ІВ ТА ЇЇ РОЛЬ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

ІВ ТА ЇЇ РОЛЬ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

В умовах ринкової економіки ІВ є і товаром як і майнові права. Світовий досвід свідчить, що ІВ стає визначальним фактором соціально-економічного розвитку.

Специфіка відносин у сфері ІВ полягає в тому, що вони стосуються інтелектуальної діяльності, їхнім об’єктом є результат творчої діяльності визначений законом. Законодавство містить перелік результатів інтелектуальної діяльності, які підлягають правовій охороні. Правда з розвитком науково-творчої думки неможливо передбачити усі результати творчої діяльності. Результати творчої діяльності поділяються на духовної творчості та продукти науково-технічної діяльності. Перші це об'єкти авторських і СП, другі винаходи, корисні моделі, промислові. Відмінність між ними полягає в тому, що результати духовної творчості не потребують визнання уповноважених державних органів, тоді як результати технічної діяльності навпаки потребують такого визнання шляхом видачі свідоцтва або патенту.

Духовна творчість призначена для задоволення духовних потреб суспільства, а технічна для забезпечення науково-технічного прогресу. Об’єкти і.в є своєрідним товаром, предметом різних договорів.

ІВ, що охороняється зараз у більшості країн світу, в сучасних умовах є одним з наймогутніших стимуляторів про­гресу в усіх галузях розвитку суспільства.

ПОНЯТТЯ ІВ

Поняття ІВ має два основних значення: як цивільно-правовий інститут і як сукупність суб’єктивних прав творцяна результат його інтелектуальної (творчої) діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 418 ЦК України, під інтелектуальною власністю розуміється право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об’єкт права ІВ, визначений ЦК України та іншими законами України.

Із цього визначення випливає таке: по-перше, право ІВ визнається державою шляхом закріплення його в законі; по-друге, воно охороняється та захищається у встановленому законом порядку; по-третє, це право пов’язується з відповідними об’єктами, які визначаються законодавством України, у тому числі і міжнародно-правовими актами. До таких об’єктів належать, перш за все, результати інтелектуальної, творчої діяльності, а також деякі інші прирівняні до них об’єкти, конкретний перелік яких встановлюється національним законодавством з урахуванням прийнятих державою міжнародних зобов’язань.

У спеціальній юридичній літературі з питань ІВ можна знайти різні визначення поняття «право ІВ»: в об’єктивному розмінні (як цивільно-правовий інститут) та в суб’єктивному розумінні (як суб’єктивне право).

П.І.В (як ц-п інститут) – це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері створення, оформлення, використання й охорони результатів інтелектуальної діяльності людей.

Суб’єктивне П.ІВ– це право його суб’єкта на володіння (відповідно до пропрієтарної теорії), (виключні права творця на:) користування і розпорядження (теорія виключних прав – більше відповідає правовій природі ІВ, проте в Україні співіснують обидві) належним йому відповідно до закону результатом інтелектуальної діяльності

ПРОПРИЄТАРНА ТЕОРІЯ

Представники проприєтарної теорії ототожнюють права авторів та інших осіб на продукти творчої діяльності з правом власності на матеріальні об’єкти.Перед ними одразу постала проблема визначення змісту правомочностей власника, способів охорони цієї власності, правових форм передачі цієї власності іншим особам. Отже, будь-який винахід чи відкриття було проголошено власністю його автора, а згодом постало питання про поширення облігаторного підходу і на твори літератури, мистецтва і науки. За суб’єктом права власності на «нетілесні» об’єкти було визнано ті ж правомочності, які належали власникам «тілесних об’єктів»: право володіння, право користування і право розпорядження.

Пропрієтарна теорія: право ІВ – це різновид права власності. Пропрієтарна теорія права на творчі результати найбільшого поширення набула в 19ст. Ця теорія уже спочатку її появи піддавалася гострій критиці. На певному етапі ця теорія себе вичерпала, тому домінуючою зараз є теорія виключних (інтелектуальних) прав: право ІВ – це самостійний цивільно-правовий інститут, зокрема по відношенню до права власності.

