут розглядається в межах соціальної проблеми самореалізації молоді в умовах нестабільного суспільства. Якщо спробувати розв’язати цю проблему на регіональному рівні, то тему дослідження можна сформулювати таким чином: «Проблеми працевлаштування випускників львівських вищих навчальних закладів економічного профілю в умовах сучасного ринку праці».

2. Формулювання теми веде за собою визначення об’єкту соціологічного дослідження, що є другим етапом у складанні програми.

Об’єкт в соціологічних дослідженнях - це певна сфера соціальної дійсності (соціальні інституції, групи, спільноти, процеси, відносини), які містять у собі певні соціальні протиріччя і на які спрямовано процес наукового пізнання. В широкому значенні об’єктом соціологічного дослідження є люди, об’єднані в різноманітні спільноти, групи, організації або залучені до різноманітних соціальних процесів. Саме люди є носіями певної соціальної проблеми.

Визначення об’єкту дослідження передбачає отримання просторово-часових та якісно-кількісних його характеристик. Тому в програмі слід зафіксувати наступні ознаки об’єкта:

1) просторові (місто, регіон, країна);

2) часові (період, який охоплюється дослідженням);

3) галузеві (вид досліджуваної діяльності - промисловість, бізнес, освіта, культура тощо);

4) соціально-демографічні (стать, вік, освіта, сімейний стан), та інші, які можуть зацікавити дослідника.

Наприклад. Об’єкт дослідження: випускники 2010 року економічних спеціально-стей вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації м. Львова, які бажають праце-влаштуватися на підприємствах та в установах у м. Львові.

Час проведення дослідження – травень 2010 р.

З виділенням об’єкту тісно пов’язано і визначення предмету соціологічного дослідження. Предмет емпіричного дослідження - це найбільш суттєві сторони, властивості та відносини об’єкту, пізнання яких необхідно для вирішення соціальної проблеми. Один і той же об’єкт можна вивчати з позиції різних соціальних проблем, а отже він передбачає безліч предметів. Тому визначення предмету дослідження одночасно визначає межі, в яких конкретний об’єкт досліджують в даному випадку. Предмет дослідження співвідноситься з темою дослідження.

Наприклад.Хоча ми розуміємо, що випускники-економісти зустрічаються безліччю соціальних проблем, предметом нашого дослідження ми обираємо лише їх частину – ті, які повязані з пошуком ними місця праці (необов’язково за спеціальністю) у м. Львові.

3. Третім елементом програми соціологічного дослідження є визначення мети і основних завдань дослідження.

Мета - це загальна спрямованість дослідження, очікуваний кінцевий результат. Вона визначає орієнтацію, від якої залежить уся логіка здійснення і реалізації соціологічного дослідження. Як правило, емпіричне соціологічне дослідження орієнтоване перш завсе на досягнення практичної мети, пошук алгоритмів вирішення певних соціальних проблем. Для більш чіткого з’ясування мети дослідження в програмі на її основі розробляється система основних завдань дослідження.

Завдання емпіричного дослідження - це сукупність конкретних цільових настанов, спрямованих на аналіз і розв’язання проблеми. Завдання дослідження безпосередньо випливають із поставленої перед дослідником мети, конкретизують її.

Наприклад. Мета дослідження - встановлення основних моделей працевлаштуван-ня випускників вищих навчальних закладів 2010 року економічного профілю III-IV рівнів акредитації в умовах ринку праці м. Львова.

Завдання дослідження:

n визначення соціально-економічних орієнтацій випускників, пов’язаних із пошуком ними місць праці у м. Львові;

n визначення кількості випускників, які мають зарезервовані місця праці у м.Львові, характер цих робочих місць та спосіб якими вони були одержані;

n дослідження планованих моделей активного працевлаштування випускників, які не мають зарезервованих місць праці у м.Львові:

а) тимчасове влаштування на роботу на львівських підприємствах не за спеціальністю;

б) продовження навчання – перекваліфікація з метою здобуття фаху, який користується попитом на ринку праці Львова;

в) пошук роботи за спеціальністю поза м.Львовом з метою набуття професійного досвіду і повернення у Львів.

4. Четвертий розділ методологічної частини програми відводиться для інтерпретації основних понять дослідження.

Під час аналізу проблеми і предмету дослідження використовуються певні абстрактні, узагальнені поняття, котрі неможливо безпосередньо виміряти. Але до безпосередніх завдань емпіричного соціологічного дослідження входить вимірювання досліджуваних соціальних фактів. Тому в якості проміжного етапу для отримання емпіричних даних використовується інтерпретація понять - процес їх тлумачення, пояснення і переводу на більш прості та емпірично фіксовані відповідники.

