НАУКОВІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

Харків - ХНАМГ - 2005

ЗМІСТ

ЗМІСТ.. 2

ВСТУП... 6

Основні терміни і визначення... 11

Розділ 1.. 17

НАУКОВІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ. 17

Глава 1.1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності 17

1.1.1. Предмет «Безпека життєдіяльності». Основні задачі предмета 17

1.1.2. Аксіома про потенційну небезпеку. Класифікація небезпек. 23

Контрольні запитання. 28

Глава 1.2. Концепція ризику. Принципи забезпечення. 29

безпеки життєдіяльності людини. 29

1.2.1. Поняття ризику. Керування ризиком.. 30

1.2.2. Принципи визначення припустимого рівня негативних факторів середовища існування стосовно здоров'я людини.. 37

1.2.3. Принципи і методи забезпечення безпеки життєдіяльності людини 40

1.2.4. Керування безпекою життєдіяльності 44

1.2.5. Системний аналіз безпеки. Методи аналізу. 48

Контрольні запитання. 53

Розділ 2. 55

ЛЮДИНА В СИСТЕМІ «ЛЮДИНА – СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ». 55

Глава 2.1. Фізіологія людини в контексті її здоров'я і безпеки. 55

2.1.2. Людина – як біоенергетична система.. 55

2.1.2. Єдність біологічних систем організму людини.. 57

2.1.3. Фактори, що забезпечують здоров'я людини.. 59

Контрольні запитання. 60

Глава 2.2. Фізіологічні фактори забезпечення безпеки життєдіяльності людини. 61

2.2.1. Функціональні системи організму людини в забезпеченні його безпеки життєдіяльності 61

2.2.2. Захисні функції організму людинаи.. 66

Контрольні запитання. 70

Глава 2.3. Роль сприйняття середовища існування в безпеці 71

життєдіяльності людини. 71

2.3.1. Роль рецепторів і аналізаторів організму людинаи в оцінці факторів системи «людина – середовище існування». Закон Вебера-Фехнера.. 71

2.3.2. Структура зорового аналізатора людини.. 75

2.3.3. Структура звукового аналізатора людинаи.. 78

2.3.4. Сприйняття вібрації організмом людини.. 82

2.3.5. Аналізатори нюху, смаку і дотику. 82

2.3.6. Тактильний аналізатор організму людини.. 84

2.3.7. Рухові реакції організму людини.. 88

Контрольні запитання. 89

Глава 2.4. Психологічні аспекти забезпечення безпеки життєдіяльності 90

2.4.1. Психологічні фактори, що визначають особисту безпеку людинаи 90

2.4.2. Психофізіологічний стан організму людини. Залежність стану організму від зовнішніх подразників. 91

2.4.3. Раціональні режими праці і відпочинку людини.. 98

Контрольні запитання. 103

Глава 2.5. Моделі формування здоров'я людини. 105

2.5.1. Поняття “здоров'я”. Основні аспекти здоров'я людини.. 105

2.5.2. Фактори формування здоров'я людини.. 112

Контрольні запитання. 115

Розділ 3.. 116

СЕРЕДОВИЩЕ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ В СТРУКТУРІ СИСТЕМИ «ЛЮДИНА – СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ».. 116

Глава 3.1. Середовище життєдіяльності людини. 116

3.1.1. Навколишнє середовище і середовище життєдіяльності людини.. 116

3.1.2. Класифікація і характеристики середовища життєдіяльності людини 126

Контрольні запитання. 130

Глава 3.2. Негативні фактори середовища життєдіяльності людини. 131

3.2.1. Класифікація і характеристика негативних факторів середовища існування людини.. 131

3.2.2. Фізичні негативні фактори механічного походження. Методи і засоби захисту 144