ТЕОРІЯ ВИКЛЮЧНИХ ПРАВ

«Теорія виключних прав», полягає в тому, що права авторів результатів творчої діяльності розуміються як виключні права, котрі не є правами власника.Теорія виключних прав полягає в тому, що автор твору, винахідник або інша особа, творчою працею якої створено корисну модель чи інші об’єкти, має виключне право користуватися і розпоряджатися результатами своєї творчої діяльності. Тобто в теорії виключних прав відсутня така правомочність власника, як володіння об’єктом П.ІВЦе видається обґрунтованим, оскільки дані об’єкти не належать до матеріального світу, їх не можна фізично утримувати у себе, їх існування опосередковується у певних носіях, але володіння останніми не можна вважати володінням власне об’єктом П.ІВ, насамперед про це свідчить можливість тиражування (наприклад компакт-дисків з аудіо-візуальними творами). Отже, виключне право дозволяє заборонити використання цього права будь-якій третій особі.

Виключні права характеризуються такими специфічними ознаками: 1) усі права на об’єкти ІВ, які є результатом творчої праці, виникають незалежно від волі третіх осіб; 2) усі треті особи є пасивними суб’єктами права. Вони зобов’язані утримуватися від неправомірних дій стосовно нетілесних, нематеріальних результатів творчої праці (творів, винаходів, торговельних марок, знаків для товарів і послуг тощо), так само як стосовно тілесних, матеріальних речей, які є об’єктами права ІВ; 3) до кожного з пасивних суб’єктів права у разі, якщо їхні дії будуть протиправними щодо суб’єктів, яким належать права ІВ, можна подати відповідні позови. Відповідно до такого підходу право на об’єкти ІВ складається з двох правомочностей: права забороняти та/чи дозволяти їх використання всім третім особам.

Теорія виключних прав переважно ґрунтується на використанні категорії «привілею». Привілей розглядається як особлива перевага, що надається законом певним особам, групам осіб або певному станові, а отже, майнові права автора розглядаються прихильниками цієї теорії як різновид привілею. На думку В. Дозорцева, виключне право є абсолютно новим видом прав, які можна назвати «послабленими абсолютними правами», або квазіабсолютними правами.

На відміну від правового поля ІВ будь-якої іншої країни, на якому діють норми права лише однієї з існуючих теорій, на правовому полі ІВ України одночасно діють два ці інститути права.На думку відомого адвоката професора Віктора Жукова, наявність такого суперечливого правового поля нагадує дорогу, на якій одночасно діють правила лівостороннього і правостороннього руху. Звісно, що при такому рухові неминучі аварії й жертви.

1. Загальна характеристика об'єктів права ІВ.

Чинний нині перелік об’єктів права ІВ був легалізований на міжнародному рівні у 1967 р. у Конвенції, якою засновувалася Всесвітня організація ІВ (ВОІВ). Так, згідно зі ст. 2 цієї Конвенції інтелектуальна власність включає права, що належать до: літературних, художніх і наукових творів; виконавської діяльності артистів, звукозапису, радіо- і телевізійних передач; винаходів у всіх галузях людської діяльності; наукових відкриттів; промислових зразків; торговельних марок, фірмових найменувань і комерційних позначень; захисту від недобросовісної конкуренції.

Загальний перелік об’єктів права ІВ у національному законодавстві закріплений у ст. 420 ЦК України.Так, до об’єктів права ІВ належать: №1-11 літературні та художні твори; комп’ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційна таємниця.

Система права ІВ.

Об’єктом права інтелект. власн може бути лише той творчий результат, який відпов вимогам чинного законодавства.

Ознаки: 1) мають нематеріальний характер (природний); 2) має бути визначений як такий в законі; 3) є результатом творчої інтелектуальної діяльності людини. Ст..420 ЦКУ – перелік об’єктів не вичерпний.

Об’єкти права ІВ: 1) авторське право і СП– стосується результату духовної творчості. Об’єкти: а) літературні та художні твори; б) комп’ютерні програми; в) компіляції даних; інші. Об’єкти СП: фонограми, відеограми, виконання, програми організацій мовлення. 2) Патентне право – результат науково-технічної творчості і художнього конструювання. Об’єкти: винаходи, корисні моделі, промислові зразки.