Наприклад. “Працевлаштування не за спеціальністю” – влаштування на посаду, яка не відповідає фаху молодого спеціаліста і рівню його професійної кваліфікації.

5. Останній розділ методологічної частини програми повинен містити гіпотезу, яку висуває дослідник. Гіпотеза – це науково обгрунтоване припущення, яке висувають для можливого пояснення певних соціальних фактів, явищ і процесів, котре треба підтвердити або спростувати в ході дослідження. В методологічному плані гіпотеза служить з’єднувальною ланкою між теоретичною концепцією та емпіричною базою дослідження. До побудови гіпотези висуваються певні вимоги. Вона повинна:

§ відповідати теорії (загальній або загальносоціологічній);

§ бути науково обгрунтованою (тобто не суперечити вже доведеному);

§ мати сенс у межах досліджуваної проблеми, бути придатною для перевірки емпіричним шляхом;

§ бути логічною та несуперечливою.

Гіпотези поділяють на гіпотези-підстави і гіпотези-наслідки, котрі виводяться з перших.

Наприклад. Гіпотеза-підстава: хоча більшість випускників-економістів хотіли б відразу влаштуватися на роботу за спеціальністю у м. Львові, обмеженість ринку робочих місць спонукає їх до вибору інших моделей трудової поведінки після закінченя навчання.

Гіпотези-наслідки: основні моделі поведінки тих випускників, яким не вдастся знайти роботу за спеціальністю у м.Львові, будуть зводитися до:

а) влаштування на будь-яке місце праці на підприємствах Львова, і продовження пошуків роботи за спеціальністю;

б) перекваліфікація з метою набуття іншого фаху, який користується попитом у м. Львові;

в) тимчасове влаштування на роботу за спеціальністю в провінції як “стартова позиція” перед поверненням до Львова з досвідом роботи, а отже – вищим особистісним потенціалом.

ЗАВДАННЯ ДО РОЗДІЛУ ІІ

Емпіричний матеріал, потрібний для соціологічного дослідження, має різний характер і міститься у багатьох різноманітних джерелах. При тому, інформація, яка є у кожному з них, як правило, дозволяє охарактеризувати досліджуване явище лише в якомусь одному аспекті. З метою забезпечення комплексного, всебічного аналізу досліджуваної проблеми, рекомендується в емпіричних дослідження передбачити одержання інформації з різних джерел відповідними методами. Кожен з них має певні обмеження до застосування, сильні та слабкі сторони, що слід врахувати при плануванні дослідження (див. таблицю).

Завдання студента полягає в тому, щоб визначити максимальну кількість джерел, які містять необхідну інформацію та обрати адекватні меті та завданням дослідження методи її одержання. Студент повинен чітко окреслити, яка саме інформація буде одержана з певного джерела і яке значення вона буде мати для досягнення мети дослідження. При цьому потрібно відзначити основний метод збору інформації та опрацювати для нього відповідний інструментарій. Емпірична база дослідження повинна будуватися таким чинном, щоб блоки інформації, одержані з різних джерел і різними методами, добре узгоджувалися між собою, взаємно доповнювали один одного і давали, по-можливості, змогу перевірити інформацію, набуту одним методом, інформацією, одержаною іншим методом з іншого джерела.

Наприклад.Обираючи методи збору інформації, почнемо із структурування об’єкта дослідження. Упускаючи ту частину випускників, які не планують працевлаштуватися у Львові, а тому не є об’єктом нашої уваги, виділяємо серед решти молодих спеціалістів дві групи: випускники, які на час проведення дослідження (травень 2010 р.) мають зарезервоване місце праці у Львові, або і вже працюють за спеціальністю і ті, які шукають роботу. Інформацію про моделі працевлаштування тієї частини випускників які мають визначене місце роботи, можна одержати, проаналізувавши наступні документи:

а) замовлення від працедавців на молодих спеціалістів;

б) заяви самих випускників у адміністрацію навчального закладу про спрямування їх на роботу на відповідні підприємства та в установи.

З цих документів можна дізнатися:

- кількість робочих місць на підприємствах різних форм власності, різних типів, які займуть випускники та їх якісні характеристики ( посада, розмір заробітної плати, можливість забезпечення житлом тощо);

- шлях, яким випускники одержали ці місця ( замовлення від підприємства на спеціаліста, цільова підготовка фахівця коштом замовника, перемога у відбірковому конкурсі та інші).

