Любляча душа розмовляє з Ісусом.

«.Вечерятиму з ним і він зо мною».

1. Заки наслідувати Ісуса Христа, треба тобі пізнати Його. Вивчай життя та приклади любимого Відкупителя, захоплюйся Його Божою Особою. В результаті, з подиву народжується лобов, а з любови – наслідування.

Мистець найперше пильно вдивляється в модель, а вже тоді малює картину.

Так само діє той, хто хоче відтворити Господа Ісуса в своєму житті. Розважає, читає і жадібно прислухується всьому, що про Нього розказують святі Євангелії та Життя святих.

Наполегливо розмірковує він теж з любов'ю різні таїнства Христового життя, Його дитячий вік, болісні страсті та євхаристійний побут.

Літургійний рік відновлює різні події з Христового життя, а душа наново зазнає відчуті Господом почування. Чим більше любитель Христа живе з Ним, тим краще розуміє Його, входить у Його душевні закутки та розпалюється любов'ю до Нього.

2. Все вище сказане – це розважання. Його конче потрібно, щоб швидко підноситися в духовному житті. На жаль, дехто ставить до розважання зайві вимоги, або добачують уроєні труднощі та повертають цю корисну і мирну вправу у важку та невдячну роботу.

Та не дай обманутися. В часі духовних вправ наново передумай кілька основних засад розважання так, як про них учить досвід, розум та богослов'я.

3. Розважанням ти підступаєш до Господа Бога. Отож погрузися в твою нікчемність, упокорися щиро та в спокої перед Божою величчю, а Бог глядітиме на тебе з любов'ю та наблизиться дуже охоче.

4. Справжнє розважання в тому, щоб полум'яною любов'ю з'єднатися з Божою волею, та заставити душу годитися з нею і сповняти її.

Розважання буває часом посушливе та сповнене прикрих неприємностей, як молитва Господа Ісуса в Оливному саді. Але, як у розважанні збережені дві повищі умовини – то воно чудове.

А де їх немає, то розважання – невдатне, хоч би й в ньому було багато потіх, а навіть захоплень.

5. Не треба йти усім однаковим шляхом, щоб добре розважати. Одні більше люблять та користають із міркувань-застанови, іншим любіші почування. Дехто довго з люб'язністю вдивляється в присунього в ньому Бога та й цим загартовуються до щоденних змагань.

Кожний хай тут вибере собі любіший метод, хай з'єднається з Богом найлегшим для нього способом. Але не гани інших методів та не вихвалюй свого на некористь другим.

Чи потрібно буде тобі опісля переставитися на іншу дорогу, дізнаєшся від духовного провідника. На духовній дорозі не потрібно з нічим уперто зв'язуватись, бо Знавцем тут є Господь Бог.

6. В кожному розважанні треба чимало часу присвятити покірливій молитві. Ніколи ти не підкреслиш досить своєї безумовної залежности від Бога та цілковитої особистої убогости.

Наша зручність, хороші думки, гарячі почування, все те – тільки цвіт. Тож потрібно, щоб молитва виєднала благодать, та щоб благодать запліднила рослину. Інакше цвіт осиплеться і не дасть овочів.

Дальше, треба на розважанні прислухатися Божому голосові, бодай деколи зовсім мовчати та попрохати Вчителя, щоб говорив і навчав.

Icyс Христос – предобрий та приятель людей. Як слухати Його в покорі, то напевно заговорить.

Розважання буде чудове, якщо Господь Ісус візьме його до Своїх рук. Але треба Його запросити, настоювати та часто проказувати: «Господи, навчи нас молитися». ^ш

7. Деколи в час розважання, зволить Господь Ісус відвідати душу. Це Він робить часто серед занять, раптовими зворушеннями та просвітлінням. Часто – доконує цього глибоким враженням, застереженням, словом висказаним до глибини душі, або зображенням уяви.

Ці враження напевно від Бога, якщо вони заспокоюючі і ведуть до сповнення обов'язків й до покори.

Ніхто не потрапить сам витворити їх, або надовше вдержати, прикликати назад, або хоч із певністю передбачити їх повернення. Це вказує, що ці враження беруться не в самій душі.

8. Колись, може, такі враження були рідкі та короткочасні, а оце тепер вони – звичайні. Такий стан душі називаємо вже не розважанням, лиш надхненням або влитою молитвою.

Тоді Сам Бог проводить молитвою за Своєю вподобою. Душа в одно тільки дякує за ту Божу ласкавість та користає з неї, щоб збільшити свою вірність, умертвлення та покору.

Здана на Господа Бога душа, не прохає в Бога цієї ласки. Така душа покірна, як камінь у каменяра. Така людина не опирається на тому чи іншому засобі святости. Ні, всією силою змагає вона прямо до цілі, тобто, щоб здобути Божу любов. Вибір засобів залишає людина Icyсові Христові.

9. На молитовні вправи, навіть надхненні, звичайно находять труднощі, тобто доба засухи, темряви та спокус.

Тоді не здавайся під вплив почувань та спокійно витривай у молитві, навіть як не бачиш висліду. Цим напруженням воля видатно зміцнюється та дуже щиро доказує Богові, що Його любить.

Тому серед цих дошкульних проб, вперто присвячуй завжди однаковий час розвазі та й духом єднайся з Ісусом Христом в Оливному саді.

Вірність Богові на молитві в часі розтріпаний, посух та сердечних мук, це – видатний здобуток. Вона означає перемогу над одною з найбільших перешкод у духовному житті.

Серед згаданих труднощів, не треба навіть пересадно бідкатися Господеві Ісусові в безпорадності. Навпаки, саме тоді жвавістю волі треба Богові заявляти, як завжди, що любиш Його, довіряєш Йому та покірливо умоляєш Його. Воно однаково, які труднощі ми переборювали, щоб лиш Христос Господь був задоволенй.

10. Отак молитися потрапить кожна людина доброї волі у будь-яких, навіть важких, обставинах.

Господь Бог допомагає завжди Своєю благодаттю. Тож тільки схочемо, з Божою підмогою, можемо простим актом любови щільно з'єднатися з Богом.

Завжди теж людина є здатна помолитись до Бога в покорі, отож може поступово й свідомо та свобідно приєднуватися до Божої волі.

11. Часом Божій величі угодно провадити тебе на верхів'я пішки й довгими вивертами посушної молитви. Це знак, що так воно безпечніше для твоєї покори та більше слави для Божого Провидіння.

Безперечно, Господь міг би туди, на верхів'я, донести тебе на руках, але не мав би вдовілля бачити твою геройську стійкість. Перш за все пропала б сердечна Господня радість підіймати тебе з твоїх падінь, потішати тебе в знесиллі та пробачати тобі неминучі провини.

ВОСЬМИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II