3.2.5. Аварії і катастрофи.. 195

3.2.6. Соціальні небезпеки.. 201

Контрольні запитання. 203

Розділ 4.. 206

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ... 206

Глава 4.1. Вплив параметрів мікроклімату на безпеку життєдіяльності людини. 207

4.1.1. Теплообмін організму людини з навколишнім середовищем.. 210

4.1.2. Вплив параметрів мікроклімату на здоров'я людини.. 213

Глава 4.2. Вплив освітленості на безпеку життєдіяльності людини. 220

4.2.1. Вимоги до систем освітлення. 220

4.2.2. Класифікація систем освітлення. 221

Контрольні запитання. 222

Глава 4.3. Безпека харчування. 224

4.3.1. Види забруднювачів харчових продуктів. 224

4.3.2. Шляхи запобігання забруднення продуктів харчування. 230

Класифікатор можливих порушень здоров'я людини. 231

Контрольні запитання. 232

Глава 4.4. Безпека в умовах кримінальної злочинності і тероризму. 233

4.4.1. Кримінал. Способи захисту від криміналу. 233

4.4.2. Тероризм. Розвиток тероризму. Стратегія захисту. 236

Контрольні запитання. 238

Глава 4.5. Корпоративна безпека. 238

4.5.1. Основи корпоративної безпеки.. 238

4.5.2. Система забезпечення корпоративної безпеки.. 239

Контрольні запитання. 241

Глава 4.6. Долікарняна допомога при нещасних випадках. 242

4.6.1. Послідовність дій у випадку надання першої допомоги потерпілим 242

4.6.2. Організація і засоби надання першої допомоги потерпілим.. 243

4.6.3. Аптечка першої медичної допомоги.. 249

4.6.4. Використання підручних засобів. 250

4.6.5. Правила зупинки кровотеч. Обробка ран при механічних ушкодженнях, опіках і обмороженнях. 250

4.6.6. Перша допомога при переломах і вивихах. 261

4.6.7. Проведення штучного дихання і непрямого масажу серця. 266

Контрольні запитання. 269

Розділ 5.. 271

Правове забезпечення безпеки життєдіяльності людини 271

5.1. Законодавча база правового забезпечення безпеки життєдіяльності людини 271

5.2. Прокуратура України. 275

5.3. Адвокатура України. 277

Контрольні запитання. 283

ТЕМИ І ПИТАННЯ ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ЗАВДАНЬ.. 285

Тема 1. НАУКОВІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ. 285

Тема 2. КОНЦЕПЦІЯ РИЗИКУ.ПРИНЦИПИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ 286

Тема 3. ДОСЛІДЖЕННЯ НАДІЙНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМ АНТРОПОГЕННОГО ПОХОДЖЕННЯ.. 287

Тема 4. ЛЮДИНА В СИСТЕМІ «ЛЮДИНА –СЕРЕДОВИЩЕ ІСНУВАННЯ». 288

Тема 5. ФІЗІОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ 289

Тема 6. РОЛЬ СПРИЙНЯТТЯ СЕРЕДОВИЩА ІСНУВАННЯ В БЕЗПЕЦІ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ.. 290

Тема 7. ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ 291

Тема 8. МОДЕЛІ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ'Я ЛЮДИНИ.. 292

Тема 9. СЕРЕДОВИЩЕ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ.. 293

Тема 10. НЕГАТИВНІ ФАКТОРИ СЕРЕДОВИЩА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ.. 294

Тема 11. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ.. 296

Тема 12. БЕЗПЕКА ХАРЧУВАННЯ.. 297

Тема 13. БЕЗПЕКА В УМОВАХ КРИМІНАЛЬНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ І ТЕРОРИЗМУ.. 298

Тема 14. КОРПОРАТИВНА БЕЗПЕКА.. 298

Тема 15. ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ НЕЩАСНИХ ВИПАДКАХ.. 299

Тема 16. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ. 300

Список літератури... 303

ВСТУП

Людина – суспільна істота, яка представляє собою вищу ступінь розвитку життя на землі, здатна робити знаряддя праці, з їх допомогою впливати на навколишній світ, яка володіє складно організованим мозком, свідомістю і членороздільною мовою.

Уся сукупність видів активності людини, як індивідуума, так і члена суспільства, складає поняття його діяльності і є специфічною формою існування людини. Саме діяльність, свідомість і членороздільна мова, що використовується для спілкування, відрізняють людини від інших живих істот.

Людина займається різними видами діяльності протягом усього життєвого циклу, знаходячись у різних сферах існування: природній, виробничій, соціальній, побутовій.

У своїй філософській сутності кожна з видів діяльності людини спрямована на підвищення комфортності його життя. Таке положення сформувалося внаслідок специфічних умов багатовікової еволюції людини. Одночасно з одержанням бажаного позитивного ефекту в плані підвищення комфортності життя, кожна діяльність людини є і потенційно небезпечною. Це зв'язано з об'єктивними обставинами існування матерії, що не дозволяють досягти абсолютної безпеки функціонування створюваних людиною технічних, біологічних і інших об'єктів і систем.

