Категории:
ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника
Види господарських правовідносин
Види біржових контрактів Закон визначає три основних види біржових угод: купівля-продаж, поставка й обмін. Традиційно в практиці біржової торгівлі класифікація видів біржових угод передбачає виділення таких видів як: спотові, форвардні, ф'ючерсні й опціонні угоди. До́гові́р купі́влі-про́дажу — договір, за яким продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки — господарський договір, за яким постачальник зобов'язується в призначені терміни (строк), що не збігаються з моментом укладення договору, передати товар у власність (повне господарське відання чи оперативне управління) покупцеві, який зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір обміну спрямований на невідворотне відчуження кожною із сторін належного їй майна, в результаті чого у сторони, яка за договором обміну набуває майно, відповідно виникає право власності на нього. Форвардний контракт — стандартний документ, що засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти в певний час і на певних умовах у майбутньому, з фіксацією ціни такого продажу під час укладання такого контракту. Покупець форвардного контракту має право без узгодження з іншою стороною, у будь-який момент до закінчення терміну дії (ліквідації) контракту продати такий контракт будь-якій особі, включаючи продавця такого форвардного контракту. Ф'ючерсний контракт — стандартний документ, що засвідчує зобов'язання продати (купити) цінні папери, товари або кошти в певний час і на певних умовах у майбутньому з фіксацією ціни на момент виконання зобов'язань сторонами контракту. При цьому будь-яка сторона ф'ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання винятково при наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках передбачених законодавством. Покупець ф'ючерсного контракту має право продати такий контракт протягом строку його дії іншим особам без узгодження умов такого продажу із продавцем контракту. Опціон— стандартний документ, що засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на певних умовах у майбутньому з фіксацією ціни на час укладання такого опціону або на час придбання за рішенням сторін контракту. Перший продавець опціону (емітент) має безумовне й безвідкличне зобов'язання із продажу товарів на умовах укладеного опціонного контакту. Спотова угода – це зобов'язання купити (чи продати) визначену кількість вищевказаного товару, за фіксованою ціною „негайно”. Термін „негайно” означає протягом п'ятнадцяти торгових днів з моменту укладання угоди.
Види господарських правовідносин Господарські правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, котрі виникають у сфері господарювання щодо організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності, характеризуються особливим суб'єктним складом, поєднанням організаційних і майнових елементів, значним ступенем регулювання як з боку держави, так і суб'єктів цих відносин. Згідно з ч. 1 ст. 1 ГК. господарськими визнаються відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Так, відповідно до ч. 4 ст. З ГК, господарські відносини можуть бути господарсько-виробничими, організаційно-господарськими та внутрішньогосподарськими. При цьому господарсько-виробничі відносини ч. 5 ст. З ГК визначаються як майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання в процесі безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництво та реалізація товарів, робіт, послуг), а організаційно-господарськими – відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (ч. б ст. З ГК), в тому числі щодо державної реєстрації суб'єктів господарювання, ліцензування їхньої діяльності, контролю за дотриманням такими суб'єктами правил у сфері господарювання тощо. внутрішньогосподарських відносин (ч. 7 ст. З ГК) - між її структурними підрозділами, між організацією в особі органів управління/їх посадових осіб та її учасниками, між організацією та її структурними підрозділами)
ГМО та їх використання генетично модифікований організм, живий змінений організм (ГМО)- будь-який організм, у якому генетичний матеріал був змінений за допомогою штучних прийомів переносу генів, які не відбуваються у природних умовах, а саме: - рекомбінантними методами, які передбачають формування нових комбінацій генетичного матеріалу шляхом внесення молекул нуклеїнової кислоти (вироблених у будь-який спосіб зовні організму) у будь-який вірус, бактеріальний плазмід або іншу векторну систему та їх включення до організму-господаря, в якому вони зазвичай не зустрічаються, однак здатні на тривале розмноження; - методами, які передбачають безпосереднє введення в організм спадкового матеріалу, підготовленого зовні організму, включаючи мікроін'єкції, макроін'єкції та мікроінкапсуляції; - злиття клітин (у тому числі злиття протоплазми) або методами гібридизації, коли живі клітини з новими комбінаціями генетичного матеріалу формуються шляхом злиття двох або більше клітин у спосіб, який не реалізується за природних обставин; - продукція, отримана з використанням ГМО - продукція, в тому числі харчові продукти та корми, технологія виробництва якої передбачає використання ГМО на будь-якому етапі; Державне регулювання цін Державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом: 1) установлення обов’язкових для застосування суб’єктами господарювання: фіксованих цін; граничних цін; граничних рівнів торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової надбавки (постачальницької винагороди); граничних нормативів рентабельності; розміру постачальницької винагороди; розміру доплат, знижок (знижувальних коефіцієнтів); 2) запровадження процедури декларування зміни ціни та/або реєстрації ціни. . Під час проведення експортних (імпортних) операцій