Зміни приголосних при додаванні суфіксів -ськ-, -ств-

При творенні слів за допомогою суфіксів -ськ-, -ств- при­голосні на стику твірної основи й суфікса можуть зазнавати різних змін.

У вимові зливаються в один звук такі приголосні, і це по­значається на письмі:

г, з, ж + с = з: Кривий Ріг – криворізький, Прага – празь­кий, Кавказ – кавказький, француз – французький, Зба­раж – збаразький, Париж – паризький; убогий – убозтво, * боягуз – боягузтво;

я, й, ч + с = ц: козак – козацький, Вінниця – вінницький, Гадяч – гадяцький; юнак – юнацтво, купець – купецтво, ткач – ткацтво;

х, с, ш + с = с: чех – чеський, Лепетиха – лепетиський, Одеса – одеський, Сиваш – сиваський; птах – птаство, товариш – товариство.

Винятки з цього правила на письмі й у більшості випадків у вимові становлять деякі прикметники, утворені від іншо­мовних слів: баски – баскський, тюрки – тюркський, Мекка – меккський, казах – казахський, Ла-Манш – ла-маншський.

Яклю твірна основа закінчується на д або т, то у вимові відбуваються зміни, які, проте, на письмі не позначаються, а саме:

а) на стику твірної основи йcуфікса чується дз, ц: завод + + ський = заводський [заводз'кий], люд + ство – людство

|л'удзтво], солдат + ський = солдатський [солдац'кий], Корчуват(е) + ський = корчуватський [корчувац'кий], брат + ство = братство [брацтво];

б) кінцеві звуки твірної основи т і ст у разі збігу трьох і більше приголосних не вимовляються: президент + + ський - президентський [президен'с'кий], лейборист + + ський = лейбористський [лейборис'кий].

Якшо в кінці твірної основи після приголосного стоїть суфікс -к-, то при творенні прикметника на -ськ(ий) цей суфікс випадає: П'ятихатки – п'ятихатський, Каховка – каховський, Чоколівка – чоколівський, Камчатка – камчатський.

Уподібнення приголосних за місцем

Свистячі с, ц, з («сце їздзу») перед шиплячими ш, ч, ж, дж («ще їжджу») внаслідок регресивної асиміляції переходять у відповідні шиплячі: с – ш, ц – ч, з – ж. Це відбивається й на письмі: брязк – бряжчати, в'їздити – виїжджений, пісок – піщаний, пуск – пущений, Київський – Київщина, Васько – Ващенко, козацький – козаччина.

Виняток на письмі становлять:

а) присвійні прикметники, у яких перед шиплячими незалежно від вимови пишеться та сама літера, що й у твір­ ній основі: Параска – Парасчин [парашчин], Ониська – Онисьчин (але в прізвищі: Онищенко), Луцька – Луцьчин, Рузька – Рузьчин;

б) префікси роз-, без-, з-, у яких пишеться буква з незалежно від вимови: розжитися, розчин, розширений, без­шумний, безжальний, зчовгати, зжати;

в) дієприслівники: принісши, привізши

Шиплячі перед свистячими уподібнюються до свистячих, але на письмі це не відображається (перед свистячими пишеть­ся та сама буква, що й у початковій формі слова): книжка – у книжці [книз'ц'і], дошка – на дошці, чашка – у чашці, полич­ка – на поличці, зваж – зважся, вчиш – вчишся.

Зубні д, т перед свистячими та шиплячими у вимові як­що не випадають, то зазнають змін, але на письмі це не відображається (пишуться ті самі букви д, т, що й^в інших словах чи формах слова): сусідка – сусідці [сус'ідз'ц'і] – сусідчин [сус'іджчин], тітка – тітці [т'іц':і] – тітчин [тїч:ин], літати – льотчик [л'оч:ик], погодитися – погодься [погодз'с'а], вчить – вчиться [учиц':а], молодий – молодший [молоджший], короткий – коротший [корочший].

