Розділ 2. Переселення греків до Приазов’я та заснування с. Мангуш

На початковому етапі підготовка переселення християн велася таємно від Шагін-Гірея. У своїх спогадах І. Газадінов задається питанням, як досить довго вдавалося зберігати таємницю переселення тисяч греків з під носа у татар, від самих татар [50, с. 21].
Коли до Шагін-Гірея почали доходити чутки про переселення християн він відмовлявся вірити в це і наказав віддавати під суд ті особи, які поширювали цю неправдиву, на його думку, інформацію [21; 47].
Разом з цим хан пише два листи О. Суворову, в яких просить не виводити християн з Криму та обіцяє, що жоден християнин не буде піддаватися насильству і помсті татар. До хана постійно надходили прохання окремих священиків перешкодити цьому. Але підготовка тривала в тому ж дусі, незалежно від бажання Шагін-Гірея. Жестом відчаю можна вважати лист хана від 22 липня 1778 р. О. Суворову, який він написав, так і не отримавши відповіді на свої попередні листи, в досить різкій формі для тих часів [22]. Але вже цей лист О. Суворов удостоїв відповіддю. У ньому він підтверджував чутки з підготовки переселення і ставить хана перед фактом того, що змінити вже нічого не можна, тому хану краще не перешкоджати волі імператриці [23]. Після цього Шагін-Гірей-хан вже не міг перешкоджати Суворову і йому нічого не залишалося, як підписати указ 22 липня 1778 р. про дозвіл переселення християн до Росії в якому він заборонив перешкоджати переселятися будь-кому [48].
Вже 29 липня 1778 р. з Криму на підводах виводиться перша партія переселенців. Про це відрапортував Г. Потьомкіну О. Суворов листом від цього числа. Так само в листі було сказано, що транспорту критично не вистачає і тому переселення може затягнутися [29].
Водночас на землях Азовської губернії велася активна підготовка з прийому та розселення переселенців, однак тільки в серпні з’ясовується, що поселити греків на тих місцях, які вони побажали не представляється можливим. Про це Суворову в секретному рапорті 2 серпня 1778 р. повідомляв губернатор Катеринослава В. Чертков, який зазначав, що землі для поселення між Дніпром, Самарою і Оріллю дати неможливо з причини, що вони при тих річках частково заселені, а частина знову заселяються державними і господарськими слободами. Таким чином, порожніх місць для поселення немає. Проте В. Чертков вніс свою пропозицію, в якій зауважив, що в Марієнпольському повіті до Азовського моря по правому березі річок Кальчика і Калеца є ще місця для поселення [44]. Цю ж ідею В. Чертков оприлюднив і Г. Потьомкіну [45]. В ці часи перед російським урядом постало питання освоєння своїх нових володінь в Причорномор’ї та Приазов’ї. Багато століть ці безкраї степові простори на півдні України не приносили ніякого прибутку державі, та ще й утворювали небезпеку для Російської імперії з боку кримських татар і ногайців. Тому ідея заселення колоністами такого величезного простору була надзвичайно вигідна Катерині ІІ. До того як в Приазов’ї з’явилися переселенці, ця місцевість залишалася малозаселеною, а землі – не оброблялися. Таким чином, доля греків-переселенців була вирішена.
7 серпня 1778 р. О. Суворов повідомляв Г. Потьомкіну про те, що витрати з переселення греків множаться і все відчутніше не вистачає транспорту. На цю дату, за словами О. Суворова, виселено вже 1122 душ. На його думку, хвилювання серед татар не спостерігалося, на що він сподівався і в подальшому [30]. 17 серпня число переселених досягло 3896 душ, 22 серпня – 10 239 душ [31]. 30 серпня, за рапортом Суворова, число переселенців досягло 17575. У це число ввійшли всі християни, які раніше не збиралися переселятися, готи, а так само татари, які прийняли християнство 8 вересня – кількість переселенців – 20000 [32].

