Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Структура філософського знання.

Структура філософського знання.

1.Вчення про буття - або онтологія . починалася з онтології, стародавні шукали основу світобудови: Фалес - у воді, Анаксімен - у повітрі, Геракліт - у вогні, Анаксимен - у повітрі, Анексимандр - у "апейроні"…тощо

2. Вчення про пізнання - гносеологія (Епістемологія) або теорія пізнання (від "гнозис" - знання). Філософська теорія, яка розглядає кордон і можливості людського пізнання, а також шляхи та форми пізнавальної діяльності. Гносеологію цікавлять питання істинності наших знань, критерії істинності, різні точки зору з цих питань - головна проблема гносеології .

3.Соціaльна філософія - розділ філософії, покликаний відповісти на питання про те, що таке суспільство та людина, і яке місце займає в ньому людина.

4.Філософська антропологія - Напрям, завданням якого є системне вивчення й обґрунтування сутності людського буття та людської індивідуальності.

5. Етика - філософія моралі та моральності. Мораль - сукупність норм, правил, приписів і відповідності з вищими моральними цінностями(добро, справедливість). А з іншого боку, мораль - це практика існуючих відносин між людьми(турботливість і зневага, тощо)

6.Естетика - вчення про прекрасне, про критерії, шляхи створення та сприйняття прекрасного

7.Аксіологія - вчення про цінності, ціннісну орієнтовану діяльність

8.Філософія релігії - вчення про релігійне ставлення до світу, відповідні принципи поведінки.

9.Історія філософії вивчає шляхи, перспективи, мету розвитку філософії. Це своєрідне само осмислення філософії

10.Праксеологія - вчення про перетворення, як суттєвий момент вселюдських відносин.

 

Передумови виникнення філософії

Питання про походження філософії — це досить складна філософська проблема. Її висвітлення передбачає відповіді на питання: коли, де, за яких обставин, з чого, чому і як виникла філософія.

Психологічні

2. Духовні- а)вироблена певним народом, а також запозичена в інших народів сукупність знань, відповідний рівень загальної культури, в тому числі культури діалогу, обміну думками; б)завершення формування писемності і на основі цього в)наявність розвинутої літератури (поезія, драма, трагедія), насиченої оповідями та сюжетами, дійовими особами яких є боги, природні стихії, герої тощо; г)порушені та розв'язанні художньо-образними та символічними засобами світоглядні (смисложиттєві) проблеми.

3. Соціальні передумови - тобто такі, що характеризуються відповідним рівнем розвитку продуктивних сил і соціальних відносин стародавнього суспільства.

2. Розкрийте проблему визначення предмету та об’єкту філософії як особливої галузі знання.

Предмет філософії історично рухливий і конкретний. Він постійно вдосконалюється, уточнюється і змінюється. Ці процеси відбувалися і відбуваються за двома основними шляхами: "відгалуженням", тобто відокремленням від різноманітних систем знань у міру їх накопичення, і "самовизначенням".

Предмет:

1. Історично змінюється

2. Людтна-природа-бог

3. Надзвичайно широкий

4. Спроби окреслити предмет філософії-спроби окреслити себе.

5. Відношення «людина-світ»

Під об'єктом розуміється те, що у дослідженні протистоїть суб'єкту, тобто свідомості, внутрішньому світові людей, як реальність у її практично-перетворювальній та пізнавальній діяльності. Предметом вважається певна цілісність, що виокремлюється з об'єкта, ті його аспекти, частини, властивості, які вивчаються. В одному об'єкті можуть мати свій предмет багато наук. Наприклад, природу, як об'єкт пізнання, вивчають фізика, хімія, астрономія, природознавство у цілому, причому кожна з них досліджує у природі свій аспект чи предмет. Так, біологія вивчає загальні й окремі закономірності життя в усіх його виявах і властивостях (обмін речовин, розмноження, спадковість, мінливість, пристосування тощо); біогеохімія — хімічний склад живої речовини та геохімічні процеси в біосфері Землі, що відбуваються за участю живих організмів; агрометеорологія — метеорологічні, кліматичні та гідрологічні умови вирощування сільськогосподарських культур і т. ін. Очевидно, що протиставлення предмета й об'єкта вивчення у загальнопізнавальному плані неправомірне. Основна відмінність предмета від об'єкта полягає в тому, що предметові належать лише головні, найсуттєвіші з погляду конкретного дослідження, властивості, якості й ознаки об'єкта. Щодо філософи, то її об'єктом завжди були і є:

1) природа та сутність світу;

2) природа та сутність людини;

3) взаємовідносини між світом і людиною.