3) Правові засоби індивідуалізації – це не результат творчої діяльності. Об’єкти: комерційні (фірмові) найменування, торгівельна марка, географічне зазначення. 4) Інші (нетрадиційні). Об’єкти, що охороняються не в усіх правових системах: наукове відкриття, раціоналізаторські пропозиції. Об’єкти, що охороняються відносно недавно: сорти рослин, породи тварин, компонування інтегральних мікросхем, комерційна таємниця. (ноу-хау-вужче).

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

Стосовно права і.в,то потрібно зазначити шо безпоседньо даного права стосуються ст.9,41,54, ст 9-відносно міжнародних договорів.

Ст 41 Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ст.54 Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист ІВ, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Книга 4 з 12 глав - містяться положення стосовно,визначення,об’єктів,суб’єктів,підства виникнення прав на ІВ вказуються майнові та особисті немайнові права ІВ,строк чинності,порядок використання об’єктів ,передача майнових прав.Крім загальних норм інші розділи ЦКУ регулють відносини з різними об’єктами, наприклад: авторські та СП,відносини з приводу наукового відкриття, право на винахід,корисну модель,промисловий зразок,,компонування інтегральної мікросхеми,раціоналізаторську пропозицію,сорти рослин,породу тварин,КМ,торговельну марку,географічне зазначення,комерційну таємницю. У Книзі 5 ЦК (глави 75, 76), в якій врегульовуються договірні відносини з приводу розпоряджання майновими правами ІВ.

СПЕЦІАЛЬНІ ЗАКОНИ

ЗУ: «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про науково-технічну інформацію», «Про охорону прав па винаходи і корисні моделі», Про охорону прав на промислові зразки»,, Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про племінну cправу у тваринництві», «Про охорону прав на топографії інтегральyиих мікросхем»,, «Про охорону прав на сорти рослин», «Про авторське право і СП» , «Про державну таємницю» , ПРО наукову і науково-технічну експертизу».

10.Правове становище Державної служби ІВ.

ДСІВ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра освіти і науки, молоді та спорту України.

Основними завданнями ДС є:реалізація державної політики у сфері ІВ; внесення на розгляд Міністра пропозицій щодо формування державної політики у сфері ІВ.

ПовноваженняДС:1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністру; 2) організовує в установленому порядку експертизу об'єктів права інтелектуальної власності, видає патенти/свідоцтва на об'єкти права ІВ; 3) здійснює державну реєстрацію та ведення обліку об'єктів права інтелектуальної власності,проводить реєстрацію договорів про передачу прав на об'єкти права інтелектуальної власності, що охороняються на території України, ліцензійних договорів; 4) визначає уповноважені заклади експертизи та доручає їм проведення експертизи заявок; 5) веде державні реєстри об'єктів права ІВ;6) організовує проведення перевірок суб'єктів господарювання на предмет дотримання законодавства у сфері ІВ; 7) аналізує стан дотримання суб'єктами господарювання всіх форм власності вимог законодавства у сфері ІВ; 8) здійснює міжнародне співробітництво у сфері правової охорони ІВ і представляє інтереси України з питань охорони прав на об'єкти права ІВ у міжнародних організаціях відповідно до законодавства; ...12) здійснює атестацію представників у справах ІВ (патентних повірених);14) забезпечує облік організацій колективного управління ...; 17) ліцензує виробництво дисків для лазерних систем зчитування, матриць;19) видає документи для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України;

20) погоджує видачу державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування аудіовізуальної продукції щодо дотримання авторського права і СП; 22) веде реєстр виробників та розповсюджувачів програмного забезпечення;

ДС очолює Голова, якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра, та звільняє з посади Президент України.

