Ісус Христос є сповнений милосердям.

«Тому він мусів бути в усьому подібний до братів, щоб стати милосердним».

1. Всі ми грішні й так дуже нам треба дружньої душі, що пожалувала б нас у нашій біді, зрозуміла б наше безсилля та заєдно нам пробачила.

Та де ж вона, ця душа? У світі повно самолюбства та жорстокости. Мої найкращі друзі часто вражають мене боляче, і, в кожному разі, вони не розуміють моєї біди.

До Тебе зітхаю, Господи Ісусе! У Тебе стільки є спочуття та пощади.

2. Співчуття для безщасних грішників привело Боже Слово на землю.

Після свого падіння, лежала людина в повній безнадії на самому дні гріха. Тоді Пресвята Тройця неначе раду радила: чи так як раніше ворохобних янголів, залишити нещасне людство безвідклично у вічних стражданнях?

Відвічне Боже Слово сповнилось співчуттям для таких страшних можливостей. Воно промовило до Вітця: «Ось я, пошли мене!» на землю. Я виправлю Адамову провину Моєю смертю та всім людям поверну можливість дістатися в рай.

Тоді Слово сталося тілом, з'явилось серед нас чарівним дитятком, підкорилось усім невигодам молодого віку, врешті, в літах публичної діяльности, виявило таємницю Відкуплення.

3. Ось як розгортались події з обновою людства. Вони зачались і продовжались великим співчуттям Божого Серця для нашого горя.

Цю спочутливу доброту виявляє Господь Ісус через усе Своє короткотривале земське життя. Тільки догляне Він яке горе, а вже спочуває. Приходьте до Мене, сказав, усі втомлені та зморені працею, а я вас потішу. Хоче хто пити, хай прийде до Мене та п'є.

Господь розжалюється над злиденністю громади, що блукається манівцями як отара без вівчаря. Сам іде зустрінути самарянку та зручно переконує її визнати свої провини. Господь удається до чудодійного ставка, щоб уздоровити тридцять-вісім літ хворого паралічем. Біля містечка Наїм навмисне зустрічає похоронну валку вдовиного сина на шляху до кладовища. Спас ридає над бурею нещасть, які повисли в будучині над Єрусалимом. Теж Господь дає волю сльозам, як чує і бачить голосіння Марти й Марії за Лазарем.

4. Люб'язний Господь ладний був і Юді простити. Ладний був би другий раз умерти за засуджених до пекла, якщо б вони ще були спроможні скористати з відкуплення. Він Сам це виявив якійсь святій душі.

Такий спочутливий, що й за кожного грішника поодинці був би готовий терпіти окрему муку ще раз, і ще раз, коли б це тільки пом'ягшило їхні окам'янілі серця.

5. Коли б ти один був грішник на світі, то Господь Ісус прийняв би тіло для тебе одного та вмер би за тебе, щоб захистити тебе від пекла та завоювати твою взаємність.

То як тобі так часто може ще бути страшно Господа Бога? По падінні твоє серце звужується, затуляється та замикається. Тоді Ісус Спаситель даремно стукає до твоїх воріт, даремно спонукує відкрити їх та попрохати в Нього прощення. Ти ховаєшся як колись Адам у раї.

6. Чи не найбільша перешкода на шляху досконалости це – замало довір'я до Божого милосердя по сповненні провин. Це недовіря зроджує таємна самовпевненість, тобто замаскована досада за нашу злиденність.

Зовсім не дивує душевна довірливість до Господа, коли душа не вразила Його та свідома Його благодати.

Але, ось чим захоплюється Ісус Спаситель: хоч душа багатократно завинила і провалювалася в однаковий гріх, а таки сповнена довір'ям до Господа, рішуче вирішила опам'ятатись. Он що розчулює ніжністю Христове Серце та видвигає Його незмірне милосердя, й чого Він прагне незмінно.

7. «Перш за все хочу тобі, Моя Беніґно,^8б сказати: Ніколи не бійся Господа Бога тому, що Він такий премилосердний. Твій чоловіколюбний Ісус захоплюється, коли може допровадити багато грішників до Свого Вітця. Вони – Моя слава та Мої самоцвіти... Так дуже їх люблю, цих безталанних грішників!