3. Розкрийте особливості та можливі моделі структурної організації філософського знання.

Філософія, виконуючи свою місію, здійснюючи притаманні їй функції, нагромадила значний арсенал специфічного філософського знання, впорядкувала його, надала стрункого структурно-логічного оформлення. Масив цього знання настільки об'ємний і різноманітний, що будь-яка спроба його формалізувати завжди матиме умовний характер.

Найзагальніша, схематизована структура складається з таких розділів: історія (генеалогія) філософії, філософська теорія буття (онтологія), філософська теорія свідомості (феноменологія), філософська теорія пізнання (гносеологія), філософська теорія взаємозв'язків і розвитку (діалектика), філософська теорія суспільства (соціологія), філософія культури і культурологія, філософська теорія цінностей (аксіологія), філософська теорія людини (антропологія ), філософська теорія передбачення (прогнозологія), філософська теорія проблем(проблемологія). Особливим розділом філософи є прикладна філософія (філософія історії, філософія техніки, філософія культури тощо).

4. Визначте проблемний зміст специфіки філософського знання та охарактеризуйте основні риси філософського мислення.

Філософія є світоглядом, але світоглядом особливим — теоретичним, тобто заснованим на розумі. Однак філософія наділена властивістю, яка виводить її за межі світогляду. Вона не обмежується поясненням світу, а й пізнає його, її пояснення ґрунтуються на пізнанні. Релігія, наприклад, не займається спеціально пізнанням світу, щоб потім давати йому своє пояснення. Її вихідні засади пояснення задані у священних книгах (Біблія, Коран та ін.). Для філософії світ завжди є проблемою. Вона постійно перебуває в пошуках істини, націлена на пізнання невідомого, просякнута пафосом пізнання. Зрештою, світ як невідоме, як проблема постав лише перед філософією. Для незрілого мислення проблем не існувало. Виникнення філософії засвідчило зрілість духу, його мужність не тільки порушувати проблеми, а й утримувати їх протягом певного часу нерозв´язаними. На цій підставі можна стверджувати, що однією з особливостей філософського знання є його спрямованість на подолання проблем, усвідомлення незавершеності процесу пізнання.

Пізнавальний пафос споріднює філософію і науку. Існує кілька поглядів на спільне та відмінне між цими сферами знання. При розв´язанні цієї проблеми у філософії намітились дві тенденції: одна максимально зближує філософію і науку, навіть проголошує філософію наукою, друга відстоює думку, що філософія не є наукою. Філософію і науку споріднює, як уже зазначалось, націленість на пізнання світу, на істину. Обидві вони засновані на розумі, тобто передбачають аргументи і сумніви. Наука також є теоретичним, загальним знанням. Більше того, історично деякий час філософія і наука існували як єдина система знання. Отже, і філософське, і наукове знання є теоретичним, тобто побудованим на узагальненнях, правилах логіки, що дає підстави розглядати філософію як науку.

