Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






МІЖНАРОДНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ ДОКУМЕНТИ ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ

МІЖНАРОДНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ ДОКУМЕНТИ ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ

 

Загальна декларацiя прав людини


Преамбула

Беручи до уваги, що визнання гiдностi, яка властива всiм членам людської сiм'ї, i рiвних та невiд'ємних їх прав є основою свободи, справедливостi та загального миру;

i беручи до уваги, що зневажання i нехтування правами людини призвели до варварських актiв, якi обурюють совiсть людства, i що створення такого свiту, в якому люди будуть мати свободу слова i переконань i будуть вiльнi вiд страху i нужди, проголошено як високе прагнення людей;

i беручи до уваги, що необхiдно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти
тиранiї i гноблення;

i беручи до уваги, що необхiдно сприяти розвитковi дружнiх вiдносин мiж народами;

i беручи до уваги, що народи Об'єднаних Нацiй пiдтвердили в Статутi (995_010) свою вiру в основнi права людини, в гiднiсть i цiннiсть людської особи i в рiвноправнiсть чоловiкiв i жiнок та вирiшили сприяти соцiальному прогресовi i полiпшенню умов життя при бiльшiй свободi;

i беручи до уваги, що держави-члени зобов'язались сприяти у спiвробiтництвi з Органiзацiєю Об'єднаних Нацiй загальнiй повазi i додержанню прав людини i основних свобод;

i беручи до уваги, що загальне розумiння характеру цих прав i свобод має величезне значення для повного виконання цього зобов'язання;

Генеральна Асамблея проголошує цю

Загальну декларацiю прав людини як завдання, до виконання якого повиннi прагнути всi народи i всi держави з тим, щоб кожна людина i кожний орган суспiльства, завжди маючи на увазi цю Декларацiю, прагнули шляхом освiти сприяти поважанню цих прав i свобод i забезпеченню, шляхом нацiональних i мiжнародних прогресивних заходiв, загального i ефективного визнання i здiйснення їх як серед народiв держав-членiв Органiзацiї, так i серед народiв територiй, що перебувають пiд їх юрисдикцiєю.

Стаття 1

Всi люди народжуються вiльними i рiвними у своїй гiдностi та правах. Вони надiленi розумом i совiстю i повиннi дiяти у вiдношеннi один до одного в дусi братерства.

Стаття 2

Кожна людина повинна мати всi права i всi свободи, проголошенi цiєю Декларацiєю, незалежно вiд раси, кольору шкiри, статi, мови, релiгiї, полiтичних або iнших переконань, нацiонального чи соцiального походження, майнового, станового або iншого становища.

Крiм того, не повинно проводитися нiякого розрiзнення на основi полiтичного, правового або мiжнародного статусу країни або територiї, до якої людина належить, незалежно вiд того, чи є ця територiя незалежною, пiдопiчною, несамоврядованою або як-небудь iнакше обмеженою у своєму суверенiтетi.

Стаття 3

Кожна людина має право на життя, на свободу i на особисту недоторканнiсть.

Стаття 4

Нiхто не повинен бути в рабствi або у пiдневiльному станi; рабство i работоргiвля забороняються в усiх їх видах.

Стаття 5

Нiхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гiднiсть, поводження i покарання.

Стаття 6

Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктностi.

Стаття 7

Всi люди рiвнi перед законом i мають право, без будь-якої рiзницi, на рiвний їх захист законом. Усi люди мають право на рiвний захист вiд якої б то не було дискримiнацiї, що порушує цю Декларацiю, i вiд якого б то не було пiдбурювання до такої дискримiнацiї.

Стаття 8

Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними нацiональними судами в разi порушення її основних прав, наданих їй конституцiєю або законом.

Стаття 9

Нiхто не може зазнавати безпiдставного арешту, затримання або вигнання.

Стаття 10

Кожна людина, для визначення її прав i обов'язкiв i для встановлення обгрунтованостi пред'явленого їй кримiнального обвинувачення, має право, на основi повної рiвностi, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно i з додержанням усiх вимог справедливостi незалежним i безстороннiм судом.

Стаття 11

1. Кожна людина, обвинувачена у вчиненнi злочину, має право вважатися невинною доти, поки її виннiсть не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усi можливостi для захисту.

2. Нiхто не може бути засуджений за злочин на пiдставi вчинення будь-якого дiяння або за бездiяльнiсть, якi пiд час їх вчинення не становили злочину за нацiональними законами або за мiжнародним правом. Не може також накладатись покарання тяжче вiд того, яке могло бути застосоване на час вчинення злочину.