Слухай, Беніґно, Моя потіхо, запиши ці слова: Найбільше радує Мене, коли люди вірять у Мою любов. Більше їх довір'я, більше з нього радію, а хочете безмірно вгодити Мені, то не обмежуйте віри в Мою любов.

Я добрячий для всіх, але найліпший Я для сповнених довір'ям.

Знаєш, які душі користають найбільше з Моєї доброти? Ті, що довір'яють більше... Довірливі душі прямо крадуть Мої ласки. Запиши, що Моя радість, якою насолоджуюся задля довірливости душі є невимовна......

8. Чому в нашу добу Господь Ісус наголошує Свою готовість забути й пробачити провини та обсипувати ласками довірливих грішників?

Безперечно тому, що людство забуває прочитувати Євангелію та відносити до себе приповість про блудного сина, навернення самарянки, перелюбної жінки та стільки інших подій. Ми забуваємо часто прочитувати місця, де Ти, предобрий Господи, пообіцяв завжди вислухувати наших молитов, та забуваємо хватати за Твої рамена, коли Твоя люб'язна долоня витягає нас, слабеньких овечат, із гріховних будяків.

9. Господи Ісусе Христе! Довір'яюся Тобі та бажаю невпинно і безстрашно, наперекір усім перешкодам, повертатись до Твоїх стіп ; прагну зазнати радости в моєму безсиллі, прагну, щоб моя нікчемність ще більше виявила Твою вічну добрість.

Адже Ти – наш Спаситель, і на те Ти вітаєш у мені, щоб мені вибачати та очищувати мене

Своїм діткненням. Ти ж прийшов закликати до каяття не праведників, але грішників. Ісусе Христе, довіряю Тобі та люблю Тебе !

П'ЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Ісус Христос є вірний.

«І ніхто не вирве їх із моїх рук».

Серце наше невтомно шукає незрадливого друга. Якже його знайде, то вважає це приятельство скарбом.

Вірний приятель, до речі, цінніший за золото та срібло. І справді, багатства – ніщо варті, як серце не любить. Навпаки, дошкульність убозтва, злиднів та страждань менша, коли дружнє серце розділює їх з нами.

2. Ісусові Христові добре відомий цей закон людського серця і тому Він вирішив вірно приятелювати з нами. Що більше, Він вложив до наших сердець такі просторі вимоги, та одночасно й стільки в них недостатностей, що жодна земська приязнь не може їх задовільнити ані заступити собою.

Справді, тільки один Господь Бог має достатньо терпеливости з нами, а ніхто зо смертних. Такі то ми змінливі, химерні та вимогливі для себе. Ісусові Христові треба Його безконечної любови, щоб не залишити нас без помочі.

Сьогодні ми сяємо радістю, а завтра – похнюплені в смутку. Сьогодні ми люб'язні й послужливі, а завтра – насторожені, самолюбні та нечемні. І ми сміємо ще вимагати, щоб усе довкруги нас ясніло добротою, лагідністю та терпеливістю, сповнене увагою до нас та ввічливістю.

Істинно, в мене стільки похибок, що немає в світі такої чесної особи, яка готова була б остатися завжди вірною мені.

3. Залишається єдиний рятунок, Ісус Христос. Господи Боже – Ти є Приятель вірний, незрадливий. Ти завжди зносив мене та ждав на мене терпеливо.

Бувало, дух мій блудив манівцями до сотворінь та прагнув від них потіхи, якої вони не могли дати. Тоді Ти, Господи, ждав на мене мовчки та терпеливо, аж доки не набриднуть мені ті земські утіхи, й на радощах, зустрічаючи, Ти пригортав мене.

Бувало теж, що в потребі я не звертався до Тебе за ласкою, тільки шукав мого щастя по безводних колодязях. Але Ти дальше вірно кликав мене до Свого Серця, бездонного джерела всякого щастя.

4. Господи Ісусе, Ти вірний, Ти на віки мій Божественний Приятель.

Ти бо сказав: « Добрий пастир життя своє за овець покладе». «Ніхто не вирве їх із моїх рук ».

Мій брате, християнине, запам'ятай собі на скрутну годину цю правду: Як схочеш залишитись у дружбі з Ісусом Христом, якщо прагнеш полюбити Його всім твоїм серцем, то швидше загинули б небо і земля, ніж мала б загинути твоя душа.