Ми також можемо виходити з того, що моделі працевлаштування випускників 2002 року не будуть істотно відрізнятися від вже реалізованих моделей поведінки на ринку праці випускників попередніх трьох років, а отже їх можна простежити за відповідною документацією, якщо така ведеться адміністративними службами та відділами працевлаштування студентів навчальних закладів. Ця інформація буде використовуватися нами як допоміжна, служитиме для порівняльного аналізу, якщо він передбачений планом дослідження.

Метод спостереження можна застосувати при вивченні глибинних мотивів вибору певної моделі працевлаштування, що не входить в коло наших завдань, а отже він не буде використовуватися. Специфіка дослідження також не передбачає використання експериментальних методів.

Виходячи із завдання планованої роботи, найбільшу користь, на наш погляд, може принести метод опитування. Тому ми приймемо його як основний і зупинимося детальніше на його використанні у планованій роботі.

Як правило, емпіричні дослідження такого роду проводяться на вибірковій сукупності. Тому даний розділ передбачає також виконання розрахункової роботи - визначення об’єму (або похибки) однощаблевої випадкової вибіркияк такої, що має найчіткіше статистичне обгрунтування.

Таким чином, Розділ ІІповинен складатися з таких елементів:

n вибір методу дослідження;

n розрахунок в и б і р к и (вихідні дані отримати у викладача);

n анкета для опитування (не менше 10 питань).

ДОДАТКОВІ РОЗ’ЯСНЕННЯ

1. Вибірковий метод в соціологічному дослідженні.Об’єктом соціологічних досліджень звичайно є великі сукупності людей, які за своїми соціально-демографічними характеристиками виступають носіями певної проблеми і утворюють генеральну сукупність. Якщо вивчаються всі індивіди генеральної сукупності, то говорять про суцільне дослідження (наприклад, перепис населення). Однак, такі дослідження проводяться рідко, частіше досліджується лише частина генеральної сукупності, яка має назву - вибіркова. Це пов’язано передусім з економічними і часовими обмеженнями на проведення суцільного дослідження.

Для того, щоб суцільне дослідження можна було замінити вибірковим, потрібно, щоби властивості генеральної сукупності були адекватно представлені у вибірковій. В статистиці здатність вибіркової сукупності (вибірки) відображати характеристики генеральної називають репрезентатив-ністю вибірки. Різниця характеристик вибіркової та генеральної сукупності називають помилкою репрезентативності. Можна виділити два види таких помилок:

n випадкові - ті, які при повторних вимірюваннях змінюються за законами ймовірності.

Наприклад. Якщо ми визначаємо певну характеристику вибірки, наприклад, середнє арифметичне, то отримуючи нові випадкові вибірки того ж розміру, будемо отримувати відхилення цієї характеристики то в один, то в інший бік від істинного значення (тобто від значення в генеральній сукупності) приблизно з одинаковою частотою. При збільшенні кількості вибірок середня похибка наближається до нуля. Але це лише при умові, що вибірки дійсно є випадковими, тобто, всі елементи досліджуваної сукупності мають одинакову імовірність попасти у вибірку;

n систематичні, які являють собою деяке постійне зміщення, яке не зменшується зі збільшенням числа опитаних і викликане вадами та прорахунками в системі відбору респондентів.

Наприклад. Для вивчення моделей працевлаштування випускників, було відібрано випадковим методом жителів 40 кімнат в гуртожитку, в яких проживають випускники, а потім опитано всіх, хто виявився на місці в момент проведення опитування /від 18 до 19 години/. Одержані таким способом дані не будуть репрезентативними, бо не враховано наступних моментів:

а) можна допустити, що мобільніші студенти, тобто ті, які проводять значну частину часу в пошуках роботи, працюють, або навчаються, проводять менше часу в гуртожитку, а отже з меншою вірогідністю стануть респондентами;

б) з вибірки повністю “випали” ті студенти, які не проживають в гуртожитку.

Випадкова помилка буде присутньою завжди при будь-якому вибірковому опитуванні; систематичну помилку можна усунути, змінюючи процедуру формування вибірки. Випадкова помилка підкоряється певним закономірностям і надається до оцінювання. Систематична ж помилка значно небезпечніша.

З усіх існуючих типів вибірки найчіткіше статистичне обгрунтування має однощаблева випадкова вибірка - тобто така, під час якої безпосередньо з генеральної сукупності випадковим чином відбираються респонденти. Репрезентативність такої вибірки характеризується двома взаємопов’язаними параметрами - рівнем помилки та імовірністю відсутності помилки даного рівня. Говорити про якусь вибірку, що вона є репрезентативною, не зовсім точно, оскільки будь-яка вибірка має певний рівень репрезентативності. Точніше сказати, що помилка репрезентативно-сті даної вибірки з імовірністю Р не перевищує D (імовірність Р називають довірчою). Задаючись певним рівнем імовірності, помилку вибірки можна визначити, якщо відомий об’єм генсукупності та вибірки.