· Голосні фонеми

Система голосних фонем

Голосні звуки складаються з чистого тону. В українській мові 6 голосних фонем: а, о, у, є, и, і. Кожній голосній фонемі притаманні чотири розрізнювальні (диферендійні) ознаки: чис­тий тон, ряд, піднесення, наголошеність чи ненаголошеність.

Ряд голосної фонеми визначається тим, яка частина язика напружується й піднімається: передня чи задня; піднесення – наскільки високо піднімається відповідна частина язика.

В українській мові є три голосні переднього ряду і три – заднього. У передньому ряду вони від низького до високого піднесення розташовуються так: є – и – і; у задньому – відпо­відно: а – о – у.

За міжнародною класифікацією і та у – звуки високого піднесення, и – високо-середнього, є та о – середнього, а – низького. Але якщо брати до уваги відносне положення язика при творенні різних суміжних звуків у кожному ряду, то в передньому ряду и сприймається як звук середнього піднесен­ня (між і та є), а є –низького. Саме так розрізняють їх наші мовнослухові аналізатори.

Розташування голосних відповідно до їхнього творення і сприймання схематично можна зобразити так:

Проміжки між положеннями язика при творенні голосних переднього ряду менші (бо вужча передня частина ротової по­рожнини), ніж при творенні голосних заднього ряду. Тому у сприйманні голосних переднього ряду частіше трапляється попарне сплутування їх (е – и, и – і), ніж голосних заднього Ряду (а –о, о–у).

Як вже зазначалося, під час вимовляння звуків о та у губи заокруглюються і витягуються трохи вперед – таким чином збільшується об'єм ротового резонатора. Тому ці звуки нази­вають ще лабіалізованими (огубленими). На розрізнення звуків як фонем ця ознака (лабіалізація) суттєво не впливає, вона відіграє лише допоміжну роль.

Голосні бувають наголошені й ненаголошені.

Наголошений голосний вимовляється з більшою си­лою голосу й трохи довше, ніж ненаголошений. Голосні під наголосом, а також в абсолютному кінці слова звучать чітко: великий – велич, зелень – зелений, сидить – сидячи, голубка – голуб, сяюче – сяючи, випише – випиши, поле – поли.

Ненаголошені голосні в українській мові не редуку­ються, тобто не скорочуються і не зникають, проте часом втра­чають диференційну ознаку – нечітко фіксується піднесення. Тому ненаголошені голосні, які творяться поряд, можуть сплутуватися. Сплутування можливе в таких чотирьох парах голосних

е – и: село [сеил6], директор [диеректор];

и – і: тривога *[трівбга], потім *[потим];

а – о: погони *[пагони] замість [погони];

о – у: кожух [коужух], зозуля 1зоузул'а].

Загалом у літературній вимові ненаголошені голосні вимс ляються досить виразно (особливо а, о, у, і), мало чим різняючись якісно від наголошених. Найменш розрізняють ненаголошені є та и.

Крім того, голосні характеризуються різною висотою тону, яка визначається другою формантою. Найнижчий тон має звук у, найвищий – і. Тон голосних зростає в такому порядку: у –о –а –є –и –і (приблизно 700 – 800–1 200–1 600-1 900 - 2 200 Ги).

Голосні фонеми позначаються 10 буквами: а, о, у, є, и, і, я, ю, є, ї.

Наголос

Однією з основних ознак голосних фонем є наголос, шо виявляється тільки в слові.