5. Мені добре відомо, що деколи до твоєї брами стукає скорбота. Вигнання довготривале, життєвий шлях незахоплюючий, а Господь Ісус – такий далекий !

Ти стільки наслухався чарівних див про країну любови та про палату твого Батька, а тут доводиться і надальше стогнати в чужосторонній землі !

Скільки вже говорили тобі, як дуже ніжно любить Ісус Христос, який Він уважливий і витончений у дружбі та справді по-батьківськи опікунський! А тут, виглядало б, що від тебе Спаситель приховується.

Тоді в тебе виникають понурі гадки: Хто його знає, чи Спаситель цікавиться моїм дрібним існуванням, адже в мені було стільки невірности, боязкости та невдячности! Хто його знає, чи мої задуми святости не є тільки мріями, що розвіються як смертне моє життя?

6. Безперечно, це – понурі думи в душі. Та вони не є від Ісуса Христа. Підшіптує їх твій ворог, що напосівся заламати твою відвагу у важку годину.

Ісус Христос не цурається тебе, Твоє серце стається для Нього любою святинею, де Він насолоджується та вдоволено спостерігає, як ти намагаєшся угодити Йому. Там теж щедро подає Він тобі всяку поміч, щоб ти не загинув у бою.

Господь Ісус не залишив тебе ніколи самотнім. Переважно деколи зникає Він із поля зору, щоб заставити тебе наполегливіше шукати Його, прислугувати Йому з більшою чистотою та самовідреченням.

7. Якось апостоли пливли човном по Генезаретському озері. Втомлений Господь заснув у човні, як знечев'я зірвалася скажена буря. Апостоли перелякалися.

Деколи Ісус Христос дрімає також в твоїй душі. В час Його сну, як спінені хвилі, вдаряють об душу пожадливість, розтріпаність, нудьга, спокуса, сумніви та понурі передбачення на будуче.

Ці люті буруни ладні перевернути й затопити крихке та невелике судно.

Стривожений кидаєшся будити сплячого Вчителя. Плачеш і скаржишся, ніби не любиш Господа Бога, та що Ісус дрімає задля твоїх гріхів і що човен може затопитися. Твоє горе розказуєш іншим. Врешті Спас Ісус, волею чи неволею, будиться зо сну і утихомирює вітри та бурі, але й до тебе каже «маловіре, чому ж ти завагався? »

8. Господь Ісус прагне, щоб ми повірили в Його любовно Коли Йому до вподоби дрімота, треба Його залишити відпочити та говорити зі св. Тересою від Дитяти Ісуса: « Боже Дитя, Ти втомилось, бо мало сердець офірують Тобі гостину; відпочивай у моєму серці. Спи, Господи Ісусе! Тобі до сну приспівуватиму я пісню любови!»

Втішайся та знай, що чимало душ, навіть дуже ревних, зазнавали й зазнаватимуть подібні муки до твоїх.

У деяких доброякісних душах такі досвіди тривають роками, в інших усе життя, ще в інших вони швидко зникають.

9. Як душі мало розуміють свою справжню користь! Залиште Ісусові Христові повну свободу діяти за Його вподобою, а поступатимете вперед до святости стомилевими кроками. Не поривайтесь контролювати дію Божого Мистця. Хотіли б побувати в своїй власній певності та забезпеченні, а одночасно втішатись Ісусом Христом. Згідні любити Господа під умовою, щоб уже в цьому житті мати від цього вигоду. Згідні служити Спасові, однак і Він, по-їхньому, мав би їм прислугувати.

10. Геть-те з такою вимогою! Спас виявився предобрий для тебе! Чи не вільно Йому прохати тебе увірувати в Його дружбу? Тут, на землі, доводиться жити тобі серед тіней віри; то чи годиться тобі вимагати вже ясности спостереження?

Чи диво, як полюбиш Господа Христа присутнього, що обсипає тебе ласками? Чи була б Йому слава з твоєї відданости, викликаної Його щедротами та ласкою? І погани потраплять так любити.

Ти ж кріпися та будь великодушний. Не – найманець ти, а любиш Господа, бо Він безмежно цього достойний. Найкраще докажеш Йому, що Його любиш, як виявляєш Йому свою прихильність серед густої пітьми, серед розсіянь або немилого самопочуття та серед уявленої Господньої відсутности.

