Розділ 1. Причини переселення християнського населення з Криму до Приазов’я

Зміст

Вступ

Історія греків Приазов’я дуже цікава, але разом з тим і дуже складна у вивченні. І якщо історія і підстави переселення греків вже не раз вивчалися і зачіпалися у дослідженнях, то історія одного з грецьких поселень – Мангуша, досліджувалася тільки сукупно з історією інших грецьких поселень українського Приазов’я та Маріуполя зокрема. Безпосередньо історія Мангуша ніколи не ставала предметом окремого наукового дослідження.

Актуальність. Тема дуже важлива для розуміння загальної історії всього українського Приазов’я, в якому греки – одна з переважаючих етнічних меншин, що займає третє місце по чисельності. Масштаб їх впливу на економічне, культурне та громадське життя регіону є дуже великим. Актуальність наукового дослідження полягає в тому, що історія Мангуша до тепер залишається малодослідженою, особливо її початковий період. На разі існують тільки загальні праці, що висвітлюють хід переселення греків в цілому, не відокремлюючи деталей та особливостей цього процесу в окремих грецьких поселеннях, залишаючи поза увагою такі аспекти як повсякденне життя переселенців. Тому тема наукового дослідження є надзвичайно актуальною.

Об’єктом дослідженняє грецька громада поселення Мангуш в перші роки проживання на території Приазов’я та соціально-економічні процеси, які відбувалися в її середовищі.

Предметом дослідженняє безпосередньо переселення греків-християн до Приазов’я, заснування Мангуша і перші роки життя в ньому грецького населення.

Хронологічні рамкиохоплюють період з 1762 по 1783 рр. Нижня межа обумовлена виданням «Манифеста о позволении иностранцам, кроме жидов, выходить и селиться в России и о свободном возвращении в своё отечество русских людей, бежавших за границу» від 4 грудня 1762 р., який продемонстрував наміри Російської імперії відносно переселення іноземців, а верхня – закінченням першого трьохріччя життя греків на новій території.

Географічні рамкидосліджуваних подій – півострів Крим, звідки вийшли переселенці, Причорноморські і Приазовські степи, по яким проходив їх шлях та територія новозаснованого Маріупольського грецького округу.

Історіографія. Наукові дослідження з проблеми переселення греків в Приазов’я та заснування поселень умовно можна розподілити на три групи – дореволюційна, радянська та сучасна історіографії.

Дослідження переселення та перших років життя греків на новій території почалося ще у дореволюційний період (ХІХ – початок ХХ ст.). В полі зору дослідників (Ф. Хартахай «Христианство в Крыму»[67], А. Скальковський тощо) опинилися політичні і релігійні питання переселення і господарського освоєння греками Приазов’я. В працях дореволюційних дослідників чітко простежується офіційна позиція Російської імперії щодо переселення греків, підкреслюється, що греки добровільно згодилися на переселення внаслідок нестерпного мусульманського гніту у Криму і Росія виступила у ролі рятівника пригніченого народу.

Але в той же час у праці А. Скальковского, який був першим істориком, що систематизував і дослідив історію Південної України можна побачити, що не всі греки хотіли переселятися, бо в Криму вони володіли садами та виноградниками, які приносили їм значні доходи [55, с. 11]. Згідно з думкою історика, греки боялися невідомих наслідків переселення і тому деякі з них боялися покидати свої землі.

Натомість у праці «Христианство в Крыму», в якій приділено увагу проблемі переселення греків з Криму, Ф. Хартахай, описуючи історію Кримського півострова з найдавніших часів і до переселення християн, підкреслює релігійне пригнічення греків: «христианству предстояла печальная участь в борьбе с цивилизацией и религиозными верованиями татар, хорошо уже усвоивших сущность ислама… татары, завладевшие всем полуостровом и управляемые воинственными ханами, играют роль сильных, христиане же, лишась политической самостоятельности, – роль угнетенных» [67, c.24].

