Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Синдром дисфагії, блювоти та порушення акту дефекації. Значення у діагностиці та диференційній діагностиці. Лікарська тактика – 6 год.

2. Актуальність теми.

Синдром дисфагії, що зустрічається в практичній діяльності не тільки загальних, торакальных і онкохирургів, але і лікарів загальної практики, гастроентерологів, невропатологів, гематологів, найчастіше обумовлений рядом захворювань стравоходу, хоча існує і перелік позастравоходних причин дисфагії. Серед захворювань стравоходу найчастіше приводять до дисфагії: рак стравоходу, нервово-м'язові захворювання стравоходу (ахалазія стравоходу, крікофарингеальна ахалазія, езофагоспазм, неспецифічні рухові порушення), ГЕРХ і грижі стравохідного отвору діафрагми, в.т.ч. ускладнені пептичною стриктурою стравоходу, післяопікові рубцеві стриктури стравоходу, ряд форм езофагітів, дивертикули стравоходу. Найгострішою є проблема своєчасної діагностики раку стравоходу і передракових станів. Відомо, що резектабельність раку стравоходу навіть в більшості клінік не перевищує 50 %, при цьому дисфагія – як правило перший симптом – виникає при стенозі просвіту стравоходу на 70-80 %, тобто найчастіше у тому випадку, коли пухлина вже є нерезектабельною із-за проростання в сусідні органи. Другим по частоті захворюванням стравоходу є гастроэзофагеальная рефлюксная хвороба (ГЕРХ), в 90 % випадків пов'язана з грижею стравохідного отвору діафрагми. При тривалому перебігу цих захворювань може розвинутися ряд ускладнень, в т.ч. стравохід Барретта, що є передраковим станом. Пізня діагностика в першу чергу обумовлена відсутністю необхідного ендоскопічного скринінгу, що у свою чергу вимагає не тільки наявності спеціального ендоскопічного устаткування, але і могутньої морфологічної лабораторії. Але найважливішою є висока інформованість фахівців про клінічну картину захворювань стравоходу і наявність єдиного діагностичного і лікувального алгоритму. Наприклад, хворим грижею стравохідного отвору діафрагми або ахалазією стравоходу нерідко ставиться діагноз стенокардії, хронічного панкреатиту, диспепсії, міжреберної невралгії, неврозу і в результаті протягом багатьох років проводиться неефективне лікування. Дійсно, в ранніх стадіях симптоми цих захворювань (печія, відрижка, загрудинні болі і дисфагія) можуть бути помірно вираженими і хворі добре до них адаптуються. Якщо ж діагноз вдалося встановити в ранній стадії, то часто таким пацієнтам проводиться тривале консервативне лікування, хоча методом вибору при цьому можуть бути ендоскопічні або хірургічні операції. За цей час захворювання переходить в пізні стадії, розвивається ряд ускладнень, коли навіть оперативне лікування може мати незадовільний результат.

Синдром блювотиє одним з найбільш частих проявів хірургічних і нехірургічних захворювань. Список причин блювоти включає більше 70 різних хвороб і синдромів, найбільш значущою з яких є гостра кишкова непрохідність, стеноз вихідного відділу шлунку, блювота «центрального» походження (наприклад, в результаті черепномозкової травми або менінгіту), інфекційні гастроентерити, різні інтоксикації (найбільш частий приклад - алкогольне сп'яніння), гострий панкреатит і інші запальні захворювання органів черевної порожнини. Така різноманітність причин блювоти зобов'язує лікарів всіх спеціальностей добре орієнтуватися в алгоритмах діагностичного пошуку. Наприклад, лікар-інфекціоніст, до якого поступив хворий з багатократною блювотою, зобов'язаний запідозрити такі хірургічні захворювання як гостра спайкова тонкокишкова непрохідність або виразковий пілородуоденальний стеноз, і при необхідності викликати хірурга, який призначить відповідні дослідження візуалізації. Або навпаки, хірург, що має справу з пацієнтом, що скаржиться на багатократну блювоту і підвищену температуру, зобов'язаний такого хворого проконсультувати у інфекціоніста, хоча на перший погляд клінічна картина може укладатися в гострий панкреатит, або перевірити наявність менінгеальних симптомів і викликати невропатолога. При цьому лікар, що несе за хворого основну відповідальність (наприклад, лікар приймального відділення багатопрофільної лікарні, що приймає пацієнта), часто повинен сам ухвалити правильне рішення, оскільки чим більше притягується консультантів, тим більше може бути висловлено суперечливих думок, і тим більше вірогідна діагностична і тактична помилка. Помилкова тактика в таких ситуаціях може спричинити не тільки відстрочення в правильному лікуванні пацієнта, але навіть і смерть хворого!

 

Порушення акту дефекаціїє вужчою проблемою, з якою мають справу в основному проктологи і, рідше, невропатологи. Найбільш частими формами цих розладів є нетримання калу, стеноз анального сфінктера і пролапс прямої кишки. Чітке знання семіотики цих розладів дозволить лікареві загального профілю направити пацієнта на консультацію до відповідного фахівця, який, свою чергу, призначить правильне лікування.