у розрахунках з іноземними суб’єктами господарювання застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку. 2. Міждержавний обмін товарами здійснюється за цінами, визначеними відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Гарантії, що надаються суб’єктам господарювання під час державного регулювання цін: Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов’язані відшкодувати суб’єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів. Установлення Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядуваннядержавних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може бути оскаржено в судовому порядку. Зміст господарського договору Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Переробка на території України Переробка на митній території України — митний режим, відповідно до якого ввезені на митну територію України товари, що походять з інших країн, піддаються в установленому законодавством порядку переробці без застосування до них заходів нетарифного регулювання за умови вивезення за межі митної території України продуктів переробки відповідно до митного режиму експорту (стаття 229 Митного кодексу України). Увезення та переробка на митній території України товарів, що походять з інших країн, здійснюються з дозволу митного органу відповідно до положень Митного кодексу України та інших законівУкраїни. Дозвіл на переробку товарів на митній території України може бути скасований митним органом, якщо його надано на підставі недостовірних даних, що мали істотне значення для прийняття рішення, або якщо підприємство — резидент України, якому надано такий дозвіл, не дотримує положень Митного кодексу України та інших законодавчих актів України. Кількість операцій з переробки товарів у митному режимі переробки на митній території України не обмежується, а операції з переробки товарів можуть включати: 1) власне переробку товарів; 2) обробку товарів — монтаж, збирання, монтування та на лагодження, унаслідок чого одержуються інші товари; 3) ремонт товарів, у тому числі відновлення та регулювання; 4) використання окремих товарів, що не є продуктами переробки, але які сприяють чи полегшують процес виготовлення продуктів переробки, якщо самі вони при цьому повністю витрачаються. Строк переробки товарів на митній території України обчислюється з дня завершення митного оформлення товарів, що ввозяться для переробки. Строк переробки товарів на митній території України встановлюється митним органом під час надання дозволу підприємству — резидентові України виходячи з тривалості процесу переробки товарів та розпорядження продукцією їх переробки, але, як правило, не може перевищувати 90 днів.
Поняття і види кооперативів Згідно із законодавством України кооперативом визнається юридична особа, утворена фізичними та (або) юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування. Кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та (або) юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. Залежно від завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі види: 1) виробничі: виробничим кооперативом визнається добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності. 2) обслуговуючі:це кооперативи, які утворюються шляхом об'єднання фізичних та (або) юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим суб'єктам тільки в обсязі, який не перевищує 20 % загального обороту кооперативу; 3) споживчі: це кооперативи, які утворюються шляхом об'єднання фізичних та (або) юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, туристичними, освітніми, медичними тощо.
Поняття та види підприємств Згідно зі ст.62 Господарського кодексу України підприємство — це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Поняття та функції ціни Ціна — цей грошовий вираз вартості товару. В умовах товарного виробництва і обігу продукти праці виробляються і реалізуються як товари.Ціна виконує різні економічні функції: облікову, розподільну, стимулюючу і регулюючу. Облікова функція забезпечує еквівалентність обміну, тобто виручка від реалізації продукції (робіт, послуг) за інших рівних умов забезпечує відшкодування витрат на виробництво і реалізацію, а також утворення прибутку в розмірі, що дозволяє удосконалювати і розвивати виробництво, підвищувати життєвий рівень працівників. Цю функцію ціни виконують завжди. Знаючи, у скільки обходиться та або інша продукція, можна за допомогою цін співставляти різні її види, а також виражати в грошовому вимірюванні будь-яку кількість продукції і послуг. Розподільна (або перерозподільна) функція полягає в розподілі доходу між виробниками і споживачами. Якщо ціна товару вище його вартості, то виробник відшкодовує свої витрати і одержує прибуток. Якщо ж ціна нижче вартості, то виробник працює собі в збиток. Споживач продукції також має різну економічну вигоду при її використовуванні. Отже, розподільна функція ціни виражає напрям розподілу — на користь виробника або споживача. Іншими словами, в результаті відхилення цін від вартості національний дохід перерозподіляється між накопиченням і споживанням. Задачі перерозподілу національного доходу в певній економічній, соціальній або політичній меті може успішно вирішувати і податкова система. Тому необхідно поступово звільняти ціни від цієї функції і передавати її виконання податковій системі. Стимулююча функція. Суть її полягає в тому, що підвищені ціни стимулюють підприємства до випуску прогресивних і дефіцитних видів продукції, а знижені — до зняття з виробництва застарілої продукції. Регулююча функція виражається в балансуванні попиту і пропозиції. В тих випадках, коли немає можливості досягти відповідності попиту і пропозиції шляхом зміни об'єму виробництва або це недоцільно, в цьому випадку використовується інструмент ціни. В машинобудуванні він застосовується як по відношенню до засобів виробництва (наприклад, знижені ціни на сільськогосподарську техніку), так і по відношенню до споживацьких товарів тривалого користування (наприклад, підвищені ціни на легкові автомобілі). Функції цін взаємозв'язані і утворюють єдину систему