Однак при плануванні соціологічного дослідження звичайно вирішують іншу задачу - завдаються певним рівнем точності результатів, що влаштовує дослідника, тобто допустимою помилкоюі довірчою імовірністю, та вираховують необхідний об’єм вибірки. Так об’єм вибірки для визначення частки певної ознаки Х в генеральній сукупності визначається за формулою:

де N - об’єм генеральної сукупності, п - об’єм вибірки,t - коефіцієнт, що відповідає довірчій імовірності Р (він визначається за т.зв. таблицями Стьюдента; при Р = 0,954t = 2, а при Р = 0,997 t = 3, ці два значення найчастіше використовуються в соціології), n - частка ознаки Х в генсукупності, D- величина допустимої помилки[1] (в частках).

Наприклад. Припустимо, що дослідник хоче отримати з імовірністю 0,95 (при цьому t»2) дані про частку ознаки Х (скажімо, частку чоловіків) в генсукупності (нехай N = 10000) з помилкою, що не перевищує 5% (D = 0,05), і йому відомо, що частка, яку відшукують, складає приблизно 20% (n= 0,20). Тоді за наведеною вище формулою отримаємо, що потрібно опитати 256 осіб (п = 256).

Недолік цієї формули полягає в тому, що вона вимагає хоча би приблизної інформації про частку ознаки в генеральній сукупності, тобто саме про те, що досліднику потрібно визначити. Одначе при n = 0,5 добуток n(1-n) є максимальним, отже, п також є максимальним. Тому, якщо у наведену формулу замість n підставити 0,5, отримаємо формулу, якою можна користуватися при будь-яких значеннях частки ознаки в генеральній сукупності (об’єм вибірки при цьому отримуватиметься з певним запасом). Зафіксувавши таке значення довірчої імовірності, поклавши його рівним 0,954 (при цьомуt = 2), отримаємо:

За цією формулою можна досліджувати, як об’єм вибірки залежить від об’єму генеральної сукупності і від величини допустимої в дослідженні помилки:

Звідси видно, що для забезпечення заданої репрезентативності при дослідженні міста з населенням 100 тисяч жителів потрібно опитати 398 осіб, а при дослідженні цілої держави практично стільки ж - 400 осіб. Для забезпечення одного і того ж рівня репрезентативності (5%) потрібно опитати такі частки генсукупності: для N = 500 п = 222 особи, тобто приблизно 44% генсукупності, для N= 500 п= 370 осіб - 7,4%, а для N = 4 000 000 (наприклад, населення великого міста) п = 400 осіб - 0,01% генсукупності. Тому характеристики, що зрідка зустрічаються в публікаціях характеристики вибірки, типу «було опитано 15% генсукупності» або «опитували кожного двадцятого школяра» нічого не говорять про репрезентативність вибірки.

Як бачимо, починаючи від певного моменту збільшення об’єму генеральної сукупності істотно не впливає на збільшення об’єму вибірки, тому при великих генеральних сукупностях (скажімо, при N > 5000) величиною 1 / N у другій формулі можна знехтувати. Тоді ця формула прийме вигляд: п = 1 / D², звідки D = Ö п. Цими формулами можна користуватись при прийнятті рішення відносно об’єму вибірки у випадку, якщо генеральна сукупність більше 5000 одиниць, тобто можна вважати, що вона нескінченна. Об’єм вибірки при цьому отримаємо з певним запасом):

Під час планування вибірки слід мати на увазі, що формула п = 1 / D² і ця таблиця дозволяють отримати обсяг вибірки для заданої точності при аналізі вибірки в цілому, тобто у тому випадку, коли ми не будемо розчленовувати її на частини.

Наприклад. Якщо вимагається визначити частку осіб, що перебувають у шлюбі для великого міста, то опитавши 625 випадковим чином відібраних людей, ми визначимо частку, яку шукаємо, з помилкою, котра не перевищує 4% (із ймовірністю 0, 954). Але якщо вимагається визначити цю частку з такою ж точністю не для всього масиву в цілому, а для жінок і для чоловіків, то необхідно, щоб у вибірці було 625 чоловіків і 625 жінок, тобто 1250 осіб. Тобто чим більше дробиться масив під час аналізу інформації, тим більший вимагається обсяг вибірки.

