Суб’єкти адміністративного права Туреччини.

Президент Туреччини.Глава держави – Президент Республіки, який домінує у державному механізмі: згідно Конституції він уособлює єдність і неподільність республіки і нації. Він наділений широким колом повноважень в галузі законодавчої, виконавчої і судової влади. Згідно ст. 101 Конституції Туреччини Президент обирається парламентом строком на 7 років з числа його депутатів, які досягли 40-річного віку і мають вищу освіту. Кандидатом на пост Президента Туреччини може бути турецький громадянин, який відповідає зазначеним вимогам, а також вимогам, що висуваються до депутатів.

Для висунення кандидата на пост Президента Республіки не з числа членів Великого Національного Зібрання Туреччини (далі – ВНЗТ) необхідною є письмова пропозиція не менше одної п’ятої від загальної кількості членів Зібрання. Одна і та сама особа не може бути обраною Президентом Республіки двічі.

Президент повинен бути безпартійним і нейтральним по відношенню до партійного складу парламенту.

У відповідності до статті 105 Конституції Туреччини Президент не несе політичної відповідальності за здійснення своїх повноважень. Всі його постанови, за винятком особливо оговорених в законі, завіряються Прем’єр-міністром або відповідним міністром, за які вони персонально і відповідають.

Рішення і розпорядження, підписані Президентом Республіки за власною ініціативою, не можуть бути оскаржені в жодній юридичній інстанції, включаючи Конституційний суд.

Президент відіграє вирішальну роль в усіх сферах державного життя. Згідно статті 104 Конституції Туреччини обов’язки, які Президент Республіки має виконувати, і повноваження, які він має здійснювати в сфері виконавчої влади є такими:

- призначати на посаду прем’єр-міністра і приймати його відставку, призначати на посаду і звільняти з посади міністрів за пропозицією прем’єр-міністра;

- здійснювати контроль над Радою міністрів або скликати Раду міністрів під своїм головуванням у всіх випадках, коли вважає це необхідним;

- акредитовувати представників Турецької держави в іноземних державах і приймати представників іноземних держав у Республіці Туреччина;

- ратифіковувати і оприлюднювати міжнародні угоди, виконувати обов’язки Головнокомандувача Турецьких Збройних Сил від імені ВНЗТ;

- призначати начальника Генерального штабу;

- скликати Раду національної безпеки;

- здійснювати контроль над Радою національної безпеки;

- оголошувати у відповідності з рішенням, прийнятим Радою міністрів під його головуванням, воєнний або надзвичайний стан, а також оприлюднювати постанови, що мають силу закону, у відповідності з рішеннями Ради міністрів, під головуванням Президента;

- підписувати постанови;

- призначати членів і голову Державної контрольної ради;

- призначати членів Ради вищої освіти, призначати ректорів університетів тощо.

При Президенті Республіки діє консультативно-дорадчий орган Генеральний Секретаріат Президента Республіки.

Принципи організації і функціонування, а також питання призначення персоналу Генерального Секретаріату Президента Туреччини регулюються його постановами.

При Президенті Республіки у відповідності зі статтею 108 Конституції Туреччини утворюється Рада державного контролю. Метою її утворення є виконання і забезпечення регулярного та ефективного функціонування управління, а також дотримання законів.

Рада державного контролю уповноважена, за рішенням Президента Республіки, здійснювати розгляд запитів, проводити дослідження та інспектування усіх громадських органів та організацій, усіх юридичних осіб, громадських професійних організацій і профспілок на всіх рівнях, а також благодійних фондів та установ, в яких ці громадські органи та організації мають більше половини капіталу.

Функціонування Ради державного контролю, строк повноважень її членів, а також інші питання стосовно їхнього статусу, регулюються законом.

Рада Міністрів Туреччини. Міністерства і відомства.У відповідності до вимог статті 109 Конституції Туреччини Рада міністрів складається з прем’єр-міністра і міністрів. Прем’єр-міністр призначається Президентом Туреччини зі складу членів ВНЗТ.

Міністри висуваються прем’єр-міністром і призначаються Президентом зі складу членів ВНЗТ або з осіб, які відповідають певним вимогам, що висуваються до депутатів; у разі необхідності вони можуть бути звільнені Президентом Туреччини за пропозицією прем’єр-міністра.