ДЕРЖІНСПЕКТОР З ПИТАНЬ ІВ

ДІзПІВ є посадовою особою Державної служби інтелектуальної власності. ДІ призначаються на посаду та звільняються з посади головою ДС. ДІ діють у мм. Києві та Севастополі, областях, Автономній Республіці Крим, де представляють ДС. Повноваження: 1) здійснює контроль за дотриманням суб'єктами господарювання вимог Законів України "Про авторське право і СП", "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних", "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування, матриць" та інших актів законодавства у сфері інтелектуальної Власності; 2) вживає заходів до припинення незаконного обігу товарів, вироблених з порушенням прав інтелектуальної власності, зокрема вилучення з обігу контрафактних примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних, вироблених чи імпортованих з порушенням вимог законодавства, а також обладнання і сировини для вироблення дисків і матриць;3) з метою недопущення порушень прав ІВ здійснює: контроль за наявністю договорів на виробництво дисків і правильністю їх укладення; контроль за нанесенням спеціального ідентифікаційного коду на всі диски, що виробляються; 6) видає суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) щодо усунення порушень законодавства у сфері інтелектуальної власності, виявлених під час проведення перевірок діяльності зазначених суб'єктів, пов'язаної з використанням об'єктів ПІВ, 8) проводить планові та позапланові перевірки суб'єктів господарювання у процесі використання об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема розповсюдження, прокату, зберігання, переміщення примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних та виробництва дисків і матриць, а також використання експорту та імпорту обладнання і сировини для їх вироблення та у разі публічного і повторного виконання, сповіщення, демонстрації або використання іншим способом об'єктів авторського права і СП; 9) проводить огляд речей і документів та вилучає у суб'єктів господарювання примірники аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних, які виробляються, розповсюджуються, надаються у прокат, зберігаються, використовуються або переміщуються з порушенням вимог законодавства, обладнання і сировину для їх вироблення, електронну і комп'ютерну техніку для їх відтворення, а також відповідні документи.

СУБ’ЄКТИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА.

Одним з основних учасників відносин в галузі авторського права є творець автор твору.Автором завжди є фізична особа. Це може бути громадянин України, особа без громадянс­тва або іноземець. фізична особа — творець є первинним суб'єктом авторського права. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.Але авторські права можуть мати також інші особи — правонаступники. До них належать спадкоємці помер­лого, особи, яким передано авторські майнові права на підставі договору. Авторське право правонаступників є похідним. За авторами та іншими суб'єктами авторського права визнається авторське право на твори 1)вперше випущені на території України 2)не випущені, але знаходяться на території україни 3)знаходяться на території іноземної держави, але їх авторами є громадяни україни,або особи,які постійно проживають на території україни Крім авторів, суб’єктами можуть бути роботодавці, якщо автор твору працює за умовами трудового договору, але роботодавець буде мати право лище на майнові права.

СПІВАВТОРСТВО, ВИДИ.

Для співавторства необхідні певні умови: по-перше, твір має бути створений творчою працею двох і більше осіб; по-друге, твір має бути самостійним об’єктом авторського права; по-третє, має бути укладена угода про співпрацю над твором.

МАЙНОВІ АВТОРСЬКІ ПРАВА.

ЦК України майновими правами ІВ на твір визначає:1. право на використання твору Використанням твору є: 1)опублікування (випуск у світ);2) відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі;3) переклад; 4)переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; 5) включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; 6) публічне виконання; 7) продаж, передання в найм (оренду) тощо; 8) імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо.; 2. виключне право дозволяти використання твору; 3.право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; 4. інші майнові права ІВ, встановлені законом. Принципове положення ЦКУ та ЗУ про АП і СП - будь-який твір може бути використаний лише з дозволу автора і за зумовлену договором винагороду.Зміст права на винагороду полягає в тому, що автору твору надається забезпечена законом можливість вимагати виплати винагороди за будь-яке використання його твору. Але це право не поширюється на визначені законом випадки так званого вільного використання твору. Одним з майнових прав, які належать до використання твору є право на його опублікування.Твір вважається опублікованим (випущеним в світ), якщо він будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб, у тому числі виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню, відображений у загальнодоступних електронних системах інформації. Законом передбачено обмеження лише в тих випадках, якщо твір порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя, завдає шкоди, громадському порядку, здоров'ю та моральності населення. ЗУ про АП і СП передбачає право особи, яка має авторське право, на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами, вона може надати дозвіл на публічне сповіщення творів, а також публічну демонстрацію і публічний показ. Законодавством не встановлено вичерпного переліку майнових прав, отож ним можуть бути передбачені також інші майнові права.