Стаття 12

Нiхто не може зазнавати безпiдставного втручання у його особисте i сiмейне життя, безпiдставного посягання на недоторканнiсть його житла, тайну його кореспонденцiї або на його честь i репутацiю. Кожна людина має право на захист закону вiд такого втручання або таких посягань.

Стаття 13

1. Кожна людина має право вiльно пересуватися i обирати собi мiсце проживання у межах кожної держави.

2. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, i повертатися у свою країну.

Стаття 14

Кожна людина має право шукати притулку вiд переслiдувань в iнших країнах i користуватися цим притулком.

Це право не може бути використане в разi переслiдування, яке в дiйсностi грунтується на вчиненнi неполiтичного злочину, або дiяння, що суперечить цiлям i принципам Органiзацiї Об'єднаних Нацiй.

Стаття 15

1. Кожна людина має право на громадянство.

2. Нiхто не може бути безпiдставно позбавлений громадянства або права змiнити своє громадянство.

Стаття 16

1. Чоловiки i жiнки, якi досягли повнолiття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, нацiональностi або релiгiї одружуватися i засновувати сiм'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження пiд час шлюбу та пiд час його розiрвання.

2. Шлюб може укладатися тiльки при вiльнiй i повнiй згодi сторiн, що одружуються.

3. Сiм'я є природним i основним осередком суспiльства i має право на захист з боку суспiльства та держави.

Стаття 17

1. Кожна людина має право володiти майном як одноособово, так i разом з iншими.

2. Нiхто не може бути безпiдставно позбавлений свого майна.

Стаття 18

Кожна людина має право на свободу думки, совiстi i релiгiї; це право включає свободу змiнювати свою релiгiю або переконання i свободу сповiдувати свою релiгiю або переконання як одноособово, так i разом з iншими, прилюдним або приватним порядком в ученнi, богослужiннi i виконаннi релiгiйних та ритуальних обрядiв.

Стаття 19

Кожна людина має право на свободу переконань i на вiльне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати i поширювати iнформацiю та iдеї будь-якими засобами i незалежно вiд державних кордонiв.

Стаття 20

1. Кожна людина має право на свободу мирних зборiв i асоцiацiй.

2. Нiхто не може бути примушений вступати до будь-якої асоцiацiї.

Стаття 21

1. Кожна людина має право брати участь в управлiннi своєю країною безпосередньо або через вiльно обраних представникiв.

2. Кожна людина має право рiвного доступу до державної служби в своїй країнi.

3. Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у перiодичних i нефальсифiкованих виборах, якi повиннi провадитись при загальному i рiвному виборчому правi шляхом таємного голосування або ж через iншi рiвнозначнi форми, що забезпечують свободу голосування.

Стаття 22

Кожна людина, як член суспiльства, має право на соцiальне забезпечення i на здiйснення необхiдних для пiдтримання її гiдностi i для вiльного розвитку її особи прав у економiчнiй, соцiальнiй i культурнiй галузях за допомогою нацiональних зусиль i мiжнародного спiвробiтництва та вiдповiдно до структури i ресурсiв кожної держави.

Стаття 23

1. Кожна людина має право на працю, на вiльний вибiр роботи, на справедливi i сприятливi умови працi та на захист вiд безробiття.

2. Кожна людина, без будь-якої дискримiнацiї, має право на рiвну оплату за рiвну працю.

3. Кожний працюючий має право на справедливу i задовiльну винагороду, яка забезпечує гiдне людини iснування, її самої та її сiм'ї, i яка в разi необхiдностi доповнюється iншими засобами соцiального забезпечення.

4. Кожна людина має право створювати професiйнi спiлки i входити до професiйних спiлок для захисту своїх iнтересiв.

Стаття 24

Кожна людина має право на вiдпочинок i дозвiлля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану перiодичну вiдпустку.

Стаття 25

1. Кожна людина має право на такий життєвий рiвень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхiдне соцiальне обслуговування, який є необхiдним для пiдтримання здоров'я i добробуту її самої та її сiм'ї, i право на забезпечення в разi безробiття, хвороби, iнвалiдностi, вдiвства, старостi чи iншого випадку втрати засобiв до iснування через незалежнi вiд неї обставини.

2. Материнство i дитинство дають право на особливе пiклування i допомогу. Всi дiти, народженi у шлюбi або поза шлюбом, повиннi користуватися однаковим соцiальним захистом.

Стаття 26

1. Кожна людина має право на освiту. Освiта повинна бути безплатною, хоча б початкова i загальна. Початкова освiта повинна бути обов'язковою. Технiчна i професiйна освiта повинна бути загальнодоступною, а вища освiта повинна бути однаково доступною для всiх на основi здiбностей кожного.