Однак між філософським і науковим знанням існує і принципова відмінність. Філософія має справу з найбільш загальними поняттями, які, по-перше, застосовуються у всіх науках, а часто і за межами наук (поняття простору і часу функціонують не лише в науці, а й у мистецтві, техніці, юриспруденції); по-друге, зміст цих понять, хоч вони і використовуються в науках, не є предметом їх спеціального дослідження (природознавство оперує поняттями «закон», «причина», «істина»; гуманітарні науки поняттями «прогрес», «культура» та іншими, не досліджуючи їх змісту); по-третє, ці загальні поняття не можна звести до емпіричного досвіду (фактів) чи зв´язати математичною формулою, що властиво науковим поняттям. Поняття «причина», «матерія», «ідеал» не мають фактичних відповідників. Якби однозначно на фактах можна було довести, що економіка для розвитку суспільства важить більше, ніж моральні цінності, чи навпаки, що закони науки притаманні самій природі, а не є конструкціями нашого розуму, то філософія була б наукою, як й інші науки, лише з тією відмінністю, що вона оперує найбільщ загальними поняттями. Однак усі спроби такого обґрунтування філософського знання зазнають краху. І по-четверте, цей надзагальний характер філософських понять надає їм ще одну особливість: в їх інтерпретації може виражатись і виражається ціннісне відношення людини до світу. Скажімо, в розумінні причини можна стверджувати, що у світі все запрограмовано і від людини нічого не залежить, а можна доводити, що світ — це різні можливості, реалізація яких залежить від людини. Отже, розуміння причинності уже включає ціннісне ставлення до світу. Іншими словами, наукове знання є об´єктивним, воно не залежить від переконань та ідеалів вченого, а філософське — пройняте суб´єктивністю. Воно, будучи світоглядним, охоплює оцінювальне і практичне ставлення людини до світу. Це є знання певного суспільства і певної особи, яка сповідує певні цінності.

Філософське знання вже Сократом і Платоном протиставлялося знанню, обмеженому пізнанням дійсності ності. Якщо наукове знання описує і пояснює область того що є, то філософське знання охоплює також і область того, що повинно бути, - про пащу цінностей, сенсу і цілей людського існування. Найбільше філософія цікавиться тим, що найменше займає науку, - зв'язком даних явищ дійсності із загальним і цілим розуміння життєвого змісту і значення тих явищ, які окремо вивчаються різними науками Філософські поняття, порівняно з науковими поняттями, при більшому їх обсязі, неминуче біднішими змістом.

Рефлексивность - це прагнення до граничної усвідомленості своїх дій, тобто налаштованість на виявлення сенсу подій і їх зв'язку між собою. І починається рефлексія з дитячого подиву перед світом і загадками його пристрою Почім) 'це так? Для чого? А як це проісходіт7 Велике здивування, з якого народжується дух філософствування, - це падіння влади частковостей і абстрагованості, коли людині вперше відкривається перспектива нескінченності цілого, можливість полинути до його розуміння, а значить, пізнати не тільки розумом а й відкрити багато почуттю і волі.

Видатний німецький філософ XIX ст. Г. Гегель вважав, що вищі здатності людського інтелекту проявляються у розумінні (яке втілюється у науку та філософію), переживанні (яке втілюється у мистецтво) та відчутті нашої вихідної спорідненості із найпершими засадами буття (яке втілюється у релігію). Відповідно, найперші риси філософії і проявляються через її порівняння із наукою, мистецтвом та релігією. Науку та філософію споріднює те, що вони базуються на дискурсивному мисленні та прагнуть пояснювати дійсність, проте кожна наука має відносно чітко окреслений предмет свого вивчення та дослідження, який постає частиною реальної дійсності, а предмет філософії, як вже зазначалося, постає значною мірою невизначним, майже безмежним, та ще й історично змінним. Окрім цього, лише філософії властиве гранично широке узагальнення, науки ж, постаючи обмеженими своїми предметами, узагальнюють лише в їх межах. Хоча науки й прагнуть наблизити людину до істини, надати їй надійні знання, вони не досліджують того, що саме є істиною та знанням, так само як не досліджують вони й питання про становище людини в світі та можливості її самовизначення. Філософія та мистецтво схожі між собою у тому, що вони подають дійсність через людське до неї відношення, а не відсторонено: окрім того, для філософії і мистецтва немає нецікавих або заборонених тем: вони проникають усюди і усюди знаходять предмет своєї уваги.

5. Проаналізуйте основні функції філософії та визначте їх роль в суспільно-особистісному просторі.