Повний список членів Ради міністрів подається ВНЗТ. Якщо парламент знаходиться на канікулах, він скликається. Урядова програма Ради міністрів зачитується прем’єр-міністром або одним з міністрів перед ВНЗТ протягом тижня з моменту формування Ради міністрів, після чого відбувається голосування про довіру уряду.

Прем’єр-міністр як голова Ради міністрів забезпечує взаємодію міністрів і контролює виконання загального курсу уряду. Члени Ради міністрів солідарно відповідальні за виконання цієї політики.

Кожен міністр відповідає перед прем’єр-міністром і є відповідальним за проходження справ під його юрисдикцією, а також за дії та вчинки своїх підлеглих.

Прем’єр-міністр зобов’язаний гарантувати, що міністри здійснюють свою діяльність відповідно до Конституції та законів Туреччини і вживають заходів щодо усунення недоліків.

Члени Ради міністрів, що не є депутатами, приймають присягу перед членами ВНЗТ у відповідності зі статтею 81 Конституції Туреччини. Протягом строку їх повноважень в якості міністрів вони повинні дотримуватися правил і вимог, що висуваються до депутатів (ст. 112 Конституції Туреччини).

Нормативно-правовими актами, які Рада міністрів має право видавати, є інструкції, які регулюють порядок виконання законів або визначають коло питань, що регулюються законом, за умови, що вони не суперечать існуючим законам і розглянуті Державною Радою.

Інструкції підписуються Президентом Республіки і промульгуються в той самий спосіб, що і закони (ст. 115 Конституції Туреччини).

Питання формування, утворення і ліквідації, коло функцій, повноважень міністерств регулюються відповідно до закону. Міністр може замінити іншого міністра, якщо які-небудь посади в міністерстві стають вакантними або міністр знаходиться у відпустці чи є відсутнім з поважних причин. Але згідно вимог статті 113 Конституції Туреччини міністр не повинен заміщувати більше однієї міністерської посади.

Міністр, який притягується до юридичної відповідальності за рішенням ВНЗТ, позбавляється свого службового статусу. Якщо ж до відповідальності притягується прем’єр-міністр, уряд вважається таким, що пішов у відставку.

Міністри юстиції, внутрішніх справ і комунікацій йдуть у відставку напередодні виборів до ВНЗТ. За три дні до початку виборів прем’єр-міністр призначає незалежних осіб, які є членами парламенту або не є депутатами, на ці міністерські посади.

При прийнятті рішення про проведення нових виборів у відповідності зі статтею 116 Конституції Республіки Рада міністрів має піти у відставку, а Президент має призначити прем’єр-міністра, щоб сформувати тимчасову Раду міністрів.

Тимчасова Рада міністрів складається з членів політичних партійних фракцій пропорційно їх чисельності у парламенті, за винятком міністрів юстиції, внутрішніх справ і комунікацій, які повинні бути незалежними особами – членами ВНЗТ або особами, які не є депутатами.

Число членів, які запрошуються до уряду від партійних груп, визначається головою ВНЗТ і повідомляється прем’єр-міністру. Тимчасова Рада міністрів формується протягом п’яти днів після публікації в урядовому віснику про рішення провести нові вибори.

На тимчасову Раду міністрів вотум недовіри не поширюється. Тимчасова Рада міністрів виконує свої обов’язки під час виборчої кампанії і до скликання парламенту.

Місцеві державні адміністрації.З точки зору організації центральної адміністрації на підставі географічної ситуації і екологічних умов, а також вимог комунального обслуговування Туреччина поділена на області; області поділені на більш низькі рівні адміністративних районів. Управління на обласному рівні засноване на принципі передачі більш широких повноважень на місця (ст. 126 Конституції Туреччини).

Центральні адміністративні організації, що забезпечували б управління на території кількох областей, можуть бути установлені з тим, щоб гарантувати ефективність і координацію комунального обслуговування. Функції і повноваження цих організацій регулюються законом.

Місцеві адміністративні органи є публічними юридичними особами, утвореними для того, щоб задовольняти загальні місцеві потреби мешканців областей, муніципальних районів та сіл. Формування, обов’язки і повноваження місцевого управління регулюються законом у відповідності з принципом місцевого управління.

