Сповнена любов'ю душа бачить Господа Ісуса в усьому.

«У ньому бо зкивемо, рухаємося й існуємо».

1. У надприродненій ласкою людині є три роди пізнання, що відповідають потрійному життю: пізнання почуттями, розумом та Вірою.

Якщо людиною верховодить почуттєве пізнання, то вона слухається пожадливостей і назвемо її «тілесною людиною»,«з яка не спостерігає справ Божих.

Уявім собі, що людиною верховодить розумове пізнання, то маємо до діла з філософом, що міркує навіть про надприродне життя з короткозорістю людської мудрости.

Якщо ж у проводі є пізнання Вірою, то людина приборкує почуття й контролює розум, перевірює їх міркування з вищого Божого насвітлення та згідно з тим встановляє спосіб своєї поведінки.

2. «Мій праведник з віри буде жити», писав св. Павло.¹³⁴ Праведник, це, перш за все, ти, що пройшов нижчі ступені духовного життя та досягнув з'єднання з Господом Богом.

Чим більше Христос Господь заволодіє в тобі Любов'ю, тим більше захопить Він твій ум і заставить Його ходити правдою, і³⁵ Осяє Своїм світлом та відкриє Божу всюдиприявність.

Вірна цим просвітлінням людина, щиросердечно полюбляє Господа, усюди бачить Його й горнеться до Нього. її ж життя вже трохи схоже на небесне оглядання.

3. Господь є всюдиприсутній з огладу на Своє верховне буття. Він начало всього сотворіння. Він його сотворює і дальше, кожної хвилини продовжує це сотворения. Господь допомагає всім рухам та всім діям кожного сотворіння.

Всесвіт є сповнений Божою діяльністю. Бог усюди діє і, послідовно, всюди є приявний, бо бути й діяти в Господа – це одне.

Отже Всемогутній Бог вічно присутній усюди, так як і на небі, зі Своїми досконалостями, знанням, святістю та щастям.

Він є повністю в твоїй душі і її спроможностях, в думах і почуваннях, прагненнях та в сприйнятливостях, у твоєму тілі та у всіх його безчисленних клітинах. І в одежі і в харчах, у освіжаючій воді та в повітрі.

Господь є присутній по-справжньому, більше присутній, ніж ти собі самому. Живеш Ним і в Ньому. Ним ти просякнений повністю.

Душа спокійно звикає до цієї солодкої думки, її життя приховується із Господом Ісусом у Божій безмірності. Вона славословить і любить.

4. Дальше, Господь Бог є присутній у благодатній душі: «Як хтось любить мене... ми прийдемо до нього й оселю залежимо в нього».

Три Божі Особи живуть в такій людині і в її душі продовжують Вони Своє величне життя. Отець родить Слово, Отець же і Син випромінюють постійно Святого Духа, їх взаємну Любов.

Людина бере участь в Божому житті. З Господом Ісусом я люблю Отця і Отець любить мене в Ісусі Христі. Так уже на землі співживу у Пресвятій Тройці.

Ця діяльність надзвичайно мила віруючій людині. В хвилини дозвілля вона скуплює увагу та продумано залучає себе до невимовних Божих діянь, що в ній відбуваються. Ущасливленій душі хочеться в мирі сполучатися з Богом, а це вже передсінок небесного життя.

Разом із своїм Божественним Другом, Христом, така людина поринає у Святій Тройці, аж прийде пора відсунення заслони: минеться Віра і залишиться назавжди радісне бачення лицем до лиця у славі.

5. На всі лади шукав Господь зближення з людством, наче побоявся людського забуття. Він виявив Вірі Свою приявність, замешкуючи у душі праведника. Людському умові розкрив Своє перебування у всесвіті. Навіть уприступнився почуттям тіла, бо приховано замешкав усюди під євхаристійними видами.

Тут Боголюдина підходить до нас слугуванням єрея, із даною йому Господом безмежною силою, поселюється в освяченій часточці та в кожній її найменшій окрушинці, одночасно по всіх олтарях світу.

Господь приявний із животворним тілом і душею, божеством та людськістю, а на те тільки приховується від почуттів, щоб залишилась за нами заслуга Віри.

Не будеш заздрити в нічому апостолам, ані Його Матері, що зблизька піклувалася Сином.

Береш Господа до серця, як Пресвята Діва носила Його в непорочнім лоні.

Вклоняєшся Господеві в Кивоті, як Вона схилялась до Нього при яслах. Довіряєш Господеві твої радощі й горе, як колись Вона виливала своє серце Синові. Слідкуєш за Христовою смертю в пору Літургії, як і Вона під хрестом стояла в часі Голготської Жертви.

Ось так можеш жити постійно та без тривоги, що Христос залишить твою душу. Ох! Якої великої почести зазнає християнин, а досконале життя стається життям радісним.