Результати відповідних досліджень викликали необхідність зміни поглядів у цій області і, як наслідок, – переходу світового наукового співтовариства від концепції абсолютної безпеки створюваних об'єктів і систем, до концепції припустимого ризику. Відповідно до цієї концепції людина існує в багатокомпонентному середовищі, яке характеризується природними, техногенними, антропогенними, соціальними, політичними, комбінованими небезпеками і небезпеками надзвичайного характеру. Небезпека – це об'єктивні чи суб'єктивні властивості явищ, процесів, об'єктів чи систем у визначених умовах наносити безпосередньо чи опосередковано шкоду життю і здоров'ю людини, навколишньому середовищу.

У відповідності з концепцією припустимого ризику рівень небезпеки процесів, об'єктів і систем є керованою характеристикою. Рішення задачі керування процесом реалізації небезпеки полягає в апріорному чи апостеріорному вивченні процесу розвитку небезпеки, визначенні умов, при яких вона може реалізуватися і привести до небажаних наслідків. Таким чином, забезпечення припустимого рівня ризику виробляється шляхом попереднього прогнозування небезпеки з наступною розробкою комплексу відповідних організаційних і технічних заходів, спрямованих на захист людини і середовища існування. Виходячи з цього випливає, що безпека – це такий стан об'єктів предметної діяльності людини, при якій з визначеним ступенем ризику забезпечується виключення появи небезпеки.

Безпека життєдіяльності – це область науково-практичної діяльності, спрямованої на вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, їхніх властивостей, наслідків впливу їх на організм людини, основ захисту здоров'я, життя людини і середовища його проживання від небезпек, а також на розробку і реалізацію відповідних засобів і заходів щодо створення і підтримки здорових і безпечних умов життя і діяльності людини (навчальна програма нормативної дисципліни «Безпека життєдіяльність»).

Людина постійно взаємодіє із середовищем існування, будучи невід'ємною складовою частиною природного навколишнього середовища. У процесі своєї діяльності людина змінює навколишнє середовище, найчастіше негативно впливає на її природну динамічну рівновагу. Технологічні процеси сучасного виробництва забруднюють навколишнє середовище пиловими, газовими і тепловими викидами, промисловими стоками, електромагнітними полями, що іонізують і шумовими випромінюваннями, іншими фізичними і хімічними негативними факторами. Такий вплив людини на навколишнє середовище негативно позначається на протіканні її основних законів розвитку й екологічної рівноваги і, як наслідок, – веде людство до екологічної катастрофи. Статистичні дані свідчать про неухильний ріст у світі кількості аварій і катастроф, появі нових і модифікації відомих захворювань, виробничого і побутового травматизму. Так, у плині останніх 20 років XX сторіччя відбулося 56 % усіх найбільш великих техногенних катастроф. Закономірним є також зростання інтенсивності негативного впливу на людину і навколишнє середовище наслідків реалізації небезпек.

Характерним є також збільшення на Землі і стихійних лихах. У 1990 році їхня кількість подвоїлася в порівнянні з 1960 роком. В даний час стихійні лиха протягом кожного року приводять до загибелі близько 250 тис. чоловік у світі, створюють загрозу життю 25 млн. чоловік.

Науково-технічний прогрес привів також до характерного забруднення навколишнього середовища, особливо міської зони токсичними хімічними речовинами. Унаслідок цього безупинно зростає кількість отруєнь у сфері виробництва й у побуті.

Дані Міжнародної організації праці свідчать про щорічну загибель на виробництві у світі 200 тис. чоловік. Крім того, одержують травми ще 120 млн. чоловік. Кожні 3 хвилини унаслідок виробничого травматизму на земній кулі гине один робітник. У світі нараховується майже 500 млн. інвалідів, причому, кожен п'ятий з них одержав інвалідність у результаті нещасливого випадку.

В Україні утрати виробничого потенціалу щорічно складають 120 – 130 тис. чоловік. З них близько 1,5 тис. гине, майже 17 тис. стають інвалідами праці, більше 5 тис. одержують професійні захворювання. Тільки за 1996 – 1999 рік в Україні загинуло на виробництві 9 тис. чоловік.