Правила ІНКОТЕРМС-2010 Інкотермс 2010 (Incoterms 2010) – це міжнародні правила, визнані урядовими органами, юридичними компаніями і комерсантами по всьому світу як тлумачення найбільш застосовних в міжнародній торгівлі термінів. EXW Франко завод Термін "Франко завод" означає, що продавець вважається таким, що виконав свої обов'язки з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі тощо). FCA Франко перевізник Термін "франко-перевізник" означає, що продавець доставить товар, який пройшов митне очищення, зазначеному покупцем перевізнику до названого місця. FAS Франко вздовж борту судна (... назва порту відвантаження) Термін "франко вздовж борту судна" означає, що продавець виконав постачання, коли товар розміщений уздовж борта судна на причалі або на ліхтерах у зазначеному порту відвантаження. FOB Франко борт (... назва порту відвантаження) Термін "Франко борт" означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження CFR Вартість і фрахт (... назва порту призначення) Термін "вартість і фрахт" означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження. CIF Вартість, страхування і фрахт (... назва порту призначення) Термін "вартість, страхування та фрахт" означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження. CIP Фрахт/перевезення та страхування оплачені до (... назва місця призначення) Термін "фрахт/перевезення та страхування оплачені до" означає, що продавець доставить товар названому їм перевізнику. CPT Фрахт/перевезення оплачені до (... назва місця призначення) Термін "фрахт/перевезення оплачено до" означає, що продавець доставить товар названому їм перевізнику. DAT Постачання на терміналі (... назва терміналу) Термін "поставка на терміналі" означає, що продавець виконав своє зобов'язання по постачанню, коли він надав покупцеві товар, розвантажений з транспортного засобу в узгодженому терміналі зазначеного місця призначення DAP Постачання в пункті (... назва пункту) Термін "поставка в пункті" (новий термін, введений в Інкотермс 2010) означає, що продавець виконав своє зобов'язання по постачанню, коли він надав покупцеві товар, готовий до розвантаження з транспортного засобу, що прибув в узгоджене місце призначення Термін "поставка зі сплатою мита" означає, що продавець надасть товар, що пройшов митне очищення і не був розвантажений із прибулого транспортного засобу у розпорядження покупця в названому місці призначення.
59. Право оперативного управління та право господарського відання Стаття 136. Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника. Стаття 137. Правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.
Процедура одержання ліцензії Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані: відомості про суб'єкта господарювання - заявника (найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код - для юридичної особи; прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів - для фізичної особи); вид господарської діяльності, на провадження якої заявник має намір одержати ліцензію. До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа. Про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду заявник повідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду у строки, передбачені для видачі ліцензії. Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності. Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються підстави такої відмови. Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є: недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії; невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, зазначеного у заяві про видачу ліцензії. Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку. На території України органи ліцензування використовують бланки ліцензії єдиного зразка, який затверджується Кабінетом Міністрів України; Бланки ліцензій є документами суворої звітності, мають облікову серію і номер. Ліцензія підписується керівником органу ліцензування або його заступником та засвідчується печаткою цього органу. За видачу ліцензії справляється плата, розмір та порядок зарахування якої до Державного бюджету України встановлюється, Кабінетом Міністрів України. За видачу копії ліцензії, наприклад, справляється плата в розмірі одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Орган ліцензування повинен оформити ліцензію не пізніше ніж за три робочі дні з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода. Так, згідно з ч. З ст. 180 ГК при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Отже, предмет, ціна і строк дії договору визнані законом як істотні умови будь-якого господарського договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у ст. 15 ГК, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг (ч. 4 ст. 180 ГК). Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому ГК, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч.5ст. 180 ГК). У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни. Строком дії господарського договору визнається час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Функції цінних паперів Цінні папери, як грошові документи, можуть виконувати різні функції. Зокрема, цінні папери передусім є засобами кредитування. Крім того, цінні папери можуть використовувати як засоби платежів та взаєморозрахунків, а також як засоби забезпечення (гарантування) виконання фінансових угод. Коротко опишемо кожну з цих функцій цінних паперів. 