Запозичення із грецької і латинської мов. Тюркізм.

Частина грецьких слів в українську мову ввійшла ще до прийняття християнства внаслідок безпосередніх контактів між носіями обох мов. Греки, як відо­мо, довгий час мали свої поселення в Північному Причорно­мор'ї, у Криму, торгували з русичами. Тоді було запозичено такі слова, як корабель, парус, левада, лиман, палата, вапно, корал, канат, миска, кедр, вишня, огірок, лавр, мак, м 'ята, мигдаль, кит, крокодил.

Набагато більше грецьких слів прийшло до нас через старослов'янську мову після прийняття християнства: ангел, архангел, апостол, Біблія, Євангелія, вівтар, ікона, кадило, ла­дан, монах, монастир, паламар, псалом, ідол. Тоді ж було за­позичено й багато грецьких імен, такі, як Анатолій (східний), Андрій (мужній), Арсен (сміливий), Василь (царський), Геннадій (благородний), Олександр (захисник людей), Ірина (спокій)* Галина (тиша), Катерина (чиста), Оксана (гостинна), Олена (сонячна).

Наступна хвиля грецизмів спостерігається у зв'язку з вивченням в українських школах у XVI–XVII ст. грецької мови. У цей час в українську мову входять в основному шкільні терміни: граматика, логіка, історія, математика, філософія, лексика, морфологія, синтаксис, бібліотека, дра­ма, театр, хор.

Пізніші запозичення з грецької мови пов'язані з розвит­ком різних галузей науки, з політичним життям. До них нале жать такі слова, як біологія, бактерія, мікроб, гормони, азот, барій, бром, гелій, йод, галактика, клімат, паралель, полюс, гіпо­тенуза, катет, призма, теорема, дифтонг, фонема, морфема, схема, фантазія, автономія, економія, анархізм. Крім того, з грецької мови запозичено чимало словотвірних елементів: авто-, анти-, мікро-, макро-, аеро-, хроно-, фото-, топо-, сфе­ро-, агро-, архі-, ізо-, пан-, -філ, -фоб.

Для грецизмів характерні початкові голосні а, є, і, приголос­ний ф, звукосполучення кс, пс, суфікси -ік(а), -ад(а), -ид(а), -ід(а) тощо: архів, автор, економія, етика, ідея, фантазія, лексика, психіка, олімпіада, панахида, піраміда.

Латинські слова стали проника­ти в українську мову в X–XI ст.: кесар, коляда, фортуна.

Основна маса латинізмів приходить в українську мову, починаючи з XV–XVI ст., коли в школах України стали вив­чати латинську мову. Уже в той час в українських писемних пам'ятках зафіксовано латинізми аматор, арешт, артикул, го­нор, гумор, герб, календар, конституція, матеріал, окуляри, оренда, термін, фальш та ін.

Тепер терміни, утворені на основі латинської мови, вжи­ваються в усіх галузях науки, техніки, політики, культури й мистецтва: абітурієнт, студент, інститут, університет, фа­культет, декан, аудиторія, лекція, консультація, конспект, ас­пірантура (освітня лексика); літера, абревіатура, афікс, суфікс, префікс, інфінітив (мовознавчі терміни); синус, косинус, квад­рат, куб, конус, біном, траєкторія, радіус, коефіцієнт, інтег­рал, логарифм, плюс, мінус (математичні терміни); вірус, ангіна, аспірин, імунітет, інстинкт, ін 'єкція, рецепт, апендицит (ме­дичні терміни); апаратура, генератор, індуктор, конденсатор, турбіна, антена, конструкція, інструмент (технічні терміни); адвокат, нотаріус, прокурор, юрист, кримінальний, цивільний (юридичні терміни); документ, резолюція, інструкція, циркуляр, директор, секретар (адміністративно-ділова лексика); нація, цивілізація, адміністрація, демонстрація, делегат, депутат, республіка, імперія, диктатура, конгрес, еміграція, конкуренція, ультиматум, прогрес (суспільно-політична лексика); літерату­ра, фабула, класика, декламація, аплікація, капела, варіація, фуга (лексика з різних галузей мистецтва).

З латинської мови в українську ввійшли й деякі імена: Валерій (здоровий), Віктор (переможець), Віталій (життєвий),

торія (перемога), Маргарита (перлина), Марина (морська), Наталія (рідна).

Для латинізмів характерні префікси де-, екс-, ім-, ін-, ре-, суфікси -альн(ий), -ат, -аці(я), -еит, -тор, -тур(а), -ум, -ус: де­пресія, експозиція, імпонувати, інкубатор, інтервал, реконст­рукція; універсальний, концентрат, інформація, інцидент, дик­тор, диктатура, мінімум, казус, радіус.

Слова з тюркських мов до україн­ської проникали ще в найдавніші часи. Більшість із тих на­родів, з якими наші предки в давнину вели боротьбу, торгува­ли й просто контактували, – авари, хозари, булгари, печеніги, половці, татари – тюркомовні.