Центральна адміністрація має повноваження адміністративного піклування над місцевими органами влади на основі принципів і порядку, встановлених законом. Вказане піклування здійснюється з метою забезпечення функціонування місцевих служб у відповідності з принципом централізованого управління, забезпечення єдиного комунального обслуговування, захисту суспільних інтересів і вирішення місцевих потреб відповідним чином.

Об’єднання місцевих адміністративних органів у спілку за згодою Ради міністрів відбувається з метою вирішення певних суспільних проблем, а також здійснення функцій і повноважень. Між цими адміністративними органами фінансові ресурси розподіляються пропорційно їхнім функціям. Фінансування і заходи безпеки таких спілок та їх взаємні зв’язки і відносини з центральною адміністрацією регулюються законом.

На початку 1995 року усю територію Туреччини було поділено на 76 провінцій (vilayetlar). Кожна провінція поділяється в середньому на 8 районів (kazalar), а кожний район, в свою чергу, приблизно – на 493 округи (bucaklar). Столиці провінцій, районні центри і всі міста з кількістю мешканців більше 2 тис. чоловік мають статус муніципалітетів і управляються виборними головами.

Провінцію очолює губернатор, якого призначає Рада Міністрів з погодженням Президента Республіки. Губернатор є головним представником уряду Туреччини у своїй провінції і підзвітний безпосередньо міністрові внутрішніх справ. Серед основних функцій губернатора: дотримання політичної лінії держави, виконання постанов і рішень уряду.

Конституція Туреччини наділяє губернатора майже необмеженою владою у разі введення надзвичайного стану. Важливою функцією губернатора як представника центральної влади є здійснення нагляду за діяльністю місцевих виборних органів з метою забезпечення ефективності управління на місцевому рівні та захисту інтересі громадян. Міністр внутрішніх справ може знімати з посади чиновників місцевого рівня, якщо вони знаходяться під слідством або обвинувачуються у вчиненні правопорушенням.

На рівні провінцій центральний уряд є відповідальним за здійснення національних програм в галузі охорони здоров’я і соціальної допомоги, суспільної діяльності, культури і освіти, сільського господарства і тваринництва, економічних питань тощо.

В якості керівника виконавчої влади провінції і головного представника центрального уряду кожний губернатор організує і перевіряє діяльність інших чиновників, які є відповідальними за здійснення урядових програм і представляють відповідні міністерства на рівні провінції. Державні цивільні службовці очолюють місцеві установи національного уряду з питань освіти, фінансів, охорони здоров’я і сільського господарства. У кожній провінції вказані особи утворюють Адміністративну раду провінції (vilayet genel meclisi), яка під керівництвом губернатора приймає найважливіші адміністративні рішення і у разі необхідності накладає дисциплінарні стягнення на чиновників провінції.

Губернатор також очолює Зібрання провінції та деякі органи, що займаються місцевою торгівлею та промисловістю. Зібрання провінції, яке працює у тісному співробітництві з Адміністративною радою, обирається строком на п’ять років і збирається щорічно для затвердження бюджету провінції і виборів членів Адміністративної комісії провінції (по одному представнику від кожного району).

Адміністративна комісія також очолюється губернатором і збирається раз на тиждень для спільних консультацій.

Бюджет провінції складається з орендних платежів, платежів за послуги, штрафів і 1% частки національних податкових надходжень. У більшості провінцій головними статтями видатків є сільськогосподарські програми, будівництво іригаційних споруджень і шкіл.

Кожний район має свою адміністрацію, яка знаходиться у районному центрі. Районна адміністрація складається з голови району (kaymakam), представників центрального уряду і Адміністративної ради району. Голови районів (більше 500 по вісй Туреччині) призначаються Президентом Республіки за поданням міністра внутрішніх справ. Кожний голова району підзвітний губернатору і слідкує за виконанням обов’язків урядовими чиновниками у своєму районі.

Голови округів (bucak mudur) призначаються міністром внутрішніх справ за поданням губернатора. Їх налічується у державі біля 40 тисяч. Вони є відповідальними за виконання законів у своїх сільських поселеннях. Їм допомагають чиновники, які відповідають за землекористування, статистику життя і смерті, місцеві школи, пошту, телефонний і телеграфний зв'язок.