6. Віруючий відкриває й поклоняється всюди сущому Богові у вселенній, у праведникові і в Пресвятій Євхаристії. Та Господь є не лише Буття, Він є також Істина, втілена Премудрість, Слово.

В Його Божій Премудрості живуть всі істоти, що їх зодягнув досконалістю та красою й обдарував променем Своєї правди. Кожне сотворіння, на свій лад відображує Божу нескінчену досконалість та Божу люб'язність.

Людина чистосерда, що живе з Віри, знає мову сотворінь та читає в них, як у дзеркалі, красу та доброту Творця.

Така людина захоплюється чарівною природою. Уважно вслухається, як грізно віє-завиває буйний вітер по діброві та як ніжно колихається тирса. З нею говорить потічок і польова чічка, їй зрозуміле дзижчання комах та пташиний щебіт.

Усе доцільне для неї: і пилина в повітрі та зеренце піску над морем, і травичка на вигоні, і листя дерев, і брилянти роси, і зоряне небо.

Усе сотворене постачає такій людині Господа Бога, а вона зустрічає Його з безмірним пошанівком та безграничною любов'ю.

7. Віруюча людина дуже уважно ставиться до всіх досяжних умом частинок правди. Вона прямо «обожнює» знання та мистецтво, свідома, що вони відображають вічну Божу Істину та Красу. Вона дуже хоче спрямувати ці дрібні промені до їх джерела, до Божого Слова, вічної Премудрости – Вітцівського сяйва та зображення Його сущности.

8. Особливо насолоджується читанням Св. Письма, адже в ньому пливе Істина, як повноводна широченна річка. Там кожне речення та кожне слово є для неї священні, наче б Господні мощі, наче б втілення Божого Слова.

Богобійна людна з вірою сприймає не тільки догми, але й моральні засади. Старається їх вповні зрозуміти та узгіднює з ними своє життя.

Господь Ісус сказав: « Коли хто хоче йти за мною, хай зречеться себе, візьме свій хрест і йде за мною». «Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий». «Щасливі вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне».

Кожна сказана вище істина визначає боголюбним незмінний шлях поведінки.

9. Господь Бог є саме Буття, Правда та Добрість.

Віруючий бачить усюди, любить та славить невимовну Божу Добрість та батьківське Провидіння.

Все сотворив Господь із доброти та любови, бо Він сама Доброта: Бог благий і многомилостивий. Він теж – несотворена Любов: «Бог є Любов». А з такого джерела пливуть самі тільки добродійства.

Боголюбна душа постійно величає Господа: «Благословлю Господа повсякчасно». Кожне й найменше сотворіння наповняє серце боголюбця захватом вдячности супротив Творця всякого добра.

Йому ж відомо, що батьківські руки розмістили всі, навіть найдрібніші події, для його вигоди та безпеки.

По дорозі натрапляє боголюбець на чимало хрестів. Кожний раз він їх цілує та радісно бере на рамена.

Усюди спостерігає самі Божі добродійства та вияви Його ніжности й усюди славословить Господа за те, що Він є добрий. Повсякчасно він благословить Господа і за те, що Він по-батьківськи нами піклується.

10. Сповнена чистотою, душо, наполегливіше жий невпинно Вірою, а швидко привикнеш захоплюватися великим, правдомовним і добрим Богом, поклонишся Йому, світлосяйному, наслідуватимеш Його та й полюбиш.

По-синівськи споріднишся з Вічним Отцем Сотворителем, Вседержителем і всюди приявним. Споріднишся теж із Божим Словом, предвічною Істиною, що відобразила Себе на кожному сотворінні. Сполучишся теж із Святим Духом, уосібненою Любов'ю та істотною Добрістю, що всюди проявляє щедрості, святить тебе безустанно, уводить тебе в надро Ісуса Христа та щодня більше вкоріняє тебе в Його божественній Любові.

ВОСЬМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ III

Любляча душа слухає Ісуса.

«Сівши в ногах Господа, слухала його слова».

1. Слухняність, це – схильність прислухуватися Господеві, вірити Його вченню, приймати Його дарунки, діяти за Його спонукою та виконувати найменші Його бажання. Слухняність – це поведінка маляти, що самотужки нічого не може, нічого не знає.

Слухняність тут, на землі, це навіть не мати наперед утриваленої програми святости. Душа, яка не знає цього досконалого позбавлення, волить молитися без неуважности, безпосушно, волить праці приємні та за своїм уподобанням, волить вишукані способи добродіяння та принижування себе, а також своєрідний бойовий сприт поборювати свої хиби. Такий-то визначає Богові, коли та як Бог мав би Його пробувати та добирає способи, як вгоджатиме Богові.

2. Слухняність – це те саме, що простосердість. Простосерда душа – сповнена тільки доброю волею. Але цей нахил є в неї підставою всього. Щиросердий ладний кожночасно відобразити собою те, що завгодно Богові. Він не ворушиться самочинно, лиш вмить приймає волю та бажання Учителя.

