Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






СТАНОВЛЕННЯ ДОНАУКОВОЇ ПСИХОЛОГІЇ

АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ

На розвиток психології вплинув і голландський філософ Бенедикт Спіноза (1632-1677). Він – моніст, тобто стверджував про наявність єдиної субстанції, в його розумінні такою була природа всюдисуща і вічна. Ми пізнаємо природу через її атрибути, яких нескінченна множина, але нам доступні лише два – мислення і протяжність. Пізнання будь-якого з них є пізнання природи в цілому.

Отже, є єдина субстанція. Всі речі, процеси – стани субстанції, її модуси. Вони вступають у зв’язки, об’єднуються; людина – найскладніший модус, утворений модусом-душею і модусом-тілом. Душа розглядається як розум, модус мислення і складається з модусів-ідей. Людина, залишаючись цілісно, розділяється на два виміри. Душа – ідея людського тіла і невідокремлена від нього. Частина душі безсмертна, але індивідуальність гине разом з тілом. Душа ніби слугує тілу – вона прагне до образів того, що приємно тілу і заперечує образи неприйнятного.

Тезою „якщо людське тіло підпадало якось впливу одночасно з боку двох чи кількох тіл, то душа, уявляючи згодом одне з них, згадуватиме і про інше” Спіноза формулює правило, яке зараз називають законом асоціації, тобто специфічного зв’язку, встановлюваного між ідеями.

Але власне термін „асоціація” введений англійським філософом і педагогом Джоном Локком (1632-1704), якого називають „батьком загальної психології”. Цей термін походить від латинського associo – поєднувати; ним позначали такий зв’язок двох ідей, за допомогою якого актуалізація одного сприяє актуалізації іншого. Локк вважав асоціацію механізмом мислення, але не головним.

Він вважав, що існує два джерела всіх наших знань: перше джерело – об’єкти зовнішнього світу, друге – діяльність власного розуму. На об’єкти зовнішнього світу ми спрямовуємо сої зовнішні почуття і в результаті отримуємо враження (чи ідеї) про зовнішні речі. Діяльність нашого розуму, якою Локк вважав мислення, сумніви, віру, роздуми, пізнання, бажання пізнається за допомогою особливого внутрішнього почуття – рефлексії. Рефлексія, зо Локком, – „спостереження, якому розум піддає свою діяльність”. Вона передбачає особливе спрямування уваги на діяльність власної душі, а також достатню зрілість суб’єкта. У дітей рефлексії майже нема. Вони пізнають зовнішній світ. Вона може не розвинутися і у дорослого, якщо він не виявить схильності до роздумів над собою і не спрямує на свої внутрішні процеси соціальну увагу.

Ідеї Локка активно розвивалися в асоціанізмі ХУІІ-ХІХ століть; донаукова психологія зосереджується на вивченні розумової діяльності, пізнання, пояснюваного на основі принципу асоціації, виділення типів асоціації і їх взаємодій. Асоціаністів об’єднувало визнання кількох основних положень:

1) душа – свідомість;

2) душевне життя, свідомість складається з простих елементів, своєрідних „атомів”, які мають чуттєвий характер і об’єднуючись утворюють складніші елементи;

3) досліджувати свідомість можна за допомогою інтроспекції;

4) предметом вивчення є індивідуальна свідомість, індивідуальний внутрішній світ (взаємостосунки, людські спільноти психологія тоді ще не вивчала).

В останній третині ХІХ століття в психології почались деякі значні зміни. У ХІХ столітті з’являються нові філософські концепції, актуалізуються досягнення природничих наук (особливо загальної біології і фізіології) та наук гуманітарних (мовознавства, антропології, етнографії, археології, соціології). Значні зміни відбуваються в суспільстві, зокрема розвиваються продуктивні сили, формуються нації, зростає чисельність населення, з’являються нові прошарки населення (пролетаріат), що призвело до посилення класової боротьби, загострення національних конфліктів, міждержавних війн. Такі умови сприяли „оновленню”, змінам у психології.