Таким чином, слід пам’ятати: обсяг вибірки залежить у більшій мірі від завдання на опрацювання анкет (від міри дробності аналізу), ніж від об’єму вибірки (від того, з якою помилкою готовий змиритися дослідник).

2. Конструювання анкети. Кожне емпіричне дослідження потребує створення особливої анкети, але всі вони мають спільну структуру. Будь-яка анкета складається з трьох основних частин:

n вступної: вказується, хто проводить дослідження, його мета і завдання (коротко), спосіб заповнення анкети, підкреслюється анонімний характер її заповнення*, а також висловлюється подяка за участь в анкетуванні.

n змістовної (основна частина);

n завершальної (паспортичка, соціально-демографічний портрет респонден-та) містить в собі відомості про респондентів (вік, стать, освіта, соціальне становище тощо).**

Питання анкети розрізняють:

1. За характером відповідей на поставлені питання (відкриті, закриті, напівзакриті, шкальні, питання-меню, альтернативні).

При конструюванні бліц-анкети найчастіше використовують такі з них: Закриті питання - питання, на які наведено, повний (в міру можливого) набір варіантів відповідей (див. питання 5 додатку А). Такі питання досить легко опрацювати, що часто призводить до їх використання навіть без достатніх на це підстав. Головна ж підстава вибору міри стандартизації відповідей на питання - впевненість дослідника в тому, що пропонований ним набір відповідей максимально повно відповідає потенційній різноріднос-

_______________________

* Анонімність респондентів у більшості емпіричних досліджень пояснюється, по-перше, тим, що дослідника цікавить не оригінальна думка, варіант поведінки окремого респондента, а узагальнені думки і моделі поведінки певних соціальних груп /з цією метою створюється соціально-демографічний портрет респодента/, по-друге, з метою забезпечення щирості, правдивості відповідей респодента, вільного висловення ним своєї позиції.

________________________

** Визначення приналежності респодентів до певної соціальної групи, їх соціальних статусів важливе з огляду на те, що члени різних статусних груп практикуватимуть різні моделі соціальної поведінки.

ті думок респондентів. Основні вимоги до закритих запитань:

1. Максимально передбачити можливі варіанти відповідей (для цього частіше всього використовують т. зв. напівзакритий варіант, в якому залишається місце для додаткових коментарів та зауважень (наприклад,в кінці списку відповідей значиться: «Додаткові зауваження (вкажіть які саме)»..., тобто поєднуються ознаки закритості і відкритості (див. питання 2 додатку А).

2. Формулюючи питання відповідей (підказки) слід пам’ятати три важливих правила:

а) респондент частіше вибирає перші підказки, рідше - останні; звідси - правило № 1: першими повинні бути найменш вірогідні варіанти відповідей;

б) чим довша підказка, тим менша вірогідність її вибору, оскільки для засвоєння її змісту потрібно більше часу, а респондент не хоче його витрачати; звідси правило № 2 - підказки повинні бути приблизно однакового розміру;

в) чим абстрактніший характер має підказка, тим менша вірогідність її вибору; звідси правило № 3 - всі варіанти відповідей слід витримати на одному рівні конкретності.

3. Не можна комбінувати декілька ідей в одній фразі (наприклад, «робота цікава і добре оплачується», «робота нецікава, але добре оплачується»); слід перерахувати обидві ознаки і запропонувати їх значимість за шкалою інтенсивноті.

4. Всі можливі варіанти відповідей до одного запитання повинні бути видрукувані на одній сторінці, щоб респондент міг візуально охопити рамки співвідношення оцінок.

5. Не можна друкувати серію позитивних підказок підряд, а слідом - серію негативних або ж навпаки. В цих випадках думка нав’язується самою послідовністю пропонованих варіантів.

6.Список пропонованих відповідей не повинен бути занадто обширним, щоб респондент не втомився по мірі просування до його кінця і не почав давати відповіді «за інерцією».

7. Обмеження вибору підказок можуть бути «строгими» і «нестрогими». Якщо за змістом питання можливі комбінації різних виборів, причому в будь-якій кількості, не можна без «особливих» пояснень обмежувати вибір умовою: «Вкажіть не більше трьох найважливіших пунктів» (наприклад, при виборі професії). Однак, в тому випадку, якщо мета питання - виявити домінанту зацікавленості, обмежити вибір цілком доречно (наприклад: «Хоча при виборі саме цього місця праці, ви керувалися різними мотивами, просимо вибрати із списку не більше трьох, на які Ви зважали найбільше. В даному випадку дослідник пояснює обмеження, щоб респондент не подумав, що його в