Процедура, що має застосовуватися в аналогічних справах

95. Суд повторює, що одне із завдань процедури «пілотного» рішення полягає в забезпеченні можливості якомога скорішого відшкодування на національному рівні шкоди, заподіяної великій кількості осіб внаслідок існування структурної проблеми, яку визначено в пілотному рішенні Суду (див. згадане вище рішення у справі Бурдова (№ 2), п. 127). Хоча заходи держави-відповідача мають передусім спрямовуватися на усунення такої дисфункції та запровадження у разі потреби ефективних засобів юридичного захисту стосовно відповідних порушень, вони також можуть включати кроки з врегулювання окремо взятих спорів — наприклад, досягнення дружніх урегулювань із заявниками або одностороннє висунення пропозицій з вирішення спору відповідно до вимог Конвенції. Таким чином, Суд має можливість визначити в «пілотному» рішенні процедуру, яка має

застосовуватися у справах, пов’язаних з одними і тими самими структурними проблемами (див., mutatis mutandis, згадане вище рішення у справі Броньовського, п. 198, та у справі «КсенідесАрестіс проти Туреччини» (Xenides-Arestis v. Turkey), № 46347/99, п. 50, від 22 грудня 2005 року).

96. За існуючих обставин Суд вважає за необхідне відкласти розгляд подібних справ до запровадження відповідних заходів державою-відповідачем. Суд вважає за доцільне розрізняти дві категорії справ — справи, які вже перебувають на розгляді в Суді, і ті, що можуть надійти вже після ухвалення цього рішення, аби держава-відповідач мала можливість різними засобами врегулювати спори у справах першої з цих категорій, як це зазначено нижче.

а) Заяви, подані після винесення цього рішення

97. Суд відкладе розгляд всіх нових заяв, поданих до Суду після винесення цього рішення, в яких заявники висуватимуть небезпідставні скарги, пов’язані виключно з тривалим невиконанням рішень національних судів, за виконання яких держава несе відповідальність, а також скарги про відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо такого невиконання. Ця умова з відкладення проваджень діятиме протягом року від дати, на яку це рішення набуває статусу остаточного. Заявників у таких справах буде поінформовано відповідним чином.

b) Заяви, подані до винесення цього рішення

98. Водночас стосовно заяв, поданих до винесення цього рішення, Суд вирішує застосувати дещо іншу процедуру. Зокрема, після проголошення цього рішення Суд доведе до відома Уряду України заяви, які порушують питання, подібні до тих, що порушені в цій справі і не містять інших небезпідставних скарг. Змагальні провадження у всіх таких справах будуть відкладені на один рік від дати, на яку це рішення набуває статусу остаточного. Провадження у справах, про які вже було повідомлено Уряду відповідно до підпункту «b» пункту 2 правила 54 Реґламенту Суду, але які ще не були розглянуті Судом по суті, також відкладатимуться на такий самий строк.

99. Тимчасом упродовж одного року від дати, на яку це рішення набуває статусу остаточного, держава-відповідач повинна забезпечити адекватне й достатнє відшкодування всім заявникам у справах, зазначених у попередньому пункті, про скарги яких стосовно тривалого невиконання рішень національних органів вже було повідомлено Уряд-відповідач. Суд повторює, що затримки з виконанням рішень національних судів мають обчислюватися і оцінюватися в контексті вимог Конвенції, а також відповідно до критеріїв, визначених у цьому рішенні (див., зокрема, пункт 53 вище). На думку Суду, таке відшкодування органи влади можуть забезпечити шляхом запровадження proprio motu (з власної ініціативи) ефективного національного засобу юридичного захисту у таких справах або через врегулювання окремо взятих спорів — наприклад, досягнення дружніх урегулювань із заявниками або одностороннє висунення пропозицій з вирішення спору відповідно до вимог Конвенції.

100. Однак, якщо держава-відповідач не запровадить такі заходи після пілотного рішення й надалі порушуватиме Конвенцію, Суд не матиме іншого вибору, ніж відновити розгляд всіх аналогічних заяв, які перебувають у нього на розгляді, і ухвалити щодо них рішення, яке забезпечуватиме ефективне дотримання Конвенції (див., mutatis mutandis, згадане вище рішення у справі «E. G. проти Польщі», п. 28).

101. Рішення про відкладення розгляду зазначених вище справ Суд ухвалюватиме, зберігаючи

за собою право в будь-який момент оголосити будь-яку з таких справ неприйнятною або вилучити її зі свого реєстру після досягнення сторонами дружнього врегулювання або вирішення спору іншими засобами відповідно до статей 37 або 39 Конвенції.

VІ. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

102. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

A. Шкода

103. Посилаючись на той факт, що призначене судом відшкодування залишається невиплаченим вже протягом дуже тривалого часу, заявник вимагав призначити йому 1837,63 гривень[7] відшкодування інфляційних втрат за заборгованістю за судовими рішеннями, винесеними на його користь. На підтвердження своєї вимоги заявник надав детальні розрахунки, здійснені на підставі офіційних індексів інфляції, виданих Державним комітетом статистики України. Згідно з цими розрахунками призначені йому судом суми знецінилися внаслідок інфляції приблизно наполовину. Заявник також вимагав відшкодування моральної шкоди в розмірі 7000 євро.