2. Освiта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи i збiльшення поваги до прав людини i основних свобод. Освiта повинна сприяти взаєморозумiнню, терпимостi i дружбi мiж усiма народами, расовими або релiгiйними групами i повинна сприяти дiяльностi Органiзацiї Об'єднаних Нацiй по пiдтриманню миру.

3. Батьки мають право прiоритету у виборi виду освiти для своїх малолiтнiх дiтей.

Стаття 27

1. Кожна людина має право вiльно брати участь у культурному життi суспiльства, втiшатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресi i користуватися його благами.

2. Кожна людина має право на захист її моральних i матерiальних iнтересiв, що є результатом наукових, лiтературних або художнiх праць, автором яких вона є.

Стаття 28

Кожна людина має право на соцiальний i мiжнародний порядок, при якому права i свободи, викладенi в цiй Декларацiї, можуть бути повнiстю здiйсненi.

Стаття 29

1. Кожна людина має обов'язки перед суспiльством, у якому тiльки й можливий вiльний i повний розвиток її особи.

2. При здiйсненнi своїх прав i свобод кожна людина повинна зазнавати тiльки таких обмежень, якi встановленi законом виключно з метою забезпечення належного визнання i поваги прав i свобод iнших та забезпечення справедливих вимог моралi, громадського порядку i загального добробуту в демократичному суспiльствi.

3. Здiйснення цих прав i свобод нi в якому разi не повинно суперечити цiлям i принципам Органiзацiї Об'єднаних Нацiй.

Стаття 30

Нiщо у цiй Декларацiї не може бути витлумачено як надання будь-якiй державi, групi осiб або окремим особам права займатися будь-якою дiяльнiстю або вчиняти дiї, спрямованi на знищення прав i свобод, викладених у цiй Декларацiї.

Генеральна Асамблея ООН 10 грудня 1948 року прийняла i проголосила Загальну декларацiю прав людини. (Док.ООН/РЕS/217 А)


Конвенцiя про права дитини

(Конвенцiя ратифiкована Постановою ВР N 789-12 вiд 27.02.91)

Преамбула

Держави - учасницi цiєї Конвенцiї,

вважаючи, що згiдно з принципами, проголошеними в Статутi ООН, визнання властивої людинi гiдностi, рiвних i невiд'ємних прав усiх членiв суспiльства є основою забезпечення свободи, справедливостi i миру на землi,

беручи до уваги, що народи Об'єднаних Нацiй пiдтвердили в Статутi свою вiру в основнi права людини, в гiднiсть i цiннiсть людської особи та сповненi рiшучостi сприяти соцiальному прогресовi i полiпшенню умов життя при бiльшiй свободi,

визнаючи, що Органiзацiя Об'єднаних Нацiй у Загальнiй декларацiї прав людини та Мiжнародних пактах про права людини проголосила i погодилась з тим, що кожна людина має володiти всiма зазначеними у них правами i свободами без якої б то не було рiзницi за такими ознаками, як раса, колiр шкiри, стать, релiгiя, полiтичнi або iншi переконання, нацiональне або соцiальне походження, майновий стан, народження або iншi обставини,

нагадуючи, що Органiзацiя Об'єднаних Нацiй в Загальнiй декларацiї прав людини проголосила, що дiти мають право на особливе пiклування i допомогу,

впевненi в тому, що сiм'ї як основному осередку суспiльства i природному середовищу для зростання i благополуччя всiх її членiв i особливо дiтей мають бути наданi необхiднi захист i сприяння, з тим щоб вона могла повнiстю покласти на себе зобов'язання в рамках суспiльства,

визнаючи, що дитинi для повного i гармонiйного розвитку її особи необхiдно зростати в сiмейному оточеннi, в атмосферi щастя, любовi i розумiння,

вважаючи, що дитина має бути повнiстю пiдготовлена до самостiйного життя в суспiльствi та вихована в дусi iдеалiв, проголошених у Статутi Органiзацiї Об'єднаних Нацiй, i особливо в дусi миру, гiдностi, терпимостi, свободи, рiвностi i солiдарностi,

беручи до уваги, що необхiднiсть у такому особливому захистi дитини була передбачена в Женевськiй декларацiї прав дитини 1924 року i Декларацiї прав дитини, прийнятiй Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, та визнана в Загальнiй декларацiї прав людини, в Мiжнародному пактi про громадянськi i полiтичнi права (зокрема, в статтях 23 i 24), в Мiжнародному пактi про економiчнi, соцiальнi i культурнi права (зокрема, в статтi 10), а також у статутах i вiдповiдних документах спецiалiзованих установ i мiжнародних органiзацiй, що займаються питаннями благополуччя дiтей,