Наголос в українській мові виконує подвійну функцію. По-перше, він об'єднує звукові комплекси в окремі слова. Наприклад, звуковий комплекс вищезазначений з одним наго­лосом сприймається як одне слово, а комплекс вище зазначе­ний, що має два наголоси, позначає два слова. Так само: дав-ноочікуваний, нижчезгаданий, передбачити і давно очікуваний, нижче згаданий, перед бачити. По-друге, наголос виступає як засіб розрізнення слів та словоформ. Наприклад, подані пара­ми слова вигода (користь) і вигода (зручність), захват (захоп­лення) і захвйт (пристрій, ширина робочого ходу), лікарський (від лікар) і лікарський (відліки), похідний (від похід) і похідний (який походить від чогось) – різні, на шо й вказує наголос. У різних відмінках стоять слова руки і руки, вікна і вікна, різний вид мають дієслова насипати і насипати.

Наголос в українській мові вільний і рухомий, тобто може падати на будь-який склад і під час змінювання слова пересу­ватися: голова – голови – голови – голів, казати – кажеш – кажу.

Система наголошування в українській мові досить склад­на. Тому у випадках сумніву щодо наголосу слід звертатися до словників.

Разом із тим спостерігаються й деякі закономірності в на­голошуванні слів.

1. Віддієслівні іменники середнього роду на -ання, у яких більше двох складів, мають наголос, як правило, на суфіксі: навчання, завдання, запитання, читйння, визнйння, видання, пізнйння, послання.

Але є й відхилення від цього правила: обладнання (набір механізмів тощо), нехтування, бігання, ковзання.

2. Наголос у багатьох іменниках жіночого роду із суфіксом -к(а) у множині переходить на закінчення: вказівка – вказівки, учителька – учительки, ластівка – ластівки, голка – голки, писанка – писанки] але: родичка –родички, сусідка – сусідки, верхівка – верхівки.

3. У багатьох двоскладових прикметниках наголос падає на закінчення: вузький, кружний, легкий, липкий, мілкий, низький, новий, нудний, пісний, різкий, сипкий, скучний, стійкий, стічний, страшний, твердий, тісний, тонкий, трудний, тяжкий, черствий, чіткий, чуткий, шкільний.

У прислівниках, утворених від таких прикметників, на­голос падає на перший склад: вузько, легко, мілко.

4. У дієсловах перший склад закінчень -емо, -имо, -ете -ите не наголошується: несемо, несете (а не «несемо» «несете»); ідемб, ідете (а не «ідбмо», «ідете»); підемо, підете; будемо, будете; гуркдчемо, гуркочете; гуркотиш} , гуркотите; залишимо, залишите.

5. Треба запам'ятати наголос у таких словах: агент, бюлетень (множина: бюлетені), кулінарія, випадок, діалог, документ, засуха, монолаг, їм 'я, катаабг, некролог, експерт, жевріти, квартал, кілометр, колія, компроміс, кропива, мережа, одинадцять, ознака, оптовий, партірі пасквіль, пеня, перепис, перепустка, піна, предмет, прйятель, приятелька, разом, рукопис, середина, сільсько­господарський, спина, співробітник, титульний, урочи­стий, феномен, цемент, центнер, черговий, чотирнадцять, шофер.

6. У багатоскладових словах, крім основного, є ще побічні інаголоси, які розташовуються через один або два склади від основного: переробити, винагороджувати, безперечний, задоволений, подорож. Побічний наголос на дає українській мові особливої співучості, плавності. У прискореному темпі мовлення він чується слабко, в уповільненому – сильніше. Особливо виразно такий наголос чується в складних словах: синьо-жовтий, гірничоддбувнйй, новобудова.

Перенос частин слова

З голосними фонемами в усному мовленні пов'язаний по­діл слова на склади, у писемному – допустимі переноси час­тин слова з рядка в рядок,

У слові стільки складів, скільки є голосних звуків.

Приголосний, який стоїть безпосередньо перед голосним і у вимові зливається з ним, належить до того самого складу, шо й голосний: че-ка-ють (а не чек-ай-уть), спо-ді-ва-ти-ся, си-джу, бо-йо-вий. Але якщо префікс або частина складного слова закінчується на приголосний, то перед наступним голос­ним цей приголосний відходить до попереднього складу: роз­орати, без-іменний, пед-інститут, пів-острів.