Роль філософії визначається насамперед тим, що вона виступає в якості теоретичної основи світогляду, а також тим, що вона вирішує проблему пізнаваності світу, нарешті, питання орієнтації людини у світі культури, у світі духовних цінностей, Це найважливіші завдання філософії, а разом з тим і її функції світоглядна, теоретико-пізнавальна та ціннісно-орієнтаційна. У ряді цих функцій лежить і рішення філософських питань практичного відношення до світу, а відповідно функція праксеологіческая. Це, так би мовити, кістяк, основа функціонального призначення філософії. Але самі основні функції конкретизуються. Зокрема, пізнавальна заломлюється у функції вироблення категорій, що відображають найбільш загальні зв'язки і відносини речей і складових понятійну основу всякого освоєння предметного світу, будь-якого мислення. Через систему категорій і зміст філософії в справою реалізується така її функція, як методологічна. З названими тісно пов'язана функція раціональної обробки та систематизації, теоретичного вираження результатів людського досвіду. Далі слід назвати критичну функцію філософії, що виконує завдання подолання застарілих догм і поглядів. Ця роль філософії особливо чітко виражена в працях Бекона, Декарта, Гегеля, Маркса. Філософія виконує і прогностичну функцію, реалізовану в побудові моделей майбутнього.

Філософія (з грецької любомудрие, бачення істини) - наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства, і людського мислення. Предмет філософії - вищевказані закони. Функції філософії - світоглядна, гносеологічна (теоретика пізнання), методологічна (філософія пропонує свої методи теоретико-пізнавальної та практичної діяльності людини), ідеологічна, інтегративна.

Поняття світогляду та історичного развітія.Міровоззреніе - це погляд на світ і становище людини в цьому світі, оцінка та характеристика взаємин людини і світу. Світогляд формувався століттями і продовжує формуватися, тому в ході розвитку світогляду потрібно виділяти різні етапи, тобто характеризувати світогляд як історичне. Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійне, наукове, філософське). Світогляд включає в себе як би два зрізу-інтелектуальний та емоційний. Емоційна сторона представлена ​​світовідчуттям (емоції), інтелектуальна-світорозумінням (знання). У світогляді виділяють два рівня: повсякденне і теоретичне. Перше складається стихійно, в процесі повсякденної життєдіяльності, друге виникає тоді, коли людина підходить до світу з позицій розуму і логіки. Філософія - це теоретично розроблене світогляд, система самих загальних теоретичних поглядів на світ, на місце людини в ньому, виявлення різних форм його ставлення до світу. Дві головні риси характеризують філософський світогляд: 1. Системність 2. Теоретичний, логічно обгрунтований характер системи філософських поглядів. У центрі уваги стоїть людина з її ставленням до світу і ставлення світу до цієї людини.

Філософія орієнтована на розкриття таких основних проблем:

1.Отношеніе світу і людини

2.место людини в цьому світі

3. Його призначення.

Ставлення людини і світу пронизує всю філософію, починаючи з питання про те, що є наше знання? Задана чи істина речами або вона є продукт свавілля суб'єкта? Що є цінність? Звідси випливає, що питання про співвідношення матерії і свідомості є по суті основне питання філософії. Жодне вчення не може його обійти. Він визначає вододіл між напрямками філософії.

Основне питання має 2 свої сторони.

1. Що первинне: свідомість чи матерія?

2. Пізнати світ?

З точки зору розкриття 1-й сторони основного питання філософії в системі філософських знань виділяють наступні напрямки: а) матеріалізм; б) ідеалізм; в) дуалізм.

З точки зору розкриття 2-й боку філософи діляться на визнають пізнаваність світу і агностиків.
^

Міфологічний світогляд

Міфологія (від грец. mythos - оповідь і logos - слово, поняття, вчення) є універсальним типом світогляду первісних суспільств; усі етноси своїм першим світоглядом мають міфологію, яка містить у своїй основі міф-вигадану розповідь, витвір народної фантазії, в якому явища природи або культури подаються в наївно-антропоморфній формі. Порівняльне вивчення міфів різних народів показало, що, по-перше, дуже схожі міфи існують у різних народів, у різних частинах світу і, по-друге, міф був єдиною універсальною формою свідомості. Він відображав світовідчуття, світосприйняття і світорозуміння тієї епохи, в яку створювався. У міфологічній свідомості закріплені поетичне багатство та мудрість різних народів.

Чому ж сприйняття світу первісною людиною набуло такої дивної форми, як міфологія? Слід, напевно, враховувати такі передумови: а) первісна людина ще не вирізняла себе з навколишнього середовища - природного та соціального; б) нероздільність первісного мислення, яке ще чітко не відокремилося від емоційної сфери. Наслідком таких передумов стало наївне олюднення навколишнього природного середовища. Людина перенесла на природні об'єкти свої особисті властивості, приписувала їм життя, людське почуття. У міфі неможливо відокремити натуральне від символічного, реальне від фантастичного, існуюче від бажаного, духовне від природного, людське від нелюдського, зло від добра і т. ін. Через це міфу характерна така форма цілісності, яка для інших форм свідомості майже неможлива. Окрім того, міф для носіїв міфологічної свідомості був не думкою чи розповіддю, а самою реальністю.