беручи до уваги, що, як зазначено в Декларацiї прав дитини, "дитина внаслiдок її фiзичної i розумової незрiлостi потребує спецiальної охорони i пiклування, включаючи належний правовий захист як до, так i пiсля народження",

посилаючись на положення Декларацiї про соцiальнi i правовi принципи, що стосуються захисту i благополуччя дiтей, особливо при передачi дiтей на виховання та їх всиновленнi, на нацiональному i мiжнародних рiвнях, Мiнiмальних стандартних правил ООН, що стосуються здiйснення правосуддя щодо неповнолiтнiх ("Пекiнськi правила") та Декларацiї про захист жiнок i дiтей в надзвичайних обставинах i в перiод збройних конфлiктiв,

визнаючи, що в усiх країнах є дiти, якi живуть у виключно тяжких умовах, i що такi дiти потребують особливої уваги,

враховуючи належним чином важливiсть традицiй i культурних цiнностей кожного народу для захисту i гармонiйного розвитку дитини,

визнаючи важливiсть мiжнародного спiвробiтництва для полiпшення умов життя дiтей в кожнiй країнi, зокрема в країнах, що розвиваються,

погодились про нижченаведене:

Частина I

Стаття 1

Для цiлей цiєї Конвенцiї дитиною є кожна людська iстота до досягнення 18-рiчного вiку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повнолiття ранiше.

Стаття 2

1. Держави-учасницi поважають i забезпечують всi права, передбаченi цiєю Конвенцiєю, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикцiї, без будь-якої дискримiнацiї незалежно вiд раси, кольору шкiри, статi, мови, релiгiї, полiтичних або iнших переконань, нацiонального, етнiчного або соцiального походження, майнового стану, стану здоров'я i народження дитини, її батькiв чи законних опiкунiв або яких-небудь iнших обставин.

2. Держави-учасницi вживають всiх необхiдних заходiв для забезпечення захисту дитини вiд усiх форм дискримiнацiї або покарання на пiдставi статусу, дiяльностi, висловлюваних поглядiв чи переконань дитини, батькiв дитини, законних опiкунiв чи iнших членiв сiм'ї.

Стаття 3

1. В усiх дiях щодо дiтей, незалежно вiд того, здiйснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соцiального забезпечення, судами, адмiнiстративними чи законодавчими органами, першочергова увага придiляється якнайкращому забезпеченню iнтересiв дитини.

2. Держави-учасницi зобов'язуються забезпечити дитинi такий захист i пiклування, якi необхiднi для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батькiв, опiкунiв чи iнших осiб, якi вiдповiдають за неї за законом, i з цiєю метою вживають всiх вiдповiдних законодавчих i адмiнiстративних заходiв.

3. Держави-учасницi забезпечують, те щоб установи, служби i органи, вiдповiдальнi за пiклування про дiтей або їх захист, вiдповiдали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема в галузi безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численностi i придатностi їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Стаття 4

Держави-учасницi вживають всiх необхiдних законодавчих, адмiнiстративних та iнших заходiв для здiйснення прав, визнаних у цiй Конвенцiї. Щодо економiчних, соцiальних i культурних прав держави-учасницi вживають таких заходiв у максимальних рамках наявних у них ресурсiв i при необхiдностi в рамках мiжнародного спiвробiтництва.

Стаття 5

Держави-учасницi поважають вiдповiдальнiсть, права i обов'язки батькiв i у вiдповiдних випадках членiв розширеної сiм'ї чи общини, як це передбачено мiсцевим звичаєм, опiкунiв чи iнших осiб, що за законом вiдповiдають за дитину, належним чином управляти i керувати дитиною щодо здiйснення визнаних цiєю Конвенцiєю прав i робити це згiдно зi здiбностями дитини, що розвиваються.

Стаття 6

1. Держави-учасницi визнають, що кожна дитина має невiд'ємне право на життя.

2. Держави-учасницi забезпечують у максимально можливiй мiрi виживання i здоровий розвиток дитини.

Стаття 7

1. Дитина реєструється зразу ж пiсля народження i з моменту народження має право на iм'я i набуття громадянства, а також, наскiльки це можливо, право знати своїх батькiв i право на їх пiклування.

2. Держави-учасницi забезпечують здiйснення цих прав згiдно з їх нацiональним законодавством та виконання їх зобов'язань за вiдповiдними мiжнародними документами у цiй галузi, зокрема у випадку, коли б iнакше дитина не мала громадянства.