Між голосними може бути не один, а два й більше приго­лосних звуків, як, наприклад, у словах казка, сестра. Тоді поділ на склади відбувається так, щоб гучність звуків на по­чатку кожного складу поступово наростала. Тому:

сонорний, що стоїть перед приголосним, відходить до попереднього складу: чай-ка, гол-ка, гор-дий, зав-жди, пір'-ін-ка, вій-на, сім'-я;

дзвінкий, шо стоїть перед глухим, теж відходить до попе­реднього складу: каз-ка, книж-ка, гряд-ка, зуб-цї,

в інших випадках приголосні переважно відходять до наступного складу: се-стра, ру-шник, у-смі-шка, ре-п 'ях, о-брій.

Склади бувають відкриті і закриті. Склад, що закін­чується на голосний звук, називається відкритим: го-ра, го-во-рю, ду-ма-ю, сві-тло. Склад, що закінчується на приго­лосний звук, називається закритим: гір-ський, край-ній, ком­форт.

Частини слів із рядка в рядок переносяться так, як ці сло­ва на слух діляться на склади: кар-ти-на, ра-джу-ся, за-твер-дже-но, над-зви-чай-ний. Не можна:

а) залишати чи переносити одну букву, тому такі слова, як олія, одяг, удар, ящик, мрія, не діляться для переносу;

б) розривати буквосгїолучення дж, дз, які позначають одну фонему: си-джу (а не «сид-жу»), хо-джу (а не «ход-жу»), ґу-дзик (а не «гуд-зик»); але: від-жив (а не «ві-джив»), під-звіт (а не «пі-дзвіт» і не «підз-віт»);

в) у складному слові відривати від другої частини одну букву, якшо вона не становить складу: дво-значний (а не «двоз-начний»), само-скид (а не «самос-кид»), земле* власник (а не «землев-ласник»);

г) розривати ініціальні, а також комбіновані абревіатури: ЧАЕС, УНІАН, МАГА ТЕ, НА ТО.

Апостроф і м'який знак завжди залишаються при попе­редній букві: бур'-ян, об'-єм, паль-ці.

Також не можна:

а) відривати скорочення від слів, яких вони стосуються: М. С. Грушевський (а не «М. С. // Грушевський»), проф. Тоцька (а не «проф. // Тоцька»), 2002 р. (а не «2002 // p.»), 25 км (а не «25 // км»), 200 куб. см (а не «200 // куб. // см»);

б) переносити закінчення, з'єднані з цифрами через дефіс: 2-го (а не «2- // го»), 16-му (а не «16- // му»);

в) розривати графічні скорочення: т-во, р-н, вид-во, і т. д., і т. ін., і т. я.

Слова, подані повністю, можна будь-як переносити з ряд­ка в рядок незалежно від їхнього значення: у // нас, пан // Михайло, професор // Круть, Іван // Петрович, 1991 //рік.

Не можна переносити в наступний рядок розділові знаки (крім тире), дужку або лапки, які закривають попередній ря­док, а також залишати в попередньому рядку відкриту дужку або відкриті лапки.

Чергування голосних

Під час змінювання і творення слів можуть відбуватися чергування голосних фонем.

Найпоширенішим в українській мові є чергування о, є з і. Воно відбувається:

а) у закритому складі: школа - шкіл, гора – гірський, чоло – чільний, радості – радість, слово – слів, ночі – ніч, батькова – батьків, воля – вільний, моя – мій, могти –міг, стою – стій, береза – бера, перо – пір 'я, женити­ся – жінка, ременя – ремінь, лебедя – лебідь, село – сіп, ковалева –ковалів, принесу – приніс, семи – сім, Києва –Київ;

