Дореволюційна діяльність Пілсудського

Юзеф Пілсудський народився 1867 року в селі Зулово на Віленщині в родині збіднілого поміщика з давнього і заслуженого для Речі Посполитої роду. Білевичі (а саме таким було дівоче прізвище матері майбутнього маршала) були родиною не менш знаною у Литві, аніж Пілсудські.

У 1885 закінчив Віленську гімназію. Навчався на медичному факультеті Харківського (виключений за участь у студентських виступах), згодом — Віденського університетів. У цей період належав до польської патріотичної організації «Єдність», яка підтримувала контакти з «Народною Волею» [7;94]

За звязки з Народною Волею був звинувачуван у замаху на імператора Олександра ІІІ і відправлений в заслання до Сибіру. Відбував заслання у м.Кіреньску на Тунке

Після повернення до Вільно 1892 вступив до Польскої. соціалістичної. партії, що ставила кінцевою метою своєї боротьби повалення царизму революційними. заходами. Проживав у Вільно та Лодзі (нині місто в Польщі). 1900 був знову заарештований за видання підпільної газети та ув’язнений у Санкт-Петербурзі, однак невдовзі втік з тюрми [2;78]

У наступному році перебрався до Галичини та Лондона , але скоро повернувся до Російської імперії. Під час російсько-японської війни 1904—1905 намагався переконати Японію сформувати легіон із полонених росіян. армії польской. національності та отримував від Японії гроші на повстання в самій Росії

Під час революції 1905—1907 організовував бойові загони Польскої. Соціалістичной партії. Для боротьби проти самодержавства

1908 знову перебрався до Галичини, яка перебувала в складі Австро-Угорщини. У цей час Пілсудський. сподівався на війну між Росією та Австро-Угорщиною, що сприятиме боротьбі за незалежність Польщі. З цією метою він брав активну участь у формуванні польских. парамілітарних організацій в Австро-Угорщині, у тому. числі. у Східній Галичині. Деякий час Пілсудський мешкав уЛьвові. Після початку Першої світової війни став комендантом Легіонів Польських , які воювали в складі австро-угорської. армії, зокрема, у Львові було створено Східний. легіон. Невдовзі Пілсудський. очолив 1-шу бригаду легіонів, що воювала проти російської. армії в Польщі та на Волині. Одночасно Пілсудський. ініціював створення підпільної Польскої. військової. організації. У липні 1916 залишив командування бригадою на знак протесту проти відсутності поступок Австро-Угорщини в польскому. питанні. У грудні 1916 увійшов до складу Тимчасової державної. ради — органу влади контрольованого німцями Польского. королівства, утвореного 5 листопада 1916. У липні 1917 через небажання Австро-Угорщини та Німеччини надавати Польщі незалежність П. закликав легіонерів не складати присягу, тому Пілсудського. ув’язнили, а його легіони — розпустили. Хоча Пілсудський. починав соціалістом, напередодні та під час I світ. війни він стояв на чітких незалежницьких позиціях: своєю головною. метою ставив здобуття Польщею незалежності та об’єднання всіх польских. земель в єдиній державі. Головним. противником Польщі Пілсудський. вважав Росію, тому висловлював підтримку національно-визвол. рухам інших. народів Російської. імперії. Під час боротьби за звільнення Польщі від російського. панування він стверджував, що «з народами Російської імперії прагнемо жити в приязні та хочемо своєю боротьбою допомогти їм скинути російське ярмо». Пілсудський. вважав, щоб здобути незалежність Польщі від Росії можливо лише шляхом звільнення народів окраїн Російської. імперії, серед яких відводив чи не головне місце українцям. Активна боротьба з Росією і протистояння з іншими. двома державами, що у 18 ст. поділили Польщу, принесли Пілсудському. надзвичайну популярність серед поляків. Навколо нього вже під час I світової війни утворилася група прибічників, яких називали «пілсудчикам.

