Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Ісус Христос – Цар наших сердець.




«Я притягав їх людяними мотузками, поворозами любови».

1. Приміщення Господа Ісуса в Кивоті, де Він перебуває днями й ночами, є дуже невибагливе. Ще більше невишукані є види хліба й вина, під якими Він ховається.

Та до цієї білої Хлібини змагає духовий всесвіт.

Вона – осереднє світило, довкруги якого тяжать усі серця доброї волі.

Заполонені Його чарівною приманою їх душі спокійні, щасливі та люб'язні. Ті, що пішли на манівці, ходять по світі навмання, волочать за собою кайдани ненаситних бажань та обманених надій.

Господь Ісус сотворив дуже просторим серце людини. Жодне сотворіння не може його наповнити, жодна, людська слава не може вдоволити, ані жодна земська любов – ущасливити.

Людині конечно треба повернутися до свого осередку, Ісуса Христа, або впасти в тенета заколоту, неспокою та розпачу.

2. Людині треба щастя. Всією діяльністю шукає вона його наполегливо всюди. Та поза Господом Ісусом Христом не знаходить його ніколи.

Свого рода неминучість поштовхує її до мнимого ущасливлення. їй здається, що ось-ось схопить його в руки, та раптом бачить, що гнала за марою.

Та людина не лиш не находить щастя, але ще й щохвилини наражується на біль.

Чує, що вона сотворена для благоденства та всією істотою змагає до нього, а кінець-кінців знаходить тільки розчарування та смуток.

Підлегла вона масі терпінь, як: хвороби тіла, душевні недуги, зовнішні пакості та внутрішні муки, вагання й тривоги, занепад здоров'я, руїна майна та захитання доброї слави.

Звичайно їй дуже важко забезпечитись від цих нещасть та хоч троха їх знешкодити, прямо чується безпорадна. Кожна біда в одну хвилину може звалитись на неї, а їй годі забезпечитися від того. Багато чого може легко спровадити на нас лихо: тисячі невідомих причин, тисячі таємних діючих сил, тисячі скритих впливів.

Ці лиха родяться або в тілі людини, або в уяві й серці, або з неприхильности та з незручности когось другого, з припадкових подій, з природних законів та з тисячів незалежних від волі одночасностей чи збігів обставин.

Дуже жалюгідний є той страдалець, що не вивчив значення хреста в Господній школі. Такий хоч утікає від горя, але паде його жертвою, ненавидить його та кляне.

Навпаки, Христовий учень гаразд тямить терпіння й зустрічає біль як любиму сестрицю. Ще й шукає за ним, прохає в Господа болю, любить його та відчуває в ньому несказанно чисту насолоду.

3. Та людині не тільки хочеться зазнати щастя, ще й прагне вона жити вічно, без кінця. В цьому ж нова таємниця та нова мука для серця людини, що не знає Христа.

Людина відчуває, що вона сотворена для безсмертя, а тут знає добре, що мусить умерти. В неї гін самозбереження, а щобільше, теж вольове рішення жити, а тимчасом усюди на неї чатує велика смертна тінь. Людина змагається за існування, хоч знає, що – дарма. Передсмертна мука – її останній бій, хоч людина свідома, що програє його.



Справді, велике горенько тому, хто відцурався Ісуса Христа. Природа непереможно заставляє його опиратись смерті, але свідомість упевнює, що ці зусилля – даремні. І ось що думає такий: після агонії загину як людина. Усе життя тужив я за невмірущістю і цю мою мрію разом із тілом закопають у сиру землю.

Та я, Господи, пошукаю захисту у храмі Священнішого Твого Серця. Ти ж сказав: « Я – воскресення і життя. Хто вірить у мене, – не вмре повіки».

Ти єдиний, ласкавий Учителю – « Путь, Істина і Життя».

І тільки Ти потрапиш втихомирити мою спрагу незмінного щастя, безконечного життя та необмеженої любови.

4. Бо людині не вистачить бути щасливою й жити. Вона ще й хоче любити. Любов – найбільше жагуче та й найбільше тиранічне її почування. На жаль, воно теж і найбільше незаспокоєне поза Ісусом Христом.

Людина хоче любити, жадібно поривається до всього доброго та гарного. Прагнула б з'єднатись та уподібнитись до чарівноло предмету. В оманному сп'янінні усюди бачить любов, а знаходить тільки розчарування.

Жодне людське серце не може повністю зрозуміти іншу людину, звикнути до її забаганок, вдоволити її вимоги та вгадати, що їй треба. А їй потрібно завжди більше задушевности, обопільного зрозуміння та уважливого ставлення. Та горе й лихо! Чим більше людина піддається діянню улюбленої особи, тим більше познаходить у ній недостач та похибок.