ПОНЯТТЯ ТА ДЖЕРЕЛА СП.

Охорона СП здійснюється відповідно до У "Про АП і СП". Суб'єктів авторського права і СП об'єднує дух творчої діяльності. Правовий аспект взаємовідносин полягає в тому, що грунтом для виникнення СП є твір автора, який може бути певним шляхом розповсюджений. Носіями СП є диригент та музиканти, які виконують музичний твір композитора, студія звукозапису, яка вперше здійснила запис компактного диску виконавця, телекомпанія, яка транслює свої програми. Розділ III вищезгаданого закону забезпечує правову охорону СП виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення. СП — це права виконавців на результати творчої діяльності, а також права виробників фонограм та організацій мовлення щодо використання творів науки, літератури і мистецтва, які охороняються авторським правом.

Римська конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм, та організацій мовлення; Угода про заснування Всесвітньої організації ІВ; Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм; КУ, ЦКУ, ГКУ, Закон України “Про авторське право і СП”, Закон України “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів і фонограм”; Закон України “Про телебачення і радіомовлення”; “Про кінематографію”/

28)ОбЄКТИ СП.

Об'єктами СП є: 1) виконаннялітературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів; (співає, танцює або іншим способом виконує твори літератури)2)фонограми (звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору 3)відеограми ( відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску)4) програми (передачі)організацій мовлення ( це організація ефірного мовлення чи організація кабельного мовлення(передачі).

Суб'єктами суміжних прав є виконавці, виробники фонограм, відеограм та організації мовлення. Виконавцями вважаються співаки, актори, музиканти, диригенти, танцюристи та інші особи, які виконують твори літератури або мистецтва. суб'єктами суміжних прав можуть бути також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону. ЇХ можна поділити на первинних суб'єктів суміжних прав (акторів, музикантів, танцюристів тощо) та виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення. За відсутності доказів іншого виконавцем, виробником фонограми, відеограми, програми (передачі) організації мовлення вважається

особа, ім'я (найменування) якої зазначено відповідно у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час передачі організації мовлення та осіб, які набули відповідних прав на підставі договору чи закону.До, таких, осіб належать спадкоємці, інші правонаступники.(вторинні суб’єкти). Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб'єктів авторського права. Виробникифонограм, виробники відеограм повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права і виконавців. Організації мовленняповинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм (відеограм).

СП виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення. Для виникнення і здійснення СП не вимагається виконання будь-яких формальностей. Виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми для сповіщення про свої СП на фонограмах, відеограмах і всіх їх примірниках, що розповсюджуються серед публіки на законних підставах, або їх упаковках можуть використовувати знак охорони СП. Цей знак складається з таких елементів: латинська літера “P”, обведена колом, — (зображення знака не наводиться); імена (назви) осіб, які мають щодо цих фонограм (відеограм)СП; рік першої публікації фонограми (відеограми).

Права суб'єктів АП і СП поділяються па майнові та особисті немайнові. Виконавцю належать такі немайнові права: 1) вимагати визнання того що він є виконавцем твору. 2) вимагати, щоб його ім’я або псевдонім, зазначалися чи повідомлялися у зв’язку з кожним його виступом, записом, виконанням при можливості. 3)вимагати забезпечення належної якості запису його виконання і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може завдати шкоди його честі і репутації Право на імя –право авторства, псевдонім ,не вказувати ім’я. Виробник фонограми, виробник відеограми має право зазначати своє ім'я (назву) на кожному носії запису або його упаковці поряд із зазначенням авторів, виконавців і назв творів, вимагати його згадування у процесі використання фонограми (відеограми). Організація мовлення має право вимагати згадування своєї назви у зв'язку із записом, відтворенням, розповсюдженням своєї передачі і публічним повторним сповіщенням її іншою організацією мовлення.