Державні службовці.Кожний турок має право вступу на державну службу. Ніякі обмеження, за винятком кваліфікаційних критеріїв не можуть бути встановлені при вступі на державну службу (ст. 70 Конституції Туреччини).

Загальні положення стосовно адміністративно-правового статусу державних службовців викладено в Основному законі Туреччини. Зокрема у статті 128 зазначається, що основні функції держави, державних економічних підприємств та інших громадських організацій зі статусом юридичної особи, виконання яких має відповідати загальним засадам адміністративного управління, забезпечуються діяльністю державних посадових осіб та інших державних службовців. Вимоги, що висуваються до державних посадових осіб та інших державних службовців, порядок їх призначення, обов’язки та повноваження, їх права та відповідальність, заробітна плата, а також інші моменти, пов’язані з їхнім статусом, регулюються законом. Процедура і умови підготовки державних службовців вищої ланки (старших адміністраторів) регулюються спеціальним законом.

Згідно статті 129 Конституції Туреччини державні посадові особи та інші державні службовці повинні виконувати свої обов’язки з додержанням Конституції та законів.

На державних посадових осіб, інших державних службовців і членів громадських професійних організацій або їх керівних органів не можуть бути накладені дисциплінарні стягнення без надання їм права на захист. Дисциплінарні стягнення підлягають судовому контролю, за виключенням попереджень та доган.

Позови про відшкодування збитків, заподіяних з вини державних посадових осіб та інших державних службовців при здійсненні своїх обов’язків відносно адміністрації, подаються лише у відповідності з процедурою та умовами, вказаними у законі.

Судове переслідування державних посадових осіб та інших державних службовців за скоєні правопорушення, крім випадків, передбачених у законі, залежить від дозволу адміністративних органів.

Органи місцевого самоврядування.Муніципальні уряди існують у кожному провінціальному і районному центрі, а також в усіх громадах з кількістю населення більше 2000 чоловік. Муніципальні уряди є відповідальними за здійснення національних програм в галузі охорони здоров’я і соціальної допомоги, суспільної діяльності, освіти і транспорту. Кожний муніципалітет (belediye) очолюється мером (belediye reisi), який обирається громадянами строком на 5 років. Йому допомагають заступники, директори відповідних відділів. Муніципальні ради (які також обираються строком на 5 років), відрізняються кількісним складом залежно від чисельності населення муніципалітету. Муніципальні ради збираються три рази на рік і приймають рішення відносно бюджету, планів реконструкції, господарських питань, рівня податків і платежів за комунальні послуги. Різноманітні муніципальні комітети, членів яких призначає мер і голови відділів муніципалітету зі свого складу, займаються фінансовими питаннями і приймають рішення з кадрових питань.

Найменшою одиницею у системі місцевого самоврядування Туреччини є села (населені пункти з чисельністю населення менше 2000 чоловік). Головною особою, наділеною владними повноваженнями, є староста, який обирається на зборах дорослих мешканців поселення.

Ці неформальні збори також можуть приймати рішення, що стосуються безпосередньо даного поселення, і обирають Раду старійшин, до якої входять вчителі місцевої школи і глава місцевої релігійної громади – імам. Староста спостерігає за плануванням і здійсненням комунальних проектів та послуг, провадить у життя рішення вищестоящих органів влади, приймає делегації, слідкує за дотриманням порядку, збирає податки і головує на громадських церемоніях.

Рада контролює фінанси, викупає та експропріює землю для будівництва шкіл та інших громадських будівель, приймає рішення про грошові внески громадян і трудовий вклад у будівництво доріг та інші заходи щодо покращення життя у селі. Рада також розглядає спори між мешканцями і призначає покарання тим, хто у чомусь винний перед громадою.

Уряд Туреччини вважає за необхідне реформу місцевого самоврядування. Пакет реформ, запропонований урядом, заснований на положеннях Європейської хартії місцевого самоврядування. Головною метою реформ є постановка місцевих органів влади на міцну фінансову основу і надання їм більшої незалежності.