З 1990 року динаміка погіршення безпеки життєдіяльності населення і травматизму в побуті і невиробничій сфері різко збільшилася. Тільки травми зі смертельними результатом у невиробничій сфері одержують щорічно більше 70 тис. чоловік. Таким чином, на одного загиблого на виробництві приходиться 50 чоловік, що загинули в побутовому середовищі. З них 70 – 80 % складають чоловіка віком 30...50 років. У плині кожного року смертельно травмується близько 3 тис. дітей. Від пожеж і дорожньо-транспортних випадків у рік гине більш 8 тис. чоловік. Самогубства й убивства несуть більш 20 тис. життів, утоплення – близько 5 тис. чоловік.

У результаті у виробничій і побутовій сферах щороку травмується понад 1 млн. чоловік.

Таким чином, положення, що склалося з безпекою життєдіяльності в Україні, щорічно приводить до втрат 0,15 – 0,16 % населення держави.

На додаток до приведених статистичних даних слід зазначити, що п'ята частина населення України проживає в екологічно несприятливих умовах. Реальна погроза здоров'ю людей існує в районах Приазов'я, Донбасу, Запорожжя, Кривого Рогу й ін.

У районі Чорнобильської АЕС, де радіаційне тло перевищує припустимий, продовжує проживати більше 230 тис. чоловік.

За даними фахівців здоров'я населення на 60 – 90 % залежить від стану навколишнього середовища, якості продуктів харчування і питної води.

В Україні постійно знижується тривалість життя, особливо в чоловіків. У 1964 – 1965 р.р. вона складала 66,1 років, а за останнє десятиліття XX сторіччя зменшилася до 63,9 років. Практично у всіх регіонах України народжуваність виявилася нижче смертності.

Приведені статистичні дані свідчать про безперечну актуальність проблем, зв'язаних із забезпеченням життєдіяльності людини і збереженням навколишньої природного середовища на сучасному етапі розвитку суспільства.

«Кожна людина має право на життя...» («Декларація прав людини»). Без забезпечення необхідної безпеки життєдіяльності людини неможливо повною мірою скористатися цим правом. Саме тому Організація Об'єднаних Націй визначила лейтмотивом своєї діяльності на найближчі 50 років перехід від безпеки держави до безпеки людини, як індивідуума.

Автори висловлюють щиру подяку д.т.н., проф., ректору ХНАМГ Шутенку Леоніду Миколайовичу за моральну підтримку та допомогу у виданні даного навчального посібника, проф., зав. кафедрою «Безпека життєдіяльності» ХНАМГ Коржику Борису Михайловичу за ідейну підтримку, д.т.н., проф. МДТУ ім. М. Е. Баумана Сергію Вікторовичу Бєлову за ідеологічну спрямованість у позиції до науки «Безпека життєдіяльності», а також рецензентам д.т.н., проф., зав. кафедрою «Охорона праці та навколишнього середовища» ХДАЗТ Шапці Олексію Васильовичу та д.фіз.-мат.н., проф. кафедри теоретичної фізики ХНУ ім. В. Н. Каразіна Ходусову Валерію Дмитровичу, які приділили велику увагу рукопису книги.

Автори будуть вдячні зауваженням, доповненням та побажанням відносно змісту навчального посібника, які слід направляти по адресі: Україна, 62002, м. Харків, вул. Революції, 12, ХНАМГ, кафедра «Безпека життєдіяльності».

Основні терміни і визначення

Адаптація – здатність організму пристосовуватися до визначеної дози шкідливої речовини.

Аксіома про потенційну небезпеку – потенційна небезпека є універсальною властивістю процесу взаємодії людини із середовищем існування на всіх стадіях життєвого циклу.

Аналіз дерева причин –один з інструментів дослідження безпеки технічних і біологічних антропогенних систем.

Аналізатори –сукупність біологічних, біохімічних і біофізичних перетворювачів і утворень периферичної і центральної нервової системи людини, які здійснюють сприйняття, перетворення й аналіз інформації про навколишнє середовище і стан самого організму.

Антидепресанти – психотропні засоби різного механізму дії, що поліпшують психічний стан людини.

Антимутагени – хімічні засоби, що знижують імовірність виникнення фізіологічних змін організму (мутацій) на генетичному рівні.

Антиоксиданти –природні чи синтетичні речовини, що сповільнюють чи запобігають окислюванню органічних сполук організму людини.

Антропометрія –вимір і опис тіла людини в цілому й окремих його частина.

Афект –емоційна реакція нервової системи людини на зовнішній подразник високої інтенсивності, який може викликати неадекватне поводження людини.