Стаття 8

1. Держави-учасницi зобов'язуються поважати право дитини на збереження iндивiдуальностi, включаючи громадянство, iм'я i сiмейнi зв'язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.

2. Якщо дитина протизаконно позбавляється частини або всiх елементiв iндивiдуальностi, держави-учасницi забезпечують їй необхiдну допомогу i захист для найшвидшого вiдновлення її iндивiдуальностi.

Стаття 9

1. Держави-учасницi забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадкiв, коли компетентнi органи згiдно з судовим рiшенням визначають у вiдповiдностi iз застосовуваним законом i процедурами, що таке розлучення необхiдне в якнайкращих iнтересах дитини. Таке визначення може бути необхiдним у тому чи iншому випадку, наприклад коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не пiклуються про неї, або коли батьки проживають роздiльно i необхiдно прийняти рiшення щодо мiсця проживання дитини.

2. Пiд час будь-якого розгляду згiдно з пунктом 1 цiєї статтi всiм заiнтересованим сторонам надається можливiсть брати участь у розглядi та викладати свою точку зору.

3. Держави-учасницi поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, пiдтримувати на регулярнiй основi особистi вiдносини i прямi контакти з обома батьками, за винятком випадкiв, коли це суперечить iнтересам дитини.

4. У тих випадках, коли таке розлучення випливає з якого-небудь рiшення, прийнятого державою-учасницею, наприклад при арештi, тюремному ув'язненнi, висилцi, депортацiї чи смертi (включаючи смерть, що наступила через будь-яку причину пiд час перебування даної особи у вiданнi держави) одного чи обох батькiв або дитини, така держава-учасниця надає батькам, дитинi чи, якщо це необхiдно, iншому члену сiм'ї на їх прохання необхiдну iнформацiю щодо мiсцеперебування вiдсутнього члена (членiв) сiм'ї, якщо надання цiєї iнформацiї не завдає шкоди добробуту дитини. Держави-учасницi надалi забезпечують, щоб подання такого прохання само по собi не призводило до несприятливих наслiдкiв для вiдповiдної особи (осiб).

Стаття 10

1. Вiдповiдно до зобов'язання держав-учасниць за пунктом 1 статтi 9 заява дитини чи її батькiв на в'їзд у державу-учасницю або виїзд iз неї з метою возз'єднання сiм'ї повинна розглядатися державами-учасницями позитивним, гуманним i оперативним чином. Держави-учасницi надалi забезпечують, щоб подання такого прохання не призводило до несприятливих наслiдкiв для заявникiв та членiв їх сiм'ї.

2. Дитина, батьки якої проживають у рiзних державах, має право пiдтримувати на регулярнiй основi, за виключенням особливих обставин, особистi вiдносини i прямi контакти з обома батьками. 3 цiєю метою i вiдповiдно до зобов'язання держав-учасниць за пунктом 2 статтi 9 держави-учасницi поважають право дитини та її батькiв залишати будь-яку країну, включаючи власну, i повертатися в свою країну. Щодо права залишати будь-яку країну дiють лише такi обмеження, якi встановленi законом i необхiднi для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моралi населення або прав i свобод iнших осiб, i сумiснi з визнаними в цiй Конвенцiї iншими правами.

Стаття 11

1. Держави-учасницi вживають заходiв для боротьби з незаконним перемiщенням i неповерненням дiтей iз-за кордону.

2. 3 цiєю метою держави-учасницi сприяють укладанню двостороннiх або багатостороннiх угод чи приєднуються до дiючих угод.

Стаття 12

1. Держави-учасницi забезпечують дитинi, здатнiй сформулювати власнi погляди, право вiльно висловлювати цi погляди з усiх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини придiляється належна увага згiдно з її вiком i зрiлiстю.

2. 3 цiєю метою дитинi, зокрема, надається можливiсть бути заслуханою в ходi будь-якого судового чи адмiнiстративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи вiдповiдний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами нацiонального законодавства.

Стаття 13

1. Дитина має право вiльно висловлювати свої думки; це право включає свободу шукати, одержувати i передавати iнформацiю й iдеї будь-якого роду незалежно вiд кордонiв в уснiй, письмовiй чи друкованiй формi, у формi творiв мистецтва чи за допомогою iнших засобiв на вибiр дитини.

2. Здiйснення цього права може зазнавати деяких обмежень, проте ними можуть бути лише тi обмеження, якi передбаченi законом i необхiднi:

а) для поваги прав i репутацiї iнших осiб або

b) для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я або моралi населення.

Стаття 14

1. Держави-учасницi поважають право дитини на свободу думки, совiстi i релiгiї.