Громадяни як суб’єкти адміністративного права.Загальні засади адміністративно-правового статусу громадян закладено в Конституції Туреччини.

Зокрема у статті 66 Основного закону вказується, що кожний пов'язаний з Турецькою державою через зобов’язання громадянства – турок. Громадянство набувається на підставах, передбачених законом, і втрачається тільки у випадках, визначених законом. Жодний турок не може бути позбавлений громадянства, якщо він не вчиняє дії, несумісні з вірністю Батьківщині.

Громадяни Туреччини мають такі основні права і свободи: - право на свободу асоціацій (ст. 33);- право на проведення зборів і демонстрацій (ст. 34);- право на освіту (ст. 42);- право на працю (ст. 49);- право на утворення профспілок (ст. 51);- право на охорону здоров’я (ст. 56); - право на соціальне забезпечення (ст. 60);- право обирати, бути обраним і займатися політичною діяльністю (ст. 67); право вступу на державну службу (ст. 70);- право на подачу звернень (ст. 74).

Об’єднання громадян.У відповідності до статті 33 Конституції Туреччини кожний має право створювати асоціації без попереднього дозволу. Для цього достатньо, щоб визначені законом відомості і документи були передані компетентним органам, вказаним в законі. Якщо інформація або надані документи порушують закон, компетентні органи можуть звернутися до відповідного суду для вирішення питання призупинення діяльності асоціації або її закриття.

Ніхто не повинен примушувати вступати або залишатися членом організації. Форми, умови і порядок, що регулюють здійснення свободи асоціацій, визначаються законом.

Згідно статті 68 Конституції громадяни мають право формувати політичні партії, вступати до них і виходити з них у відповідності до установленого порядку. Щоб стати членом партії, необхідно досягти 18-річного віку.

Політичні партії в Туреччині є необхідним елементом демократичного політичного життя. Вони формуються без попереднього дозволу, і їх діяльність має відповідати положенням Конституції і закону.

Судді і прокурори, члени вищих судових органів, включаючи рахункові суди, державні службовці в громадських установах і організаціях, інші державні службовці, які не наділені статусом робітників, військовослужбовці і студенти, які не мають вищої освіти, не можуть бути членами політичних партій.

Членство у політичних партіях викладацького складу вищих навчальних закладів регулюється законом. Цей закон не дозволяє вищезгаданим членам політичних партій займати в них відповідальні посади, за винятком членства у центральних органах партії. Ці положення також містять інструкції, згідно яких викладачі у вищих навчальних закладах розглядаються як члени політичних партій.

Держава у відповідності з нормами Конституції повинна забезпечувати політичні партії необхідними фінансовими засобами на рівній основі.

Є певні обмеження щодо діяльності політичних партій. Насамперед види діяльності, внутрішні інструкції і функціонування політичних партій повинні відповідати демократичним принципам.

Політичні партії не повинні займатися підприємницькою діяльністю. Доходи і видатки політичних партій повинні відповідати їх цілям. Ревізія доходів і видатків політичних партій призначається в залежності від відповідності їх видатків і доходів законові. Окремим законом регулюються методи ревізії і санкції, які потрібно застосувати у разі невідповідності.

Конституційний суд здійснює допомогу Рахунковому суду у виконанні задач ревізії. Рішення, винесене Конституційним судом в результаті ревізії, є остаточним.

Рішення про розпуск політичних партій приймається Конституційним судом за позовом Головного прокурора Республіки, якщо встановлено, що статут і програма політичної партії порушують положення частини 4 статті 68: «Статути і програми, а також діяльність політичних партій не повинні суперечити принципам незалежності держави, територіальної і національної цілісності, правам людини, принципам рівності і приписам закону, національному суверенітету, принципам демократичної і світської республіки. Політичні партії не повинні намагатися захищати або встановлювати диктатуру класу, групи або диктатуру будь-якого іншого виду і при цьому не повинні підбурювати громадян до вчинення злочинних дій».

Розпуск політичної партії відбувається після того, як Конституційний суд встановив, що така партія стала центром такої діяльності. Партія, яка була остаточно ліквідована, не може бути заснована під іншою назвою.