Запозичення з тюркських мов відбувалися переважно усно. Тому ці слова тепер здебільшого не сприймаються як чужі. Це насамперед:

а) назви, пов'язані з військовою справою: отаман, осавул, гайдамака, гайдук, яничар, орда, аркан, кинджал, бунчук,
кайдани, каторга;

б) назви побутових речей: диван, тапчан, казан, чавун, таз, кочерга, батіг, чубук, халат, шапка, башлик, бурка, кап­
тан, ковпак, капшук, парча, килим, балик, шашлик, ковбаса, могорич, сарай, шатро, балаган, базар;

в) назви тварин, птахів, риб, комах і пов'язаних із ними понять: баран, лоша, кабан, бугай, борсук, ішак, байбак,
беркут, чайка, баклан, сазан, судак, сарана, тарган, отара, табун, каракуль;

г) назви рослин і плодів: гарбуз, кавун, кизил, айва, алича, баштан;

ґ) назви масті коней: гнідий, буланий, карий.

Однією з основних ознак тюркізмів є поєднання в слові голосних однакового ряду: барабан, балаган, кабала, папаха, сургуч, бунчук, тютюн, Саксагань, Самара. Про тюркське по­ходження слів свідчать також кінцівки -лик, -ук, -ак, -ан, -ун: башлик, ярлик, борсук, судак, тапчан, табун; Кагарлик, Ташлик, Кундук, Токмак, Курган.

Запозичення із західноєвропейських мов

Запозичення з німецької мови.

Проникнення германізмів в українську мову почалося ще від­тоді, коли готи займали південь сучасної України понад Чор­ним морем (НІ–IV ст.). Однак переважна більшість запози­чень із німецької мови припадає на XVI–XV111 ст., чому сприяло переселення євреїв із Німеччини в Україну. Помітну роль у цьому відіграло також запровадження в українських містах Магдебурзького права. Потім посередником у запози­ченні німецьких слів стала російська мова.

Запозичення з німецької мови здебільшого стосуються:

а) техніки й будівництва: анкер, борт, верстат, домкрат, кельма, кахлі, клапан, кран, стамеска, фуганок, лобзик, шина, шифер, шланг, шпунт, штепсель;

б) ійськової справи: бруствер, гаубиця, гауптвахта, єфрейтор, офіцер, фельдфебель, фельдмаршал, патронташ, муштра, фланг, штаб, штиль, штурм;

в) мистецтва: балетмейстер, мольберт, гастролі, флейта, арфа, камертон, обертон, ландшафт;

г) торгівлі й управління: бухгалтер, вексель, касир, маклер, банк, штемпель, штраф, ратуша, поштамт;

г) побуту: бакенбарди, бутерброд, кітель, галстук, фар­тух, шлейф, ширма, мундштук, штопор, портвейн, шта­тив.

Серед запозичених із німецької мови слів є чимало склад­них без сполучного голосного: бутерброд, ландшафт, бухгал­тер, камертон, циферблат. До них також належать слова зі звукосполученням шт на початку слова та ей, ай після приго­лосного: штамп, штаб, штраф, крейда, клейстер, шлейф, пор­твейн, шайба, майстер.

Французькі слова проникають в українську мову, починаючи з XVII ст.; і не тільки через польську, пізніше – російську мову, а й завдяки українським студентам, що вчилися або мандрували в ті часи по всій

Європі. А в другій половині XVIII–XIX ст. цьому сприяло поширення політичних ідей, мистецтва, культури, батьківщи­ною яких була Франція.

Запозичені з французької мови слова стосуються пере­важно:

а) суспільно-політичного життя: режим, абсолютизм, асамблея, парламент, департамент, бюро, дебати, -і прем'єр, шеф, аташе, кар'єра, інтрига, шантаж, авантюра, бюлетень, транспарант, депеша;

б) мистецтва й літератури: ансамбль, афіша, анонс, п'єса, актор, суфлер, роль, амплуа, тембр, балет, буфонада, антракт, рояль, ескіз, гравюра, натюрморт, віньєтка, бюст, шедевр, сюжет, жанр, каламбур;

в) військової справи: армія, гвардія, авангард, аванпост, бригада, десант, партизан, команда, база, арсенал, батарея, канонада, фронт, флот, парашут;

г) одягу: костюм, пальто, кашне, блуза, капюшон, галіфе, манжети, краватка, жабо;

г) будівництва, архітектури, містовпорядкування: бельетаж, фойє, фасад, оранжерея, тераса, алея, бульвар, тротyap, авеню;

д) побуту: абажур, люстра, портьєра, канапа, сервіз, ридикюль, браслет, флакон, пудра, делікатес, десерт, вінегрет, гарнір, філе, антрекот.