2. Держави-учасницi поважають права й обов'язки батькiв та у вiдповiдних випадках законних опiкунiв керувати дитиною в здiйсненнi її права методом, що вiдповiдає здiбностям дитини, якi розвиваються.

3. Свобода дотримуватися своєї релiгiї або вiри може зазнавати лише таких обмежень, якi встановленi законом i необхiднi для охорони державної безпеки, громадського порядку, моралi i здоров'я населення або захисту основних прав i свобод iнших осiб.

Стаття 15

1. Держави-учасницi визнають право дитини на свободу асоцiацiй i свободу мирних зборiв.

2. Щодо здiйснення даного права не можуть застосовуватися будь-якi обмеження, крiм тих, якi застосовуються у вiдповiдностi з законом i необхiднi в демократичному суспiльствi в iнтересах державної безпеки, громадського порядку, охорони здоров'я i моралi населення або захисту прав i свобод iнших осiб.

Стаття 16

1. Жодна дитина не може бути об'єктом свавiльного або незаконного втручання в здiйснення її права на особисте i сiмейне життя, недоторканнiсть житла, тайну кореспонденцiї або незаконного посягання на її честь i гiднiсть.

2. Дитина має право на захист закону вiд такого втручання або посягання.

Стаття 17

Держави-учасницi визнають важливу роль засобiв масової iнформацiї i забезпечують, щоб дитина мала доступ до iнформацiї i матерiалiв iз рiзних нацiональних i мiжнародних джерел, особливо до таких iнформацiї i матерiалiв, якi спрямованi на сприяння соцiальному, духовному i моральному благополуччю, а також здоровому фiзичному i психiчному розвитку дитини. 3 цiєю метою держави-учасницi:

а) заохочують засоби масової iнформацiї до розповсюдження iнформацiї i матерiалiв, корисних для дитини в соцiальному i культурному вiдношеннях, та в дусi статтi 29;

b) заохочують мiжнародне спiвробiтництво в галузi пiдготовки, обмiну i розповсюдження такої iнформацiї i матерiалiв iз рiзних культурних, нацiональних i мiжнародних джерел;

с) заохочують видання i розповсюдження дитячої лiтератури;

d) заохочують засоби масової iнформацiї до придiлення особливої уваги мовним потребам дитини, яка належить до якої-небудь групи меншостей або корiнного населення;

е) заохочують розробку належних принципiв захисту дитини вiд iнформацiї i матерiалiв, що завдають шкоди її благополуччю, враховуючи положення статей 13 i 18.

Стаття 18

1. Держави-учасницi докладають всiх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної й однакової вiдповiдальностi обох батькiв за виховання i розвиток дитини. Батьки або у вiдповiдних випадках законнi опiкуни несуть основну вiдповiдальнiсть за виховання i розвиток дитини. Найкращi iнтереси дитини є предметом їх основного пiклування.

2. 3 метою гарантування i сприяння здiйсненню прав, викладених у цiй Конвенцiї, держави-учасницi надають батькам i законним опiкунам належну допомогу у виконаннi ними обов'язкiв по вихованню дiтей та забезпечують розвиток мережi дитячих установ.

3. Держави-учасницi вживають всiх необхiдних заходiв для забезпечення того, щоб дiти, батьки яких працюють, мали право користуватися призначеними для них службами й установами по догляду за дiтьми.

Cтаття 19

1. Держави-учасницi вживають всiх необхiдних законодавчих, адмiнiстративних, соцiальних i просвiтнiх заходiв з метою захисту дитини вiд усiх форм фiзичного i психологiчного насильства, образи чи зловживань, вiдсутностi пiклування чи недбалого i брутального поводження та експлуатацiї, включаючи сексуальнi зловживання, з боку батькiв, законних опiкунiв чи будь-якої iншої особи, яка турбується про дитину.

2. Такi заходи захисту у випадку необхiдностi включають ефективнi процедури для розробки соцiальних програм з метою надання необхiдної пiдтримки дитинi й особам, якi турбуються про неї, а також здiйснення iнших форм запобiгання, виявлення, повiдомлення, передачi на розгляд, розслiдування, лiкування i наступних заходiв у зв'язку з випадками жорстокого поводження з дитиною, зазначеними вище, а також у випадку необхiдностi початку судової процедури.

Стаття 20

1. Дитина, яка тимчасово або постiйно позбавлена сiмейного оточення або яка в її власних якнайкращих iнтересах не може залишатися в такому оточеннi, має право на особливий захист i допомогу, що надається державою.

2. Держави-учасницi у вiдповiдностi зi своїми нацiональними законами забезпечують змiну догляду за дитиною.

