Накази бувають щодо особового складу (кадрові) та з основної діяльності (організаційні).

Накази щодо особового складу оформляють прийом на роботу, переміщення і переведення трудящих, увільнення робітників та службовців, заохочення, притягнення працівників до дисциплінарної і матеріальної відповідальності. На підприємствах з великою кількістю робітників та службовців накази подібного роду уніфікуються.

Накази з основної діяльності оформляють рішення керівника, пов'язані з організацією роботи, порядком діяльності підприємства або його структурних підрозділів. Вони видаються і тоді, коли треба довести до відома керівника директивні документи, що надійшли з керівних органів. При чому це робиться для того, щоб продублювати акти інших інстанцій. Практика довела, що у багатьох випадках таку роботу можна виконати шляхом ознайомлення з ними виконавців, установлення дієвого контролю за реалізацією рішень.

Накази про ухвали вищих органів повинні видаватися лише тоді, коли необхідно накреслити конкретні заходи, визначити відповідальних осіб і терміни виконання. Це нормативні накази.

Наказ про преміювання однієї чи кількох осіб вважається індивідуальним, оскільки не носить нормативного характеру.

Важливе значення має процедура складання та оформлення наказу. Вона визначається інструкціями з діловодства підприємств, правилами про порядок підготовки проекту наказу та іншими правовими актами. У них передбачається обов'язкове дотримання ряду вимог і правил, котрі повинні забезпечити юридичну повноцінність документів, оперативне їх виконання, правильні і всебічне вирішення питання.

Проект наказу обов'язково погоджується з усіма зацікавленими особами даної установи, а в разі необхідності інших організацій. Ці особи відповідно до своєї компентенції повинні мати відношення до питань, що містяться у проекті наказу.

До проекту наказу додаються документи, що обґрунтовують його доцільність. Він набуває чинності з моменту підписання керівним працівником підприємства, якщо інший термін не вказаний в самому наказі. Право підписання мають не тільки перший керівник, але і його заступники, а також інші посадові особи у відповідності до своїх обов'язків.

У певних випадках дію наказу у часі обмежено законом.

У відповідності до законодавства накази видають міністри керівники центральних галузевих відомств, начальники відділів та управлінь виконкомів місцевих Рад народних депутатів, а також промислових виробничих об'єднань, фірм, трестів та комбінатів. Ці акти регулюють усі відносини пов'язані з певною галуззю господарства, культури чи управління.

Формуляр наказу має такі основні реквізити:

1 Назва виду документа.

2 Місце видання, номер.

3 Індекс за класифікатором та номенклатурою справ.

4 Дату підписання.

5 Заголовок.

6 Текст.

7 Підпис керівника.

Текст наказу з основної діяльності складається з двох частин: констатуючої та розпорядчої. У першій називаються причини, мета видання документа і наводяться для цього відповідні підстави, у другій - містяться приписи з зазначенням виконавців та терміну виконання. Розпорядча частина починається словом НАКАЗУЮ і викладається у наказовій формі.

Розпорядження

Це правовий акт, що видається одноосібно керівником, головним чином колегіального державного органу, для вирішення оперативних завдань. Як правило цей документ має обмежений термін дії і стосується обмеженого кола осіб, організацій та громадян.

Розпорядження видаються головою Кабінету міністрів України. Голови виконкомів місцевих Рад народних депутатів також мають право видавати ці акти.

Реквізити розпоряджень в основному повторюють реквізити рішень. На розпорядженні може бути поставлений герб країни.

Розпорядження видаються від імені виконкому і підписується тільки головою, а не його заступником чи секретарем. Отже закон дає право керівникові одноосібно вирішувати деякі питання і відповідно видавати деякі правові акти.

Виконкоми місцевих Рад у порядку одноосібного розпоряджання можуть розв'язувати питання, з яких остаточне рішення виконком доручив голові чи його заступнику, а також пов'язані з внутрішньою організацією роботи виконкому.

Багато є спільного у розпорядженні і наказі. У правовому відношенні ці розпорядчі документи рівнозначні. У цьому випадку слова у тексті НАКАЗУЮ замінюють словами ЗОБОВ'ЯЗУЮ, ПРОПОНУЮ, ДОРУЧАЮ, ВИМАГАЮ. Між цими двома правовими актами різниця ще в тому, що накази пишуться із загальних, всеохоплюючих питань, а розпорядження стосуються частково. Їх можуть видавати керівники структурних підрозділів підприємств.

Статут

Так називають зведення правил, що регулюють: а) основи організацій та підприємств, установ певної галузі господарства; б) умови утворення, склад і структуру діяльності конкретного підприємства, організації або установи певної галузі або сфери управління кооперативів, малих підприємств.

Статути покладені в основу керівних громадських, кооперативних організацій, добровільних спортивних організацій.

Статути господарських організацій мають свої особливості. Ними визначені порядок вступу в організацію, права та обов'язки її членів, органи управління, порядок виборів. Статут може складатися для конкретної господарської, кооперативної чи іншої організації, у такому випадку він називається індивідуальним. Статути розроблені для ряду однотипних установ, організацій, вважаються типовими.

У деяких галузях народного господарства, з огляду на їх особливе значення, для окремих категорій робітників і службовців трудовий розпорядок регулюється статутами про дисципліну.

Статут містить такі реквізити:

1 Гриф затвердження вищою організацією або органом управління.

2 Найменування виду документа.

3 Заголовок.

4 Текст, який містить такі розділи:

- загальні положення, де розкриваються головні завдання і мета, найважливіші функції;

- основна діяльність, у чому вона полягає, її порядок;

- планування та облік роботи;

- призначення допоміжних служб;

- взаємодія з іншими органами, що здійснюють аналогічну діяльність;

- специфічні особливості діяльності;

- відповідальність організації за належне виконання зобов'язань і порядок

розгляду спорів, подання позовів та ін.

Текст статутів розбивають на параграфи, які групують у розділи.

Статути після їх затвердження підлягають обов’язковій реєстрації в органах Міністерства фінансів України.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1 Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова. – Х.: Торсінг, 2005. – 448с.

2 Максименко В.Ф. Сучасна ділова українська мова. – Х.: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2006. – 448с.

3 Мацюк Зоряна, Станкевич Ніна. Українська мова професійного спілкування: Навч. посібн. – К.: Каравела, 2005. – 352 с.

4 Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К.: Либідь, 2000. – 294с.

5 Потелло Н.Я. Українська мова і ділове мовлення. – К.: 2001. – 256с.

6 Ділова українська мова: Тест. завдання: Навч. посіб. для студентів вищ. навч. закл./ С.В. Шевчук, О. Л. Доценко, В. Г. Дейнега та ін.; За ред. С. В. Шевчук. – К.: А.С.К., 2002. – 216с.

7 Сучасні ділові папери: Навчальний посібник для вищих та середніх спеціальних навчальних закладів/ С.В.Глущик, О.В. Дияк, С.В. Шевчук. – К.: А.С.К., 2002. – 400с.

8 Шевчук С.В. Українське ділове мовлення. – К.: 2000. – 474с.

9 ДСТУ 4163-2003. Національний стандарт України. Державна уніфікована система документації. Організаційно-розпорядчі документи. Вимоги до оформлення документів. – К.: Держстандарт України, 2003.

10 Універсальний довідник з ділових паперів та ділової етики. – К.: Довіра, 2003. – 623с.