За радянських часів історії греків майже не приділяли уваги. Єдина праця, що була присвячена історії греків в УСРС була видана за часів коренізаціі головою грецької секції Центрального комітету національних меншин С. Ялі. Не дивлячись на заявлену назву «Греки в УСРР», основну увагу автор приділив саме грекам Приазов’я. В цій праці дослідник вже не ставить під сумнів те, що греків майже силою заставили переселитися. Одну з головних ролей в цьому, на думку С. Ялі, відігравав «поводир грецького народу» митрополит Ігнатій, якого імператорська влада щедро нагородила за агітацію серед християн.

Найбільший науковий розвиток грецька проблематика набула наприкінці ХХ ст., коли питання етнічної приналежності знову набули актуальності у зв’язку з побудовою незалежної Української держави. Безліч істориків звернули увагу на тему греків Приазов’я у своїх наукових працях. Сучасні дослідники, спираючись на вивчення джерел (А. Гедьо, С. Калоєров, Л. Якубова), не погоджуються з твердженням дореволюційних істориків про нестерпний мусульманський гніт і вважають переселення греків з Криму до Російської імперії насильницьким заходом, який через непродуманість Катерини ІІ та її соратників забрав життя тисяч переселенців. Сучасні дослідники вважають переселення не акцією порятунку братів-християн, а тонким стратегічним ударом по Кримському ханству з метою приєднати Крим до складу Російської імперії, що і трапилось незабаром, у 1783 р.

М. Араджионі – завідуюча відділом етноконфесійних досліджень Кримського відділення Інституту сходознавства НАН України, спеціаліст з етнічної історії й культури народів Криму, у своїх наукових працях надає стислий огляд статистичних джерел та їх характеристику стосовно переселення та освоєння греками нових земель [52].

Необхідно відзначити дослідження А. Гедьо «Джерела з iсторії грекiв Пiвнiчного Приазов’я (кiнець XVIII – початок XX ст.)»[54] і «Маріупольський грецький суд: історія створення та діяльність» [55], в яких авторка систематизувала та проаналізувала джерела з грецької проблематики та на їх основі дослідила причини та процес переселення греків до Російської імперії, вивчила діяльність Маріупольського грецького суду, який безумовно мав великий вплив на усі грецькі поселення.

У своїй праці «Греки в Украине: экономическая и культурно-просветительская деятельность. XVII – XX вв.» Н. Терентьєва розглянула біографії видатних греків, в тому числі і митрополита Ігнатія, проаналізувала процес переселення греків, що тривав з 1778 по 1780 рр. Дослідниця дає характеристику економічного та культурного стану грецької громади на момент переселення і прибуття до Приазов’я [67].

Через неправдиву офіційну політику дореволюційної Росії народилось багато міфів з історії приазовських греків, які с часом перетворилися у дискусійні питання. Деякі з них вже вирішені сучасними дослідниками, деякі – ні.

Мета дослідження – проаналізувати переселення греків з Криму до українського Приазов’я, заснування поселення Мангуш та дослідити перші роки життя грецького населення на новій території.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні дослідницькі завдання:

- вивчити причини переселення греків з Криму до Приазов’я;
- дослідити хід переселення грецького населення та заснування ними с. Мангуш;

- проаналізувати соціально-економічне становище в с. Мангуш в перші роки після заснування.

Джерельну базу досліджуваної проблеми можна класифікувати на законодавчі акти, діловодну документацію, матеріали ділового листування, джерела демографічної статистики, картографічні матеріали та джерела особового походження. Важливе місце для дослідження обраної теми займають законодавчі акти. Варто зауважити, що всі державні установи Російської імперії керувалися законодавчими актами, які приймали імператори та органи центральної влади. Серед таких документів необхідно виділити маніфести, жалуванні грамоти, регламенти, статути тощо. Більша частина їх міститься у «Повному зібранні законів Російської імперії». До цієї групи джерел можна віднести, наприклад, «Манифест о дозволении всем иностранцам в Россию выезжающим, поселяться в которых Губерниях они пожелают и о дарованных им правах» від 22 липня 1763 р. [12], «Жалованная Грамота Христианам Греческого закона, вышедшим из Крыма в Азовскую губернию на поселение» від 21 травня 1779 р. тощо [7].

