Відображення в обліку розподілу ТЗВ за методом прямого розподілу

Таблиця 2

Відображення в обліку розподілу ТЗВ за методом окремого субрахунка

Таблиця 3

Відображення розподілу ТЗВ за методом окремого субрахунка в обліку торговельного підприємства

Метод окремого субрахунка для торговельних підприємств

Для торговельних підприємств, що застосовують оцінку товарів за цінами продажу, у додатку до П(С)БО 9 наведено окремий приклад розподілу ТЗВ — приклад 2.

Досконалим цей приклад розподілу, м’яко кажучи, не назвеш. А точніше — розподілити за ним ТЗВ неможливо, тому що значення, яке нам треба знайти, взято за основу для розрахунку.

У зв’язку з цим покажемо порядок застосування цього методу на прикладі, використовуючи принципові положення пункту 9 та прикладу 1 додатка до П(С)БО 9.

Приклад 3 Станом на початок звітного періоду підприємство роздрібної торгівлі має залишок товарів, що обліковуються на субрахунку 282, у сумі за цінами продажу 3400 грн; залишок ТЗВ (дебет субрах. 289) та торгової націнки (кредит субрах. 285) — відповідно 60 грн та 800 грн.

За звітний період надійшов товар на суму 5000 грн, крім того ПДВ — 1000 грн, транспортні послуги на доставку, надані стороннім перевізником, — 125 грн, крім того ПДВ — 25 грн.

Націнка на придбаний товар нарахована у розмірі 2000 грн.

У звітному періоді реалізовано товар на суму 9600 грн, у т. ч. ПДВ — 1600 грн.

Суму ТЗВ, що припадає на реалізовані товари, розрахуємо за формулою:

За даними нашого прикладу сума ТЗВ, що відноситься до реалізованих товарів, становитиме:

170,77 = ((60 + 125) : (3400 + (5000 + 2000))) х 9600

Аналогічно розрахуємо суму торговельної націнки на реалізований товар:

2585 = ((800 + 2000) : (3400 + (5000 + 2000))) х 9600

Облік витрат виробництва.

Випуск продукції (виконання робіт, надання послуг) потребує здійснення певних витрат, тобто витрат виробництва.

Згідно з П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати» витрати виробництва — це зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу між власниками).

Витрати визнаються витратами певного звітного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснюються.

Витрати, які неможливо прямо пов’язувати з доходом певного періоду, відображаються в складі витрат періоду, в якому вони були здійснені.

Це загальні положення, які стосуються витрат усієї діяльності підприємства.

У цій темі розглядатиметься методика обліку витрат виробництва, які становлять собівартість готової продукції (робіт, послуг).

Собівартість продукції — виражені в грошовій формі витрати підприємства на виробництво продукції (виробнича собівартість).

У виробничу собівартість продукції згідно з П(С)БО 16 «Витрати» не включаються адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати тощо.

До собівартості продукції включається вартість використаних у процесі виробництва сировини й основних матеріалів, комплектуючих виробів, палива, енергії на оплату праці та відрахування до соціальних фондів, загальновиробничі витрати, інші витрати, пов’язані з виготовленням продукції на рівні виробничих підрозділів (цехів).

Витрати на виробництво різні за своїм економічним змістом, напрямками використання, місцем виникнення та іншими ознаками. У таблиці 7.1 наведено класифікацію виробничих витрат.

Таблиця 7.1

КЛАСИФІКАЦІЯ ВИРОБНИЧИХ ВИТРАТ

№

Ознаки

Витрати

За центрами відповідальності (місцем виникнення витрат)

Витрати виробництва, цеху, дільниці, технологічного переділу, служби

За видами продукції (робіт, послуг)

Витрати на виробництво, типового представника виробів, групу однорідних виробів, виробниче замовлення (одноразове), напівфабрикати, валову, товарну, реалізовану продукцію

За однорідним складом витрат

Одноелементні, комплексні

За видами витрат

Витрати за економічними елементами, витрати за статтями калькуляції

За способами перенесення вартості на продукцію

Витрати прямі, непрямі

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат

Витрати змінні, постійні

За календарними періодами

Витрати поточні, довгострокові, одноразові

За доцільністю витрат

Продуктивні, непродуктивні (доцільні, недоцільні)

За відношенням до собівартості продукції

Витрати на продукцію, витрати періоду

Залежно від характеру та призначення виробничих процесів структурні підрозділи підприємства (місця виникнення витрат) поділяються на основні, допоміжні (підсобні).

До основних належать виробництва, цехи, дільниці, які безпосередньо беруть участь у виготовленні продукції (заготівельні, механічно-обробні, збиральні тощо).

Допоміжні (підсобні) виробництва призначені для обслуговування основних (енергетичні, ремонтні, транспортні тощо).

Усі витрати виробництва включаються в собівартість окремих об’єктів обміну (окремих виробів, груп однорідних виробів, окремих замовлень).

Одноелементні витрати складаються тільки з одного елемента витрат, а комплексні — з кількох економічних елементів.

Економічний елемент — це економічно однорідний вид витрат; серед них розрізняють:

¨ матеріальні витрати;

¨ витрати на оплату праці;

¨ відрахування на соціальні заходи;

¨ амортизація;

¨ інші витрати.

Склад кожного елемента витрат дається в П(С)БО 16 «Витрати», а групування за елементами показує, що витрачено.

Для визначення собівартості конкретного об’єкта калькулювання витрати виробництва групуються за статтями кальку-

ляції.

Номенклатура статей калькуляції залежить від технологічних і організаційних особливостей підприємства (підрозділу підприємства). Статті калькуляції встановлюються самим підприємством у наказі про облікову політику (або рекомендуються органом управління).

Номенклатура статей калькуляції може бути така:

1. Сировина та основні матеріали.

2. Комплектуючі вироби та купівельні напівфабрикати.

3. Паливо й енергія на технологічні цілі.

4. Зворотні відходи (вираховуються).

5. Основна заробітна плата робітників.

6. Додаткова заробітна плата.

7. Відрахування на соціальне страхування.

8. Витрати на утримання та експлуатацію устаткування.

9. Загальновиробничі витрати.

10. Втрати від браку.

11. Виробнича собівартість.

Важливим моментом для визначення собівартості є розподіл витрат на прямі та непрямі.

Прямі — це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо на конкретний об’єкт витрат (вид продукції і т. д.) економічно можливим способом.

Непрямими є витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо на певний об’єкт обміну витрат. Ці витрати належать до кількох (багатьох) видів продукції, і їх потрібно розподіляти між об’єктами обліку пропорційно вибраній базі (пряма заробітна плата робітників тощо).

Витрати виробництва групуються і за іншими ознаками, наведеними в табл. 7.1.

Підприємство самостійно визначає об’єкти обліку витрат, об’єкти та одиниці калькулювання.