Та уявім собі, що сталося неможливе, і знайшлася така сповнена добрих якостей душа. То знову наперед вже будеш журитися думкою, що згодом зазнаєш втрати такої любої особи.

5. Ось людська приреченість: завжди пориватись, а не мати досить, завжди голодувати і бути спрагненим любови й ніколи її не мати, мріяти про досконалу любов і ніколи її не осягнути. Аж одного дня, втомлений та повернений до дійсности, ти звернешся до Того, хто сказав: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас».

Тільки в Христі Ісусі знаходимо все побажане: життя, щастя й любов і то безмежною мірою, бо Ісус володіє серцями.

Справді, між серцем Ісуса Христа та й серцем людини заіснувала глибока й таємнича спорідненість, і це – від віків.

6. Оце Творець заплянував упривілейоване сотворіння, людину. Найперше полинув гадкою до Свого Сина, до Первонародженого з усього сотворіння. Тоді сотворив Адамові тіло й душу, схожі на тіло й душу, що були призначені Божою Премудрістю для архитвору сотворіння, Ісуса Христа.

Що більше, працю над сотворениям серця людського архитвору, Пресвята Тройця залишила Слову, що Ним постало все.

Слово ж вложило в те людське серце переживання, почування та потреби, подібні до Своїх.

Туди теж вложило Воно такі глибокі прагнення, що тільки Його Боже Серце їх заспокоїть та втихомирить.

Так Серце Ісуса і серце людини, стали наче дві співзвучні струни настроєної гарфи. Як дзвенить одна струна, то й друга відзивається.

7. Он чому Господь Ісус був завжди такий люб'язний навіть для упалої, невірної та тисяча разів невдячної людини. І воно вияснює, чому Його вислови такі ніжні: « Моя бо втіха: бути з людськими синами». « Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені і я облегшу вас».

Он звідки ця невимовна люб'язність Господа до звеличників Його Священнішого Серця. Тому теж буває таємне почуття непокою в такої людини, яка не довірилась повністю Божому Вчителеві.

Співзвучність між Господом Христом та людиною має глибоке коріння. Навіть тривала невірність не в силі її зовсім викорчувати.

Буває, що пересудам і пожадливостям поталанить і на довго заглушати заклик та порив серця до Бога, однак Божа люб'язність залишиться таки на душевному дні. Хоч би і по довгих роках, а душа розбудиться зо сну та відгукнеться на дружній заклик Ісуса Христа.

Багато-хто сорок і п'ятдесят літ проживали грішно. Та оце почули слово з проповіді, чи дружній заклик, сколихнула їх неждана подія чи сердечне збентеження, і он вони повернулися до Господа.

Христос – сотворитель сердець панує над ними та розуміє, куди вони пориваються у своїй малодушності. От і знає Він заспокоїти їх своєчасно, щоб тільки не затялися запеклістю.

8. Так, не годиться втікати від Тебе Господи, то ж наближаюся до Тебе з великим прагненням. Сердечна подяка Тобі за такі просторі бажання серця, задля яких завжди розчаровувало мене сотворіння.

Я у розшуках за досконалим і беззастережним другом. В погоні я за другом повірником та порадником і відданим мені повністю, під кожним оглядом та назавжди.

Мені треба повірника мудрого, що вміє спочувати моїм недолікам, ладний їх пробачити, ладний подавати дружнє рам'я підйому, без різкої грубости та залякувань. Потрібно мені друга, що вважатиме мене за доброго, незважаючи на мої проступки, за вірного, незважаючи на зрадливість мою, впевненого в мою добру волю, довірливого та завжди готового в добрості своїй даватись мені на підмогу, непослабно та без вирахування.

Христе Царю, в Тебе одного знайду таке зрозуміння й любов.

9. Усе пов'язує мене з Учителем, усе: і страх і пориви, мої корисні якості та й навіть вади. Усі волоконця мої обнимають Його, тому з глибини сердечної зову: залишайся, залишайся,

Господи, з милою мені Твоєю любов'ю, добрячістю, поблажливістю.

А відцураєшся мене, так тоді я – нещасний без меж. Ти, безумовно, і за мене думав розказуючи притчу про блудного сина, і коли розкаяв Магдалину біля Твоїх стіп та навернув самарянку.

За цей тодішній погляд пощади для мене дякую Тобі. Адже Ти знав, що колись повернуся до Тебе з любов'ю назавжди.

Сотвори в мені серце чисте, Тобою одним захоплене. Та й загартуй мене міццю гнати геть від мене всяку іншу любов.

 

 

СЬОМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

Последнее изменение этой страницы: 2016-06-09; просмотров: 462

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...