Для запозичених із французької мови слів властиві такі фонетичні й морфологічні особливості:

звукосполучення уа: буржуазія, амплуа, кулуари, експлуатація, тротуар, вуаль;

пом'якшення губних та к перёд у (буква ю): бюро, гравюра, 'капюшон, фюзеляж, кюрі, кювет;

звукосполучення ам, ан перед приголосними: асамблея, тампон, пансіон, авантюра, жанр;

суфікси -аж, -ант, -анс, -ер, -йон: екіпаж, фураж, інтен­дант, реверанс, режисер, шофер, батальйон, компаньйон;

незмінювані іменники з кінцевими наголошеними голос­ними -є, -і, -о: пенсне, турне, резюме, журі, жалюзі, кашпо, шапіто.

Запозичення з англійської мови відбуваються, починаючи з XIX ст. Особливо побільшало їх останнім часом, коли англійська мова стала не тільки мовою міжнародного спілкування, а й основним засобом здобуття наукової та іншої інформації.

Запозичені з англійської мови слова переважно стосу­ються:

а) техніки: бульдозер, грейдер, комбайн, трактор, трамвай, ескалатор, форсунка, блюмінг, тунель, комп 'ютер, принтер, дисплей, файл'

б) політики й економіки: мітинг, лідер, страйк, бойкот, локаут, гангстер, трест, бізнес, рекет, демпінг, маркетинг, бюджет, чек, банкнот, менеджер, менеджмент;

в) мореплавства і військової справи: траулер, танкер, катер, вельбот, шлюпка, шхуна, яхта, ватерлінія, трап, док, дрейф, шквал, аврал, танк, шрапнель, снайпер;

г) спорту: футбол, волейбол, гандбол, хокей, ватерполо, бокс, теніс, матч, спринт, старт, фініш, жокей, форвард, гол, рекорд, спаринг, тренер;

г) побуту: комфорт, піджак, джемпер, піжама, плед, френч, смокінг, біфштекс, кекс, пудинг, сандвіч, торт.

Для запозичень з англійської мови властиві звук дж, зву­косполучення ай, ей, суфікс -инг (інг): бюджет, джентльмен, комбайн, тролейбус, мітинг, тюбінг, демпінг.

Запозичення з італійської мови

беруть початок у 17-18 ст. Запозичені слова стосують­ся переважно музики: адажіо, акорд, алегро, альт, бас, со­прано, тенор, апасіоната, арія, баркарола, дует, унісон, імпро­візація, інтермецо, кантата, соната, квартет, квінтет, ком­позитор, консерваторія, концерт, віолончель, мандоліна, піа­ніно.

Невелика частина запозичених з італійської мови слів на­лежить:

а) до фінансово-економічної термінології: брутто, нетто, валюта, каса, інкасатор, фірма;

б) до архітектурно-будівничої лексики: бароко, арка, цоколь, фонтан, мозаїка.

в) до одягу й взуття (сорочка, шапка, хустка, чоботи), знарядь і процесів праці (сокира, ніж, лопата, граблі, копати, орати), основних почуттів і станів людини (радість, гнів, сон), кольо­рів (зелений, синій, жовтий), дій і станів (ходити, думати, сміятися, радіти), обставин місця, часу, способу дії (вгорі, тут, вчора, тоді, швидко), числівники (один, два), займенники (я, він, такий, стільки), прийменники (в, на, з, біля), спо­лучники (та, але, або) тощо.

· Стилістична деференціація української лексики

Лексика і стилі

Уся лексика української мови зі стилістичного погляду поді­ляється на стилістично нейтральну і стилістично забарвлену. Стилістично нейтральна лексика є основою будь-якого ви­словлювання. Стилістично нейтральних слів у мові переваж­на більшість. Це звичайні назви явищ природи (вода, сніг, вітер, грім, злива, блискавка), рослин і тварин (верба, явір, жито, пшениця, кінь, заєць, соловей), родинних стосунків (батько, мати, брат, сестра), органів людського тіла (голова, око, брова, нога), будівель та їхніх частин (будинок, дах, ди­мар), меблів (стіл, стілець, шафа), страв (борщ, каша).

Стилістично забарвлена лексика розподіляється певною мі­рою за функціональними стилями.

Розмовно-побутова лексика характеризується:

а) виразними експресивно-оцінними позитивними й негативними відтінками значень (пестливі й згрубілі слова): матінка, матуся, донечка, сонечко, водичка, смакота, малесенький, манюсінький, близенько, спатки, питоньки, хлопчисько, дівуля, патлач, бурмило, жбурнути, витріщитися;

б) словами, які часто перебувають за межами літературної норми: математичка, директорша, зубрій, служака, хапуга, діляга, поцупити, шарахнути, злигатися, стовбичити, варнякати, банькатий, зачучверілий.

Лексика публіцистичного стилю насичена словами на по­значення суспільно-політичних явищ, містить слова з оцінним позитивним й негативним значенням: держав­ність, суспільство, громадськість, більшість, номенклату­ра, процес, популізм, адміністративний ресурс, імідж, бо­ротьба, відродження, феномен, трибуна, авангард, героїзм, доблесть, прагматизм, двоєдушність, запроданство, хаме­леонство, вирішальний, політичний, лівий, правий, історич­ний, духовний.