Члени політичної партії, включаючи засновників, чиї дії або заяви призвели до остаточного розпуску партії, не можуть бути засновниками, членами, керівниками або інспекторами будь-якої іншої партії протягом п’яти років з дня публікації в урядовому віснику остаточного рішення Конституційного суду і підтвердження остаточного розпуску партії.

Політичні партії, які приймають фінансову допомогу від іноземних держав, міжнародних організацій, фізичних і юридичних осіб, розпускаються остаточно.

Робітники і роботодавці у процесі трудових відносин мають право створювати профспілки й асоціації та формувати їх керівні органи без попереднього дозволу в цілях захисту і розвитку економічних і соціальних праві інтересів їх членів (ст. 51 Конституції Туреччини).

Для утворення профспілок і їх керівних органів достатньо надати визначені законом відомості та документи компетентним органам. Якщо ця інформація і документація суперечать закону, то компетентні органи повинні звернутися до відповідного суду щодо призупинення дій або заборони діяльності профспілки або її керівного органу.

Кожний є вільним в рішенні стати членом профспілки або вийти з неї. Ніхто не повинен бути примушений вступати до профспілки, залишатися її членом або вийти з неї.

Робітники і роботодавці не можуть бути членами більш ніж однієї профспілки або асоціації.

Статус, управління і функціонування профспілок і їх керівних органів не повинні суперечити засадам Республіки і демократичним принципам, визначеним Конституцією.

Громадські професійні організації і їх керівні органи – це громадські юридичні особи, створені у відповідності із законом з метою задоволення громадських інтересів осіб певної професії, полегшення їхньої професійної діяльності, забезпечення розвитку професії у відповідності з загальними інтересами, захисту трудової дисципліни та професійної етики, забезпечення чесних і довірливих відносин між їх членами та суспільством.

Керівні органи громадських професійних організацій обираються їх членами таємним голосуванням у відповідності з процедурою, установленою законом і під контролем судових органів.

Членство осіб у громадських професійних організаціях, постійно зайнятих в державних установах або на державних економічних підприємствах, є необов’язковим.

Ці професійні організації не повинні брати участь у діях, що не відповідають цілям, для досягнення яких вони встановлені. За Конституцією Туреччини, політичні партії не повинні висувати кандидатів на виборах до органів цих професійних організацій або до їх керівних органів.

Відповідальні органи професійних організацій, які беруть участь у діях, що не відповідають їх цілям, повинні бути розпущені рішенням суду за вимогою визначених законом органів або прокурора, а замість них повинні бути обрані нові органи.

Суб’єкти адміністративного права Єгипту

Основними суб’єктами адміністративного права Єгипту є: Парламент (Народні збори), Президент, Уряд, центральні органи публічної адміністрації, органи місцевого управління і самоврядування.

Парламент. Перший парламент в Єгипті був скликаний в 1866 році, з тих пір він зазнав ряд змін. За, понад 135 років парламентської історії Єгипту Парламент обирався 32 рази. Кількість його представників була в різні часи від 75 до 458. Відповідно до діючої Конституції Єгипту, Парламент (Народні збори) — двопалатний законодавчий орган, що розташований в Каїрі, столиці Єгипту та складається з наступних двох палат:Народна асамблея та Рада Шура.

Народна асамблея (Меджліс Аш-Шааб) - нижня палата парламенту до якої входять 518 представників (508 з них обираються за мажоритарною системою, 10 призначаються президентом), які обираються на п'ятирічний термін. Цікавим є те, що за Конституцією Єгипту не менше половини народних обранців до нижньої палати повинні складати робітники і селяни.

Відповідно до чинного єгипетського законодавства селянином визнається особа, для якої основним джерелом доходу є заняття сільським господарством, яка постійно проживає в сільській місцевості та разом зі своїм чоловіком чи дружиною і неповнолітніми дітьми є власником або орендарем земельного наділу площею не більше 10 феддаків. До робітників відносяться особи, зайняті фізичною або інтелектуальною працею в сфері сільського господарства, промисловості або послуг, для яких така праця є основним джерелом доходу і які не входять в профспілку творчих працівників або вільних професій, не зареєстровані в торговому реєстрі в якості підприємця і не мають диплома про вищу освіту (виняток зроблено лише для членів вказаної профспілки, які не мають диплома про вищу освіту, а також для осіб, які раніше були робітниками у відповідності з наведеними критеріями і при отриманні диплома про вищу освіті залишилися в робочій профспілці).