б) у відкритому складі, якщо в наступному складі є суфікси -ок, -ець: гора – згірок, чоло – причілок, моста –місток, возити – візок, дзвонити – дзвінок, двері –одвірок, олово – олівець, острови – острівець, кончина –кінець, верховий – верхівець; а також: ущелина – щілина,прорвати – прірва, прозивати – прізвище;

в) перед подвоєнням приголосних: ночі – ніччю, солі –сіллю, дорога – роздоріжжя, ворота – підворіття, гол­ка – гілля, речі – річчю, промені – проміння, мести –сміття, зелень – зілля;

г) у коренях дієслів перед наступним складом із суфіксом -а- або -ува-: берегти – зберігати, брехати – набріхува­ти, викоренити – викорінювати, гребти – згрібати, застебнути – застібати, зачепити – зачіпати, защепну ти – защіпати, летіти – літати, мести – замітати, пекти – випікати, підперезати – підперізувати, плеска­ти – запліскувати, плести – заплітати, стерегти – остерігати, стрелити – стріляти, текти – протікати, тесати – обтісувати, чекати – очікувати, чесати – зачісувати, шептати – нашіптувати, виволокти – ви­волікати, полоскати – прополіскувати.

Але чергування о, є з і в закритому складі не відбувається: а) якщо о, є випадні або вставні: сон – сну, вогонь – вог­ню, садок – садка, пісок – піску, день – дня, орел – орла, квітень – квітня; вікно – вікон, сосна – сосон, весна – весен, дно – ден (виняток: шворінь – шворня); , а також у словах: любов – любові, лоб – лоба, льон – льону, рот – рота, мох – моху, лев – лева;

б) у групах -оро-, -єре-, -оло-, -еле-, -ор-, -ер-, -ов-: во­рон, сторож, поборов, берег, перед, голос, солод, розколов, молов, зелень, шелест, борг, борщ, верх, чверть, вовк, шовк (винятки: дорога – доріг, сторона – сторін, ворота – воріт, борода – борід, борона – борін, корова – корів, порога – поріг, оборогу – оборіг, морогу – моріг, смороду –сморід, береза – беріз, череда – черід, болото – боліт, ~ стерегла – стеріг, зберегла – зберіг, волокла – волік та ін.);

в) під наголосом у словотвірних частинах -вод, -воз, -нос, -роб, -лов: діловод, паровоз, медонос, хлібороб, риболов; але в частинах -хід, -гін, -ріг чергування відбувається: теп­лохід, пішохід, водогін, коногін, носоріг, Козеріг;

у книжних словах: пророк, потоп, закон, вирок, богослов, світоч, народ, прапор, завод; а також за традицією в деяких прізвищах: Боровиковський, Котляревський, Глібов (але: Голованівський, Желехівський, Миньківський, Щоголів тощо);

ґ) в іншомовних словах: атом, вагон, вазон, метеор, шофер, студент, Лондон, Вашингтон, Дон Кіхот, Бетховен, Рос­тов (і ростовський), Тургенєв (і тургенєвський), Ботев (ботевСЬКий).

У кількох дієслівних коренях є (ер) перед суфіксами -а-, -ува- чергується з и (ир): беру – збирати, визбирувати; вмер­ти – вмирати, дерти – здирати, перу – обпирати, простерти – простирати, сперти – спирати, терти – стирати, жерти – пожирати.

Подібне чергування є з и відбувається також у словах сте­лити – застилати (але: застеляти), клену (кляну) – проклинати.

У деяких випадках є чергується з о. Так, після шиплячих («ше їжджу») та й виступає звук є, якщо далі йде теперішній чи колишній м'який приголосний або шиплячий, і о, якщо далі йде споконвічно твердий нешиплячий приголосний: вечеря – вечора (від вечір), женитися – жонатий, четвертий – чотири, чернетка – чорний, вершечок – вершок, лієчка – лійок. Іноді трапляються відхилення від цього правила. Перед споконвічно твердим нешиплячим може виступати є: жердка, щедрий, щепа, печера, щезнути, черга, червоний. І навпаки: чоріти, чорниці, чорнило, кийочок.