Лексика художніх творів, крім того, що охоплює елементи розмовно-побутового й публіцистичного стилів, характери­зується образністю, метафоричністю, переносним вживан­ням слів, поетизмами: передгроззя, марево, легіт, далеч, го­мін, нестяма, жар-птиця, маєво, знамено, запашний, п "ян-кий, стоголосий, безмовний, смарагдовий, джерельно-чистий, рахманний, неозорий, несказанний, розбуялий, химерний, мо­торошний, тернистий, сягати, щеміти, витися, зітхати, спрожогу, зненацька, навсібіч.

Офіційно-ділова лексика не допускає експресивно-ошнної конотації; вона точна, конкретна, максимально уніфікова­на: заява, довідка, посвідчення, протокол, ухвала, резолюція, інструкція, наказ, розпорядження, слідчий, свідок, допит, по­казання, алібі, інкримінувати, вищезазначений, розглядуваний.

Наукова лексика характеризується насамперед розвиненою термінологією. Слова тут вживаються в прямому значенні, їхня семантика точно визначена й окреслена: іменник, при­кметник, підмет, присудок, префікс, суфікс, сурядний, під­рядний тощо.

Проте цей розподіл лексики не є чимось застиглим, непо­рушним. Слова в процесі функціонування мови поширю­ються з одних стильових груп в інші. Наприклад, науко терміни газ, тиск, електрика, напруга, антена, теле реактор, радіація, атом, вітамін, кисень тепер однако вживаються і в наукових працях, і в побутовому мовле.

У цілому стилістично забарвлена лексика поділяється на слова піднесеного плану («високий» стиль) і слова зниженого плану («низький» стиль).

До слів піднесеного плану належать:

книжна лексика: доблесть, торжество, вікопомний, благо­словенний, бентежити, мислити;

поетизми: небокрай, злото, шати, приваба, плугатар, дух­мяний, сизокрилий, квітнути, линути;

офіційно-ділова лексика: вищеназваний, пропозиція, розгля­нути, постановити;

наукова лексика (передусім терміни, про які мова піде далі).

Джерелом лексики «високого» стилю є переважно слова, взяті зі старослов'янської, давньої української, грецької, ла­тинської мов та фольклору.

До слів зниженого плану належать:

розмовна лексика: балакати, вештатися, гультяй, діляга, читалка;

фамільярна лексика– безцеремонна, розв'язна: варняка­ти, вшелепатися, цмокнути, директорша, чудило;

вульгарна лексика:патякати, ляпати, босяцюга.

Джерелом лексики «низького» стилю є, як правило, про­сторіччя, жаргони, мова так званого суспільного дна.

Експресивна лексика

Слова, що належать до стилістично забарвленої лексики, характеризуються насамперед наявністю чи відсутністю в них додаткового конотативного значення, тобто певних емоційних відтінків.

Більшість слів, навіть стилістично забарвлених, сприйма­ється без будь-яких емоцій. Це експресивно нейтральна лексика. Сюди належать слова, що позначають різні абстрактні по­няття (ідеал, істина, демократія, гуманізм, суспільство, буття, самовідданість, недоторканність, мислити, тотальний), слова з виробничо-професійної галузі (цех, електрозварювання, катод, ротор), терміни (катет, гіпотенуза, тангенс, синус), істо­ризми (бунчук, литаври, драгоман, ясир).

Але є частина слів, які самі по собі надають висловлюван­ню емоційного забарвлення, містять стилістично-оцінний відтінок. Це експресивно забарвлена лексика. До неї переважно належить:

книжна піднесена лексика: мисль, бентежність, торже­ство, благоговіння, глава, страж, воїн, чадо, десниця, перст, достойний, волелюбний, незборимий;

поетизми: легіт, відлуння, могуття, борня, виднокрай, роз­май, блакить, ладо, дівчинонька, лебідонька, живодайний, легкокрилий, золототканий, осяйний, надхмарний, гожий, зоріти',

розмовно-просторічна лексика: добряк, базіка, гульвіса, мо­рока, панькатися, комизитися, приндитися, забрьоханий, підтоптаний, лупатий;

вульгаризми: пика, морда, дурило, хамло.

Емоційно забарвленими часто є слова, що виступають як синоніми до слів, стилістично й емоційно нейтральних: кінь – шкапа, прибічник – поплічник, іти – шкандибати, говорити – базікати, товстий – дебелий.

Емоційність властива словам, що називають різні почуття – радість, гнів, горе, захоплення, огиду; виражають якісну оцін­ку предметів та явищ. Такі слова містять емоційний елемент уже у своему лексичному значенні. Позитивне емоційне за­барвлення мають, наприклад, слова щастя, радість, жага, ко­хання, шана, рідний, любий, ніжний, чарівний, ласкавий, вабити, радіти, любити, кохати. Сумний настрій навіюють своїм лек­сичним значенням слова жаль, сум, журба, туга, розлука, відчай, розпач, сумний, журливий, розпачливий. Негативні емоції викликають лайливі слова й вульгаризми негідник, шкуродер, шахрай, ледащо, неотеса, пика, потвора, лихий, нікчемний, мер­зенний, осоружний, бридкий, гидкий, паскудний, брутальний. У літературнш мові лайливі й вульгарні слова використовуються рідко, надуживання ними справляє негативне враження про самого мовця, автора.