Засновником наукової психології вважають відомого німецького дослідника Вільгельма Вундта(1832-1920), який у 1879 році відкрив першу у світі експериментальну лабораторію у Лейпцизі. В цілому він дотримувався ідей асоціанізму, задачею психології вважав вивчення елементів свідомості (таких як відчуття і „прості відчування” – задоволення-незадоволення, спокій-неспокій) і вияв тих законів, за якими утворюються зв’язки між елементами. Тобто його цікавила структура свідомості і тому напрям називається „структуралізм”, а теорія – „теорія елементів свідомості”. Головним методом для вивчення структури свідомості він вважав інтроспекцію, експеримент (спеціальна організація умов, які дозволяють дослідити явище) – допоміжний. Засіб вивчення – метроном (прилад, який задає ритм при грі на музичних інструментах) – перший психологічний прилад.

В. Вундт пропонував вслухатися в серію монотонних щигликів метронома. Звуковий ряд у сприйманні людини мимовільно ритмізується. Так, можна почути його як серію парних щигликів з наголосом на кожен другий звук (тік-тАк, тік-тАк). Другий щиглик звучить настільки голосніше і ясніше, що можна приписати це об’єктивній властивості метронома. Але таке припущення легко заперечується, бо можна довільно змінити ритмічну організацію звуків, почати чути акцент на перший звук кожної пари (тАк-тік, тАк-тік) чи взагалі організовувати звуки у складніший такт з чотирьох щигликів. Отже, В. Вундт вважав, що свідомість за структурою є ритмічною, організація ритму може бути довільною і мимовільною. За допомогою метронома він вивчав також обсяг свідомості. Найпростішими елементами свідомості вважав окремі враження чи відчуття. У дослідах з метрономом це окремі звуки.

Важливою подією у становленні психології є створення психодіагностичних методів (тестів – термін, введений учнем Ф.Г. – Дж. Кеттелом) і вивчення на цій основі індивідуальних відмінностей англійським вченим Френсісом Гальтоном (1822-1911) і розробка його співробітниками начал статистичної обробки даних.

Кінець ХІХ століття. Австрійський психолог і філософ Франц Брентано (1838-1917) розглядав свідомість як те, що складається не зі змісту (образів, ідей), а з актів (суджень, уявлень, оцінок), відстоюючи ідею активної спрямованості свідомості.

Американський психолог і філософ Уільям Джеймс (1842-1920) створює теорію „потоку свідомості”. П.с. – рух свідомості, неперервна зміна його змістів і станів. Рух свідомості неможливо зупинити, жодний минулий стан свідомості не повторюється. Тотожнім може бути лише об’єкт уваги, а не враження про нього. Увага утримується на об’єкті лише тоді, коли у ньому відкриваються нові і нові сторони.

У. Джеймс вважав, що важливішим питанням є не те як влаштована душа, а те, яку цінність вона складає для людини, для чого вона (цей напрям отримав назву „функціоналізм”). Душа дозволяє людини пристосуватися до світу, по можливості комфортно себе в ньому почувати. Душевне життя Джеймс уявляв як неперервний потік відчуттів, потік досвіду, з яких свідомість відбирає те, що відповідає потребам і ніби оформлює внутрішній світ суб’єкта. Для Джеймса головне не те, яким є об’єктивний світ сам по собі, а те, як людина відчуває себе у ньому, що залежить від того, як людина бачить світ, тобто яким вона собі його вибудовує у внутрішньому плані. Головна задача душі – „пристосувати” людину до світу за рахунок того, що з відчуттів вибудовується світ, зручний для суб’єкта, хоча може і не відповідаючий об’єктивному.

Психологічною проблематикою цікавилися не лише філософи і психологи, але і представники природничих наук: Чарльз Дарвін, автор еволюційного вчення (його ідеї вплинули на багато психологічних шкіл і напрямків; російський фізіолог Іван Михайлович Сєченов (1829-1905), який показав рефлекторний характер психічних явищ.

 

Последнее изменение этой страницы: 2016-07-22

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...