До діловодної документації відносяться всі документи, які створювалися державними установами в процесі їх діяльності. Наприклад, рапорти, скарги, донесення, службові листи, довідки комісій, реєстри. Одними з найчисельніших за інформацією матеріалів діловодства є ордери – документи, які писалися від вищої інстанції нижчій. Серед таких джерел «Ордер П. Румянцева О. Прозоровському» від 25 лютого 1778 р., в якому наказувалося схиляти християн до переселення з Криму [21], «Ордер Г. Потьомкіна Азовському губернаторові В. Черткову» від 10 березня 1778 р., «Ордер Г. Потьомкіна В Черткову» від 29 вересня 1779 р., в якому грекам відводилася територія колишньої Кальміуської паланки війська Запорізького з назвою Маріупольського грецького округу тощо.

Наступна група джерел – матеріали ділового листування, які можна віднести до матеріалів діловодства, але варто все ж таки виділити їх в окрему групу. Листування використовувалось приватними особами для вирішення своєї особистої проблеми. Особа зверталась з письмовою заявою в установу, що представляла державну владу. Матеріали листування таких осіб, як Г. Потьомкін, О. Суворов, П. Румянцев, В. Чертков, митрополит Ігнатій, Шагін-Гірей-хан, дозволяють нам дослідити причини та простежити за процесом переселення християн з Криму. Листування цінне тим, що розкриває нам думки та розуміння ситуації самою історичною постаттю, що брала участь у розвитку історичного процесу.

Джерела демографічної статистики представлені матеріалами ревізій («ревізькі казки») та статистичними відомостями. Найперше джерело, яке ми маємо, що надає нам інформацію про кількість переселенців є «Ведомость учиненная с показанием сколько разного роду из крымской земли, каких городов и деревень и из которой бригады и части, и чьим старанием отправлена в Россию христиан: обоего пола мужеско и женска и из оных коликое число оставшихся для торговли в Крыму и других местах» від 16 вересня 1778 р. О. Суворова. В цьому джерелі надана інформація щодо кількості переселенців з греків, вірмен та волохів, а також зазначено міста і села, з яких вони переселялися до Російської імперії [1]. Спираючись на хронологічні рамки цієї наукової праці нас найбільше цікавлять матеріали ІV ревізії [3;8;39], що проводилася з 1779 р. по 1782 р.

У дослідженні історії переселення кримських християн до Приазов’я важливими джерелами є мапи та описи до них [9;10;11]. З цих джерел ми можемо дізнатися про певні географічні особливості місцевості, через яку проходило переселення, а також місцевості, де було засновано грецьке поселення Мангуш. Природньо-географічний чинник доповнює розуміння і об’єктивність дослідження [54, c.91].

Джерела особового походження представлені спогадами І. Газадінова та подорожніми нотатками німецького натураліста П. Палласа.

Методологічною базою роботи є принципи історизму, об’єктивності, системності та всебічності. В роботі використані загальнонаукові (аналізу та синтезу, історичний, логічний, моделювання), загальноісторичні (історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний) та спеціально-історичні (хронологічний, проблемно-хронологічний, періодизації) методи.

Структура дослідження побудована на проблемно-хронологічному принципі. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, а також додатків.