Є ціла низка слів, які мають помітний відтінок урочис­тості: вітчизна, батьківщина, велич, подвиг, провісник, побор­ник, визвольний, величний, вікопомний, доленосний, нездолан­ний. На урочистий лад налаштовують читача, як правило, старослов'янізми: глава, глашатай, пророк, благовісник, бла­гословенний, блаженний, благодатний, священний, праведний, достойний, златоглавий, благовістити, воздвигнуты, благого­війно. Щоправда, старослов'янізми часом можуть вживатися і в іронічному значенні: Аж потіють та товпляться, щоб то ближче стати коло самих: може вдарять або дулю дати благоволять (Т. Шевченко).

Нейтральні слова набувають позитивного чи негативного емоційного забарвлення, якщо їх вжито в переносному зна­ченні: Позирав щораз в віконце, чи не трапиться вона, його щастя, його сонце, його зіронька ясна (П. Грабовський). Якась собака винишпорила, що в листі друковане, і мене кличуть на пошту, щоб одкрити при мені листи (М. Коцюбинський). А соцький, він свиня пиката, нехай минає мою хату (М. Кропивницький).

Емоційне звучання деяких слів досягається за допомогою:

а) пестливих суфіксів: матінка, матуся, таточко, татусь, сестриця, сеструня, дівчинонька, голубонька, зіронька, гайочок, миленький, ріднесенький;

б) згрубілих суфіксів: носище, бабище, хлопчисько, дівчись­ко, чолов 'яга, п 'янюга, басюра, багнюка, писака, старез­ний, грубезний.

Експресивна лексика може вживатися в усіх функціональ­них стилях літературної мови. Проте найчастіше вона використовується в художніх творах і публіцистиці, а також у роз­мовно-побутовій сфері. Експресивна лексика надає висловлю­ванню більшої виразності, образності, помітніше впливає на почуття співрозмовника, читача.

Термінологічна лексика

Розвиток науки і техніки, активізація суспільно-політич­ного й мистецького життя зумовили появу в мові великої кількості різноманітних термінів.

Терміном називають слово або словосполучення, що позна­чає спеціальне поняття з якої-небудь галузі знань – науки, техніки, економіки, суспільно-політичного життя, мистецтва тощо: молекула, протон, аорта, блюмінг, трансформатор, кре­дит, додана вартість, девальвація, блокада, віза, ратифікацій­на грамота, партитура, гама.

Термін чітко окреслений і однозначний у своїй терміно­логічній системі. Наприклад, у побутовому мовленні слово корінь має значення не лише «підземна частина рослини» (ко­рінь сосни), а й «нижня частина чого-небудь, що міститься в тілі» (корінь зуба), «головна причина чого-небудь» (корінь зла); використовується в усталених зворотах дивитися в корінь, пускати корінь, рубати під корінь тощо. У мовознавчій науці корінь – «головна частина слова без афіксів», у математиці корінь – «величина, що при піднесенні її до певного степеня дає дане число».

Терміни бувають загальнонаукові, які з однаковим значен­ням вживаються в багатьох галузях (аналіз, аргумент, катего­рія), і галузеві, що вживаються тільки в одній галузі (дієприк­метник, доконаний вид, флексія – у мовознавстві). Якщо той самий термін вживається в різних термінологічних системах, то відповідно до цього видозмінюється і його значення. На­приклад, термін реакція в хімії має значення «взаємодія між двома і більше речовинами», у фізіології – «відповідь на под­разнення», у політиці – «повернення до старих суспільних порядків».

Терміни на відміну від нетермінологічної лексики:

а) прагнуть до однозначності, абсолютної визначеності (наприклад, термін слово в мовознавстві);

б) існують лише в певній термінологічній системі, позанею – втрачають своє термінологічне значення (наприклад, слово рід у мовознавстві, біології і в побуті);

в) позбавлені емоційності (наприклад, слово серце в медицині і в повсякденному спілкуванні).

Система всіх термінів мови або якоїсь галузі називається термінологією.

Термінологія поділяється на:

суспільно-політичну – використовується в таких галузях знань, як філософія, економіка, фінанси, політологія, суспільствознавство, логіка, психологія, педагогіка, історія, право, дипломатія;

мистецьку– охоплює музику, театр, кіномистецтво, об­разотворче мистецтво, архітектуру, літературознавство;

наукову – стосується таких наук, як математика, фізика, кібернетика, хімія, біологія, фізіологія, ботаніка, зоологія, географія, геологія, астрономія;

технічну– обслуговує такі галузі техніки й виробництв, як металургія, машинобудування, електротехніка, радіо­техніка, електроніка, гірнича справа, текстильне виробництво.