ОСОБИСТІ МАЙНОВІ ТА НЕМАЙНОВІ ПРАВА ВИНАХІДНИКА (АВТОРА ПРМ ЗРАЗКА).

ЗУ “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”винахідник - людина, інтелектуальною, творчою діяльністю якої створено винахід (корисну модель); ЗУ Про охорону прав на промислові зразкиавтор - людина, творчою працею якої створено промисловий зразок.

Особистим немайновим правом винахідника (автора про­мислового зразка) є насамперед право авторства, яке передбачає можливість винахідника (автора промислового зразка) вимагати визнання його творцем відповідного о6'єкта. Право авторства є абсолютним, оскільки даному праву ви­нахідника чи автора промислового зразка кореспондує обов'язок усіх інших осіб не порушувати його,крім того воно є невідчужуваним,тобто безстроковим.

До особистих немайнових прав належить також право на ім'я.Також передбачено право винахідника (автора промислового зразка) вимагати, щоб його не згадували як винахідника (автора промислового зразка) винаходу (корисної моделі, промислового зразка) в будь-якій публікації. Також особистим немайновим правом є право винахідника на присвоєння свого імені створеному ним винаходу (корисній моделі).Майнові права – див №51 (наступний).

ВИЗНАННЯ ПАТЕНТУ НЕДІЙСНИМ.

Патент може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі: а) невідповідності запатентованого винаходу (корисної моделі) умовам натентоздатності, що визначені ст. 7 цього Закону; б) наявності у формулі винаходу (корисної моделі) ознак, яких не було у поданій заявці; в) порушення вимог ч. 2 ст. 37 цього Закону (йдеться про випадки, коли мало місце порушення порядку патентування винаходів, корисних моделей в іноземних державах); г) видачі патенту внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб. Підстави відносно промислового зразка такі самі. При визнанні патенту чи його частини недійсними Установа повідомляє про це у своєму офіційному бюлетені. Патент або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності, від дати публікації відомостей про видачу патента.

ЗМІСТ МАЙНОВИХ ПРАВ НА КМ.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування єст. 490 ЦК України : 1) право на використання комерційного найменування -можливість юридичної особи укладати під своїм комерційним найменуванням цивільно-правові угоди, здійснювати інші юридичні дії, реалізувати та захищати свої цивільні права та виконувати обов'язки.Суб'єкт вправі поміщати комерційне найменування на вивісках, бланках, рахунках, прейскурантах, у публікаціях рекламного характеру, оголошеннях, анотаціях, застосовувати розрізняльну частину найменування у складі належної йому торговельної марки тощо. 2) право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання; 3) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові ПІВна комерційне найменування передаються іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною.

З огляду на те, що основною функцією комерційного найменування є індивідуалізація конкретного суб'єкта, передання майнових прав на КМ іншій особі можливе лише в одному випадку — якщо такі права передаються разом з цілісним майновим комплексом особи чи його відповідною частиною. Тому ст. 490 це передбачає.

ЦК України не обмежує чинність майнових прав на КМ конкретним строком, вираженим у роках. Оскільки майнові ПІВна КМ безпосередньо пов'язані з функціонуванням юридичної особи, то з ліквідацією юридичної особи чинність зазначених майнових прав припиняється.

ЛІЦЕНЗІЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ.

Ліцензія на використання об'єкта ПІВ є правовою формою надання особою, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта ПІВ, ін. Особі дозволу на використання відповідного об'єкта. На географічне зазначення (зазначення походження товару) не встановлюється виключне право особи дозволяти його використання (ст.503 ЦКУ), а тому у ст.17 ЗУ від 16.06.99 “Про охорону прав на зазначення походження товарів” прямо передбачено, що власник свідоцтва не має права видавати ліцензію на використання кваліфікованого зазначення походження товару.