У прикметниках після твердих приголосних вживається суфікс -ов: зимовий, службовий, судовий, мостовий, кварцовий»Іванова, братова.

Після м'яких та шиплячих якщо наголос падає на закінчення, також виступає суфікс -ов: польовий, тіньовий, осьовий, дійовий, дощовий, сторожовий;

якщо наголос падає на основу, то вживається суфікс -ев-(-єв-): травневий, кінцевий, алюмінієвий, грушевий, спарже­вий, життєвий (і життьовий), взуттєвий (і взуттьовйй), борщевий (і борщовий), Василева, Мусієва, Дорошева, лікарева (пор. лікаря).

Розрізнення фонем е та и

Ненаголошені голосні фонеми є та и у вимові чуються май­же однаково, але на письмі їх слід розрізняти.

Позначення на письмі ненаголошених фонем є та и в осно­вах слів перевіряється переважно за допомогою наголосу: се­литися, бо поселення; дешевий, бо дешево; далеч, бо далекий; вишневий, бо вишня; непримиренний, бо мир; хибувати, бо хиба. Однак при цьому треба враховувати випадки чергування є з и.

Крім того, в основах слів виступає фонема є і пишеться буква є:

а) там, де неясний звук випадає: вітер, бо вітру; січень, бо січня; справедливий, бо правда. Але слід мати на увазі, що в кількох дієсловах випадає ненаголошений и: згинати – зігну, відтинати – відітну, напинати – напну, починати – почну, розминати – розімну, засинати – засну, вмикати – увімкну, проривати – прорву,

б) там, де неясний звук чергується з і або о: берегти, бо зберігати; променистий, бо промінь; сутеніти, бо сутінки, лебединий, бо лебідь; женитися, бо жонатий;

в) у групах -єре-, -еле-: берег, джерело, дерево, переміна, передмістя, ожеледь, щелепа, пелена (але: келих і рідше келех);

г) у суфіксах іменників -енн(я), -ен(я), -енк(о), -еньк(а), -ечк(а),-тель, прикметників-есеньк(ий),-ев(а), дієприкметників -ен(ий), числівників -ер(о): оголошення, рішення, значення, кошеня, Опанасенко, безбатченко, ніченька, стежечка, вихователь, учитель, тонесенький, сторожева

(хата), зачинений, обговорений, п'ятеро, дев'ятеро. Виступає фонема и і пишеться буква и в суфіксах імен­ників -ик, -иц(я), -ич, -ищ(е), -иськ(о), -ин, -ин(а), -ив(о), при­свійних прикметників -ин: дощик, ключик, дворик, прибираль­ниця, керманич, прізвище, дворище, житнисько, киянин, тата­рин, болгарин, свекрушин, Миколин, городина, садовина, паливо, куриво, морозиво. Виняток: марево, зрідка: сяєво (сяйво), маєво (майво).

Також виступає фонема и і пишеться и в переважно від­критих складах -ри-, -ли- у словах бриніти, бриньчати (хоч бренькати), гриміти, дрижати, кривавий, криниця, кришити, стриміти, тривати, тривога, триножити, блищати, глитати.

Потрібно розрізняти префікси:

пре- з фонемою є і буквою є, який має значення «дуже»:
премудрий (дуже мудрий), предобрий (дуже добрий), препогано (дуже погано); а також у словах: презирство, презирли­вий, престол, преподобний, преосвященний; при- з фонемою и і буквою и, який вживається в усіх інших значеннях: привертати, привласнювати, прискорити,
призначити, привокзальний, пристаркуватий, прибуток, пристосування, причал.