Виділяється також термінологія сільськогосподарська, медична, спортивна, військова.

Становлення української термінології відбувалося в не­сприятливих умовах. У XIX–XX ст. певною мірою сформувалася суспільно-політична термінологія (літературознавча, істо­рична, філософська, юридична, політична, мовознавча); по­рівняно багато було зроблено, незважаючи на всі обмеження у використанні української мови, і в галузі термінології – мате­матичної, фізичної, хімічної, географічної, астрономічної, ме­дичної; виробилася офіційно-ділова термінологія. 1973 р. було видано українською мовою першу у світі «Енциклопедію кі­бернетики». Однак вимога, шоб роботи на здобуття вчених ступенів подавалися тільки російською мовою, технічна доку­ментація виготовлялася лише російською, переведення викладання у вищих навчальних закладах на російську мову суттє­во загальмували розвиток української термінології, особливо технічної.

Термінологію творять спеціалісти. Для цього використовуються:

а) загальновживані слова, яким у певній галузі науки надають чітко окресленого значення: рід, число, спосіб, особа, час, закінчення (як мовознавчі терміни);

б) спеціально створені слова: іменник, прикметник, дієслово, відмінок, словотвір, наголос;

в) кальки, тобто слова, створені за іншомовними зразками: українське слово підмет копіює латинське subjectum, у якому частина subмає значення «під», a -jectum – «кинутий», «метнутий»; так само утворено слово предмет за зразком латинського objectum, у якому префікс obмає значення «перед»;

г) запозичені слова: суфікс, префікс, полісемія, асиміляція (з латинської мови);

г) словосполучення: умовний спосіб, підрядне речення, при­голосний звук.

Добре розвинена, впорядкована й унормована терміноло­гія сприяє розвиткові науки та технічному прогресові.

· Групи слів за вживанням

Діалектизми територіальні

Слова, відомі всім носіям мови, якими вони вільно, без будь-якого обмеження користуються, належать до загально­народної лексики.

Сюди входять назви спорідненості людей (батько, мати, дід, бабуся, внук, тесть, свекруха); назви частин тіла (голова, вухо, груди, зуби, рука, серце, ребро); назви свійських і широко відомих диких тварин (кінь, корова, вовк, лисиця, ворона, лас­тівка, чайка, карась, щука); назви культурних і широко відо­мих диких рослин (яблуня, слива, жито, мак, картопля, граб, калина, суниці, полин); назви, пов'язані з харчуванням (хліб, сіль, молоко, їсти, пити); назви будівель, господарських предметів та домашнього начиння (будинок, двері, поріг, віник, граблі, відро, миска); назви одягу і взуття (сорочка, шапка, черевики); назви почуттів (радість, щастя, жаль); назви, пов'язані з природним оточенням (гора, долина, річка); назви, пов'язані з часом (поне­ділок, вівторок, серпень, вчора, сьогодні); назви різних дій, станів (сидіти, мити, сіяти, хотіти, могти); назви кольору, смаку, розміру та інших якостей (зелений, блідий, солоний, кис­лий, великий, добрий, чистий); назви відомих явищ культури й мистецтва (музика, кіно, книга, картина, олівець); числові по­няття (один, два, тридцятий); займенники і службові слова (я, ти, він, від, над, при, і, та, тому що) та ін.

Слова, активне користування якими обмежується певним середовищем, належать до лексики обмеженого функціонування. Серед неї виділяють насамперед територіальні й соціальні діалектизми.

Територіальні діалектизми відомі лише в певній місцевості.

Розрізняють три групи територіальних говорів української мови – наріччя:

північне– охоплює північ Сумської і Київської областей, Чернігівську, Житомирську, Рівненську і Волин­ську області;

південно-східне– охоплює більшу частину Київської, Одеської та Сумської областей, Полтавську, Черкаську, Хар­ківську, Луганську, Донецьку, Дніпропетровську, Запорізь­ку, Кіровоградську, Миколаївську і Херсонську області;

південно-західне – охоплює частину Київської та Одеської областей, Вінницьку, Хмельницьку, Чернівець­ку, Закарпатську, Львівську, Івано-Франківську і Терно­пільську області.

Кожному з цих наріч властиві, крім фонетичних та грама­тичних, певні лексичні особливості, не відомі літературній мові, – територіальні діалектизми.

Залежно від того, у якому відношенні територіальні діа­лектизми стоять до загальнонародного словника, їх поділяють на словникові, етнографічні, семантичні та словотвірні.

Діалектизми, що позначають поняття, для яких у літера­турній мові є інші назви, називають словниковими (лексични­ми). Це власне дублети до літературних слів.