18 вересня 1778 р. відбувся вихід із Криму останньої партії переселенців. За підрахунком Суворова, всього було виведено з Криму християн 31386 душ [33]. З них – 18 407 греків, 12 598 вірмен, 219 грузин, 162 волоха (румуна). З кримського Мангуша (або Мангупа), за відомістю Суворова, було виведено 10 попів і безпосередньо 763 людини (415 чоловіків, 348 жінок) [1]. Переселенці були відправлені на нове місце 58 партіями в середньому по 40-50 чоловік [2]. 19 жовтня, щоб бути зі своїм народом в Азовської губернії, в дорогу вирушили митрополит Ігнатій разом з вірменським архімандритом Маргосом [34], куди вони прибули 24 жовтня 1778 р. (Остання партія переселенців – 29 жовтня) [35].
Слід сказати, що переселення християн було підготовлено досить ​​погано. Воно припадало на осінь та зиму. Тому, як тільки остання партія переселенців залишила межі Перекопу, вони натрапили на великі труднощі. Брак возів, на яких перевозили переселенців, відсутність теплого одягу, надання медичної допомоги, нерегулярність в забезпеченні їх продуктами були тільки частиною тих бід, з якими вони зіткнулися [55, c. 28-28]. Сплеск хвороб через погані умови привів до масової смертності. Для прискорення переселення були прийняті наступні міри: скорочення карантину на шляху, закупівля у від’їжджаючих з Криму зерна та фуражу для забезпечення продовольства. Окрім того багато хто з переселенців за свої кошти забезпечували собі вози, на яких мали їхати [65, c. 155]. У дорозі відбувалися хвилювання. Частина греків почала тікати. Однак митрополиту Ігнатію вдалося умовити паству продовжити переселення.
На зиму 1778-1779 рр. греки Криму були тимчасово розміщені (у тому числі і в карантинних цілях) в Катеринославському і Бахмутському повітах – по обох берегах р. Самари та р. Оріль. Зокрема у с. Новоселиця (нині м. Новомосковськ Дніпропетровської обл.), в фортеці Олександрівськ, в районі Самарського Пустинно-Миколаївського монастиря (див. додаток № 2). Зимівля була дуже важкою: невлаштованість побуту, велика скупченість населення, нестача палива і продуктів, хвороби). Багатьом переселенцям через нестачу місця та житла довелося зимувати під відкритим небом, у зв’язку з чим кількість переселенців скоротилася до 30 233 осіб станом на 1 січня 1779 р. [66, c.181], [62, c. 29-30].

З переселенням греків все більше ставало зрозуміло, що коштів на нього не вистачає . Спочатку не вистачало транспорту для перевезення, потім уряд задумався над своєю можливістю забезпечити переселенців їжею на 1779 р. Про тяжке становище переселенців регулярно рапортував уряду О. Суворов. Греки послали своїх депутатів для перегляду приазовських земель до р. Кальміус, на які їх збиралися переселити. Оглянувши території греки висловили своє небажання селитися на тих землях, так як вони значно холодніші і в квітні з них ще не зійшов сніг. Про це заявив В. Чорткову у своєму листі від 6 квітня 1779 р. митрополит Ігнатій. Так само він скаржився на те, що в Маріанополі грунт нездатний для посадки дерев і садів, води поблизу немає, а для її перевезення люди будуть затрачати багато часу, для опалення дров практично немає, так як місцевість являє собою степову зону, тому селитися тут немає ніякої вигоди і він просить не заселяти греків в настільки бідні землі [24]. 26 квітня 1778 р. митрополит Ігнатій повторно заявляв, що підтверджує від імені всіх греків у рапорті В. Чорткову 30 квітня, що греки не хочуть займати виділені їм землі, і просить залишити їх на поселення в Олександрівській фортеці, куди вони тимчасово зупинилися. Відмова греків призвела до того, що військові попросили у В. Черткова дозволу силою змусити переселенців зайняти виділені їм землі. Митрополит просив про допомогу О. Суворова з яким у нього під час переселення склалися хороші відносини, а О. Суворов перенаправив від свого імені це прохання Г. Потьомкіну [25].
Склалася ситуація, коли обидві сторони звернулися за допомогою до Г. Потьомкіна, за яким було останнє слово. Губернатор В. Чертков наполягав саме на приазовському варіанті поселення, бо для держави ці території було дуже вигідно освоїти і облаштувати. Переселенці ж через митрополита Ігнатія і О. Суворова звернулися до Г. Потьомкіна, щоб він переглянув рішення В. Черткова, бо таке розселення прирікає їх на довгі роки бідності. Усе вирішила грамота Катерини ІІ від 21 травня 1779 р. в якій імператриця, не чекаючи рішення і вибору самих греків, надала переселенцям саме приазовські землі [7]. Ця грамота поставила крапку в суперечці губернатора і ошуканих переселенців. Рішення імператриці оскаржувати було вже не можна. 29 вересня 1779 р. Потьомкін надіслав Чорткову ордер по установі Маріупольського повіту, визначенню його меж і місця будівництва міста Маріуполя [16].
Заснування поселень греками на заздалегідь (у 1779 р.) відведених місцях планувалося почати з 1 квітня 1780 р., коли греки, мали добратися до цих місць (15 квітня – греки-купці та міщани), але почалося воно дещо пізніше – у травні-червні. Це було викликано тим, що переселенці все ще намагалися добитися поселення їх на обіцяній російським урядом території. Зимували греки на території сучасної Дніпропетровської обл., тому заселення відведених їм територій проходило з півночі на південь. Першими були заселені північні поселення (Камара, Салгир Янісала, Керменчик, Богатир, Чембрек, Улакли), а приблизно у серпні 1780 р. серед інших поселень (Старий Крим, Ялта, Урзуф, Сартана, Карань) був заснований і Мангуш (див. додаток № 3). Усі ці надані грекам землі складали Маріупольський повіт, який був офіційно сформований наказом Азовської губернської канцелярії від 24 березня 1780 р. Майбутні мешканці кожного з поселень, в тому числі і Мангуша, шляхом жеребкування отримали свою ділянку, на якій мали влаштуватися і жити [55, c. 54-55].