Висновки

Дослідивши переселення християн з Криму 1778-1780 рр., заснування ними селища Мангуш та перші роки життя на новій землі можна дійти до певних висновків. Варто зауважити, що переселення християн з Криму було політичною акцією Російської імперії, яку задумав П. Румянцев для економічного послаблення Кримського ханства, що в подальшому мало призвести до приєднання Криму до Росії (що й сталося у 1783 р.). Ще однією причиною переселення греків можна вважати незаселеність приазовських степів, що входили до складу Російської імперії.
Треба зазначити, що популярна у дореволюційній історіографії думка про те, що греки переселилися з Криму через нестерпний мусульманський гніт, однозначно є невірною. Усі конфліктні випадки між християнами та мусульманами в Криму значно перебільшувалися російськими агітаторами. Греки не хотіли переселятися в незнайомі землі та покидати в Криму будинки, роботу і господарство. Багато греків мали сади та виноградники. Тільки після посилення агітації на користь переселення, що проводилася митрополитом Ігнатієм (цілком можливо, що він, як людина виконуюча обов’язки не тільки митрополита, а й судді, навіть тиснув на християнське населення), греки згодилися на це, але з дотриманням деяких умов. Серед них були: оплата їм усіх збитків від переселення, компактне поселення у місцевості між р. Оріллю та Самарою окремо від інших етносів, визначення розміру їх податків, від яких греки мали бути позбавлені на 10 років. Також однією з умов було звільнення грецького населення від рекрутської повинності. Російська влада погодилася на ці умови, але у майбутньому виповнила їх не в повному обсязі.
Переселення тривало під проводом О. Суворова з липня 1778 р. і до серпня 1780 р., коли було засновано останні поселення греків, в тому числі і Мангуш. Варто зауважити, що перша частина переселення, а саме – агітація населення була виповнена успішно і в досить стислий термін. А ось саме переселення було організовано дуже погано, зокрема не вистачало транспорту для перевезення людей, були проблеми з поставками продовольства, а з приходом холодів розпочалися епідемії. Більшість переселенців була змушена зимувати під відкритим небом, що призводило до постійних хвилювань серед християн. Ще до більшого обурення призвело те, що їх не могли поселити на обіцяних землях, а замість них запропонували територію сучасного українського Приазов’я. Грекам не сподобалась ця пропозиція, але це не зупинило російську владу і 21 травня 1779 р. Катерина ІІ дарувала переселенцям Жалувану грамоту, в якій позначила місцем їх поселення саме степи Приазов’я, а рішення цариці оскарженню вже не підлягало.
Заселення приазовських степів проходило з півночі на південь. Перші поселення (Камара, Салгир Янісала, Керменчик, Богатир, Чембрек, Улакли) були засновані в 1779 р., всі інші поселення, серед яких і Мангуш, були засновані наприкінці літа 1780 р. одними з останніх. Мангуш заснували тюркоязичні греки – уруми. Хоч російський уряд розраховував на землеробське освоєння приазовських степів, греки здебільшого займалися скотарством. Мешканці Мангуша розводили коней, крупну рогату худобу, займались вівчарством. Перші роки життя на новому місці були затьмарені засухою та нашестям сарани, яка винищила майже весь врожай. Перші роки греки не полишали надію повернутися до Криму, деякі навіть втікали, але їх розшукували та повертали, тому з часом хвилювання припинилися.
На підставі того, що Жалуваною грамотою 1779 р. передбачалося, що греки самі будуть організовувати управління на своїй території, 28 червня 1780 р. був створений Маріупольський грецький суд. Ця установа виконувала не тільки судові, але ще й адміністративні та поліцейські функції, ставши, таким чином, центральним органом влади в Приазов’ї. У 1781 р. в Мангуші була заснована церква, що була названа на честь святого Феодора Стратилата.
Згідно зі статистичними відомостями за червень 1781 р. в Мангуші налічувалося 663 мешканця, в 1782 р. ситуація особливо не змінилася (чисельність населення зросла на 4 особи).

Причинами такого повільного темпу зростання населення можна вважати хвороби і смертність, що були обумовлені епідеміями і поганими умовами життя. Негативний вплив на здоров’я мешканців Мангуша мали нові кліматичні умови українського Приазов’я, які були значно суворіші, ніж у Криму, що знаходиться в субтропічному поясі. На якості харчування позначалася недостатність худоби та насіння, пристосованого до нового клімату. Ускладнювала перші роки життя відсутність потрібної кількості інвентарю. Незважаючи на усі тяготи свого нового життя мангуські греки продовжували розвивати своє господарство та освоювати свої нові землі.

ДОДАТОК А

Грецькі поселення в Криму наприкінці XVIII ст.