Безпека – збалансований стан природних, антропогенних і антропогенно-природних систем, наприклад «людина – виробниче середовище».

Безпека життєдіяльності (БЖД) – це наука, що вивчає теоретичні основи взаємодії людини з навколишнім середовищем і способи забезпечення безпеки його життя і діяльності в середовищі існування й умовах сучасного виробництва.

Безумовні рефлекси –стереотипи поводження, придбані людиною в динамічно рівноважних умовах середовища існування, що сформувалося в процесі розвитку людини і передаються в спадщину.

Біосфера– саморегулююча оболонка Землі, що містить у собі частину атмосфери (до 50 км), гідросфери (глибиною до 11 км) і літосфери (до 4,5 км), у яких спостерігаються живі макро- і мікроорганізми.

Побутове середовище –середовище проживання людини, що включає сукупність житлових будинків, об'єктів культурного і спортивного призначення, а також комунально-побутових організацій і установ.

Вібрація –пружні коливання частин твердого тіла (частин апаратів, машин, устаткування, споруджень).

Вірус –збудник хвороб рослин, тварин і людини на внутрішньоклітинному рівні.

Вивих –стійкий зсув суглобних кінців кісток за границі їх нормального взаємного розташування.

Збудливий психічний процес – процес, що розвивається на рівні центральної нервової системи, який викликає гіперактивність, багатослівність, тремтіння рук, голосу.

ВООЗ –Всесвітня організація охорони здоров'я.

Шкідливий фактор – негативний фактор середовища існування людини, вплив якого приводить до захворювання, погіршенню самопочуття, зниженню працездатності.

Гомосфера – простір (робоча зона), де знаходиться людина в процесі своєї діяльності.

Діяльність – це активна взаємодія людини з навколишнім середовищем для досягнення свідомо поставленої мети, що виникла в нього внаслідок прояву визначених потреб.

Диференціальний поріг – це мінімальна різниця між інтенсивностями двох подразників, при якій спостерігається початок розпізнавання цих рівнів подразника людиною.

Здоров'я –стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних недоліків (визначення ВООЗ).

Ієрархія –розташування частин чи елементів системи в порядку від вищого до нижчого.

Імунітет –несприйнятливість організму до інфекційних і неінфекційних агентів і речовин, що впливають на організм ззовні чи формуються в організмі під впливом тих чи інших факторів.

Канцерогенні речовини (канцерогени) – речовини, що викликають, як правило, злоякісні новотвори.

Катастрофа –великомасштабна аварія, що приводить до значних негативних наслідків для людини, тваринного і рослинного світу, змінюючи умови середовища існування.

Клімат – це багаторічний режим погоди. Клімат властивий тій чи іншій місцевості.

Лабільність – час, протягом якого жива тканина біологічного організму відновлює працездатність після чергового циклу порушення.

Особистість – це рівень розвитку біологічної, психічної і соціальної систем людини, що включає безліч їхніх взаємозалежних характеристик і елементів.

Ноосфера – це вища стадія розвитку біосфери, що характеризується гармонічним сполученням людського розуму, вираженого в змінах, що вносить людина в біосферу, із природними процесами, які відбуваються в біосфері.

Навколишнє середовище – середовище існування людини, обумовлене сукупністю позитивних і негативних природних і антропогенних факторів, здатних впливати на його життєдіяльність.

Небезпечний фактор – негативнийфактор середовища існування людини, що приводить до травм, опіків, обмороженням чи інших ушкоджень організму чи окремих його органів і може навіть викликати летальний результат.

Відмороження –ушкодження тканин організму, викликане дією низьких температур визначеного значення і тривалості дії.

Психіка - здатність мозку людини відображати об'єктивну реальність навколишнього світу у формі відчуттів, представлень, думок і інших суб'єктивних образів об'єктивного світу.

Психічні процеси – процеси розумового одержання, обробки й обміну інформації.

Гранично допустимий рівень (ГДР) – це той максимальний рівень негативного фактора, який, впливаючи на людину (ізольовано чи в сполученні з іншими факторами) протягом робочої зміни щодня протягом усього виробничого стажу, не викликає в нього й у його потомства біологічних змін, навіть схованих і тимчасово компенсованих, у тому числі захворювань, змін реактивності, адаптаційно-компенсаторних можливостей, імунологічних реакцій, порушення фізіологічних циклів, а також психологічних порушень (зниження інтелектуальних і емоційних здібностей, розумової працездатності, надійності виконання виробничих функцій).

