Поняття фінансової системи і теоретичні основи її побудови

У періодичній літературі фінансова система іноді ототожнюється з фінансовим апаратом. Необхідно розрізняти ці поняття, оскільки правильне визначення фінансової системи сприяє розбудові ефективної фінансової політики, націленої на економічне зростання та фінансову стабілізацію.

За єдиної сутності фінансових відносин існують певні особливості в створенні та використанні фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, підприємницьких структур, певних фінансових інституцій для фінансового забезпечення їхньої діяльності. Оскільки концентрація фінансових ресурсів проводиться у відповідних грошових фондах, фінансова система визначається як сукупність окремих її ланок, що мають особливості в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, які зосереджені в розпорядженні держави, нефінансового сектору економіки, певних фінансових інституцій, домогосподарств для фінансового забезпечення економічних і соціальних потреб суспільства в цілому, окремих верств населення, господарських структур, окремих громадян (див.: Василик О. Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС, 2000. – С. 22).

Західна фінансова наука трактує поняття фінансової системи більш звужено. Зокрема, Зві Боді та Роберт К. Мертон (Нобелівський лауреат з економіки 1997 р.) у підручнику з курсу фінансів, що вивчається при підготовці спеціалістів за програмою МВА, зазначають, що «фінансова система включає ринки, посередників, фірми, що надають фінансові послуги, та інші інституції, з допомогою яких домогосподарства, приватні компанії та урядові організації реалізують фінансові рішення, які вони приймають» (цит. за: Финансы: Учеб. пособие / Пер. с англ. – М.: Вильямс, 2000. – С. 62).

Структура фінансової системи динамічна. У державах із перехідною економікою фінансові системи характеризуються тим, що окремі їхні ланки перебувають на стадії формування. Це насамперед фінансовий ринок, страхові фонди і страховий ринок, державний кредит, місцеві фінанси.

Фінансові системи держав можуть відрізнятися за своєю структурою, оскільки вони є відображенням існуючої моделі економіки, але у всіх у них є загальна ознака – це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які різняться методами мобілізації і напрямами використання. Нині у світі налічується понад 20 різних моделей фінансових систем окремих держав.

Фінанси як категорія існують об'єктивно та підпорядковуються економічним законам. Від рівня пізнання їхньої суті та призначення залежить їх використання в економічній системі держави. Водночас будь-яке використання фінансів владними структурами держави є суб'єктивним, тобто на ньому позначаються інтереси певних економічних, соціальних і політичних сил, які можуть не збігатися з інтересами суспільства або більшості його членів.

За умов демократичної держави з ринковою економікою основним призначенням фінансів є забезпечення зростання суспільного добробуту. Для досягнення поставленої мети здійснюється жорстке правове регулювання щодо використання фінансів в економічних і соціальних процесах.

Побудова ефективної фінансової системи потребує великих наукових досліджень, глибокого аналізу причин і наслідків створення та використання фондів фінансових ресурсів, впливу цих процесів на всі аспекти життя держави. У процесі функціонування фінансів виникають певні відносини між суб'єктами створення й використання фондів фінансових ресурсів. Ці відносини мають свою складну структуру, де проявляються інтереси кожного із суб'єктів, значною мірою ґрунтуючись на суперечності. Гармонізація цих інтересів – величезне й складне завдання законотворчої діяльності в державі.

Функціонування кожної зі складових фінансової системи держави можливе лише за умов чіткого законодавчого урегулювання їхньої взаємодії та якщо вони доповнюють одна одну. Так, наприклад, при недоліках в організації фінансової діяльності підприємницьких структур, їхньої збитковості зменшуються надходження до бюджетної системи, централізованих позабюджетних фондів, страхових і резервних фондів. Це звужує фінансові можливості держави, зумовлюючи дефіцит бюджету. Дефіцит бюджету може призвести до зростання інфляції або державного боргу, що негативно позначиться на діяльності всіх учасників фінансового ринку.

Схожих взаємозумовлених як негативних, так і позитивних варіантів може бути багато. Важливо в цьому разі своєчасно їх спрогнозувати та розробити заходи щодо їх локалізації.

Розлад фінансової системи може спричинити фінансову кризу в державі.

На поверхні явищ фінансова криза проявляється у зростанні бюджетного дефіциту, державного боргу, інфляції. Як наслідок – значне зниження платоспроможності підприємницьких структур, життєвого рівня населення, соціальне розшарування в суспільстві.

Основними напрямками подолання фінансової кризи може бути зокрема: запровадження жорсткого режиму економії щодо витрачання бюджетних коштів, передусім на управління, оборону, фінансування збиткових і низькорентабельних виробництв, різні види дотацій; визначення доцільності фінансування деяких соціальних витрат; зменшення обсягів фінансових запозичень, насамперед зовнішніх; удосконалення інструментів залучення до інвестиційної сфери особистих накопичень населення; забезпечення фінансової підтримки малого бізнесу; оптимізація рівня податкових вилучень до бюджету.

Структура фінансової системи

Діяльність фінансової системи з функціональними властивостями, названими у попередньому підрозділі, забезпечується фінансовими інститутами, що забезпечують адекватне економічним умовам використання фінансових інструментів, правильну організацію роботи фінансового ринку, і функціонують у визначеному правовому полі. У різних країнах структура фінансової системи відрізняється, по-різному розвинуті ті, чи інші її складові, оскільки це пов'язано із рівнем розвитку і особливостями національної економіки.