Отже, нездатність провести різницю між природним і надприродним, байдужість до протиріч, слабкий розвиток абстрактних понять, чуттєво-конкретний, метафоричний, емоційний характер ці та інші особливості первинної свідомості перетворюють міфологію на дуже своєрідну символічну (знакову) систему, через терміни якої сприймався і описувався увесь світ.

Релігійний світогляд

Це більш зріла форма світогляду, ніж міфологія. У ній буття осягається не міфічними, а іншими способами. Вирізнимо такі: а) у релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини і природи; б) світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися як наслідок надприродного. Міфологічні ж персонажі живуть у феноменальному світі (на горі Олімп, на горі Меру тощо); в) у релігії надприродний світ недоступний органам чуття, а тому - в об'єкти цього світу треба вірити. Віра і виступає головним засобом осягнення буття; г) особливістю релігійного світогляду є також його практичність, оскільки віра без справ мертва. А у зв'язку з цим віра в Бога та надприродний світ взагалі викликає своєрідний ентузіазм, тобто життєву енергію, яка надає розумінню цього світу життєвого характеру; д) якщо для міфу головним є обґрунтування зв'язку індивіда з родом, то для релігії головним є досягнення єдності людини з Богом як втіленням святості та абсолютною цінністю.

Релігія - явище багатопланове і багатозначне. Сьогодні, незважаючи на наукові досягнення, які, здавалося б, заперечують її світоглядні положення, релігія продовжує бути великою соціально організованою й організуючою силою у світі. Це значною мірою пов'язано з тим, що вона по-своєму відображає великий життєвий досвід людства, зберігає систему емоційно-образних уявлень і переживань, цінностей, норм життя, моральних ідеалів, які так потрібні сучасному людству. За допомогою обрядовості релігія культивує людські почуття любові, добра, терпимості, співчуття, милосердя, обов'язку, справедливості. Але в релігійному світогляді можуть відображатися і протилежні настрої, ідеї: фанатизм, вороже ставлення до людей іншої віри тощо.

Відмінність же релігії від міфології полягає в тому, що при релігійному світогляді для людини характерна чуттєва, образно-емоційна (а не раціональна) форма сприйняття навколишньої дійсності. У той час як однією з рис міфу є його практична спрямованість на вирішення конкретних життєвих завдань (господарство, захист від стихії тощо).

Філософський світогляд відрізняється від релігійного і міфологічного тим, що воно:

засноване на знанні (а не на вірі або вигадці);

рефлексивно (має місце спрямованість думки на саму себе);

логічно (має внутрішню єдність і систему);

спирається на чіткі поняття і категорії.

Таким чином, філософія являє собою вищий рівень і вид світогляду, що відрізняється раціональністю, системністю, логікою і теоретичної оформленностью. Однак Філософія як світогляд пройшла три основні стадії своєї еволюції:

•космоцентризм;

• теоцентризм;

• антропоцентризм.

Перші дві з яких нагадують міфологію та релігію.

Спільним між міфологією та релігією є:

-Виникнення світу і людини

-Сенс життя

-Добро і зло

-Життя і смерть

Відмінності між релігією і філософією:

-Віра - пошук істини

- Мораль-пізнання

-Догма-Діалектика

-Наявність священнослужителів - Земна людина, побачивши істину.

Суспільства.

Людське суспільство -одне із найскладніших з відомих науці явищ дійсності. Питання, чому виникає суспільство, за якими законами воно розвивається, чому одне суспільство змінює інше, хвилювали мислителів усіх часів і народів.

Термін "суспільство" - поняття багатозначне. Його можна розглядати як у широкому, так і у вузькому розумінні.