104. Уряд оспорював вимоги заявника як надмірні і необґрунтовані. Щодо вимог стосовно інфляційних збитків Уряд посилався на той факт, що заявник не надав документів на підтвердження своїх розрахунків.

105. Суд відзначає незаперечність того факту, що держава досі не виконала свого зобов’язання з виконання судових рішень, про які йдеться.

106. Суд також зазначає, що вимога заявника стосовно покриття збитків із врахуванням інфляції підтверджена детальними розрахунками на підставі офіційних даних щодо індексів інфляції. Ураховуючи те, що Уряд не оспорював застосований заявником метод розрахунку і точність його розрахунків (див., наприклад, «Максиміха проти України» (Maksimikha v. Ukraine), № 43483/02, п. 29, від 14 грудня 2006 року), Суд призначає йому суму згідно із заявленою вимогою, а саме — 174 євро.

107. Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди Суд вважає, що порушення, які встановлено в цій справі, напевне спричинили заявникові стрес і неспокій. Керуючись принципом справедливості, Суд призначає йому відшкодування за цим пунктом у розмірі 2500 євро.

B. Судові та інші витрати

108. Заявник також вимагав 4350 гривень[8] на відшкодування судових та інших витрат, понесених у національних судах, та 14 000 гривень[9] на відшкодування витрат, понесених у Суді. Він надав договори про надання адвокатом юридичних послуг та квитанції на посвідчення сплати ним цих послуг.

109. Уряд наполягав, що зазначені вище вимоги є надмірними, і просив Суд розглянути їх з урахуванням критеріїв, напрацьованих Судом у своїй практиці; при цьому Уряд посилався, зокрема, на рішення у справі «Толстой Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), від 13 липня 1995 року, п. 77, серія A, № 316-B).

110. Суд повторює, що згідно з його практикою заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактично понесені і були неминучими, і що їхній розмір є обґрунтованим. У справі, що розглядається, Суд, беручи до уваги наявну у нього інформацію та зазначені вище критерії, визнає за доцільне призначити заявникові 1740 євро згідно із заявленою вимогою.

C. Пеня

111. Суд вважає, що пеня у разі несвоєчасної виплати має визначатися на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує прийнятними скарги за пунктом 1 статті 6 і статтею 13 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу, а решту скарг заявника — неприйнятними.

2. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу.

3. Постановляє, що мало місце порушення статті 13 Конвенції.

4. Постановляє, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв’язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту.

5. Постановляє, що держава-відповідач повинна невідкладно — не пізніше ніж упродовж одного року від дати, на яку це рішення набуває статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції,— запровадити ефективний засіб юридичного захисту або комплекс таких засобів юридичного захисту, спроможних забезпечити адекватне й достатнє відшкодування за невиконання або затримки у виконанні рішень національних судів відповідно до принципів, встановлених практикою Суду.

6. Постановляє, що упродовж одного року від дати, на яку це рішення набуває статусу остаточного, держава-відповідач повинна надати таке відшкодування всім заявникам, заяви яких, подані до Суду, були повідомлені Уряду на підставі підпункту «b» пункту 2 правила 54 Реґламенту Суду до винесення цього рішення або будуть повідомлені Уряду додатково до цього рішення і які стосуються небезпідставних скарг, пов’язаних виключно з тривалим невиконанням рішень національних судів, за виконання яких держава несе відповідальність, а також скарг про відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо такого невиконання.

7. Постановляє, що до запровадження таких заходів Суд відкладає на один рік від дати, на яку це рішення набуває статусу остаточного, провадження в усіх справах, в яких заявниками висуваються небезпідставні скарги, пов’язані виключно з тривалим невиконанням рішень національних судів, за виконання яких держава несе відповідальність, а також скарги про відсутність ефективних засобів юридичного захисту щодо такого невиконання, зберігаючи за собою право в будь-який момент оголосити будь-яку з таких справ неприйнятною або вилучити її зі свого реєстру після досягнення сторонами дружнього врегулювання або вирішення спору іншими засобами відповідно до

статей 37 або 39 Конвенції.

8. Постановляє, що:

а) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним, держава-відповідач має виплатити заявнику:

і) існуючу заборгованість за судовими рішеннями від 22 серпня 2001 року та 29 липня 2003 року, а також 174 (сто сімдесят чотири) євро, призначених з урахуванням інфляції;

іі) 2500 (дві тисячі п’ятсот) євро — на відшкодування моральної шкоди, а також 1740 (одну тисячу сімсот сорок) євро — на відшкодування судових витрат, з урахуванням будь-якого податку в разі його стягнення із заявника;

b) зазначені вище суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

с) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на зазначену вище суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, чинної у період несплати, плюс три відсоткові пункти.

9. Відхиляє решту вимог заявника стосовно справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою і повідомлено письмово 15 жовтня 2009 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.

Клаудія ВЕСТЕРДІК Пеер ЛОРЕНЦЕН

Секретар Голова

[1] Приблизно 296 євро

[2] Приблизно 513 євро.

[3] Приблизно 10 євро.

[4] Приблизно 513 євро.

[5] Приблизно 256 євро.

[6] Приблизно 171 євро.

[7] Приблизно 174 євро.

[8] Приблизно 413 євро.

[9] Приблизно 1327 євро.