Виробниче середовище –простір, у якому здійснюється трудова діяльність людини.

Ноксосфера – простір, у якому постійно існують чи періодично виникають небезпеки.

Небезпека – це об'єктивне явище існування матеріального світу.

Потреба – необхідність для людини тих елементів середовища існування, які забезпечують його існування, як з фізичних, так і з психологічних позицій.

Регенерація – здатність організму людини довідновлення функцій, структури ушкоджених органів чи тканин організму.

Ризик (1)– це частота реалізації небезпек технічного чи біологічного антропогенного об'єкта.

Ризик (2) – це кількісна оцінка небезпеки об'єкта чи явища.

Сенсибілізатори –речовини, що впливають на організм людини на клітинному рівні, як алергени.

Свідомість –одна з основних, характерних ознак людини.

Соціальні хвороби –розповсюджені захворювання населення держави, регіону, виникнення і поширення яких зв'язано з несприятливими соціально-економічними умовами.

Соціум –ієрархія підсистем і сфер громадського життя, гармонійна взаємодія яких забезпечує єдність суспільства.

Стрес– стан особливої хворобливої напруженості організму, який викликаний надмірно сильними захисними фізіологічними реакціями, що виявляються унаслідок високої інтенсивності зовнішнього подразника.

Таксономія – наука про класифікацію і систематизацію явищ, процесів, об'єктів.

Техносфера – це область біосфери, природні характеристики і процеси в якій трансформовані в результаті безпосереднього чи непрямого впливу діяльності людини з метою підвищення матеріальної, психічної і соціально-економічної комфортності життя.

Гальмовий психічний процес– процес, який розвивається на рівні центральної нервової системи, що викликає скутість і сповільненість реакцій, рухів людини.

Праця – це цілеспрямована діяльність людини, у процесі якої він впливає на біосферу і використовує її з метою виробництва матеріальних благ, необхідних для задоволення своїх фізіологічних і моральних потреб.

Фотосинтез –утворення вищими рослинами, водоростями, бактеріями, що фотосинтезують, складних органічних сполук, необхідних для життєдіяльності як для самих рослин, так інших організмів із простих з'єднань (наприклад, вуглекислого газу і води) за рахунок використання енергії світла.

Розділ 1

Безпеки життєдіяльності людини

Розділ 2

Життєдіяльності людини

Розділ 3

Аварії і катастрофи

Процес урбанізації на Землі привів до появи і збільшення кількості міст, що у свою чергу викликало необхідність будівництва штучних технічних споруд. Таким чином, був покладений початок формування техносфери, яка одержала свій інтенсивний розвиток в епоху промислової революції.

Створення і практичне застосування різних видів енергії значно розширили можливості людини, підвищили комфортність його життя. Поряд з цим науково-технічний прогрес логічно привів до появи технологічних процесів, нових хімічних речовин, промислових об'єктів, які характеризуються об'єктивною потенційною небезпекою стосовно біосфери і людини, як одного з її компонентів. Така потенційна небезпека може бути реалізована як через об'єктивні обставини (розд. 1.1.2), так і помилкові дії обслуговуючого персоналу. Реалізація таких небезпек може привести до аварій і катастроф.

Аварії і катастрофи, викликані зазначеними причинами, почали приймати катастрофічні масштаби вже в 20 – 30-х р.р. ХХ століття. Вплив таких негативних явищ у деяких випадках поширюється за границі окремої держави і може охоплювати цілі регіони. Як правило, аварії і катастрофи супроводжуються створенням несприятливої екологічної ситуації, яка може спостерігатися протягом декількох днів, а іноді спостерігатися на протязі років. Як правило, ліквідація наслідків таких явищ техносфери вимагає великих економічних вкладень і спричиняє досить значний негативний вплив на біосферу Землі і людину, як її компонента.

Аварія – це небезпечна подія техногенного характеру, яка створює на об'єкті, території чи акваторії погрозу для життя і здоров'я людей і приводить до руйнування будинків, споруд, устаткування і транспортних засобів, порушенню виробничого процесу і може супроводжуватися шкідливим екологічним впливом.

По характері наслідків аварій, їхньому впливу на навколишнє середовище вони класифікуються в такий спосіб:

· аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин (аміаку, хлору, сірчаної й азотної кислот, чадного газу, сірчаного газу й інших речовин);

· аварії з викидом радіоактивних речовин у навколишнє середовище;

· пожежі і вибухи;

· аварії на транспорті й ін.