Фінансові інститути

Фінансові інститути можна умовно поділити на установи, організації, на які покладено роль фінансових посередників при виконанні певних функцій фінансової системи і ті, на які покладено роль регуляторів. Серед перших: страхові компанії (основна діяльність – управління ризиками, формування заощаджень, інвестування), комерційні банки (кредитування, здійснення розрахунків, формування заощаджень), недержавні пенсійні фонди (формування заощаджень, інвестування), фондові біржі (забезпечення подрібнення капіталу підприємств серед значної кількості власників, фінансове інформування, об'єднання фінансових ресурсів через торгівлю цінними паперами) тощо. Всі зазначені інститути покликані забезпечувати ліквідність фінансових активів, з якими вони працюють, а також функцію можливості накопичення багатства.

До фінансових інститутів-регуляторів можна віднести державні фінансові установи. В Україні це, по-перше, Міністерство фінансів України разом з підпорядкованими установами такими, як Державна податкова Адміністрація України, Державне казначейство України, Головне контрольно-ревізійне Управління України, Митна служба України, вони здійснюють бюджетно-податкове, митне регулювання та фінансовий бюджетний контроль. По-друге, Національний банк України, який здійснює монетарне, валютне регулювання, а також контроль за діяльністю банківської системи. По-третє, Рахункова палата як представник законодавчого органу – Верховної ради України. По-четверте, інші інститути-регулятори,такі, як Державний комітет з регулювання цінних паперів та фінансових ринків (ДКЦПФР), Держфінпослуг, НАКСУ, Державний пенсійний фонд тощо, які здійснюють регулювання окремих секторів фінансової системи. Фінансові інститути-регулятори забезпечують виконання функції фінансової системи із здійснення фінансового макрорегулювання національної економіки.

Фінансовий ринок

Фінансовий ринок є неодмінним атрибутом фінансової системи. Через взаємодію на фінансовому ринку фінансові інститути виконують ті функції, які на них покладені. Фінансовий ринок покликаний забезпечити просторову (місце, реальне чи віртуальне, яке створене телекомунікаційною мережею, де зустрічаються продавці, покупці), часову, функціональну взаємодію учасників ринку з приводу купівлі-продажу фінансових ресурсів (грошей, валюти, капіталу, цінних паперів, боргових зобов'язань тощо) і фінансових послуг.

Завдяки взаємодії попиту-пропозиції на певний фінансовий ресурс, а також додаткових впливів регулюючих фінансових інститутів, встановлюється рівноважна ринкова ціна. Фінансовий ринок в кожній країні має свою структуру, яку формують інші ринки-складники фінансового ринку. Серед найбільш важливих слід назвати ринок грошей (короткотермінові позики), ринок капіталів (довготермінові позики), ринок похідних фінансових інструментів (деривативів), ринок цінних паперів тощо. Фінансовий ринок кожної країни, зокрема України, так чи інакше взаємодіє із світовим фінансовим ринком, враховує тенденції його розвитку. Серед найважливіших сучасних тенденцій останнього слід назвати глобалізацію фінансових потоків, суттєве зростання обсягів купівлі-продажу фінансових ресурсів, зростання впливу спекулятивного капіталу, диверсифікація ринку цінних корпоративних паперів, збільшення обсягу цінних паперів держав, формування потужних регіональних фінансових ринків, зокрема фінансового ринку Європейського Союзу.

Фінансові інструменти

Фінансові інструменти є засобами розв'язання потреби фінансування конкретних господарських процесів. Вище приводився приклад одного із фінансових інструментів – лізингу. Він дуже часто використовується у випадках, коли суб'єктам господарювання потрібно придбати, наприклад, виробничу техніку без наявності на даний момент вільних коштів. Кошти появляться пізніше, коли ця техніка стане працювати і забезпечувати виробництво. Ситуація є типовою для сільськогосподарського виробництва, коли врожай і виручка за нього буде отримана восени, а діяльність повинна проводитися вже весною. В цьому разі виробник може вибрати декілька варіантів розв'язання проблеми фінансування купівлі техніки. Перший варіант – отримання кредиту в банку. Другий варіант – лізинг, тобто безпосереднє надання техніки її виробником з укладанням угоди про порядок поступового відшкодування її вартості. В багатьох випадках лізинг є вигіднішим варіантом.

Загалом у міжнародній практиці фінансовим інструментом називається певний спосіб фінансування, який реалізується як контракт, в якому зазначені юридичні вимоги, захищені законом, з боку одного учасника і зобов'язання з боку іншого учасника. В результаті такого договору появляється певна стаття в активах першого і стаття в пасивах другого укладачів контракту. В розвинених ринкових економіках широко використовуються фінансові інструменти грошового ринку (казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти, комерційні векселі, зворотні вимоги про викуп цінних паперів і т.д.) та фінансові інструменти капіталу (акції, державні облігації, іпотечні цінні папери, промислові облігації і т.д.). В Україні фінансові інструменти, що зарекомендували себе у міжнародній практиці, використовуються все ширше. Мотивацією для цього є все більше урізноманітнення господарських процесів. Прикладом нових завдань, які вимагають нових рішень із фінансуванням, може бути виконання проектів, пов'язаних із проведенням в Україні футбольного чемпіонату Євро-2012.