Поняття віку, вікова періодизація

Одна зі складових предмету вікової психології є поєднання психології і поведінки індивіда, що визначається поняттям віку.

Вік – конкретна, відносно обмежена в часі ступінь фізичного, психічного, соціального розвитку, що характеризується сукупністю закономірних, однакових для всіх людей фізіологічних і психологічних змін, не пов’язаних з індивідуальними особливостями.

Криза – нормативний, нестабільний процес, який виникає під час переходу людини від одного вікового періоду до іншого, пов’язаний з якісними перетвореннями у соціальних відносинах, діяльності, свідомості, виявляється в цілісних психічних і особистісних змінах.

Критичний період– це період в якому протиріччя досягає свого максимуму (тобто вимагає рішення).

Стабільний період – це період поступового розв’язання старого протиріччя і накопичення нового.

Зазначені періоди характеризуються такими особливостями:

1. Протягом кризових періодів у більшості дітей проявляється важковиховуваність та зниження темпу розвитку.

2. Кризи, мають нечіткі межі та момент їх настання і закінчення передбачити складно, в середині цього періоду характерно різке загострення – кульмінація.

3. Стабільні періоди насичені повільними змінами, накопичуються в кінці періоду. Тому межі стабільного періоду виявляються різко.

Критерії періодизації

Існує декілька підходів до проблеми вікової періодизації:

За У. Штерном, процес індивідуального розвитку дитини будується відповідно до основних періодів біологічної еволюції та історичного розвитку людства.

За П.П. Блонським, основним критерієм вікової періодизації є поява і заміна зубів (беззубе дитинство, дитинство молочних зубів, дитинство постійних зубів).

За З. Фрейдом, основний критерій – психосексуальний розвиток.

За Е. Еріксоном – соціогенетичний розвиток особистості, що пов’язаний з подоланням криз.

За Л.С. Виготським та Д.Б. Ельконіними критеріями визначення основних періодів індивідуального психічного розвитку є якісні і суттєві ознаки в їх системному зв’язку, які виявляються на кожному віковому етапі: соціальна ситуація розвитку; психологічне новоутворення, провідна діяльність:

1) соціальна ситуація розвитку – ті неповторні зв’язки і взаємовідносини дитини з соціальним середовищем, які складаються на даному віковому етапі і оптимально впливають на розвиток. Аналіз соціальної ситуації розвитку означає одночасне врахування відносин: з «суспільними дорослими» як представником соціальної функції (вихователь, учитель, лікар) та індивідуальні, особисті відносини з близькими дорослими і однолітками.

2) провідна діяльність – це діяльність, яка є найоптимальнішою для психічного розвитку на даному етапі, зумовлює основні зміни в психічних процесах і особистості. Кожна стадія психічного розвитку характеризується певним провідним типом діяльності, що не виключає ролі інших видів. Три види діяльності: гра, учіння і праця – змінюють один одного не механічно, а співіснують на всіх етапах розвитку людини. Ознакою переходу від однієї стадії до іншої є зміна провідного типу діяльності.

3) психологічні новоутворення – це психічні і соціальні зміни, які виникають на даному етапі розвитку і визначають свідомість дитини, ставлення до середовища, перебіг розвитку в даний момент. Накопичуючись з часом, вони поступово приходять у протиріччя зі старою ситуацією розвитку, призводять до її злому і побудови нових відносин, які відкривають нові можливості для розвитку дитини в наступному віковому періоді. Новоутворення – це ті психічні особливості, які більш активно розвиваються на певному віковому етапі.

Таблиця 1.3

Періодизація вікового розвитку(по Д.Б. Ельконіну)

Періоди дорослості та зрілості є менш дослідженими у віковій психології, але вимагають особливої уваги, більш детальна характеристика надана в темі 6 «Психологія періоду дорослості та зрілості».