Формально Народна асамблея виступає вищим законодавчим органом країни.

Рада Шура (Меджліс Аш-Шура) або Консультативна рада – є своєрідним дорадчим органом парламенту (а також президента). Цей орган складається не менше ніж з 132 членів, 2/3 з яких обираються прямими виборами (50% з них повинні бути робітниками і селянами), а 1/3 призначається президентом. Термін повноважень його членів - 6 років, але президент може розпустити цей орган достроково (на відміну від парламенту без проведення референдуму). Рада оновлюється наполовину через 3 роки. Забороняється поєднувати мандат депутата парламенту і члена Консультативної ради.

Конституція Єгипту 1971 р. присвячувала цьому державному органу цілу главу, в якій визначалось досить широке коло його повноважень. Рада, зокрема, вивчала «питання про збереження принципів революції 1952 року, національної єдності, соціального миру, союзу трудових сил народу, а також основних складових єгипетського суспільства, його вищих цінностей, прав, свобод і обов'язків громадян, поглиблення демократичної соціалістичної системи і розширення її сфери» і давала свої пропозиції та висновки з цього питання. З Радою консультувалися при зміні конституції, розробці проектів усіх законів, що мають відношення до парламенту і президента, до національного плану розвитку, при підготовці міжнародних договорів про союз з іншими державами. Перед президентськими виборами 2005 року в статтю 74 Конституції була внесена поправка, відповідно до якої вибори глави держави мають проводитися прямим загальним голосуванням (а не референдумом, як було раніше) і на альтернативній основі. Депутати парламенту змогли прийняти цю конституційну поправку тільки після того, як її схвалила Консультативна рада. З усіх перерахованих вище питань Рада повинна була давати консультації як президенту країни, так і парламенту, з яким він міг збиратися на спільні засідання на вимогу президента.

Таким чином, Консультативна рада у Єгипті, спираючись на ісламський принцип «шура» (який є основою ісламської концепції керування державою, тому традиційно використовувався в мусульманських суспільствах і державах), виконувала функцію легітимізації прийнятих законів, оскільки формально забезпечувала вирішення найбільш важливих питань на колегіальній основі шляхом обміну думками між представниками різних груп населення.

В теперішній час Консультативна рада обирається на основі Декрету-закону № 122 від 2011 року Вищої ради збройних сил «Про доповнення деяких положень закону № 120 від 1980 року про Консультативну раду», Резолюції № 11 від 2011 року Верховної виборчої комісії «Про кандидатів в Народну асамблею та Консультативну раду, про процедури та необхідні документи для кандидатів» і Закону № 120 від 1980 року «Про Консультативну раду» з наступними доповненнями, включаючи Декрет-закон № 109 від 2011 року.

Відповідно до цього законодавства Консультативна рада розглядає і дає свої висновки з особливо важливих питань у сфері захисту національної єдності і соціального світу, фундаментальних основ суспільства, вищих інтересів нації, прав і свобод громадян. Рада уповноважена давати консультації за проектом спільного плану економічного і соціального розвитку; з питань внутрішньої або зовнішньої політики держави, які вносяться Народною асамблеєю та Президентом Республіки. Окрему групу повноважень Ради становлять: пропозиції Ради по доповненню або зміні однієї чи більше статей Конституції; обговорення проектів законів для застосування певних конституційних положень; розгляд договорів про мир і союз, а також усіх договорів, які мають відношення до територіальної цілісності держави або зачіпають його суверенні права.

При процедурі прийняття законів Консультативна рада є повноцінним учасником. Так, якщо виникають розбіжності між Народною асамблеєю і Консультативною радою щодо питань, які входять до сфери їх компетенції, спікер Народної асамблеї повинен винести це питання на обговорення спільного Комітету, що складається з двох спікерів і 14 членів (по 7 осіб від Народної асамблеї та Консультативної ради). Цей Комітет на спільному обговоренні повинен виробити остаточний текст спірного питання, який після цього повторно виноситься для обговорення на їх спільному засіданні, де має зібратися більшість їх членів. Рішення при цьому повинно бути схвалено більшістю присутніх. Цікаво також, що якщо Комітет не зможе виробити єдину позицію щодо спірного питання, то Народна асамблея і Консультативна рада на їх спільному засіданні можуть розглянути і прийняти будь-який текст, схвалений до цього Народною асамблеєю або Консультативною радою.