Греческие поселения в Крыму в конце XVIII. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.azovgreeks.com/library.cfm?articleId=29

ДОДАТОК Б

ДОДАТОК В

ДОДАТОК Г

ДОДАТОК Д

ДОДАТОК Е

ДОДАТОК Є

Митрополит Ігнатій

(Гравюра XIX СТ. З ПІДПИСОМ святителя)

ДОДАТОК Ж

Анотація

Актуальність. Історія заснування поселення Мангуш дуже важлива тема для розуміння загальної історії всього українського Приазов’я, в якому греки – одна з переважаючих етнічних меншин, що займає третє місце по чисельності. Масштаб їх впливу на економічне, культурне та громадське життя регіону є дуже великим. Актуальність наукового дослідження полягає в тому, що історія Мангуша до тепер залишається малодослідженою, особливо її початковий період. На разі існують тільки загальні праці, що висвітлюють хід переселення греків в цілому, не відокремлюючи деталей та особливостей цього процесу в окремих грецьких поселеннях, залишаючи поза увагою такі аспекти як повсякденне життя переселенців. Тому тема наукового дослідження є надзвичайно актуальною.

Мета дослідження – проаналізувати переселення греків з Криму до українського Приазов’я, заснування поселення Мангуш та дослідити перші роки життя грецького населення на новій території.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні дослідницькі завдання:

- вивчити причини переселення греків з Криму до Приазов’я;
- дослідити хід переселення грецького населення та заснування ними с. Мангуш;

- проаналізувати соціально-економічне становище в с. Мангуш в перші роки після заснування.

Методологічною базою роботи є принципи історизму, об’єктивності, системності та всебічності. В роботі використані загальнонаукові (аналізу та синтезу, історичний, логічний, моделювання), загальноісторичні та спеціально-історичні (історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний, хронологічний, проблемно-хронологічний) методи.

Структура дослідження побудована на проблемно-хронологічному принципі. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, а також додатків.

Зміст

Вступ

Історія греків Приазов’я дуже цікава, але разом з тим і дуже складна у вивченні. І якщо історія і підстави переселення греків вже не раз вивчалися і зачіпалися у дослідженнях, то історія одного з грецьких поселень – Мангуша, досліджувалася тільки сукупно з історією інших грецьких поселень українського Приазов’я та Маріуполя зокрема. Безпосередньо історія Мангуша ніколи не ставала предметом окремого наукового дослідження.

Актуальність. Тема дуже важлива для розуміння загальної історії всього українського Приазов’я, в якому греки – одна з переважаючих етнічних меншин, що займає третє місце по чисельності. Масштаб їх впливу на економічне, культурне та громадське життя регіону є дуже великим. Актуальність наукового дослідження полягає в тому, що історія Мангуша до тепер залишається малодослідженою, особливо її початковий період. На разі існують тільки загальні праці, що висвітлюють хід переселення греків в цілому, не відокремлюючи деталей та особливостей цього процесу в окремих грецьких поселеннях, залишаючи поза увагою такі аспекти як повсякденне життя переселенців. Тому тема наукового дослідження є надзвичайно актуальною.

Об’єктом дослідженняє грецька громада поселення Мангуш в перші роки проживання на території Приазов’я та соціально-економічні процеси, які відбувалися в її середовищі.

Предметом дослідженняє безпосередньо переселення греків-християн до Приазов’я, заснування Мангуша і перші роки життя в ньому грецького населення.

Хронологічні рамкиохоплюють період з 1762 по 1783 рр. Нижня межа обумовлена виданням «Манифеста о позволении иностранцам, кроме жидов, выходить и селиться в России и о свободном возвращении в своё отечество русских людей, бежавших за границу» від 4 грудня 1762 р., який продемонстрував наміри Російської імперії відносно переселення іноземців, а верхня – закінченням першого трьохріччя життя греків на новій території.

Географічні рамкидосліджуваних подій – півострів Крим, звідки вийшли переселенці, Причорноморські і Приазовські степи, по яким проходив їх шлях та територія новозаснованого Маріупольського грецького округу.

Історіографія. Наукові дослідження з проблеми переселення греків в Приазов’я та заснування поселень умовно можна розподілити на три групи – дореволюційна, радянська та сучасна історіографії.

Дослідження переселення та перших років життя греків на новій території почалося ще у дореволюційний період (ХІХ – початок ХХ ст.). В полі зору дослідників (Ф. Хартахай «Христианство в Крыму»[67], А. Скальковський тощо) опинилися політичні і релігійні питання переселення і господарського освоєння греками Приазов’я. В працях дореволюційних дослідників чітко простежується офіційна позиція Російської імперії щодо переселення греків, підкреслюється, що греки добровільно згодилися на переселення внаслідок нестерпного мусульманського гніту у Криму і Росія виступила у ролі рятівника пригніченого народу.