Що ж стосується його політичних планів щодо суміжних держав перш за все це стосується України. Накреслюючи на початку довоєнні погляди Пілсудського стосовно українського питання, треба наголосити, що він не був теоретиком, який творив нові ідеї східної політики. Він дивився на Україну крізь призму Росії – останню він вважав головною перешкодою на шляху до незалежності. Він поділяв концепцію Польської соціалістичної партії, що містилася в її програмних документах,зруйнувати імперію царів понаціональних швах. У меморіалі 1904 р. він не бачив в українцях сили, яка могла б зруйнувати імперію, тому що розвиток опозиції знаходився напочатковійстадії. Хоч у нього була можливість перебувати в Києві деякий час у зв’язку з партійною діяльністю, він не намагався встановити контактів з місцевими соціалістами. [12;68]

Більші надії Пілсудський покладав на українців з Галичини. У зверненні до української „Січі” він закликав слухачів до спільних дій проти Росії. Але знову-таки немає доказів, що були встановлені контакти з українськими активістами. Тільки через два роки відбулася зустріч Пілсудського з провідним діячем „Січі” Кирилом Студинським – проте й вона не принесла плодів.
Проблема, яка донині обговорюється серед дослідників, це те, чи був Пілсудський прихильником польської федерації з „кресовими” країнами, включаючи Україну.

Він 1901 р. сказав: „Бажаний був би для нас вільний федеративний союз і Литви, і України з Польщею; і якщо для Литви просто не бачимо іншої форми самостійного існування, лише в тісному зв’язку з Польщею, то з Україною нас би об’єднували більш вільні відносини”. Отож, він бачив Україну в певному зв’язку з Польщею

Прихід до влади Пілсудського

У 1918 році Юзеф Пілсудський після звільнення з німецького полону повертается до Варшави і за підтримки ППС посіідає пост , тимчасового керівника Польскої держави. 4 листопада у Варшаві Регентська рада передала йому всі державні повноваження і невдовзі самоліквідувалася. Тоді ж був сформований новий Тимчасовий уряд на чолі з соціалістом Є.Морачевським. Влада цього уряду була визнана ПЛК, Народною радою Тешинської області. Згідно декрету від 22 листопада про організацію тимчасової верховної влади, підписаного Є.Морачевським і Ю.Пілсудським, останній оголошувався Начальником держави і повинен був здійснювати "вищу владу у Польській республіці" до скликання Установчого сейму. Визначені повноваження Ю.Пілсудського — призначення уряду, затвердження бюджету і законодавчих актів у формі урядових декретів, повнота військової влади, наближались до диктаторських.

Вага уряду була приділена як встановленню контролю у провінціях, так і першочерговим соціально-економічним перетворенням. На 26 січня 1919 р. призначено вибори Установчого сейму і затверджено порядок їх проведення на основі загального, рівного, пропорційного виборчого права й таємного голосування. Активізувались воєнні дії проти Західно-Української Республіки (ЗУНР), що призвели до окупації Східної Галичини у липні 1919р. [1;68]

Зважаючи на нестійкість політичного становища нової держави, яка не отримала визнання держав-переможниць, і необхідність досягнення порозуміння з проантантівським ПНК в Парижі Ю.Пілсудський вдався до поступок. В середині грудня були розірвані дипломатичні відносини з Німеччиною, а в ході переговорів з прибулими до Варшави представниками Антанти і США домовлено про зміну уряду. 16 січня 1919 р. главою новоствореного за участю ПНК кабінету став один з лідерів ендеків, всесвітньо відомий піаніст І.Падеревський. Представники ж Ю.Пілсудського поповнили ПНК, що став офіційною делегацією країни на Паризькій мирній конференції. Розпочалась смуга визнання Польщі з боку країн світу.

Перші вибори на території Польщі відбулись у визначений строк — 26 січня 1919 р. лише на території Королівства Польського і Західної Галичини. У ході приєднання територій додаткові вибори проводились на протязі наступних 14 місяців. Перемогу на них здобули праві політичні сили, що утворили в сеймі коаліцію — Народно-національний союз. Ліву фракцію сейму складали депутати від партій, що недавно підтримували "народні уряди" та вибороли третину голосів виборців. Селянські партії, які обстоювали проведення аграрної реформи, сформували фракцію Центр. Чимало мандатів і 11% голосів виборців здобули партійні структури, що репрезентували національні меншини. [9;53]

Одним з перших Установчий сейм прийняв закон про тимчасову організацію влади, так звану Малу конституцію, яка мала діяти до прийняття Основного закону. Суверенною законодавчою владою з правом прийняття законів проголошувався Установчий сейм. Йому підкорялися всі органи виконавчої влади, начальник держави, уряд. Представником держави і вищим виконавцем рішень сейму у цивільних і військових справах" визнавався начальник держави, позбавлений законодавчої ініціативи. Він же репрезентував державу в міжнародних стосунках. Крім конституційного питання у липні 1919 р. сейм затвердив основні принципи аграрної реформи, прийняв закон про 46-годинний робочий тиждень на промислових підприємствах, про обов'язкове страхування та інші. Також депутати пильно стежили за становленням польських кордонів.