Отже загартуй свою віру та пригадай Ним сказане, що ніхто не вирве тебе з Його Божих рук. Згадай теж, що Він цікавиться тобою більше за весь речовий світ. Він уважно прислухається, як ти з любов'ю шепочеш Йому, що ти – Його. Його ж Серце тремтить на радощах, якщо зложиш Йому маленьку жертву.

11. Ти – дитя з Його сім'ї, хоч ще на вигнанні. З небес Отець і Мати придивляються уважно твоїм крокам, а брати та сестри рахують дні, що віддаляють тебе від милого та сталого побачення.

Господи, Ісусе Христе! Воно чудно мені, що в небесах цікавляться моїм одностайним та дрібним життям. Неначе янголи та святці забувають на часок пречисту любов до Тебе і прислухуються дитячому лепетові мого бідолашного серця, що пробує любити.

Чи можливо є, що ці святці неначе заздрять моїй долі?

Колись так прагнули вони страждати для Господа, а зараз це неможливо їм, а мені ще вільно є попрацювати та й потерпіти для Нього.

Отож, моя душо, думай про Господню любов до тебе та про те, що небо позирає на тебе з пошаною та вдячністю!

12. Не хочу я більше сумувати, ані непокоїтися сумнівом, ані мучитися жалем тому, що життя таке довге і шлях захмарений та до вітчизни – далеченько. На мене, дитину з родини, ждуть угорі там нетерпеливо, полум'яно люблять мене

та й піклуються мною Матінка та щирий Друг, Ісус Христос, улюблений мій Брат.

ШОСТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Господь Ісус любить мене.

«Дивись, як він любив його».

1. Спаситель любив нас і буде любити найбільше. Він уподібнив наше серце до Свого, щоб могти більше любити Його та розпалити до взаємности. Йому відомі всі наші сердечні бажання та недосяжності, всі благородні пориви та й задуми, і всі змагання.

Господь доглядає нас із дбайливістю, більшою за материнську. Вночі Господь – біля узголів'я, щоб удосвіта серце дитяти перше для Нього застукало. Ціліський день Він теж поблизу, щоб захистити нас від загрози та від спокуси. Він теж біля нас приявний євхаристійно у св. Кивоті, щоб не забули ми про Нього та не захопились чужосторонньою любов'ю.

2. Така любов до нас була в Господа завжди: «Я полюбив тебе відвічною любов'ю, тим і зберіг для тебе мою ласку».

Так, Він перший спостеріг нашу недолю та зберіг для нас Свою ласку й тулить нас при серці до нашого останнього віддиху, щоб, бува, ми не втекли від Нього.

Тут, на землі, вбачаємо лиш декілька іскорок із цього розпеченого до білого жару вогню, що ним є Христова любов. Однак вистачає цих іскрин, щоб ми здогадалися, який його жар.

3. Трохи цих іскор посипалися з Божого Серця за Його земського побуту. От хоч би вияви невимовної любови: з'явився Він у вигляді дитятка, що квиліло в яслах та розгортало рученята, наче б хотіло нас пригорнути.

А ці всі вияви чутливости за Його прилюдного життя, до різного роду обездолених, Його прихильність до діток, Його турбота для гнаних і голодних світу.

Теж Його люта Страсть та, в навечер'я муки, установлення Пресв. Євхаристії і воля залишитись із нами до кінця віків.

4. А яка ніжність у тих словах, що їх кілька годин перед смертю Ісус Христос говорив до своїх учнів : « Мої дітоньки, не довго вже бути Мені з вами... Нехай серце вам не тривожиться. Я йду приготувати місце для вас... Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я – були й

ви... Я не кину вас сиротами, – Я прибуду до вас!», «з

Спаситель виявився предобрий та поблажливо прихильний, у час багатьох появ по Воскресенні учням та полум'яній серцем Магдалині. Скільки поклопотався Він, щоб не занадто терпіли Його відсутність та не сумували, що Він піднявся до неба!

Наче б усотеро збільшилась чутливість Господа для залишенців земних, з хвилиною Його відходу на небо!

Із тієї пори, Господь багатократно виявляє наглядно, що любить тих, хто Його любить.

