Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Проаналізуйте зміст, структуру та типологію практики як основи життєдіяльності людини.

Практика є одним із видів діяльності. І визначається вона як матеріальна, чуттєво-предметна, цілепокладаюча діяльність людини з метою освоєння матеріального перетворення природи суспільств і самої себе. Практика - основа і рушійна сила суспільства і пізнання. Практика включає в себе всі види чуттєво-предметної діяльності людини - виробничу, пізнавальну, політичну, соціальну, педагогічну, художньо-мистецьку, адміністративну тощо. Практика - сукупна діяльність людини і людства. І тут вона виступає як досвід.

Життя людини завжди практичне, бо має справу з предметними діями, матеріально-відчутними результатами діяльності.

Практика - фундаментальна категорія марксистської філософії, марксистського світогляду. Завдяки прийнятій практиці як основи світогляду марксизм зумів відділити себе від минулих форм матеріалізму і від ідеалізму.

Ідеалізм, особливо в особі Гегеля підмітив роль практики, праці і діяльності людини, в пізнанні. Але практика тут зводилась переважно до моральної діяльності. Не мали яскраво вираженого предметно-виробничого характеру в марксизмі.

Післягегелівський ідеалізм теж аналізував активну діяльність людини, але з боку її психологічно-інстинктивних стосунків: воля до життя (Шопенгауер), воля до влади (Ніцше), Неокантіканці як і Фіхте розрізняють теоретичний розум і практичний розум. Перший пізнає те, що є, другий - те, що повинно бути. Рікет (баденська школа) ототожнює практичну філософію з етикою.

З розвитком науки, техніки, їх безпосереднім використанням в матеріальному виробництві, побуті людини ідеалісти стали практику ототожнювати з утилітарною діяльністю. "Філософія життя" Дільтея критикуючи раціоналізм стверджує, що життя кожного індивіда творить саме із себе свій власний світ. Гуссерль розуміє під практикою сукупність свідомих дій, спрямованих на зміну речей і перетворення соціального життя.

Прагматизм ототожнює практику з поведінкою людини, тілесною корисливою діяльністю. Істиною вважають те, що приносить користі суб'єкту діяльності.

Екзистенціалізм як аналітика людського існування виходить з того, що людина співвіднесена зі світом, її існування є "буттям у світі", для якого характерно турбота, користуванням різними предметами, яке і є, за Хайдеггером, практикою. Річ виявляє себе у відношенні до людини, її потреб, цілей. Уречевлення відношень між людьми Хайдеггер бачить в самій сутності практики, її соціальному смислі.

Сутність практики виявляється у співвідношенні з теорією.

Практика – предметно-чуттєва матеріальна діяльність. Теорія – ідеальна діяльність, вона не має як практика безпосередньої взаємодії з матеріальними предметами. Практика - основа всіх інших форм життєдіяльності людини. Щоб їсти, пити, мати житло і одяг людина приречена активно ставитись до дійсності, обробляти її та переробляти відповідно до своїх потреб, в першу чергу матеріальних.

Практично корисливе відношення до природи, з метою створення матеріальних благ здійснюється через працю, матеріальне виробництво. Праця - діяльність людей (чи груп людей) в матеріальній або духовній формах. Практика - чуттєво-предметна, матеріальна діяльність. Праця входить в економіку як систему виробництва, обміну, споживання, що забезпечує матеріальні потреби.

Як процес зміни перетворення природи, олюднення її практика людини створює світ культури. Практика - взаємодія об'єктивного і суб'єктивного, матеріального та ідеального.

Практика людини обмежена соціально-історично (вона залежить від знань, техніки, технології і біології (органи чуття людини обмежені). Сенсорний досвід суб'єкта завжди обмежений. Людина ніколи повністю не знає сутності речей, їх властивостей, багато явищ є неповторні. Існує суперечність між конечним обсягом мозку і безконечністю Всесвіту, невичерпністю матерії. Все це також обмежує практику. На практику впливають клімат, середовище, світогляд, ширина і глибина знань.

Виробнича практика обробляє і змінює природні речі, явища, процеси, створюючи засоби праці, продукти життєдіяльності. Суспільно-політична практика змінює суспільство. Експеримент змінює природні і штучні речі, явища, процеси з метою їх пізнання. Виховна і навчальна практика змінює і формує людину.

Розкрийте зміст та основні підходи до філософського аналізу

Суспільства.

Людське суспільство -одне із найскладніших з відомих науці явищ дійсності. Питання, чому виникає суспільство, за якими законами воно розвивається, чому одне суспільство змінює інше, хвилювали мислителів усіх часів і народів.

Термін "суспільство" - поняття багатозначне. Його можна розглядати як у широкому, так і у вузькому розумінні.

У вузькому розумінні він має такі значення:

1) суспільство як сукупність суспільних відносин. Відомо, що суспільні відносини - це те специфічне, що відрізняє соціальні утворення від інших систем матеріального світу. І кожне суспільство є не просто сукупністю людей, а являє собою єдину систему соціальних відносин, цілісний соціальний організм, що розвивається певною мірою незалежно від інших соціальних організмів;

2) суспільство як певний етап людської історії (первісне суспільство, індустріальне суспільство, інформаційне суспільство тощо);

3) окреме, конкретне суспільство, що є самостійним суб'єктом історії (українське суспільство, американське суспільство і т. д.).

Соціальна філософія під поняттям "суспільство" має на увазі продукт цілеспрямованої і розумно організованої спільної діяльності великих груп людей, об'єднаних не на основі спільності, а на основі спільних інтересів і договору. Поняття "суспільство" - ширше, ніж поняття спільність, тому не всяка спільність є суспільством, але будь-яке суспільство має риси спільності.

Якщо релігійно-міфологічна концепція виникла на ґрунті античної філософії, то теологічна концепція зародилася в надрах схоластичної філософії, філософії середньовіччя. Антична філософія, при всіх розбiжностях у поглядах її представників на суспільство, мала космологічний характер, оскільки тим цілим, у яке включалося все суще, у тому числі і суспільство, була природа (космос). Середньовічне ж мислення було теоцентричним: реальністю, що визначає усе суще, у тому числі і в громадському житті, для нього була не природа, а Бог.

Усі сучасні соціально-філософські і соціологічні концепції людини і суспільства так чи інакше розглядають його як сукупність соціальних взаємозв'язків і взаємодій людей у процесі задоволення їхніх потреб. Наприклад, одна з найвідоміших концепцій суспільства, створена Максом Вебером(1864 – 1920), зветься інтерпретацією соціальної дії. Головною ідеєю веберівської концепції, та й усієї його соціології, є обґрунтування можливості максимально раціональної поведінки, що виявляється у всіх сферах людських взаємин. Відповідно до цієї концепції, соціальна дія має зміст, якого вона не має в природі. Для розуміння цього змісту необхідна відповідна інтерпретація. В цьому і полягає головна ідея Вебера: завжди і скрізь, в усі епохи природу суспільства необхідно розуміти як тлумачення змісту соціальних дій людей. Необхідно додати, що під соціальною дією мають на увазі не будь-яку дію, а дію, «суб'єктивний зміст якої належить до поведінки інших людей». Виходячи з такого підходу, не можна вважати дію соціальною, якщо вона є суто наслідувальною, афектною чи коли вона орієнтується на яке-небудь природне явище.

Последнее изменение этой страницы: 2016-06-08

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...