Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Охарактеризуйте проблему походження людини в контексті філософського аналізу.

Антропологія (грец. anthrdpos - людина і logos - вчення) - сукупність наукових дисциплін, які вивчають людину (людство) на всіх історичних етапах розвитку.

Основними ознаками, що виокремили людину з проміжних видів, є насамперед наявність розуму, свідомості і мови (другої сигнальної системи), здатність до цілеспрямованої діяльності, а також інші символ утворювальні можливості, завдяки яким люди не тільки почали обмінюватися доцільною інформацією, а й передавати своїм нащадкам здобутий досвід, знання, звички. Розумність, мова, соціальність, цілеспрямована діяльність, насамперед трудова, - основні якісні характеристики людини

Виявлено, що "людина вміла" (homo habilis), яка ще істотно не відрізнялася від приматів, вже виготовляла примітивні знаряддя праці з допомогою інших предметів, які також слугували їй за знаряддя. Інстинктивна трудова діяльність цих істот ще не супроводжувалася чітко вираженою свідомістю, наявністю мови. Стверджується також, що головною умовою виникнення людського роду був поступовий перехід від первісних (стадних) до спільних (соціальних) форм організації життя.

Одним із основних у філософській антропології є питання про природу і сутність людини, які іноді невиправдано ототожнюють. Людина як біосоціальна істота є складною єдністю тілесного (природного) і духовного (соціального, суспільного). Такий дуалізм (подвійність) людського начала дає підстави стверджувати, що за своєю тілесною природою людина - високоорганізована біологічна істота, а за своєю сутністю - соціальне утворення. У цій подвійності все важливе - і тілесне, і духовне (соціальне)

З розвитком філософської антропології збагачувався її понятійний апарат і концептуальний зміст. Філософи античності сприймали людину як "малий космос", середньовічні мислителі трактували її як істоту, що поєднує в собі три частини - тіло, душу, дух. У Новий час найхарактернішими особливостями людини вважали її розум, здатність раціонально мислити, логічно і послідовно діяти. Філософи-фрейдисти і їх послідовники-неофрейдисти переконували, що природу людини зумовлюють її пристрасті та інстинкти, серед яких особливу роль відіграють статеві, еротичні потяги.

Людина - амбівалентна (двояка за своєю сутністю) істота з великою кількістю можливостей, які вона не здатна сповна реалізувати в силу швидкоплинності свого життя.

Тому в сучасній філософії заперечується можливість створення остаточної цілісної картини людини. Замість цього пропонується "принцип відкритого запитання", готовність до "нових неочікуваних відповідей" стосовно людини.

Важливою складовою філософської антропології є вчення про місце людини у світі. Визнання людини як вищого творіння природи, надприродних сил спричинило появу антропоцентризму - сукупності поглядів на людину як на кінцеву мету світобудови та центр Всесвіту, володаря природи. У цьому аспекті філософське вчення про людину розглядається як стрижень всієї філософії, як визначальний принцип побудови всіх складових філософського знання. В онтологічному аспекті антропний принцип засвідчує, що людське життя є закономірним продуктом розвитку Всесвіту, явищем космічного масштабу. У гносеологічному ракурсі цей принцип проголошує, що людська практика - універсальний засіб, який робить людський світ рівноцінним Всесвітові.

Філософська концепція людини випрацьовує понятійний апарат, що визначає різні характеристики людської істоти: "людина", "індивід", "індивідуальність", "особистість", "суб'єкт" тощо. У цьому плані сучасна філософія особливу увагу приділяє поняттю "особистість" – це поняття характеризує духовний, насамперед моральний розвиток індивіда, коли він мислить і діє відповідно до почуття власної гідності та відповідальності за свої вчинки. Як зазначає німецький філософ Юрген Хабермас (нар. 1929), свобода і гідність окремої особистості стають своєрідними індикаторами людської сутності. Кожна людина є індивідом, суб'єктом. Однак саме почуття гідності, самодостатності, "внутрішня автономія", тобто відчуття незалежності, перетворюють індивіда на особистість. Морально відповідальна людина, тобто особистість, має бути тим вимірювачем подій і процесів, які відбуваються завдяки людській діяльності ("людський вимір"). Стати особистістю - непроста справа.

Важливим елементом філософської теорії людини виступає вчення про її інтереси і потреби, систему мотивації, у т. ч. несвідомої. Тобто про всі чинники, які у своїй сукупності утворюють "світ людини", простір її життєдіяльності. Філософська антропологія містить розділи, у яких осмислюється творча природа людської свідомості, система її ціннісних ідеалів. Багатогранна природа людини, її творча сутність проявляється у тій реальності, яку вона створює, у світі культури, можливостях передбачити наслідки власної діяльності, з'ясувати перспективи свого існування. Ця проблема є основою одного з розділів філософського знання - теорії передбачення.

Последнее изменение этой страницы: 2016-06-08

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...