Ліцензія передбачає дозвіл на використання об'єкта ПІВ у певній обмеженій сфері. У ліцензії обумовлюється сфера, в межах якої ліцензіат має право здійснювати використання об'єкта.Ліцензія передбачає дозвіл на використання об'єкта права ІВ у певній обмеженій сфері. Сфера використання об'єкта визначається:певними видами майнових прав,територією,строком дії.

Ліцензіар — це особа, яка видає ліцензію, тобто фізична або юридична особа, якій належить виключне право дозволяти ви­користання об'єкта права ІВ. Особа, якій надається дозвіл на використання об'єкта права ІВ, називається ліцензіатом.

Ліцензія на вико­ристання об'єкта права ІВ може бути оформлена: як окремий документ; як складова частина ліцензійного договору.

ЦК України дається характеристикаггрьох видів ліцензій: 1)Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виклю­чає можливість використання ліцензіаром об'єкта права ІВ у сфері, що обмежена цією ліцензією. 2) Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виклю­чає можливість видачі ліцензіїаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта прана ІВ у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості ви­користання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері. 3) Невиключна ліцензія характеризується тим, що ліцензіар не позбав­лений права використовувати відповідний об'єкт у сфері, що обмежена цією ліцензією, та права видавати ліцензії на вико­ристання об'єкта у зазначеній сфері іншим особам.Можуть бути і інші види ліцензії - відкрита, повна, супровідна тощо, субліцензією.

ЗМІСТ ЛІЦЕНЗІЙНОГО ДОГОВОРУ.

У ЛДвизначаютьсявид ліцензії, сфера використання об'єкта ПІВ (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Вважається, що за ЛД надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. Права на використання об'єкта ПІВ та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату. У разі відсутності в ЛД умови про територію, на яку поширюються надані права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, дія ліцензії поширюється на територію України. Якщо в ЛД про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору. Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням ЦКУ, є нікчемними.(ст. 1109ЦКУ). ЛД укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт ПІВ. У разі відсутності у ЛД умови про строк договору він вважається укладеним на строк, що залишився до спливу строку чинності ви­ключного майнового права на визначений у договорі об'єкт ПІВ, але не більше ніж на п'ять років.

ЗМІСТ ДОГОВОРУ КК.

Предметдоговору — права на використання об'єктів ПІВ, право на використання комерційного досвіду і ділової репутації; плата за використання комплексу прав (разові або періодичні платежі). В договорі КК можуть бути передбачені особливі умови, зокрема (ст.1122ЦКУ): 1) обов'язок правоволодільця не надавати іншим особам аналогічні комплекси прав для їх використання на закріпленій за користувачем території або утримувати­ся від власної аналогічної діяльності на цій території; 2) обов'язок користувача не конкурувати з правоволодільцем на території, на яку поширюється чинність договору, щодо підприємницької діяльності, яку здійснює ко­ристувач з використанням наданих правоволодільцем прав;3) обов'язок користувача не одержувати аналогічні права від конкурентів (потен­ційних конкурентів) правоволодільця;4) обов'язок користувача погоджувати з правоволодільцем місце розташування приміщень для продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), передбачених до­говором, а також їх внутрішнє і зовнішнє оформлення. Умова договору, відповідно до якої правоволоділець має право визначати ціну товару (робіт, послуг), передбаченого договором, або встановлювати верхню чи ниж­ню межу цієї ціни, є нікчемною.

ЗАХИСТ ПРАВА І.В СУДОМ.

Повноважсння суду щодо захисту права ІВ: 1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушен­ню права ІВ та збереження відповідних доказів 2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права ІВ 3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот із порушенням права ІВ 4) вилучеиня з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням прав ІВ 5) застосування разового грошового стягнення 6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права ІВ і зміст судового рішення щодо такого порушенням

ВСЕСВІТНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ ІВ

ВОІВ була створена у 1967 році на Дипломатичній конференції у Стокгольмі, відповідно до Конвенції про заснування ВОІВ. У 1974 році ВОІВ отримала статус однієї з 16-ти спеціалізованих організацій ООН. На сьогодні членами ВОІВ є 184 держави, зокрема і Україна, яка, до речі, я