Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Загальна характеристика ринку олігополії

 

Ринок олігополії являє собою реальну ринкову структуру, яка за своїми характеристиками більш близька до ринку монополії. Слово «олігос» у перекладі з грецької мови означає мало. Тобто ринок олігополії представлений обмеженою кількістю фірм.

Головною особливістю цього ринку є те, що фірми завжди повинні враховувати дії конкурентів при формуванні ціни та прийнятті рішень щодо обсягу випуску. На цьому ринку жодна з фірм не наважиться змінити свою цінову політику, не розрахувавши можливу реакцію конкурентів.

Ринок олігополії характеризується такими рисами:

– продукція, яку виробляють фірми, є однорідною або диференційованою: не існує чіткого визначення, оскільки під характеристику олігополії потрапляють галузі, які випускають як однорідну продукцію (сталь, цемент), так і диференційовану ( автомобілі).

– На ринку діє незначна кількість фірм: вважається, що кількість є приблизною й становить від 2 до 10 фірм.

– Вплив на ціни обмежений: фірми залежать одна від одної, тому будь-які зміни можуть привести до небажаної реакції конкурентів, це спричиняє дуже обережну цінову політику, проте, якщо фірми-олігополісти вступили у таємну змову, то вплив на ціну стає досить значний, подібний до ринку монополії.

– Вхід на ринок закритий цілим рядом бар’єрів: вони є аналогічними бар’єрам на ринку монополії (ефект масштабу, патенти, ліцензії, права власності на ключові джерела сировини тощо).

– Нецінова конкуренція є достатньо гострою: якщо продукція однорідна або слабо диференційована, то єдиним методом у боротьбі за споживача залишається нецінова конкуренція.

Прикладом цього ринку може бути: автомобільна галузь, нафтопереробна, сталеплавильна, хімічна та ін.

 

Моделі олігополії

 

Єдиної моделі встановлення ринкової рівноваги на ринку олігополії не існує. Якщо фірма планує змінити обсяги свого виробництва або рівень цін, то вона завжди повинна передбачати реакцію своїх конкурентів, яка часто є неоднозначною. Наприклад, конкурент може не змінювати обсяги свого виробництва, може не змінювати ціни, або навпаки змінювати і те й інше.

Модель Курно єнайпростішою моделлю конкуренції за обсягами. Її розробив французький економіст Огюст Курно, який розглядав поведінку двох конкуруючих фірм. Ця модель заснована на тому, що кожна фірма визначає свій обсяг випуску, виходячи з припущення про незмінність обсягу випуску конкурента. Ціна, яку фірми сприймуть, залежить від сумарного обсягу їх виробництва. Припускається також, що фірми виробляють однорідну продукцію та займають однакові позиції на ринку.

Припустимо, що відомо ринковий попит і витрати кожної фірми (А і В). Оптимальне рішення фірми А буде залежати від можливих рішень фірми В. Проаналізувавши можливі варіанти, можна побудувати криву реагування фірми А на можливі рішення фірми В. Фірма В проводить аналогічний аналіз та будує свою криву реагування (рис. 14.1). Таким чином, крива реагування дає можливість визначити оптимальний обсяг випуску, якщо заданий обсяг випуску іншої фірми. Припустимо, спочатку на ринок вийшла фірми А, у цій ситуації вона як монополіст обере обсяг QА1. Фірма В буде виходити з фіксованого обсягу QА1 і, згідно зі своєю кривою реагування RВ, визначить свій оптимальний обсяг QВ1. Тоді фірма А, виходячи з цього обсягу та своєї кривої реагування RА, визначить свій обсяг QА2. Фірма В відповідає обсягом QВ2. Цей процес буде продовжуватися, доки фірми не зійдуться на однаковому обсязі випуску: QАЕ=QВЕ.

Перетин цих кривих визначає рівноважні обсяги для двох фірм QАЕ, QВЕ. Точка перетину (точка Е) – це точка рівноваги Курно.

QB

RA – крива реагування фірми А

RB – крива реагування фірми В

RA

       
   
 
 


QBE E

QB2


QB1RB

QАЕ QА2 QА1 QA

Рис. 14.1. Криві реагування та рівновага Курно

 

Конкуренція за обсягами в моделі Курно не приводить ринок до стану конкурентної рівноваги. Кожна фірма буде випускати лише третину конкурентного обсягу, але це більше, ніж на ринку монополії.

Стан рівноваги у моделі Курно наближатиметься за галузевим обсягом до стану конкурентної рівноваги, якщо кількість фірм у галузі буде збільшуватись.

На олігополістичних ринках ціни часто залишаються стабільними. Для пояснення такого ціноутворення було розроблено кілька різних моделей. Найпростішою моделлю ціноутворення, яка відображає стабільність цін, є модель «ламаної кривої попиту».

Ця модель пояснює стабільність цін, але не пояснює механізму їх встановлення. Вона підходить для тих фірм, які не вступають у змову.