У залежності від масштабів і рівня заподіяного впливу аварії підрозділяються на наступні: – легкі; – середні; – важкі; – особливо важкі аварії. Особливо важкі аварії ведуть до великих руйнувань і супроводжуються великою кількістю жертв і можуть приводити до катастроф.

Катастрофа – це особливо важка великомасштабна аварія, яка викликає високий рівень негативного впливу на біосферу з важкими наслідками.

Глобальні катастрофи охоплюють цілі континенти. Їхній негативний вплив позначається на природних процесах біосфери, порушуючи природну динамічну рівновагу.

Прогнозування аварійних ситуацій є основним методом, який дозволяє оцінити обстановку, що складається в результаті аварій і катастроф. Він заснований на вивченні технічних, енергетичних, технологічних чи біологічних та конструктивних характеристик об'єкта, його особливостей, виявлення ділянок, що характеризуються підвищеною небезпекою стосовно людини і навколишнього середовища. На підставі цих даних розробляються спеціалізовані програми.

Таким чином, забезпечення безпеки життєдіяльності людини при аваріях і катастрофах полягає в попередній розробці і реалізації комплексу організаційних, інженерно-технічних і санітарно-гігієнічних заходів і засобів, які повинні забезпечити збереження життя і здоров'я людини у всіх сферах його життєдіяльності, стосовно до негативних факторів конкретної аварії чи катастрофи.

Основними етапами рішення задач забезпечення безпеки життєдіяльності в умовах аварій і катастроф є наступні:

1 – прогнозування переліку й оцінка рівня потенційних небезпечних і шкідливих факторів, які можуть виявлятися в процесі реалізації аварії чи катастрофи;

2 – прогнозування переліку й оцінка рівня негативних факторів, які можуть спостерігатися після аварії чи катастрофи;

3 – прогнозування й оцінка наслідків аварії чи катастрофи, ступеня впливу їх на біосферу;

4 – планування заходів, що спрямовані на запобігання чи зменшення імовірності виникнення аварій, скорочення масштабів їхніх наслідків;

5 – планування заходів щодо забезпечення усталеної роботи об'єктів народного господарства в аварійних ситуаціях;

6 – навчання населення діям в аварійних ситуаціях;

7 – планування заходів щодо ліквідації наслідків аварій і катастроф.

У безпеці життєдіяльності рівень значимості методу прогнозування визначається рівнем вірогідності і ступенем використання отриманих даних у розробці перерахованих етапів. Складність застосування цього методу полягає в тім, що оцінка негативного впливу аварій чи катастроф виконується на основі теоретичних досліджень з урахуванням практичного досвіду, який сформувався при аналогічних чи подібних ситуаціях.

На основі розглянутого методу проектуються довгостроковий і короткостроковий прогнози.

Довгостроковий прогноз полягає у виявленні промислових об'єктів, аварії і катастрофи на яких можуть привести до великомасштабних наслідків – ураженні значної кількості людей, зараженню території і т. п. У плані довгострокового прогнозу катастроф природного характеру визначаються райони підвищеної сейсмічної активності, обвалів, утворення селевих потоків; границі зон можливого затоплення при руйнуванні гребель і повенях та ін.

Короткостроковий прогноз полягає у визначенні орієнтованого часу виникнення аварійних ситуацій. Ця інформація використовується для прийняття оперативних рішень по забезпеченню безпеки життєдіяльності населення у всіх сферах його діяльності.

При створенні таких методик широко використовуються методи математичної статистики і теорії імовірності, складна контрольно-вимірювальна й обчислювальна техніка.

Вихідними даними для прогнозування аварій і катастроф на підприємствах є характеристики технологічного процесу, тип і потужність використовуваної енергії, запаси потенційно небезпечних чи шкідливих речовин, метеорологічні умови, характер місцевості, чисельність і щільність населення, характер будівель, кількість і тип захисних споруд, їхня місткість, координати розташування об'єкта і т. п.

При прогнозуванні обстановки визначаються границі зон руйнування, затоплення, можливого поширення пожеж і вогнищ зараження (радіаційного, хімічного чи бактеріологічного). Орієнтовно підраховуються також можливі втрати населення і збиток, який може бути нанесений об'єктам народного господарства.

В даний час у нашій країні і за рубежем розробка надійних методів прогнозування процесу формування і початку аварійних ситуацій і катастроф є актуальною задачею.