У вузькому розумінні він має такі значення:

1) суспільство як сукупність суспільних відносин. Відомо, що суспільні відносини - це те специфічне, що відрізняє соціальні утворення від інших систем матеріального світу. І кожне суспільство є не просто сукупністю людей, а являє собою єдину систему соціальних відносин, цілісний соціальний організм, що розвивається певною мірою незалежно від інших соціальних організмів;

2) суспільство як певний етап людської історії (первісне суспільство, індустріальне суспільство, інформаційне суспільство тощо);

3) окреме, конкретне суспільство, що є самостійним суб'єктом історії (українське суспільство, американське суспільство і т. д.).

Соціальна філософія під поняттям "суспільство" має на увазі продукт цілеспрямованої і розумно організованої спільної діяльності великих груп людей, об'єднаних не на основі спільності, а на основі спільних інтересів і договору. Поняття "суспільство" - ширше, ніж поняття спільність, тому не всяка спільність є суспільством, але будь-яке суспільство має риси спільності.

Якщо релігійно-міфологічна концепція виникла на ґрунті античної філософії, то теологічна концепція зародилася в надрах схоластичної філософії, філософії середньовіччя. Антична філософія, при всіх розбiжностях у поглядах її представників на суспільство, мала космологічний характер, оскільки тим цілим, у яке включалося все суще, у тому числі і суспільство, була природа (космос). Середньовічне ж мислення було теоцентричним: реальністю, що визначає усе суще, у тому числі і в громадському житті, для нього була не природа, а Бог.

Усі сучасні соціально-філософські і соціологічні концепції людини і суспільства так чи інакше розглядають його як сукупність соціальних взаємозв'язків і взаємодій людей у процесі задоволення їхніх потреб. Наприклад, одна з найвідоміших концепцій суспільства, створена Максом Вебером(1864 – 1920), зветься інтерпретацією соціальної дії. Головною ідеєю веберівської концепції, та й усієї його соціології, є обґрунтування можливості максимально раціональної поведінки, що виявляється у всіх сферах людських взаємин. Відповідно до цієї концепції, соціальна дія має зміст, якого вона не має в природі. Для розуміння цього змісту необхідна відповідна інтерпретація. В цьому і полягає головна ідея Вебера: завжди і скрізь, в усі епохи природу суспільства необхідно розуміти як тлумачення змісту соціальних дій людей. Необхідно додати, що під соціальною дією мають на увазі не будь-яку дію, а дію, «суб'єктивний зміст якої належить до поведінки інших людей». Виходячи з такого підходу, не можна вважати дію соціальною, якщо вона є суто наслідувальною, афектною чи коли вона орієнтується на яке-небудь природне явище.

Структура філософського знання.

1.Вчення про буття - або онтологія . починалася з онтології, стародавні шукали основу світобудови: Фалес - у воді, Анаксімен - у повітрі, Геракліт - у вогні, Анаксимен - у повітрі, Анексимандр - у "апейроні"…тощо

2. Вчення про пізнання - гносеологія (Епістемологія) або теорія пізнання (від "гнозис" - знання). Філософська теорія, яка розглядає кордон і можливості людського пізнання, а також шляхи та форми пізнавальної діяльності. Гносеологію цікавлять питання істинності наших знань, критерії істинності, різні точки зору з цих питань - головна проблема гносеології .

3.Соціaльна філософія - розділ філософії, покликаний відповісти на питання про те, що таке суспільство та людина, і яке місце займає в ньому людина.

4.Філософська антропологія - Напрям, завданням якого є системне вивчення й обґрунтування сутності людського буття та людської індивідуальності.

5. Етика - філософія моралі та моральності. Мораль - сукупність норм, правил, приписів і відповідності з вищими моральними цінностями(добро, справедливість). А з іншого боку, мораль - це практика існуючих відносин між людьми(турботливість і зневага, тощо)

6.Естетика - вчення про прекрасне, про критерії, шляхи створення та сприйняття прекрасного

7.Аксіологія - вчення про цінності, ціннісну орієнтовану діяльність

8.Філософія релігії - вчення про релігійне ставлення до світу, відповідні принципи поведінки.

9.Історія філософії вивчає шляхи, перспективи, мету розвитку філософії. Це своєрідне само осмислення філософії

10.Праксеологія - вчення про перетворення, як суттєвий момент вселюдських відносин.

 

Последнее изменение этой страницы: 2016-06-08

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...