Найбільше таких діалектизмів є серед іменників, рідше – серед дієслів, прикметників, прислівників, службових частин мови. Наведемо деякі з них:

а) північних говорах: глива (груша), коросліп (пролісок), товар (худоба), конопляник (горобець), клювок (дятел), ключина (кроква), копаниця (сапа), гладишка (глечик), живець (джерело), веселуха (райдуга), ляскавиця (грім), мигунка (блискавка), хупавий (гарний), бігме (їй-богу), ік (до);

б) у південно-східних говорах: жалива (кропива), курай (перекотиполе), перетика (перелісок), скот (худоба), бовдур (димар), вагани (ночви), кабиця (літня піч), кипяч (окріп), зобува (взуття), гарман (тік), киря (сокира), шарівниця (сала), хвища (сильний дощ), кура (заметіль), бокасувати (ходити боком), випасатися (тинятися), желіпати (кричати), но (але);

в) у південно-західних говорах: бараболя, крумплі (картопля), ярець (ячмінь), трепета (осика), хопта (бур'ян), вивірка (білка), когут (півень), льоха (свиня), маржина (худоба), тайстра (торба), нецьки (ночви), плова (дощ), цмок (райдуга), стрий (дядько по батькові), вуйко (дядько по матері), нанашко (хрещений батько), баніту вати (лаяти), пантрувати (стежити), окмітовувати (помічати), витуманити (видурити), далебі (їй-богу), ід (до).

Діалектизми, які називають місцеві реалії й поняття, не­відомі поза межами певного наріччя, говору, називають ет­нографічними. Вони не мають відповідників у літературній „ мові. Це, наприклад:

а) назви одягу: гуня (свита з домашнього нефарбованог сукна), кошуля (вишита сорочка) – у північних говорахкобеняк (довга свита з відлогою на негоду), керсетщ (верхній жіночий одяг без рукавів у талію), дерга (груба без оздоблення запаска), каптур (головний убір), витяж ки (чоботи із суцільної шкіри) – у південно-східних горах; крисаня (вид капелюха), кептар (кожушок без ру-Л кавів з оздобленням), гані (вовняні чи полотняні штани),] сардак (верхній зимовий одяг), черес (широкий шкіря* ний пояс) – у південно-західних говорах;

б) назви страв: жур (їжа з вівсяного борошна), ґалаґани(вид печива), чулаки (довгасті пампушки з гречаного або ї пшеничного борошна), гуґоль (їжа з курятини, приправлена квасолею й цибулею) – у північних говорах; бала бухи (спечені або зварені з тіста шишки), бекмес (мед із] бурякового соку або кавунів), кваша (солодка страва зі житнього борошна) – у південно-східних говорах; ба-нуш (кукурудзяний куліш на овечому лої), гуслянка (ря­жанка з овечого молока), плачинда (вид печива) – у( південно-західних говорах;

в) назви предметів побуту: ванькир (спальня), овинь (примішення для просушування снопів), оденок (дерев'яний настил під копицею, стіжком) – у північних говорах; ковганка (дерев'яна посудина для затовкування сала), сапетка (велика корзина), підкат (навіс для зберігання , сільськогосподарського реманенту) – у південно-схід-У них говорах; оборіг (споруда з рухомим дахом), кошниця (високий стоячий кіш, виплетений із ліщини і з дахом, для зберігання кукурудзи в качанах), колиба (чабанська або лісорубська хатина з конусоподібним верхом) – У південно-західних говорах;

г) назви, пов'язані з місцевими природними та кліматичними умовами: заплеск (смуга піску, змочуваного хвиля-v пі» ми), бабана (піщаний острівець на мілині), припай (смуга піщаного берега моря під кручею), верховна (вітер із суші), низовка (вітер із моря), побережник (вітер уздовж берега), камка (морська трава) – на узбережжі Чорного моря; плай (гірська стежка), полонина (пасовище в го­рах), кичера (лиса гора), ізвор (джерело), бескид (круча, ущелина), грунь (верхів'я гори у Карпатах).

Загальнонародні слова, що мають значення, відмінне від загальноприйнятого, називають семантичними діалектизма­ми. Наприклад, у деяких говорах Закарпаття та інших півден­но-західних говорах берег означає «гора», вага – «криничний журавель», вічко – «шибка», врода – «врожай», квас – «міне­ральна вода», молодиця – «дівчина перед весіллям», невістка – «заміжня жінка», квасок – «щавель».

Семантичні діалектизми бувають двох видів:

слова з додатковим відмінним значенням: гора – «гора» і «горище», верх – «верх» і «димар», вино – «вино» і «вино­град», загата – «гребля» і «зовнішня обкладка хати соло­мою чи сіном для утеплення»;

слова з цілком відмінним значенням: родичі – «батьки», кум – «весільний батько», ноша – «одяг», обід – «сніда­нок», аркан – «різновид гуцульського танцю».

Діалектизми, які відрізняються словотвором, називають словотвірними. Вони можуть мати інші суфікси, інше поєднан­ня складових частин, наприклад, у південно-західних говорах: біпиця – «білка», блискіт – «блискавка», димник – «димар», бабакуль – «кульбаба», моримуха – «мухомор».

Територіальні діалектизми під час формування літератур­ної мови сприяли її збагаченню. Тепер вони зрідка викорис­товуються в художніх творах для надання їм певного місцево­го колориту. Зрештою, діалектизми є постійним джерелом для поповнення лексики літературної мови.