Виступає фонема є і пишеться є в іншомовних префіксах пре-, де-, дез-, ре-, екс-: преамбула, превалювати, превентив­ний, презентація, президент, президія, прем 'єра, препарат, пре­
рогатива, престиж, претендент, претензія, префект, прецедент, девальвація, деградація, дегустація, декларація, демобілі­зація, депортація, деформація, дезінформація, дезорганізація,реабілітація, реактор, ренесанс, реорганізація.

У деяких словах (переважно іншомовних) написання є та и правилами не регламентується: апельсин, бензин, бетон, дека­да, делегат, демократія, керівник, легалізація, легітимний, ма­тематика, медаль, педагог, педикюр, рекетир, тепер, тремті­ти, феномен; директор, диригент, кишеня, лимон, минулий, пи­ріг, шинель і т. д. Написання таких слів треба перевіряти за орфографічним словником.

Розрізнення фонем и та і

В основах багатьох незапозичених слів фонема і непостій­на: вона, як правило, виникає на місці інших голосних уна­слідок чергування з о або е

При цьому треба мати на увазі, що в кількох словах відбу­вається чергування і та и: діти – дитина, сідати – сидіти, підвісити – висіти, ліпити – злипатися.

Постійно фонема і виступає:

а) у суфіксах -інь, -іш(ий), -ісіньк(ий): теплінь, широчінь, височінь, глибінь, стрункіший, сухіший, гарячіший, свіжі­сінький;

б) відповідно до вимови після м'яких або пом'якшених при-голосних: літо, тісний, сіно, ніжний, білий, піна, річка.

' На початку слова завжди пишеться буква і: їм 'я, іскра, ікра, іти, іграшка. Щоправда, у вимові незапозичених слів перед н та р чується звук и: іній [ин'ій], інколи [инколи], інший [ин% ший], іржа [иржа], ірій [ир'ій].

В основах незапозичених слів пишеться буква и:

а) відповідно до вимови після твердих приголосних (звук и не чергується з о та є): риба, вибір, тихий, кислий, з ширина, приріст, сировина, пишатися;

б) у відкритих складах -ри-, -ли- у словах бриніти, гримідрижати, кривавий, криниця, крихітний, кришити, стриміти, тривати, тривога, триножити, чорнобривий, блищати, глитати (але: дрімати, тріщати).

За допомогою фонем і та и розрізняються суфікси:

-інн(я) з фонемою і, який вживається у віддієслівних імен­никах: служіння, збайдужіння, сушіння, кришіння, волочін­ня, везіння; -инн(я) з фонемою и, який вживається лише в збірних іменниках: бурячиння, маковиння, шумовиння, ба­говиння, ластовиння, павутиння. Але якщо збірна назва ут­ворена від іменника на -інь, то виступає -іння: волосінь – волосіння, корінь – коріння, промінь – проміння; -і(ти) з фонемою і, що вказує, як правило, на неперехідність дії: біліти, синіти, золотіти, каламутніти, мо лодіти, горіти; -и(ти) з фонемою и, який вказує на пе­рехідність дії: білити, синити, золотити, каламутити, творити.

В абсолютному кінці слова:

а) після задньоротових г, к, х вживається звичайно и: дороги, шляхи, руки, тільки, скільки, навкруги, трохи, залюбки, навпаки, завдяки, по-батьківськи. Але виступає і в словах, що відповідають на питання які? (у прикметниках та займенниках): довгі, дорогі, високі, далекі,
сухі, тихі, такі, всякі; а також у незмінюваних іншомовних словах: Гельсінкі, хакі;

б) після шиплячих ш, ч, ж, дж виступає звичайно і: межі, ключі, гроші, ласощі, дріжджі, двічі, тричі, уночі. Але виступає и:

1) у дієслівних формах (у наказовому способі та в дієприслівниках): кажи, бережи, мовчи, пиши,
полощи; відповідаючи, розмірковуючи, виконавши, завдавши;

2) у прислівниках на зразок по-вовчи, по-ведмежи;

3) у прийменнику межи (межи очі) та сполучнику чи.