Щиросердий завжди прислухається, що скаже Вчитель (у цьому його звершеність!) та слухає Його без огляду на жертву, поборювання відрази та зазнавання принижень.

Він іде завжди навпростець до мети та не оглядається назад себе. Не зважаючи на вогні напастей та переслідувань, щиросердий зміряє прямо до Господа, своєї цілі.

3. На шляху чесноти, основне для поступу, безпеки та швидкости, це – послух голосові Спасителя.

Святість – діло величне, добірне та вище за всяке земське пізнання. Одинокий Божественний Учитель потрапить навчити святости. У самих високовчених книгах, про неї знайдеш хіба декілька блідих вказівок, заплутаних рисок та розсіяних думок. Оволодієш цим вченням тільки пильністю на лекціях Самого Господа Ісуса Христа.

Уяви собі, що хтось переглянув усі трактати про духовне життя, та вважає себе майстром-першуном духовного подвигу й непомильним учителем других. Тоді він подібний до незрячого сліпця, що одчайдушно спрямувався через грізні гірські урвища.

Господи Ісусе Христе, навчай мене всієї мудрости, як маленьку дитину. І на часок не відпускай мене з Твоїх рук, бо зачеплю на дорозі за каміння-сторчаки, упаду ниць і поранюся до крови.

4. Отож зачинай, продовжуй та завершуй свою духовну дорогу, наснажений полум'яною любов'ю до Господа Ісуса: завжди твори Господню волю і виконуй всі Його бажання, як тільки їх пізнаєш. Врешті, підкоряйся всім пробам та прямим чи непрямим, досвідченням від Нього, в будь-яку хвилину життя. Таке має бути твоє основне та тривке розположення.

По-просту залишайся близько Ісуса Христа та уважно слухай, чого Він хоче і виконуй те, чого Собі бажає.

Господь Ісус виявляє Свою волю у заповідях, в Уставах твого чину, в зарядженнях твоїх зверхників та обов'язках стану і силою-силенною незалежних від тебе подій. Але крім цього, говорить Він надхненнями і таємними дотиками, картає або схвалює, збуджує й потішає.

5. Мабуть ти здивований, що в життєписах святців Учитель так часто й дружньо говорив із ними, іноді називав їх Своїми повірниками та втаємниченими.

І тепер Він говорить так само до кожного, але не відчутно, тільки духово, безпосередньо до серця.

За душі поклав Христос життя і тому Він дуже хоче подружньому зустрічатися з ними. Побачить Він кого, що має добру волю слухати, вже по приятельськи говорить до нього.

Проси Його часто дружити й говорити з тобою, то Він відізветься й скоро порадує тебе Своєю солодкою розмовою.

Також і тепер, хоч ти Господа слухаєш рідко та неуважно, Він ще говорить.

6. Його голос премилий як вітровий легіт. Він зворушує, раптом просвітлює, миттю дає переконання, враження, або заговорить нишком до серця. Голос Христа гомонить у душі і в пору наших розмов із людьми та в час молитов.

Деколи знечєв'я схоплюємо біблійний стишок у досі незнаному значенні, то знову почув ти зовсім звичайне словечко в пору якої балачки, і, неждано, воно таємниче потрясає тебе. Буває, що якась звичайна зовнішня подія могуче сколихує душу. Врешті, Спаситель деколи збентежує чим-небудь людину або говорить до її серця, й так скеровує її.

7. Непомітно привчаємось відмічати, коли Ісус Христос говорить до нас. Поволі між Спастслем та богобійною людиною встановляється розмовна сердечність, сколихувана лиш деколи внутрішніми бурями, потрібними для зміцнення чеснот.

На людину вічно чатує мрійливість. Тому Сам Господь звелів, щоб у важливіших ділах провіряли нашу поведінку духовні керівники.

8. Втихомир свою душу хосенною мовчанкою, а почуєш голос Господа нашого Ісуса Христа та покеруєшся Його надхненням.

Не розбалакуйся непотрібно з людьми. Будь із ними чемний та ввічливий, а відтак сизокрилою горлицею сховайся в ущелини крем'яних гір.

Перш за все, угамовуй свої прагнення, радощі та смутки, тривоги та всяке відчуттєве збентеження. Це все порушує спокій душі.

Геть із усіми безхосенними думками, безглузними мріями та марними плянами твоєї голови.

Викинь усі сердечні зв'язки. Дай місце Самому тільки Ісусові Христові на повну твою люб'язність.

Врешті, упорядкуй свої зовнішні заняття так, щоб ділова гарячка не потягнула тебе за собою.

Словом, прожени геть усіх міняйлів, що зайняли Господній храм й опоганють його своїми безвартісними справами та метушнею.

Господь наш Ісус Христос увійде в твоє очищене серце та зв'яжеться з тобою по-дружньому.

Он саме й тоді прийде пора твого правдивого духовного життя.

ВОСЬМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV