Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Основні принципи адвокатської етики, згідно з Правилами адвокатської етики.

Принципи цивільного судочинства мають нормативний характер, тобто закріплені в нормах права. За останні роки при обговоренні та розробці кодифікованих актів традиційні радянські принципі зазнали суттєвих кількісних та якісних змін.

Більшість принципів цивільного судочинства закріплені у Конституції, а також Законі "Про судоустрій і статус суддів" та у ЦПК. Традиційно принципи цивільного, господарського, кримінального та адміністративного процесів класифікують за джерелами їх нормативного забезпечення на такі: 1) принципи, закріплені в Конституції; 2) принципи, закріплені в законодавстві про судоустрій.

До принципів цивільного процесу, закріплених Конституцією, належать такі: здійснення правосуддя виключно судами; виборність і призначуваність суддів; здійснення правосуддя суддею одноособово, колегією суддів; незалежність і недоторканність суддів та підкорення їх тільки законові; законність; рівність усіх учасників процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; державна мова судочинства; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; ухвалення судами рішень іменем України і їх обов'язковість до виконання на всій території України; доступність і гарантованість судового захисту прав і свобод людини і громадянина; участь громадськості у захисті прав громадян; публічність; недоторканність людини; недоторканність житла; таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; охорона особистого і сімейного життя громадянина.

До принципів цивільного процесу, закріплених законодавством про судочинство, належать: диспозитивність, процесуальна рівноправність сторін, раціональна процесуальна форма, неможливість процесуального сумісництва, усність, безпосередність.

 

Удовий розгляд адміністративної справи. Судові рішення, порядок і строки їх оскарження. Перегляд рішень за нововиявленими та винятковими обставинами. Виконання судових рішень в адміністративних справах

Судовий розгляд справи провадиться шляхом послідовного вчинення судом і учасниками процесу комплексу процесуальних дій, що складають певні етапи: 1) підготовчий (ст. 124-134 КАСУ); 2) розгляд справи по суті (ст. 135,139, 140-149, 151 КАСУ); 3) судові дебати (ст. 152 КАСУ); 4) ухвалення і оголошення рішення (ст. 153,154,160,167 КАСУ).

Адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено КАСУ. Справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби розглядаються та вирішуються протягом розумного строку, але не більше двадцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 122). Судовий розгляд адміністративної справи здійснюється в судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі, після закінчення підготовчого провадження. Особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови (ст. 158). Судове рішення, яким суд зупиняє чи закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або приймає рішення щодо інших процесуальних дій, клопотань, викладається у формі ухвали.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень в адміністративних справах після їх перегляду в касаційному порядку (ст. 236) упродовж трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого заявлено клопотання про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення (ст. 238).

Постанова або ухвала суду, що набрала законної сили, може бути переглянута у зв'язку з нововиявленими обставинами (ст. 245). Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами в разі прийняття нових законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовані закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час розгляду справи, не допускається, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність фізичної особи.

Особи, які брали участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право подати заяву про перегляд судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили, за ново-виявленими обставинами (ст. 246).

Заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами може бути подано протягом одного місяця після того, як особа, яка звертається до суду, дізналася або могла дізнатися про ці обставини. При цьому заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами з підстави, передбаченої п.1 частини другої ст. 245 КАСУ, може бути подана не пізніше ніж через три роки з дня набрання судовим рішенням законної сили. У разі якщо така заява подана до адміністративного суду після закінчення цього строку, адміністративний суд відмовляє у відкритті провадження за нововиявленими обставинами, незалежно від поважності причини пропуску цього строку (ст. 247).

Порядок виконання судових рішень в адміністративних справах визначено ст. 257 і Законом України "Про виконавче провадження". Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує судця адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено КАСУ. Виконавчий лист про стягнення судового збору надсилається судом до місцевих органів державної податкової служби. КАСУ передбачено можливість відстрочення і розстрочення виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення (ст. 263 КАСУ). Крім того, ст. 265 КАСУ передбачено поворот виконання судових рішень. Питання про поворот виконання судового рішення вирішує суд апеляційної чи касаційної інстанції, якщо, скасувавши судове рішення (визнавши його нечинним або таким, що втратило законну силу), він закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або відмовляє у задоволенні адміністративного позову чи задовольняє позовні вимоги у меншому розмірі.

Правове регулювання місцевих податків та зборів. Правова допомога в цих питаннях

Місцеві податки і збори - це обов'язкові платежі юридичних та фізичних осіб до місцевих бюджетів, які встановлюються відповідно до закону органами місцевого самоврядування (ст. 143 Конституції України). Перелік місцевих податків і зборів міститься у ст. 10 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. із змінами та доповненнями. Правове регулювання місцевих податків та зборів здійснюється на підставі ст.ст. 265-268 розділу XII (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування транспортних засобів; туристичний збір), а також ст.ст. 291-300 глави 1 розділу XIV Податкового кодексу України (єдиний податок).

До 5 місцевих податків і зборів належать (ст. 10 Податкового кодексу України):

1) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

2) єдиний податок;

3) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

4) збір за місця для паркування транспортних засобів;

5) туристичний збір.

Місцеві податки та збори встановлюються відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених Податковим кодексом України, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Місцеві ради обов'язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Також ці органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених Податковим кодексом України, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Установлення місцевих податків і зборів, не передбачених Податковим кодексом України, забороняється. Зарахування місцевих податків і зборів до бюджетів відповідного рівня здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, запроваджено з 1 січня 2013 року.

A. Доводи сторін

 

52.Скаржник скаржився на те, що він утримувався під вартою незаконно протягом 18 днів без будь-якої юридичної перевірки затримання. Це тривало з 1 листопада 1999 р., дня арешту заявника, до 17 листопада 1999 р., дня, коли Ворошиловський районний суд м. Донецька розглянув його скарги. Він скаржиться на порушення § 3 статті 5 Конвенції, відповідно до якої:

 

"Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту c пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд впродовж розумного строку або на звільнення до початку судового розгляду. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями явки в судове засідання".

 

Доводи Уряду

 

53. Уряд стверджував, що заявник утримувався під вартою згідно санкції прокурора. Він наполягав на тому, що прокурор, відповідно до застереження, зробленого Україною до статті 5 Конвенції, може вважатися "... іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу" (див. §§ 46 - 47 вище). В цій якості прокурор, який санкціонував затримання заявника, розглянув питання тримання заявника під вартою негайно. Уряд також наголошував, що санкція прокурора на арешт заявника підлягала суворому судовому контролю, який може ініціюватися, та ініціювався заявником. Судовий контроль, встановлений в українському законодавстві, полягає в тому, що скарга затриманого на санкцію на арешт повинна розглядатися негайно та в тому, що суд вирішує питання щодо звільнення затриманого. Відповідно, Уряд зробив висновок, що кримінально-процесуальне законодавство, чинне на час арешту заявника, повністю відповідало вимогам § 3 статті 5 Конвенції. В цьому зв'язку Уряд зробив висновок про відсутність порушення статті 5 Конвенції.

 

54. З огляду на вимогу статті 5 § 3 Конвенції негайно постати перед суддею чи іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, Уряд стверджував, що період, який передував розгляду питання затримання заявника, не був тривалим. Уряд зауважував, що відповідно до українського законодавства, скарга на санкцію на арешт може бути подана навіть у день його видачі. Далі зазначалося, що законодавство встановлює суворі часові рамки для розгляду скарг щодо арешту та що наданий час не є надмірним. Проте можливі затримки могли статися, якщо затриманий або його адвокат затримали подачу скарги на санкцію на арешт. Зокрема, Уряд зазначив, що 3 листопада 1999 р. прокурор санкціонував арешт заявника. Скарга на ці дії була датована 6 листопада 1999 р. та, згідно постанови суду, подана лише 10 листопада 1999 р. 17 листопада 1999 суд розглянув скаргу та підтвердив законність арешту. Він зауважив, що 8 листопада 1999 заявник подав клопотання про зміну адвоката, що призвело до затримки у розгляді його скарги.

 

55. Уряд зауважив, що затримка у поданні скарги на ордер на арешт сталася з вини заявника. Зокрема, апеляція була подана через 7 днів після ухвалення санкції. З огляду на вищезазначене, Уряд зробив висновок, що в цьому випадку порушення статті 5 Конвенції щодо невідкладності розгляду питання затримання заявника, не було.

 

Доводи заявника

 

56. Заявник стверджував, що згідно українського законодавства, прокурор належить до правоохоронних органів та ні в якому разі не може вважатися службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу. Зокрема, згідно ч. 1 статті 124 Конституції, судові функції в Україні здійснюються лише судами. Передавати судові функції іншим органам або посадовцям заборонено (див. § 38 вище). Відповідно, заявник прийшов до висновку, що в Україні прокурор не може вважатися особою, "якій закон надає право здійснювати судову владу". Єдиною функцією прокурора згідно статей 121 - 122 Конституції є підтримка державного обвинувачення в суді. Крім того, українські прокурори не були незалежними при розгляді кримінальних справ (він наводить як приклад рішення Huber v. Switzerland від 23 жовтня 1990 р., серія A, N 188, с. 18, ч. 42 та Niedbala v. Poland, заява N 27915/95, §§ 48 - 50, від 4 липня 2000 р.), оскільки вони були стороною обвинувачення у справі (тут він посилається на рішення Assenov and Others v. Bulgaria від 28 жовтня 1998 р., Reports of Judgements and Decisions 1998-VIII, с. 3298, § 146 та Nikolova v. Bulgaria, заява N 31195/96, §§ 49 - 50, ECHR 1999-II).

 

57. Заявник робить висновок, що його тримання під вартою було незаконним та що він не постав негайно перед суддею для перевірки його арешту та тримання під вартою. Він додав, що жодна з затримок не сталася з його вини.

 

B. Оцінка Суду

 

58. Суд спочатку зауважує, що звернення Уряду до застереження до § 3 статті 5 Конвенції не може прийнятися (див. "Салов проти України", ухвала щодо прийнятності від 27 квітня 2004 р., заява N 65518/01; щодо чинності застережень до статті 5 Конвенції (див. ухвалу щодо прийнятності у справі "Фалькович проти України" від 29 червня 2004 року, заява N 64200/00). Щодо доводів Уряду відносно статусу прокурора (див. § 53 вище), Суд відмічає, що згідно українського законодавства прокурор не може вважатися посадовою особою, "якій закон надає право здійснювати судову владу" в сенсі статті 5 § 3 Конвенції (див. "Меріт проти України", заява N 66561/01, §§ 62 - 63 від 30 березня 2004 р. та "Невмержицький проти України", наведений вище, § 125). Більш того, його статус не може дати гарантій проти будь-якого свавільного або невиправданого позбавлення волі (див. зазначене вище рішення у справі Niedbala, §§ 48 - 57), оскільки він не наділений рисами "незалежності" та "неупередженості" відповідно до статті 5 § 3 (див. рішення Schiesser v. Switzerland від 4 грудня 1979, серія A, N 34, стор. 12 - 17, §§ 27 - 41). Крім того, Прокуратура не тільки відноситься до виконавчої гілки влади в державі, вона одночасно здійснює слідчі функції та функцію обвинувачення у кримінальній справі та є стороною у цій справі. Тому Суд повторює свою позицію щодо статусу прокурора, який не може вважатися особою, "якій закон надає право здійснювати судову владу", та відхиляє доводи Уряду у цьому зв'язку.

 

59. Відповідно, Суд повинен розглянути, чи відповідає період часу, який сплинув перш ніж заявник постав перед суддею чи іншою особою в сенсі § 3 статті 5 Конвенції, вимогам цієї статті. У цьому зв'язку Суд зауважує, що заявник був затриманий міліцією 1 листопада 1999 р., проте питання його затримання не переглядалося судом до 17 листопада 1999 р., тобто протягом 16 днів після його арешту. Суд вважає, що пояснення Уряду щодо затримки перегляду питання про арешт заявника є несуттєвими, оскільки Уряд виходив з того, що перегляд судом затримання не є автоматичним, а що такий перегляд залежить від наявності скарги затриманої особи щодо законності її арешту (див. згадуване вище рішення у справі Niedbala, § 50). Навіть якщо припустити, що аргументи Уряду щодо відповідальності заявника за затримку в поданні скарги на арешт обґрунтовані, Суд, тим не менше, дотримується думки, що тримання заявника під вартою протягом семи днів без будь-якого судового контролю випадає з чітких часових меж, встановлених статтею 5 § 3 Конвенції (див. Brogan and Others v. The United Kingdom, рішення від 29 листопада 1988 р., серія A, N 145-В, стор. 30 - 35, §§ 55 - 62).

 

60.З огляду на вищенаведене, Суд приходить до висновку, що мало місце порушення статті 5 § 3 Конвенції.

 

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 § 1 КОНВЕНЦІЇ

61. Заявник скаржився на несправедливість кримінального провадження, порушеного проти нього. Він стверджував, зокрема, що національні суди не дотримувалися принципів верховенства права та правової певності, враховуючи той факт, що президія Донецького обласного суду скасувала остаточну та юридично обов'язкову постанову районного суду м. Донецька, відповідно до якої справу заявника було направлено на додаткове розслідування, тим самим піднімаючи питання законності первісного обвинувачення, пред'явленого проти заявника прокурором за частиною 2 статті 127 КК України. При цьому заявник посилався на статтю 6 § 1 Конвенції, яка у відповідній частині проголошує:

 

"Кожен... при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий судовий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом...".

 

A. Застосовність статті 6 § 1 Конвенції

В Україні принцип «non bis in idem» закріплено в ч. 1 ст. 61 «Конституції України» – «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення». ч. 2, ст. 7 КК України передбачено: «якщо особи зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини».

ч. 2 ст. 7 КК України передбачено: «якщо особи зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини».

Частина 1, ст.19 КПК України – «ніхто не може бути двічі обвинуваченим або покараним за кримінальне правопорушення, за яким він був виправданий або засуджений на підставі вироку суду, що набрав законної сили», містить конкретизацію принципу.

 

Основні принципи адвокатської етики, згідно з Правилами адвокатської етики.

Олександр Кульчицькийгрудня 21 , 2011Адвокатський іспит , Усний іспитПрокоментуй!

Основні принципи адвокатської етики закріплено у розділі II Правил адво­катської етики. До них належать:

—незалежність;
—дотримання законності;
—домінантність інтересів клієнтів;
—неприпустимість представництва клієнтів з суперечливими інтересами;
—конфіденційність;
—компетентність та добросовісність;
—чесність і порядність;
—повага до адвокатської професії;
—культура поведінки;
—обмежене рекламування діяльності адвокатів.

Розглянемо їх детальніше.

Незалежність.Специфіка цілей і завдань адвокатури вимагає як необхідної умови належного здійснення адвокатської діяльності максимальної незалежності адвоката у виконанні своїх професійних прав і обов’язків, що передбачає його свободу від будь-якого зовнішнього впливу, тиску чи втручання в його діяльність, зокрема з боку державних органів, а також від впливу своїх особистих інтересів.

З метою дотримання цього принципу в своїй професійній діяльності адвокат зобов’язаний протистояти будь-яким спробам посягання на його незалежність, бути мужнім і принциповим у виконанні своїх професійних обов’язків, відстою­ванні професійних прав та їх ефективному використанні в інтересах клієнтів.

Адвокат зобов’язаний не допускати в своїй професійній діяльності компро­місів, що применшували б його незалежність, з метою догодити суду, іншим державним органам, третім особам або клієнту, якщо такі компроміси розходять­ся з законними інтересами клієнта і перешкоджають належному наданню йому правової допомоги.

Адвокат не повинен займатися іншою діяльністю, яка ставила б його в юри­дичну, матеріальну або моральну залежність від інших осіб, підпорядкувала його вказівкам або правилам, які можуть увійти в суперечність з нормами чинного за­конодавства про адвокатуру і Правилами адвокатської етики, або можуть іншим чином перешкоджати вільному і незалежному виконанню адвокатом його професійних обов’язків.

Адвокат не повинен ділити гонорар, отриманий від клієнта, з іншими особа­ми, окрім адвоката, що раніше виконував це доручення, та спадкоємців померло­го адвоката, чиє частково виконане доручення він прийняв. Не повинен при виконанні доручення клієнта керуватися вказівками інших осіб стосовно змісту, норм, методів, послідовності і часу здійснення його професійних прав і обов’язків, якщо вони суперечать його власній уяві про оптимальний варіант виконання доручення клієнта.

Дотримання законності.У своїй професійній діяльності адвокат зобов’язаний і втримуватися чинного законодавства України, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності, вживати всі свої знання і професійну майстерність для належного захисту і представництва прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Адвокат не може давати клієнту поради, свідомо спрямовані на полегшення скоєння правопорушень, або іншим чином зумисно сприяти їх скоєнню його клієнтом або іншими особами.

Адвокат не має права в своїй професійній діяльності вдаватися до засобів та методів, які суперечать чинному законодавству або Правилам адвокатської етики.

У своєму приватному житті адвокат також зобов’язаний дотримуватися закону, не вчиняти правопорушень і не сприяти зумисно їх скоєнню іншими особами.

Домінантність інтересів клієнтів.У межах дотримання принципу законності адвокат зобов’язаний у своїй професійній діяльності виходити з переваги інтересів клієнтів перед своїми власними інтересами, інтересами колег, партнерів, співробітників, інтересами законних представників клієнтів, або їх опікунів, піклувальників та інших осіб, а також будь-якими іншими міркуваннями.

Адвокат повинен поважати свободу вибору клієнтом адвоката і ні до прийнят­тя доручення, ні в процесі його виконання не вчиняти перешкод до реалізації цієї свободи.

Неприпустимість представництва клієнтів з суперечливими інтересами.Адвокат не може представляти одночасно двох або більше клієнтів, інтереси котрих є взаємно суперечливими, або з високим ступенем вірогідності можуть стати суперечливими.

Конфіденційність.Дотримання принципу конфіденційності є необхідною і найважливішою передумовою довірчих відносин між адвокатом і клієнтом, без яких є неможливим належне надання правової допомоги. Тому збереження конфіденційності будь-якої інформації, отриманої адвокатом від клієнта, а також щодо клієнта (зокрема щодо його особи) або інших осіб у процесі здійснення адвокатської діяльності, є правом адвоката у відносинах з усіма суб’єктами права, які вимагати розголошення такої інформації, та обов’язком щодо клієнта і тих осіб, кого ця інформація стосується. Дія принципу конфіденційності не обмежена в часі. Конфіденційність певної інормації, що охороняється правилами цієї статті, може бути скасована тільки особою, зацікавленою в її дотриманні (або спадкоємцями такої фізичної особи чи знаступниками юридичної особи), в письмовій або іншій зафіксованій формі. Адвокат не відповідає за порушення цього принципу у випадках допиту його у встановленому законом порядку як свідка стосовно обставин, які виходять за межі предмета адвокатської таємниці, визначеного чинним законодавством, хоча й охоплюється предметом конфіденційності інформації, передбаченим Правилами адвокатської етики.

За всіх інших обставин при визначенні обсягу відомостей, на котрі поши­рюється обов’язок збереження конфіденційності, адвокат повинен виходити з норм Правил адвокатської етики.

Розголошення відомостей, що становлять адвокатську таємницю, заборонено за будь-яких обставин, включаючи незаконні спроби органів дізнання, поперед­нього слідства і суду допитати адвоката про обставини, що становлять адвокатсь­ку таємницю.

Адвокат (адвокатське об’єднання) зобов’язаний забезпечити розуміння і до­тримання принципу конфіденційності його помічниками та членами технічного персоналу; забезпечити такі умови зберігання документів, переданих йому клієнтом, адвокатських досьє та інших матеріалів, що знаходяться в його розпо­рядженні і містять конфіденційну інформацію, котрі розумно виключають доступ до них сторонніх осіб.

Компетентність та добросовісність.Зважаючи на суспільну значущість і складність професійних обов’язків адвоката, від нього вимагається високий рівень професійної підготовки, фундаментальне знання чинного законодавства, практики його застосування, опанування тактики, методів і прийомів адвокатсь­кої діяльності, ораторського мистецтва.

Адвокат зобов’язаний надавати правову допомогу клієнтам компетентно і добросовісно, що передбачає знання відповідних норм права, наявність необхідного досвіду їх застосування, доскональність в урахуванні всіх обставин, що стосуються доручення клієнта і можливих правових наслідків його виконан­ня, ретельну підготовку до належного виконання доручення.

Адвокат зобов’язаний незалежно від сфери своєї переважної спеціалізації, якщо така є, підтримувати на належному рівні знання у питаннях, з яких він згідно з чинним законодавством зобов’язаний надавати юридичну допомогу за призначенням органів слідства або суду, а також безкоштовно.

Постійна праця над вдосконаленням своїх знань і професійної майстерності, та володіння достатньою інформацією про зміни у чинному законодавстві є обов’язком адвоката.

Адвокат повинен забезпечувати розумно необхідний рівень компетентності своїх помічників, технічного персоналу та інших осіб, що залучаються ним для виконання окремих робіт у зв’язку з виконанням доручення.

Чесність і порядність.Адвокат повинен як у своїй професійній діяльності, так і в приватному житті бути чесним і порядним; не вдаватися до омани, погроз, шантажу, підкупу, використання тяжких матеріальних чи особистих обставин інших осіб або інших протизаконних засобів для досягнення своїх професійних чи особистих цілей; поважати права, законні інтереси, честь, гідність, репутацію та почуття осіб, з якими він спілкується в різних відносинах.

Повага до адвокатської професії.Всією своєю діяльністю адвокат повинен стверджувати повагу до адвокатської професії, її сутності і громадського призна­чення, сприяти збереженню та підвищенню її престижу.

Цей принцип повинен дотримуватись у всіх сферах діяльності адвоката: про­фесійній, громадській, публіцистичній та ін.

Адвокат зобов’язаний виконувати законні рішення виборних органів адвока­тури, прийняті в межах їх компетенції, що не виключає можливості критики останніх та їх оскарження у встановленому законом порядку.

Адвокат не повинен вчиняти дій, спрямованих на обмеження права особи на захист, професійних прав адвокатів, незалежності адвокатської професії, підрив її престижу.

Культура поведінки.Адвокат повинен як у своїй професійній діяльності, так і в приватному житті, дбаючи про престиж звання адвоката, забезпечувати високий рівень культури поведінки, поводити себе гідно, стримано, тактовно, по можливості зберігати самоконтроль і витримку, під час здійснення своєї професійної діяльності мати пристойний зовнішній вигляд.

Обмежене рекламування діяльності адвокатів.Адвокат, який практикує індивідуально, і адвокатське об’єднання мають право рекламувати свою профе­сійну діяльність з дотриманням чинного законодавства і Правил адвокатської етики.

Рекламування допускається у формі вміщення об’яв, інформаційних повідо­млень та інших рекламних матеріалів у періодичних виданнях, довідниках, інформаційних бюлетенях, інших друкованих виданнях, а також трансляції рек­ламних матеріалів по радіо і телебаченню.

Адвокат не має права пропонувати свої послуги конкретному клієнту ні особисто, ні через посередників.

Рекламні об’яви або інші рекламні матеріали щодо професійної діяльності адвоката (адвокатського об’єднання):

1) повинні містити: відомості про прізвище та ім’я адвоката (назву адвокатсь­кого об’єднання); адресу, за якою може здійснюватись надання правової допомо­ги цим адвокатом (об’єднанням); номер телефону; загальні відомості про галузі права, в котрих спеціалізується адвокат (адвокатське об’єднання) або вказівку про те, що правова допомога може бути надана з усіх галузей права; реєстраційний номер, дату і місце видачі адвокату свідоцтва про право на занят­тя адвокатською діяльністю (дату реєстрації адвокатського об’єднання та його реєстраційний номер);

2) можуть містити:

—відомості про те, в яких навчальних закладах адвокатом (членами адво­катського об’єднання) отримана освіта; де він підвищував кваліфікацію надалі; про вчені та інші звання адвоката, нагороди, що він має, вчені праці, інші ака­демічні заслуги і професійні досягнення адвоката; його членство в спілках, асоціаціях адвокатів, участь в їх органах;

—дані про тривалість стажу роботи адвокатом або юристом (з обов’язковою конкретизацією тривалості стажу роботи адвокатом);

—відомості про іноземні мови, якими володіє адвокат;

3) не можуть містити:

—оціночних характеристик адвоката;

—відгуків інших осіб про роботу адвоката;

—порівнянь з іншими адвокатами і їх критики;

—заяв про вірогідність успішного виконання доручень та інших заяв, що мо­жуть викликати безпідставні надії у клієнтів;

—вказівок, які можуть скласти уявлення, що діяльність саме цього адвоката характеризується рисами і показниками, притаманними, в дійсності, адвокатурі як такій.

Рекламні матеріали про діяльність адвоката (адвокатського об’єднання) ма­ють бути об’єктивними, достовірними, чіткими і зрозумілими, не повинні місти­ти натяків, двозначностей або іншим чином утворювати підґрунтя для введення потенційних клієнтів в оману, мають відповідати розумним естетичним вимогам.

Рекламні матеріали про діяльність адвокатських об’єднань, в яких вказуються імена адвокатів та інших співробітників адвокатського об’єднання, повинні містити також точні вказівки про статус кожної з цих осіб: адвокат, помічник адвоката, юрист (без статусу адвоката) або член технічного персоналу (директор, менеджер, секретар, перекладач і т. ін.).

Адвокати (керівники адвокатського об’єднання) несуть персональну відповідальність за достовірність рекламних матеріалів про них (про адвокатські об’єднання), а також за їх відповідність чинному законодавству і Правилам адво­катської етики.

Якщо адвокату (адвокатському об’єднанню) стало відомо про поширену без його відома рекламу його діяльності, що не відповідає зазначеним вимогам, він зобов’язаний вжити всіх розумно доступних заходів до спростування і корегуван­ня такої рекламної інформації та повідомити про це регіональну кваліфікаційно-дисциплінарну комісію.

Всі вищевикладені обмеження стосовно рекламних матеріалів адвокатів (ад­вокатських об’єднань) поширюються не тільки безпосередньо на рекламні об’яви, а й на об’яви про прийом на роботу співробітників тощо.

Последнее изменение этой страницы: 2016-06-08

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...