Основне припущення цієї моделі полягає в різній реакції конкурентів на зміну ціни окремою фірмою.

Нехай у однієї з фірм-олігополістів у певний проміжок часу склалася ціна Р0, якій відповідає обсяг продажу Q0 – точка А(рис. 14.2). Реакція інших фірм на зміну ціни даною фірмою буде такою:

1) якщо фірма вирішить знизити ціну, то конкуренти можуть наслідувати приклад і теж знизити ціни, в результаті цих подій обсяг продажу даної фірми залишиться незмінним. Крива попиту залишиться без змін – ділянка АD;

2) якщо фірма вирішить підвищити ціну, то інші не будуть слідувати за нею. В результаті дана фірма втратить своїх споживачів і обсяги продажу скоротяться набагато більше, ніж вона розраховувала. В цьому випадку попит змінить і стане більш еластичним – ділянка АD1. У результаті крива попиту в точці А буде мати надлом, оскільки різна еластичність відображається різним кутом нахилу лінії попиту – лініяD1AD.

 

Р, МС,МR

 
 

 


D1

МС3

A МС2

P0 МС1

MR1

B

 

 

C

MR

D

Q0 Q

Рис. 14.2. Модель ламаної кривої попиту

 

Надлом кривої попиту означає, що лінія граничної виручки МR буде мати розрив – ділянка ВС, який відповідає оптимальному обсягу виробництва Q0. Фірма ж, яка максимізує свої прибутки, буде дотримуватись правила: MR = MC. Отже,на ділянці ВС може існувати велика кількість функцій граничних витрат (МС1 МС2 МС3…). Це означає, що виробник може змінювати свої витрати, не змінюючи при цьому ні ціну, ні обсяги виробництва.

Отже, олігополісти не мають бажання змінювати ціну, так як будь яка зміна може привести до небажаної реакції конкурентів. Збільшення ціни може бути виправданим лише при значному збільшенні витрат на одиницю продукції.

Модель домінуючої фірми заснована на тому, що одна з фірм, яка має більш низькі витрати виробництва, встановлює ринкову ціну й забезпечує значну частину галузевого випуску. Інші фірми сприймають цю ціну як зовнішній заданий параметр і забезпечують незначну частину галузевого випуску.

За допомогою графічної моделі можна показати, як відбувається встановлення цін та обсягів (рис. 14.3).

Перший графік відображає криву ринкового попиту D та криву пропозиції з боку малих фірм Sf, які представляють собою оточення домінуючої фірми. Точка перетину цих кривих показує, що ринковий попит, за відсутності фірми-лідера, може бути задоволеним лише за високої ціни Р1.

Другий графік відображає криву попиту D0, з якою зустрічається домінуюча фірма та відповідну їй криву граничних витрат МR, а також криву її граничних витрат МС. Крива попиту D0 починається з рівня ціни Р0, за якого фірма нічого не продає, бо за рахунок нижчих витрат вона може продавати дешевше.

 

P D Sf P

 
 


P1 E1 P1 MC


PE А В PE E

 

 

D0

MR

 

0 Q Q

QА Q1 QВ 0 QЕ

Рис. 14.3. Модель домінуючої фірми

 

Домінуюча фірма за правилом MR = МС визначає свій оптимальний обсяг випуску QЕ та встановлює ціну на рівні РЕ. Інші фірми приймають цю ціну і за своєю кривою пропозиції Sf визначають той обсяг, який вони в змозі виробляти – QА. Сукупний же ринковий попит за ціною РЕ складе QВ. Він задовольняється сумарним пропонуванням домінуючої фірми та фірм-аутсайдерів: QВ = QE + QA.

Отже, домінуюча фірма встановлює ціни та визначає свій оптимальний обсяг випуску, а всі інші фірми, які приймають цю ціну, встановлюють лише обсяги. І, якщо фірми-аутсайдери не зможуть забезпечити собі прибуток в довгостроковому періоді, вони змушені будуть покинути галузь. І, навпаки, якщо вони будуть отримувати високі прибутки, в галузь будуть намагатись увійти нові фірми. Щоб убезпечити себе від нових конкурентів, ціновий лідер може різко занижувати ціну в короткому періоді. Але цей метод застосовується рідко, оскільки при входженні на цей ринок існують значні бар’єри, які унеможливлюють проникнення нових фірм.

Ще одна модель ціноутворення виникає, коли фірми вступають у таємну змову. Вона має назву модель таємної змови й передбачає, що фірми таємно йдуть на певні домовленості стосовно цін та обсягів виробництва. Ці угоди не оформлюються офіційно й тому їх важко виявити, хоча вони й порушують законодавство. В результаті олігополія стає подібною до монополії. Але такі змови нестабільні, бо будь-кому з учасників вигідно їх порушувати, щоб збільшити обсяги свого виробництва та прибутки.

 

Последнее изменение этой страницы: 2016-06-08

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...