3. Такий догляд може включати, зокрема, передачу на виховання ("кафала", за iсламським правом), всиновлення або при необхiдностi направлення у вiдповiднi установи по догляду за дiтьми. Пiд час розгляду варiантiв змiни необхiдно належним чином враховувати бажанiсть наступництва виховання дитини та її етнiчне походження, релiгiйну i культурну належнiсть i рiдну мову.

Стаття 21

Держави-учасницi, якi визнають i/чи дозволяють iснування системи всиновлення, забезпечують, щоб найкращi iнтереси дитини враховувалися в першочерговому порядку, i вони:

а) забезпечують, щоб всиновлення дитини дозволялось лише компетентними властями, якi визначають згiдно з застосовуваним законом i процедурами та на пiдставi всiєї iнформацiї, що має вiдношення до справи i достовiрна, що всиновлення допустимо з огляду на статус дитини щодо батькiв, родичiв i законних опiкунiв i що, якщо потрiбно, заiнтересованi особи дали свою усвiдомлену згоду на всиновлення на пiдставi такої консультацiї, яка може бути необхiдною;

b) визначають, що всиновлення в iншiй країнi може розглядатися як альтернативний спосiб догляду за дитиною, якщо дитина не може бути передана на виховання або в сiм'ю, яка могла б забезпечити її виховання або всиновлення, i якщо забезпечення якогось придатного догляду в країнi походження дитини є неможливим;

с) забезпечують, щоб у випадку всиновлення дитини в iншiй країнi застосовувалися такi ж гарантiї i норми, якi застосовуються щодо всиновлення всерединi країни;

d) вживають всiх необхiдних заходiв з метою забезпечення того, щоб у випадку всиновлення в iншiй країнi влаштування дитини не призводило до одержання невиправданих фiнансових вигод, пов'язаних з цiєю особою;

е) сприяють у необхiдних випадках досягненню цiлей цiєї статтi шляхом укладання двостороннiх i багатостороннiх домовленостей або угод та намагаються на цiй пiдставi забезпечити, щоб влаштування дитини в iншiй країнi здiйснювалося компетентними властями чи органами.

Стаття 22

1. Держави-учасницi вживають необхiдних заходiв, з тим щоб забезпечити дитинi, яка бажає одержати статус бiженця або такою, що вважається бiженцем, вiдповiдно до застосовуваних мiжнародним або внутрiшнiм правом процедур як такої, що супроводжується, так i такої, що не супроводжується її батьками або будь-якою iншою особою, належний захист i гуманiтарну допомогу в користуваннi застосовуваними правами, викладеними в цiй Конвенцiї та iнших мiжнародних документах по правах людини або гуманiтарних документах, учасницями яких є зазначенi держави.

2. 3 цiєю метою держави-учасницi сприяють у випадках, коли вони вважають це за необхiдне, будь-яким зусиллям Органiзацiї Об'єднаних Нацiй та iнших компетентних мiжурядових або неурядових органiзацiй по захисту такої дитини i надання їй допомоги у пошуку батькiв чи iнших членiв сiм'ї будь-якої дитини-бiженця, з тим щоб одержати iнформацiю, необхiдну для її возз'єднання зi своєю сiм'єю. В тих випадках, коли батьки або iншi члени сiм'ї не можуть бути знайденi, цiй дитинi надається такий же захист, як i будь-якiй iншiй дитинi, через якiсь причини тимчасово або постiйно позбавленiй сiмейного оточення, як це передбачено в цiй Конвенцiї.

Cтаття 23

1. Держави-учасницi визнають, що неповноцiнна в розумовому або фiзичному вiдношеннi дитина має вести повноцiнне i достойне життя в умовах, якi забезпечують її гiднiсть, сприяють почуттю впевненостi в собi i полегшують її активну участь у життi суспiльства.

2. Держави-учасницi визнають право неповноцiнної дитини на особливе пiклування, заохочують i забезпечують надання за умови наявностi ресурсiв дитинi, яка має на це право, та вiдповiдальним за турботу про неї допомогу, щодо якої подано прохання i яка вiдповiдає стану дитини та становищу її батькiв або iнших осiб, що забезпечують турботу про дитину.

3. На визнання особливих потреб неповноцiнної дитини допомога згiдно з пунктом 2 цiєї статтi надається при можливостi безкоштовно з урахуванням фiнансових ресурсiв батькiв або iнших осiб, що забезпечують турботу про дитину, та має на метi забезпечення неповноцiннiй дитинi ефективного доступу до послуг у галузi освiти, професiйної пiдготовки, медичного обслуговування, вiдновлення здоров'я, пiдготовки до трудової дiяльностi i доступу до засобiв вiдпочинку таким чином, який призводить до найбiльш повного по можливостi втягнення дитини в соцiальне життя i досягнення розвитку її особи, включаючи культурний i духовний.