Діалектизми соціальні

Соціальні діалектизми притаманні окремим соціальним групам носіїв мови. Фонетика, граматика і такі частини мови, як числівники, прийменники, сполучники, частки – тут, як правило, загальнонародні. Відмінні лише іменники, прикмет­ники, дієслова і прислівники.

До соціальних діалектизмів належать професіоналізми, жаргонізми й арготизми. Сюди слід віднести також слова дитячої мови.

Професіоналізми вживаються в певному професійному середовиші. Ці слова ніби деталізують загальновідомі назви.

Так, слово човен відоме всім людям. Але тільки рибалки розрізняють різні види човнів та їхніх деталей і відповідно називають їх: дуб «великий човен, видовбаний із суцільного дерева»; байдак «великий човен для плавання по морю»; ша­ланда «плоскодонний риболовецький вітрильник»; баркас «ве­ликий багатовесловий човен»; калабуха «невеликий човен»; кочет «гніздо для весла»; строп «ремінь для кріплення весла в гнізді»; банка «поперечна дошка для сидіння»; чордак «передня звужена частина човна»; переруб «невеликий майданчик посе­ред човна» тощо.

Гончарі, коли йдеться про гончарний круг, використову­ють такі назви: веретено «вертикальний стрижень»; спінь «нижня частина стрижня, на якій він обертається в підшип­нику»; пбрплиця «підшипник»; дучка «заглибина в підшипни­ку»; п 'ятка «дерев'яна підставка для круга»; спідняк «нижній круг, який повертають ногами»; верхняк «верхній круг, на якому формують посуд»; шпеник «залізний стрижень на верх­ньому крузі, на який кладуть грудку глини»; лавиця «висока полиця, до якої за допомогою жабки (чи коника) прикріпле­но верхній кінець веретена». Для частин глечика в гончарів існують такі назви: дно «нижня частина виробу»; утір «лінія, яка окреслює дно»; пук «середня випукла частина виробу»; вінця, криси «верхні краї виробу»; пелюстка «частина виробу від пука до вінець»; лавочка «впадина під вінцями»; плечі «верхня частина випуклості глечика»; карнизик «виступ під вінцями у вигляді кола».

Оператори ЕОМ вживають чимало слів, невідомих людям, які не мають справи з комп'ютерами: інсталяція, архівація, драйвер, монітор, файл, утиліта, форматування, стример, ска­нер, принтер тощо. Серед професіоналізмів, пов'язаних із ро­ботою на комп'ютері, є й відомі слова, але тут вони мають зовсім інше значення: мишка, кошик, вікно, папка, ярлик, бу­фер, меню, каталог, шаблон, прапорець, вірус та ін.

Професіоналізми мало поширені в літературній мові. Разом із тим вони є багатим джерелом для творення термінології.

Жаргонізми – слова, властиві мові певного соціального се­редовища. Вони, на відміну від професіоналізмів, мають відпо­відники в загальнонародній мові та в професійній лексиці.

Наприклад, серед частини молоді побутують такі слова: бакси «долари», штука «тисяча», лимон «мільйон», ксива «паспорт, посвідчення особи тощо», базар «розмови», пакет «наряд міліції», стрілочник «той, кого безпідставно звинувачують у чомусь», че­репи «свої хлопці», гнати «говорити неправду», купити «пожар­тувати», здрейфити «злякатися», кинути «ошукати», наїжджати «чіплятися, погрожувати», кльово «дуже добре».

Арготизми – слова, дібрані й використовувані певною соціальною групою для мовної відокремленості від інших носіїв мови. Арго – це умовна говірка соціальної групи з певним набором слів, незрозумілих для сторонніх. Відомі зло­дійське, картярське, лірницьке та жебрацьке арго.

Ось як Г. Хоткевич відтворив мову лірників (у дужках подано переклади арготизмів): В хаті дулясно (тепло). Ботень (борщ) із крисом (м'ясом), а мо, і з варнагою (куркою). Кунсо (хліб) – як яшпурка (булка)... А мо, і пундії (пироги) чи пух-тавки (пампушки) будуть, бо моя теща – баба ого! Одне сло­во – похозниця (господиня). Ще один приклад вживання ар­готизмів: Розказував, як він попав раз на вечорниці... – А там самі терпелюки (парубки) та каравони (дівчата). Покургав (пограв) я їм, що знав, іду вже з хати, коли якась скелиха (сука) й обзивається: «Чи не дати вам, діду, му киці?» – «Оце, думаю, клево (добре)/ Годі сухмаї кусморити (сухарі гризти), хоч ставреників накурляю (вареників наварю)...*

Арготизми, як правило, мають прямі відповідники в за­гальнонародній мові і є назвами найважливіших явищ приро­ди, предметів, дій, ознак, пов'язаних із діяльністю, вчинками людей певної соціальної групи.

Арготизми, як і жаргонізми, стоять поза межами літера­турн<