У результаті досліджень створені також досить надійні методи прогнозування початку деяких стихійних явищ. Для одержання кінцевого результату з необхідною надійністю в них використовуються статистичні дані циклічності сонячної активності, вплив сил притягання Сонця, Місяця. Широко застосовуються результати, одержувані зі штучних супутників Землі, а також дані метеорологічних, сейсмічних, вулканічних, протиселевих, протилавинних і інших станцій.

Так, наприклад, прогнозування землетрусів здійснюється на основі систематичного дослідження руху тектонічних плит Землі, хімічного складу води в сейсмічно активних районах, виміру пружних, електричних і магнітних характеристик літосфери. Аналізуються також такі природні явища, як зміна поводження тварин, плазунів, риб, птахів. Прогнозування виникнення лісових і торф'яних пожеж здійснюється на основі імовірнісного підходу, у якому використовуються дані відносної зміни температури, відносної вологості повітря й інших показників.

Отримані дані прогнозування негативного впливу аварії чи катастрофи узагальнюються й аналізуються. На їхній основі формується постановка задачі і розробляються конкретні організаційні, технічні і санітарно-гігієнічні заходи для організації і ведення рятувальних, відбудовних і інших робіт. Комплекс заходів, необхідних для запобігання чи мінімізації збитку від аварій чи катастроф, підрозділяється на постійно ведені і захисні заходи.

Постійно ведені заходи. Ці заходи базуються на довгостроковому прогнозі. Вони містять у собі наступні основні етапи:

1 виконання будівельно-монтажних робіт з урахуванням необхідної надійності об'єкта, характеру місцевості, її сейсмічної активності, кліматичних особливостей району будівництва;

2 створення необхідної кількості захисних споруд;

3 проведення режимних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів;

4 загальне обов'язкове навчання населення правилам поведінки і діям в аварійних ситуаціях;

5 забезпечення населення засобами індивідуального захисту;

6 планування і будівництво потенційно небезпечних об'єктів у малонаселених і економічно малозначимих районах;

7 організація служби радіаційного, хімічного чи бактеріологічного контролю, розвідки;

8 створення надійної системи оповіщення населення про небезпеки;

9 використання безпечних технологій і модернізація об'єктів підвищеної небезпеки;

10 теоретична розробка, матеріальне і фінансове забезпечення планів ліквідації наслідків аварійних ситуацій;

11 практичне відпрацьовування планів ліквідації на навчальних тренажерах.

Захисні заходи. Цей клас заходів ґрунтується на короткостроковому прогнозі, у тому випадку, коли передвіщений час реалізації аварійної ситуації. Такі заходи полягають у наступному:

· своєчасне розгортання систем спостереження і розвідки для уточнення прогнозу;

· приведення в готовність системи оповіщення населення про аварійну ситуацію;

· запровадження в дію спеціальних правил функціонування економіки і громадського життя, аж до надзвичайного стану;

· нейтралізація джерел підвищеної небезпеки при аварійних ситуаціях на АЕС, токсичних і вибухонебезпечних виробництвах, припинення на них технологічних процесів, додаткове їхнє зміцнення чи демонтаж;

· приведення в готовність аварійно-рятувальних служб;

· часткова чи повна евакуація населення.

Соціальні небезпеки

Соціальні небезпеки виникають при конфліктних ситуаціях між соціальними групами, партіями національними чи релігійними групами.

Відповідно до класичного визначення конфлікт чи конфліктна ситуація являють собою зіткнення двох чи більш різнонаправлених соціальних сил з метою реалізації їхніх інтересів за умови протидії.

Джерелами конфліктів, як похідних соціальних небезпек, є соціальна нерівноправність, яка існує в конкретному суспільстві, система розподілу таких соціально-політичних цінностей, як влада, соціальний престиж, національні, релігійні інтереси, матеріальні блага.

Таким чином, з позицій виникнення соціальних небезпек, конфлікт – це зіткнення соціальних груп із протилежним інтересами, поглядами, яке характеризується ускладненнями, що виражаються в боротьбі конфронтуючих сторін різного соціального, політичного, національного чи релігійного напрямку і складу учасників.

По своїй сутності об'єктивно конфлікт передбачає свідоме протиріччя, яке виражається у виді реакції різного виду: – політичного; – соціального; – релігійного; – із застосуванням сил; – військ