Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Закон як джерело права в романо-германській сім'ї

Як зазначалося, закон є найважливішим джерелом серед нормативних актів. Особливостями закону в сім'ї романо-германського права є:

1) розуміння закону в широкому і вузькому значеннях. У широкому (матеріальному) значенні закон у країнах романо-германського права протиставляється звичаю. У цьому разі законом називають будь-який нормативно-правовий акт, що містить правові приписи загального характеру і виходить від уповноважених на їхнє видання центральних і місцевих, законодавчих і виконавчих дер-


жавних органів. У вузькому (формальному) значенні закон — це акт, що виходить від законодавчого органу країни, прийнятий відповідно до встановленої процедури і має вищу юридичну силу;

2) регулювання законами найважливіших суспільних відносин;

3) перебування законів на вищому щаблі в Ієрархії джерел права;

4) наявність загальних принципів побудови системи законів. Так, практично у всіх країнах романо-германсько- го права вирізняють конституційні закони (конституції), кодекси та поточні закони.

У всіх країнах романо-германського права існують писані конституції, за нормами яких визнається особлИ| вий авторитет. Вони, за вдалим висловом К. Хсссе, є ост новним планом правового оформлення життя суспільства, що базується на певних продуманих принципах1, Конституція розглядається як Основний закон певної держави, ядро всієї правової системи, юридична база для поточного законохіавства, образно кажучи, як закон законів. Вона містить сукупність конституційних норм, інститутів та принципів, що регулюють організацію державної влади, взаємовідносини цієї влади, суспільства та індивідів. Важливе завдання конституції — обмежити державну владу. Основна юридична риса конституції як Основного закону — її верховенство, що означає пріоритетне становище конституції в системі джерел права, яке забезпечується особливим порядком її прийняття і зміни, а також наданням їй найвищої юридичної сили.

Особливий характер конституції підтверджується, зокрема, тим, що видання і застосування законів у більшості країн романо-германського права незмінно супроводжується судовим контролем за їх конституційністю. На початку 90-х років XX століття лише дві європейські держа-

1 Хессе К. Основы конституционного права ФРГ: Пер. с нем. — М.: Юрид. лит., 1981. - С. 28.


ви, що належать до романо-германської правової сім'ї, — Люксембург та Нідерланди — не мали жодної форми судового контролю за коне гитуційністю законів. Однак у цих країнах, особливо в Нідерландах після перегляду Конституції в 1982 році, міркування предметної конституцій-ності посідають чільне місце в парламентських дебатах.

У XIX—XX століттях значного поширення у країнах романо-германського права набула кодифікація. Вона дозволяє упорядкувати норми права шляхом переробки чинного законодавства і створення в процесі правотворчості єдиного, логічно, юридично і соціально цілісного, внутрішньо і зовнішньо узгодженого нормативно-правового акта. Практично в усіх країнах романо-германського права ми знаходимо п'ять основних кодексів: кримінальний, цивільний, кримінально-процесуальний, цивільно-кримінальний та комерційний (торговельний).

Розглядаючи питання про статус кодексів у романо-германському праві, слід зазначити, що юридично кодекси не мають пріоритету порівняно з поточними законами (крім випадків, коли законодавець прямо не передбачив інше в тексті кодексу). Проте традиційно кодекси серед юристів мають підвищений авторитет. Це пояснюється низкою їх характерних рис:

1) у кодифікованому акті, як правило, формулюються норми, що регулюють найважливіші питання суспільного життя, які визначають нормативні основи тієї чи іншої галузі (інституту) законодавства;

2) кодекс регулює значну і досить велику сферу відносин;

3) кодекс є підсумком удосконалення законодавства, зведеним актом, упорядкованою сукупністю взаємозалежних приписів. Він є єдиним, внутрішньо пов'язаним документом, що містить як перевірені життям, суспільною практикою чинні норми, так і нові правила, обумовлені динамікою життя, потребами розвитку суспільства;


4) кодификація спрямована на створення більш стійких, стабільних норм, розрахованих на тривалий період їхньої дії;

5) кодифікований акт звичайно очолює систему взаємозалежних нормативних актів, що утворюють певну галузь, підгалузь або окремий інститут законодавства;

6) акт кодификації завжди є значним за обсягом, має складну структуру. Це своєрідний укрупнений блок законодавства, що забезпечує більш чітку побудову системи нормативних приписів, а також зручність їх використання.

Зрозуміло, що наявність загальних принципів побудови системи законів зовсім не виключає їхніх національних особливостей. Зокрема, ці особливості можуть виникати залежно від державного режиму, форми правління, форми державного устрою, історичних обставин й інших факторів, що існують у тій чи іншій країні. Так, федеративний устрій держави значною мірою впливає на процес побудови системи законів у Швейцарії, Німеччині, Бельгії та інших держав.

Конституції багатьох країн романо-германського права передбачають можливість прийняття спеціальних різновидів поточних законів і встановлюють особливі вимоги до цих актів. До різновидів поточних законів можна віднести, зокрема:

а) у Франції — програмні закони, що визначають цілі економічної й політичної діяльності держави; органічні закони, що приймаються у випадках, передбачених Конституцією; фінансові закони, що визначають доходи та видатки держави; закони про фінансування соціального забезпечення;

б) у ФРН — рамочні закони, що містять загальні приписи Федерації, які конкретизуються в земельних законах; закони про порядок виконання/застосування, що приймаються на виконання міжнародного договору або норм європейського права;

в) в Іспанії — органічні закони, тобто закони, що стосуються розвитку основних прав і свобод, закони, що схвалюють статути автономій, закони, що встановлюють 94


порядок загальних виборів, а також усі інші закони, передбачені як такі Конституцією; базові закони, що визначають умови делегування законодавчих повноважень від парламенту до уряду.

Последнее изменение этой страницы: 2016-06-09

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...