1. Залежно від типу цінних паперів вони можуть по-різному виконувати функцію засобів кредитування. Як дольові, так і позичкові цінні папери є засобом фінансування діяльності емітента за рахунок власних коштів інвесторів. Однак термін та умови кредитування, права та обов'язки інвестора та емітента зумовлюються типом цінних паперів. Дольові цінні папери юридично засвідчують участь інвестора в діяльності емітента, тобто надають право інвесторові брати участь у керуванні діяльністю фірми-емітента через загальні збори акціонерів, на яких інвестор має право голосу, а також через керівні органи емітента, до яких інвестор має право висувати свої кандидатури. Крім того, власник дольових цінних паперів має право на своєчасне отриманнядостовірної інформації стосовно діяльності емітента, розмірів реальних прибутків, брати участь у розподілі майна емітента у випадку ліквідації фірми, а також має право на отримання певної винагороди(дивідендів) за кожну одиницю цінних паперів. Термін дії дольових цінних паперів переважно необмежений. Позичкові цінні папери – це термінові грошові документи (вони здебільшого мають обмежений термін "життя"), які юридично засвідчують наявність кредитних відносин між інвестором та емітентом у деякому скінченному інтервалі часу. Позичкові цінні папери мають фіксований розмір дивідендів, які завжди виплачують інвесторові незалежно від доходу емітента за підсумковий період діяльності. Крім того, емітентзобов'язаний повернути інвестору всю суму кредиту по закінченні дії позичкового цінного паперу. Однак власник позичкових цінних паперів не має правабрати участь у керуванні діяльністю емітента, тобто інвестор лише фінансує діяльність емітента за певну винагороду. 2. Оскільки всі цінні папери мають свою ринкову вартість, виражену в національних грошових одиницях або у валюті, вони можуть виконувати функцію грошей. Цінними паперами за згодою сторін можна оплатити вартість будь-яких робіт, послуг чи товарів. Цінні папери часто є засобами платежів та взаєморозрахунків на ринку цінних паперів. 3. Цінні папери часто є засобами забезпечення виконання різних фінансово кредитних угод. Суть цієї функції цінних паперів полягає в наступному. Укладаючи фінансово-кредитні угоди, завжди існує ризик їхневиконання. З метою зменшення рівня такого ризику боржник передає кредитору певну кількість своїх цінних паперів, відповіднодо розміру кредиту. У випадку невиконання фінансової угоди кредитор залишає собі закладені під кредит цінні папери позичальника. Якщо ж сума боргу повернута вчасно, то позичальник отримує назад свої цінні папери Види біржових контрактів Закон визначає три основних види біржових угод: купівля-продаж, поставка й обмін. Традиційно в практиці біржової торгівлі класифікація видів біржових угод передбачає виділення таких видів як: спотові, форвардні, ф'ючерсні й опціонні угоди. До́гові́р купі́влі-про́дажу — договір, за яким продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки — господарський договір, за яким постачальник зобов'язується в призначені терміни (строк), що не збігаються з моментом укладення договору, передати товар у власність (повне господарське відання чи оперативне управління) покупцеві, який зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір обміну спрямований на невідворотне відчуження кожною із сторін належного їй майна, в результаті чого у сторони, яка за договором обміну набуває майно, відповідно виникає право власності на нього. Форвардний контракт — стандартний документ, що засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти в певний час і на певних умовах у майбутньому, з фіксацією ціни такого продажу під час укладання такого контракту. Покупець форвардного контракту має право без узгодження з іншою стороною, у будь-який момент до закінчення терміну дії (ліквідації) контракту продати такий контракт будь-якій особі, включаючи продавця такого форвардного контракту. Ф'ючерсний контракт — стандартний документ, що засвідчує зобов'язання продати (купити) цінні папери, товари або кошти в певний час і на певних умовах у майбутньому з фіксацією ціни на момент виконання зобов'язань сторонами контракту. При цьому будь-яка сторона ф'ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання винятково при наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках передбачених законодавством. Покупець ф'ючерсного контракту має право продати такий контракт протягом строку його дії іншим особам без узгодження умов такого продажу із продавцем контракту. Опціон— стандартний документ, що засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на певних умовах у майбутньому з фіксацією ціни на час укладання такого опціону або на час придбання за рішенням сторін контракту. Перший продавець опціону (емітент) має безумовне й безвідкличне зобов'язання із продажу товарів на умовах укладеного опціонного контакту. Спотова угода – це зобов'язання купити (чи продати) визначену кількість вищевказаного товару, за фіксованою ціною „негайно”. Термін „негайно” означає протягом п'ятнадцяти торгових днів з моменту укладання угоди.
Види господарських правовідносин Господарські правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, котрі виникають у сфері господарювання щодо організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності, характеризуються особливим суб'єктним складом, поєднанням організаційних і майнових елементів, значним ступенем регулювання як з боку держави, так і суб'єктів цих відносин. Згідно з ч. 1 ст. 1 ГК. господарськими визнаються відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Так, відповідно до ч. 4 ст. З ГК, господарські відносини можуть бути господарсько-виробничими, організаційно-господарськими та внутрішньогосподарськими. |
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-09; просмотров: 854
lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...