5. Сучасна епоха – це ж пора чистої віри, пора похмурої неясности та перехідного вичікування. Однак люб'язний Господь не може сторіччями ждати на вияв любови Своїм дітям.

Кожний довірений Господа знає, який любий затишок та розкішне «серце-до-серця», встановлюються між ним та Ісусом Христом вже в земському побуті. Ця надприродна задушевність у декого вже буйно розцвілася.

6. Безперечно, деколи Ісус Христос ховається почуттєво від душі. І найбільш упривілейовані страждали від цієї проби. Та Господь це вдіяв, щоб зміцнити їхню любов. Тому вкидає в памороку, щоб милувались ми не духовною насолодою, тільки Його Божого Особою. Така проба це є й набільший доказ, що Він справді любить.

7. Натомість і ми повинні полюбити Його взаємно, повинні часто казати Йому, що любимо та що вірим в Його любов!

Прийшлося б хіба боятись такого: чи, бува, Божий наш Друг не є жахливо осамітнений? Він такий делікатний та відданий нам!

Стільки довкруги Його престолів самі холодні серця, навіть крадькома неприхильні, без жодної витончености для Нього!

Буває, що Господь не має ні одного повірника в цілій парохії, деколи в цілому манастирі. Часом немає ні однієї душі, якій міг би довіритись та поговорити невимушено і від серця.

Він там почувається дуже самітний, і скільки Його коштує там залишатися.

Буває, що священик спорудив кивот для Господа Ісуса та запросив Його замешкати в ньому. Але священикові і не в голові приводити Господеві відвідувачів, з'єднувати Йому друзів та втаємничати своїх вихованків, що за Добродій посеред них !

8. Сповнена любов'ю душо, чи чула ти, як непомітно та скромно жаліється з кивота Божий В'язень ?

«Люди більше шанують Мене, ніж люблять. Без сумніву, Я приймаю їх чолобитню, але Я бажаю їхніх сердець. Хоч і виявляють вони для Мене пошану, то не зважаючи на це, Я почуваюся в них, як начальник або якийсь монарх, якого вони бояться.

Майже ніхто не приходить до Мене в сердечній дружбі поговорити зі Мною та довірити серцеві серце.

Мені треба синівського віддання, ніжности та милої дружности. В Мене ж Серце людини. Мені потрібно більше довір'я, більше одвертої сердечности, більше невимушености між Мною та Моїми дітьми.

Я сам заложив Мою сім'ю, Я вмер за Моїх дітей та кормлю їх Моїм Тілом і Кров'ю. Як важко Мені чутися чужинцем в лоні Моєї власної родини!

Ти ж, Моє дитя, полюби Мене. Я розширю стіни твого серця, щоб безмежною любов'ю звеселити його, і тобою хочу промовити до других.

В останньому часі бажаю виховати Собі цілу спільноту душ, що неподільно полюблять Мене, і яким Моє прескорбне Серце звіриться зі Своїх розчарувань.

їх завдання буде – любити Мене, а Я вчиню все те, що потрібне для них. Прагну їх для Себе та вчиню з ними те, що Я схочу, нехай лиш люблять та довіряються Мені.

Вони тут стануться Моєю родиною та Моїм домом, куди Я зайду завжди, як буду почуватися чужим серед людей.

Це буде Моя Витанія. Тут я спочину по трудах та утішуся по розчаруваннях.

В нагороду за їх ніжність та любов, Я буду їх освячувати і вчиню співпрацівниками в ділі Відкуплення. Тільки їх любов, моління та жертви, задержують Мене на землі та додають Мені витривалости в тому Моєму гіркому положенні в кивотах.

Вдача в Мене така, що не вмію відмовити проханню. Але для душ, що Мене полюбили щиро, Я здатний на ще нечувані дива, ладний сотворити світ наново, вмерти тисячі разів, однаково самотний та прискорбний, як колись на хресті. Які Мені любі, ці душі! Зрештою, вони це знають, хоч іще не розуміють усієї Моєї люб'язності.

Дай Мені ці душі. При кожній нагоді проповідуй Мою любов ученим та невченим, а навіть дітворі. Зернина твого слова не пропаде. Звідусіль рушать душі доброї волі. Моя благодать виростить їх, а Моє сонечко та любов дозволять їм дозріти.

Я так дуже хочу, щоб Мене вважали другом та довіреним!».

ШОСТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II