Але в той же час у праці А. Скальковского, який був першим істориком, що систематизував і дослідив історію Південної України можна побачити, що не всі греки хотіли переселятися, бо в Криму вони володіли садами та виноградниками, які приносили їм значні доходи [55, с. 11]. Згідно з думкою історика, греки боялися невідомих наслідків переселення і тому деякі з них боялися покидати свої землі.

Натомість у праці «Христианство в Крыму», в якій приділено увагу проблемі переселення греків з Криму, Ф. Хартахай, описуючи історію Кримського півострова з найдавніших часів і до переселення християн, підкреслює релігійне пригнічення греків: «христианству предстояла печальная участь в борьбе с цивилизацией и религиозными верованиями татар, хорошо уже усвоивших сущность ислама… татары, завладевшие всем полуостровом и управляемые воинственными ханами, играют роль сильных, христиане же, лишась политической самостоятельности, – роль угнетенных» [67, c.24].

За радянських часів історії греків майже не приділяли уваги. Єдина праця, що була присвячена історії греків в УСРС була видана за часів коренізаціі головою грецької секції Центрального комітету національних меншин С. Ялі. Не дивлячись на заявлену назву «Греки в УСРР», основну увагу автор приділив саме грекам Приазов’я. В цій праці дослідник вже не ставить під сумнів те, що греків майже силою заставили переселитися. Одну з головних ролей в цьому, на думку С. Ялі, відігравав «поводир грецького народу» митрополит Ігнатій, якого імператорська влада щедро нагородила за агітацію серед християн.

Найбільший науковий розвиток грецька проблематика набула наприкінці ХХ ст., коли питання етнічної приналежності знову набули актуальності у зв’язку з побудовою незалежної Української держави. Безліч істориків звернули увагу на тему греків Приазов’я у своїх наукових працях. Сучасні дослідники, спираючись на вивчення джерел (А. Гедьо, С. Калоєров, Л. Якубова), не погоджуються з твердженням дореволюційних істориків про нестерпний мусульманський гніт і вважають переселення греків з Криму до Російської імперії насильницьким заходом, який через непродуманість Катерини ІІ та її соратників забрав життя тисяч переселенців. Сучасні дослідники вважають переселення не акцією порятунку братів-християн, а тонким стратегічним ударом по Кримському ханству з метою приєднати Крим до складу Російської імперії, що і трапилось незабаром, у 1783 р.

М. Араджионі – завідуюча відділом етноконфесійних досліджень Кримського відділення Інституту сходознавства НАН України, спеціаліст з етнічної історії й культури народів Криму, у своїх наукових працях надає стислий огляд статистичних джерел та їх характеристику стосовно переселення та освоєння греками нових земель [52].

Необхідно відзначити дослідження А. Гедьо «Джерела з iсторії грекiв Пiвнiчного Приазов’я (кiнець XVIII – початок XX ст.)»[54] і «Маріупольський грецький суд: історія створення та діяльність» [55], в яких авторка систематизувала та проаналізувала джерела з грецької проблематики та на їх основі дослідила причини та процес переселення греків до Російської імперії, вивчила діяльність Маріупольського грецького суду, який безумовно мав великий вплив на усі грецькі поселення.

У своїй праці «Греки в Украине: экономическая и культурно-просветительская деятельность. XVII – XX вв.» Н. Терентьєва розглянула біографії видатних греків, в тому числі і митрополита Ігнатія, проаналізувала процес переселення греків, що тривав з 1778 по 1780 рр. Дослідниця дає характеристику економічного та культурного стану грецької громади на момент переселення і прибуття до Приазов’я [67].

Через неправдиву офіційну політику дореволюційної Росії народилось багато міфів з історії приазовських греків, які с часом перетворилися у дискусійні питання. Деякі з них вже вирішені сучасними дослідниками, деякі – ні.

Мета дослідження – проаналізувати переселення греків з Криму до українського Приазов’я, заснування поселення Мангуш та дослідити перші роки життя грецького населення на новій території.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні дослідницькі завдання:

- вивчити причини переселення греків з Криму до Приазов’я;
- дослідити хід переселення грецького населення та заснування ними с. Мангуш;

- проаналізувати соціально-економічне становище в с. Мангуш в перші роки після заснування.

Джерельну базу досліджуваної проблеми можна класифікувати на законодавчі акти, діловодну документацію, матеріали ділового листування, джерела демографічної статистики, картографічні матеріали та джерела особового походження. Важливе місце для дослідження обраної теми займають законодавчі акти. Варто зауважити, що всі державні установи Російської імперії керувалися законодавчими актами, які приймали імператори та органи центральної влади. Серед таких документів необхідно виділити маніфести, жалуванні грамоти, регламенти, статути тощо. Більша частина їх міститься у «Повному зібранні законів Російської імперії». До цієї групи джерел можна віднести, наприклад, «Манифест о дозволении всем иностранцам в Россию выезжающим, поселяться в которых Губерниях они пожелают и о дарованных им правах» від 22 липня 1763 р. [12], «Жалованная Грамота Христианам Греческого закона, вышедшим из Крыма в Азовскую губернию на поселение» від 21 травня 1779 р. тощо [7].

До діловодної документації відносяться всі документи, які створювалися державними установами в процесі їх діяльності. Наприклад, рапорти, скарги, донесення, службові листи, довідки комісій, реєстри. Одними з найчисельніших за інформацією матеріалів діловодства є ордери – документи, які писалися від вищої інстанції нижчій. Серед таких джерел «Ордер П. Румянцева О. Прозоровському» від 25 лютого 1778 р., в якому наказувалося схиляти християн до переселення з Криму [21], «Ордер Г. Потьомкіна Азовському губернаторові В. Черткову» від 10 березня 1778 р., «Ордер Г. Потьомкіна В Черткову» від 29 вересня 1779 р., в якому грекам відводилася територія колишньої Кальміуської паланки війська Запорізького з назвою Маріупольського грецького округу тощо.

Наступна група джерел – матеріали ділового листування, які можна віднести до матеріалів діловодства, але варто все ж таки виділити їх в окрему групу. Листування використовувалось приватними особами для вирішення своєї особистої проблеми. Особа зверталась з письмовою заявою в установу, що представляла державну владу. Матеріали листування таких осіб, як Г. Потьомкін, О. Суворов, П. Румянцев, В. Чертков, митрополит Ігнатій, Шагін-Гірей-хан, дозволяють нам дослідити причини та простежити за процесом переселення християн з Криму. Листування цінне тим, що розкриває нам думки та розуміння ситуації самою історичною постаттю, що брала участь у розвитку історичного процесу.

Джерела демографічної статистики представлені матеріалами ревізій («ревізькі казки») та статистичними відомостями. Найперше джерело, яке ми маємо, що надає нам інформацію про кількість переселенців є «Ведомость учиненная с показанием сколько разного роду из крымской земли, каких городов и деревень и из которой бригады и части, и чьим старанием отправлена в Россию христиан: обоего пола мужеско и женска и из оных коликое число оставшихся для торговли в Крыму и других местах» від 16 вересня 1778 р. О. Суворова. В цьому джерелі надана інформація щодо кількості переселенців з греків, вірмен та волохів, а також зазначено міста і села, з яких вони переселялися до Російської імперії [1]. Спираючись на хронологічні рамки цієї наукової праці нас найбільше цікавлять матеріали ІV ревізії [3;8;39], що проводилася з 1779 р. по 1782 р.

У дослідженні історії переселення кримських християн до Приазов’я важливими джерелами є мапи та описи до них [9;10;11]. З цих джерел ми можемо дізнатися про певні географічні особливості місцевості, через яку проходило переселення, а також місцевості, де було засновано грецьке поселення Мангуш. Природньо-географічний чинник доповнює розуміння і об’єктивність дослідження [54, c.91].

Джерела особового походження представлені спогадами І. Газадінова та подорожніми нотатками німецького натураліста П. Палласа.

Методологічною базою роботи є принципи історизму, об’єктивності, системності та всебічності. В роботі використані загальнонаукові (аналізу та синтезу, історичний, логічний, моделювання), загальноісторичні (історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний) та спеціально-історичні (хронологічний, проблемно-хронологічний, періодизації) методи.

Структура дослідження побудована на проблемно-хронологічному принципі. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, а також додатків.

Розділ 1. Причини переселення християнського населення з Криму до Приазов’я

Найпершим приводом для переселення християн у Росію можна вважати імператорський указ від 4 грудня 1762 р. «Манифест о позволении иностранцам, кроме жидов, выходить и селиться в России и о свободном возвращении на своё отечество руських людей, бежавших за границу» [12], який був доповнений 22 липня 1763 р. ще одним Маніфестом, де більш докладно зазначалися умови переселення всіх бажаючих. Переселенцям надавалася земля на умовах її обробки та організації різного роду господарств. Для обзаведення господарством вони могли отримати навіть грошову допомогу від держави, крім того протягом так званих пільгових 10 років переселенці звільнялися від військової служби і платили нижчі податки в порівнянні з рядовими мешканцями Російської імперії. Вони мали право будувати на нових місцях свої церкви. Але всі ці пільги отримували лише ті, хто переходив у підданство Російської імперії [13].
Маніфест 1762 р. мав здебільшого декларативний характер і тому не став початком акції переселення іноземців. Для активізації переселенського руху та підвищення його ефективності влада звернулася до міжнародного досвіду та визначила систему пільг і обов’язків російської влади перед переселенцями. Так з’явився Маніфест 1763 р., в якому було запозичене все цінне у світовій політиці і який відігравав вирішальну роль у залученні іноземного капіталу до Росії і, насамперед, людей для поліпшення демографічної ситуації в державі [55, с. 20]. Цей Маніфест став основою політики Росії відносно іноземної колонізації до 1804 р. – часу складання нових правил для переселенців [55, с. 41].
У 1769 р. кримську Готфейсько-Кефайскую церкву очолив митрополит Ігнатій – одна з ключових фігур переселення греків у Приазов’я. Як писав його племінник Іван Антонович Газадінов, митрополит Ігнатій: «Мечтал о возрождение отатарившихся греков, которые были подавлены господствующим, но малокультурным азиатским народом» [50, с. 19].
У другій половині XVIII ст. посилюється інтерес Росії до Криму. Російська імперія ставить перед собою два важливих, тісно пов’язаних між собою, стратегічних завдання: вихід до Чорного моря і господарське освоєння територій Північного Причорномор’ я. Це не могло не зустріти опір з боку Османської імперії. Для послаблення свого геополітичного супротивника Російська імперія розгорнула активну роботу серед християнського населення Криму.
У 1771 р. митрополит Ігнатій подає прохання про прийняття Готфейсько-Кефайской єпархії до Синоду. Це прохання було задовільнено. Також святитель у 1772 р. звернувся до російського уряду з проханням прийняти кримських християн у російське підданство [18]. Потрібно зазначити, що прохання про підданство та прохання про переселення (як захист від Оттоманської Порти) – не одне й теж. За підданством до Росії звертались не тільки кримські християни, а й представники Молдавії та Валахії, тому було б помилкою розцінювати це прохання митрополита, як поклик до якоїсь допомоги, чи як прохання про захист [66, c. 173; 55, c. 14].

З закінченням російско-турецької війни та підписанням Кючук- Кайнарджийского миру в 1774 р. переселення греків з Криму було зведено в площину державної політики Росії. Вимушена еміграція греків та вірмен була ініційована П.Румянцевим-Задунайським, який через низку економічних та політичних причин вважав її дуже вигідною для Російської імперії.
У своїй праці «Внешняя политика российского царизма» другої половини XVIII ст. Ф. Енгельс зауважив, що християни були на території Балкан, Криму та Причорномор’ї оплотом імперської політики, де Російська імперія брала на себе роль захисника єдиновірців від мусульманського гніту. «Поэтому стоило только России объявить о своем призыве защищать угнетенную православную церков и покоренное славянство, как почва для завоевания под маской освобождения уже была подготовлена. Точно так на юг от Кавказского хребта под турецьким владычеством находились небольшие христианские государства, где исповедывают християнство армяне, по отношению к которым мог пров