4. Держави-учасницi сприяють у дусi мiжнародного спiвробiтництва обмiну вiдповiдною iнформацiєю в галузi профiлактичної охорони здоров'я, медичного, психологiчного i функцiонального лiкування неповноцiнних дiтей, включаючи розповсюдження iнформацiї про методи реабiлiтацiї, загальноосвiтньої i професiйної пiдготовки, а також доступу до цiєї iнформацiї, з тим щоб дозволити державам-учасницям полiпшити свої можливостi i знання та розширити свiй досвiд у цiй галузi. В цьому зв'язку особлива увага має придiлятися потребам країн, що розвиваються.

Стаття 24

1. Держави-учасницi визнають право дитини на користування найбiльш досконалими послугами системи охорони здоров'я i засобами лiкування хвороб та вiдновлення здоров'я.

2. Держави-учасницi домагаються повного здiйснення цього права, зокрема вживають заходiв для:

а) зниження рiвня смертностi немовлят i дитячої смертностi;

b) забезпечення надання необхiдної медичної допомоги i охорони здоров'я всiх дiтей з придiленням першочергової уваги розвитку первинної медико-санiтарної допомоги;

с) боротьби з хворобами i недоїданням, у тому числi в рамках первинної медико-санiтарної допомоги, шляхом поряд з iншим застосуванням легкодоступної технологiї та надання достатньо поживного продовольства i чистої питної води, беручи до уваги небезпеку i ризик забруднення навколишнього середовища;

d) надання матерям належних послуг по охоронi здоров'я у допологовий i пiсляпологовий перiоди;

е) забезпечення обiзнаностi всiх прошаркiв суспiльства, зокрема батькiв i дiтей, щодо здоров'я i харчування дiтей, переваги грудного годування, гiгiєни, санiтарiї середовища перебування дитини i запобiгання нещасним випадкам, а також їх доступу до освiти та їх пiдтримки у використаннi цих знань;

i) розвитку просвiтницької роботи i послуг у галузi профiлактичної медичної допомоги та планування розмiру сiм'ї.

3. Держави-учасницi вживають будь-яких ефективних i необхiдних заходiв з метою скасування традицiйної практики, що негативно впливає на здоров'я дiтей.

4. Держави-учасницi зобов'язуються заохочувати мiжнародне спiвробiтництво i розвивати його з метою поступового досягнення повного здiйснення права, яке визнається в цiй статтi. В цьому зв'язку особлива увага має придiлятися потребам країн, що розвиваються.

Стаття 25

Держави-учасницi визнають право дитини, яка вiддана компетентними органами на пiклування з метою догляду за нею, її захисту або фiзичного чи психiчного лiкування, на перiодичну оцiнку лiкування, що надається дитинi, та всiх iнших умов, пов'язаних з таким пiклуванням.

Стаття 26

1. Держави-учасницi визнають за кожною дитиною право користуватися благами соцiального забезпечення, включаючи соцiальне страхування, i вживають необхiдних заходiв для досягнення повного здiйснення цього права згiдно з їх нацiональним законодавством.

2. Цi блага в мiру необхiдностi надаються з урахуванням наявних ресурсiв i можливостей дитини та осiб, якi несуть вiдповiдальнiсть за утримання дитини, а також будь-яких мiркувань, пов'язаних з одержанням благ дитиною чи вiд її iменi.

Стаття 27

1. Держави-учасницi визнають право кожної дитини на рiвень життя, необхiдний для фiзичного, розумового, духовного, морального i соцiального розвитку дитини.

2. Батько (-ки) або iншi особи, якi виховують дитину, несуть основну вiдповiдальнiсть за забезпечення в межах своїх здiбностей i фiнансових можливостей умов життя, необхiдних для розвитку дитини.

3. Держави-учасницi у вiдповiдностi з нацiональними умовами i в межах своїх можливостей вживають необхiдних заходiв для надання допомоги батькам та iншим особам, якi виховують дiтей, у здiйсненнi цього права i у випадку необхiдностi надають матерiальну допомогу i пiдтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом i житлом.

4. Держави-учасницi вживають всiх необхiдних заходiв для забезпечення вiдновлення утримання дитини батьками або iншими особами, якi вiдповiдають за дитину як всерединi держави-учасницi, так i за кордоном. 3окрема, якщо особа, яка несе фiнансову вiдповiдальнiсть за дитину, i дитина проживають в рi<

Последнее изменение этой страницы: 2016-07-22

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...