3. Цілі заняття:

 

3.1. Загальні цілі: Ознайомитися з сучасним визначенням та особливостями синдромів дисфагії, блювоти та порушення акту дефекації, які характерні для наступних захворювань: 1) дисфагія: рак стравоходу, ахалазія стравоходу, грижа стравохідного отвору діафрагми, післяопікова стриктура стравоходу, пептична стриктура стравоходу, атонія стравоходу, поліпи стравоходу, езофагоспазм; 2) блювота: механічна кишкова непрохідність (пухлинна, спайкова, при защемлених грижах, завороті, інвагінації, жовчнокам’яна), динамічна кишкова непрохідність (при перитоніті, панкреатиті, інтоксикаціях, порушеннях водно-електролітного обміну, метаболічних і ендокринних розладах), стеноз вихідного відділу шлунку виразкової і пухлинної етіології, гострий панкреатит, гострий холецистит, загострення виразкової хвороби, гострий апендицит, ниркова коліка, гострий інфекційний гастроентерит (харчова токсикоінфекція, ротавірусна інфекція, сальмонельоз), наслідки черепномозкової травми, інтоксикації (алькогольна, наркотична, медикаментозна), нейроінфекції; 3) порушення акту дефекації: спазм анального сфінктера, недостатність анального сфінктера, пролапс прямої кишки.

3.2. Виховні цілі пов'язані з:

 

3.2.1. Ознайомитися з внеском вітчизняних вчених у вивчення хірургічного лікування вищезгаданих захворювань.

 

3.2.2. Вміти пояснити хворому необхідність оперативного втручання при вищезгаданих захворюваннях, в т.ч. розширених операцій при новоутвореннях стравохода та шлунка.

Конкретні цілі

3.3.1. Знати:

3.3.1.1.Етіологію, патогенез, основні клінічні прояви і дані візуалізаційних методів дослідження при основних захворюваннях, що викликають: 1) дисфагію: рак стравоходу, ахалазія стравоходу, грижа стравохідного отвору діафрагми, післяопікова стриктура стравоходу, пептична стриктура стравоходу, атонія стравоходу, поліпи стравоходу, езофагоспазм; 2) блювоту: механічна кишкова непрохідність (пухлинна, спайкова, при защемлених грижах, завороті, інвагінації, жовчнокам’яна), динамічна кишкова непрохідність (при перитоніті, панкреатиті, інтоксикаціях, порушеннях водно-електролітного обміну, метаболічних і ендокринних розладах), стеноз вихідного відділу шлунку виразкової і пухлинної етіології, гострий панкреатит, гострий холецистит, загострення виразкової хвороби, гострий апендицит, ниркова коліка, гострий інфекційний гастроентерит (харчова токсикоінфекція, ротавірусна інфекція, сальмонельоз), наслідки черепномозкової травми, інтоксикації (алькогольна, наркотична, медикаментозна), нейроінфекції; 3) порушення акту дефекації: спазм анального сфінктера, недостатність анального сфінктера, пролапс прямої кишки.

 

3.3.1.2. Особливості рентгенологічної картини, дані ендоскопічних і функціональних методів діагностики всіх форм вищезгаданих захворювань.

 

3.3.1.3. Методи лікування всіх форм вищезгаданих захворювань: консервативні та оперативні, в т.ч. ендоскопічні, лапароскопічні та торакоскопічні.

 

3.3.1.4. Методики передопераційної підготовки та післяопераційного ведення хворих з вищезгаданими захворюваннями, які підлягають найбільш типовим операційним втручанням.

 

3.3.2. Вміти:

 

3.3.2.1. Проводити клінічне дослідження хворих з синдромами дисфагії, блювоти та порушення акту дефекації, в тому числі із застосуванням сучасних рентгенологічних, ендоскопічних та функціональних методів.

 

3.3.2.2. Проводити диференційну діагностику і будувати діагностичні алгоритми даних захворювань залежно від варіантів їх течії.

 

3.3.2.3. Формувати план лікування даних захворювань залежно від варіантів їх течії.

 

3.3.2.4. Проводити передопераційну підготовку та післяопераційне ведення хворих з вищезгаданими захворюваннями, які підлягають найбільш типовим операційним втручанням.

 

3.3.2.5. Виконувати наступні діагностичні і лікувальні маніпуляції: постановка назогастрального зонда, промивання шлунку орогастральным зондом, виконання сумісно з лікарем-ендоскопістом фіброгастродуоденоскопії, колоноскопії, ректоскопії, виконання сумісно з лікарем-рентгенологом рентгенологічного обстеження стравоходу, шлунку, тонкого і товстого кишківника, пальцьове дослідження прямої кишки

 

3.3.2.6. Асистувати на найбільш простих операціях з приводу вищезгаданих захворювань (наприклад, колостомія, гастроентеростомія, анальна сфінктеротомія і т.п.).

3.3.2.7. Досліджувати клінічно, теоретично, експериментально найближчі і віддалені результати різних варіантів лікування, в т.ч. хірургічного, вищезгаданих захворювань залежно від особливостей патогенезу, варіантів клінічної течії і робити науково обгрунтовані висновки і рекомендації відносно показань і протипоказань до застосування того або іншого методу.

Последнее изменение этой страницы: 2016-06-09

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...