Консультативна рада має дорадчу функцію і не володіє реальною законодавчою ініціативою.

Позачергові сесії скликаються президентом або на вимогу більшості депутатів Народних зборів.

Засідання парламенту відкриті. Закриті засідання можуть проводитися лише на вимогу Президента, Уряду, Прем'єр-міністра, 20 членів Зборів. Кворум для засідань становлять більшість членів парламенту. Рішення та закони приймаються більшістю голосів присутніх членів.

Повноваження парламенту. Парламент визначає генеральну політику держави, приймає план економічного і соціального розвитку, бюджету держави, затверджує звіт про його виконання, здійснює в певній мірі контроль за діяльністю уряду та міністрів.

Основні рішення парламенту приймаються у формі законів. Проект закону, внесений від імені президента, подається до відповідної постійної комісії, а «приватний білль» члена парламенту йде спочатку в постійний комітет і лише потім в постійну комісію. Проект закону про бюджет може внести тільки уряд. Народні збори не можуть вносити зміни в цей проект без згоди уряду, але вправі не затвердити його. Президент протягом 30 днів після прийняття закону парламентом має право вето, воно долається 2/3 членів парламенту.

Парламентський контроль. Народні збори мають право здійснювати парламентський контроль. Депутати мають право ставити питання міністрам на засіданнях парламенту, за пропозицією мінімум 20 депутатів може бути розпочата дискусія з публічних питань і політики уряду. Уряд відповідальний перед парламентом. Кожен міністр індивідуально відповідає за роботу свого міністерства. Народні збори можуть позбавити міністрів довіри (звільнити у відставку), але тільки після інтерпеляції. Пропозицію про недовіру в ході інтерпеляції може внести 1/10 частина членів парламенту, рішення приймається більшістю його членів. Однак, це не відноситься до Прем'єр-міністра. У випадку виявлення недовіри Прем'єр-міністру, а отже, і всьому складу уряду, Народні збори спочатку звертаються до Президента з пропозицією про відставку Прем'єр-міністра. Президент може повернути цю пропозицію назад до парламенту, але якщо вони підтвердять свою пропозицію, президент виносить спірне питання на референдум. В результаті референдуму на користь Прем'єр-міністра, парламент розпускається, в іншому випадку йдуть у відставку Прем'єр-міністр і весь Уряд.

Отже, на папері парламент республіки Єгипет має необмежені законодавчі можливості, однак в реальності провідну роль у процесі законотворення грає президент. Процедура затвердження законопроектів, запропонованих депутатами, достатньо складна і в результаті залежить від волі Президента[8].

Президент. За Конституцією Єгипту Президент є одночасно головою держави і головою виконавчої влади.

Обирається Президент прямими виборами, громадянами держави строком на 6 років. Кандидатом може бути висунутий єгипетський громадянин, народжений єгипетськими батьками (тобто не натуралізований громадянин), не молодше 40 років. Висуває кандидатуру президента в Єгипті не будь-яка партія чи група виборців, а парламент за пропозицією не менше третини його членів. Якщо при голосуванні в Народних зборах кандидатура президента збере 2/3 голосів, то вона виноситься на голосування виборців. Якщо кандидат не отримає 2/3 голосів у парламенті (цього на практиці в АРЄ не було), він не буде представлений на голосування виборців. Парламент знову висуває кандидатуру. Їй достатньо отримати вже більшість голосів у Народних зборах, щоб бути представленою на голосування виборців. На друге голосування в парламенті може бути представлений той же кандидат, що і в перший раз, і йому вистачить отримати в даному випадку більшість, а не 2/3 голосів. Однак виборцям завжди пропонується тільки один кандидат на пост президента, який повинен бути схвалений або не схвалений голосуванням громадян-виборців (фактів несхвалення не було). Заборони на подальше переобрання однієї і тієї ж особи не існує.

Президент не має права отримувати ніякої іншої заробітної плати або винагороди, займ