Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Поняття порівняльного адміністративного права




Адміністративне право зарубіжних країн має концептуальне значення у контексті глобалізаційних процесів, які відбуваються в світі. Розробка даного напрямку дозволяє виокремити національно-правову специфіку окремих країн чи їх груп. Відповідно, норми адміністративного права цих країн становлять науковий інтерес з точки зору інтеграції України у міжнародні політичні об'єднання. Така інтеграція завжди супроводжується розробкою та впровадженням програм зближення національних законодавств у податковій, митній, транспортній та багатьох інших сферах, через необхідність міжнародної стандартизації правового регулювання діяльності державних інституцій у цьому напрямку. Саме таким чином відбувається сучасний розвиток країн в рамках Європейського союзу, Співдружності незалежних держав, Євразійського економічного співтовариства та інших міжнародних політичних утворень.

Адміністративне право зарубіжних країн дозволяє встановити, які відмінності у галузі адміністративного права можуть бути подолані, а які залишаться без змін через особливості правової системи тієї чи іншої держави. Адже суверенні права окремих країн гарантують їм свободу розвитку власного адміністративного законодавства. У свою чергу, масштаби та характер зближення національних адміністративно-правових норм та приведення їх у відповідність до міжнародних стандартів, як правило, у кожній окремо взятій країні визначаються за суто індивідуальним критеріями. Тому актуальність наукових розробок та подальшого осмисленню адміністративного права зарубіжних країн з часом не втрачатиметься.

Крім того, особлива актуальність порівняльно-правових досліджень адміністративних законодавств різних країн підкреслюється тим, що реформування державного апарату та системи державного управління, яке

залишись у спадок Україні з радянських часів, потребує застосування зарубіжного досвіду.

Проте, слід зауважити щодо неможливості механічного перенесення іноземних моделей побудови систем адміністративного законодавства. У питанні запозичення кращих досягнень адміністративного права зарубіжних країн можливо слід дотримуватись певної помірної упередженості та враховувати його сумісність з реаліями правової систем України.

Сьогодні адміністративне правознавство оцінюється з двох позицій:

по-перше як метод і,

по-друге, як наука.

В історії політико-правової думки чимало прикладів використанняметодупорівняльногоправознавства в дослідженнях що проводяться з давніх часів. Так,трактат Аристотеля «Про політику» присвячений вивченню більш ніж 150 конституцій грецьких і варварських міст. Відомо також ,що ще Солон використовував порівняльний метод при створенні Афінських законів.



У середні віки робилися спроби порівняння римського права і релігійного права,а твір Шарля Луї Монтеск'є «Про дух законів» є класичним прикладом використання методу порівняльного правознавства для встановлення принципів «належної» системи управління.

Таким чином, наука порівняльного правознавства народилася з окремих досліджень. Її остаточне формування, становлення та розвиток, визначення об’єктів, цілей і завдань, методів дослідження вчені пов’язують з другою половиною XIX століття, появою компаративістики (від англійського слова «compare» — порівнювати). Основу «Інституту Порівняльного Законодавства» було практично заложено у Парижі в 1869 році, а вже у 1900 році там же відбувся І Міжнародний конгрес з порівняльного права. З тих пір порівняльне правознавство набуло наукового характеру.

 

 

Порівняння правових систем різних країн дозволяє краще знати і вдосконалювати власне національне право. З давніх часів і по сьогоднішній день суб'єкти нормотворчої діяльності використовують порівняння для поліпшення власних нормативно-правових актів різного рівня, запозичуючипередовий досвід зарубіжних країн.

Низка вдалих проведених реформ в одних країнах, через декілька років відтворювалася в інших країнах, звісно з урахуваннях особливостей національного законодавства, традиціями цих країн, цілей і завдань, що необхідно було вирішити. Порівняльне правознавство мало імає велике значення і для українського законодавця.

Вказуючи на важливість порівняльно-правових досліджень, відомий французький вчений Рене Давид вирізняв три основні позиції, які розкривають, на його думку, значення порівняльного права:

1) воно корисне для вивчення історії права,

2) для взаєморозуміння народів ,

3)для створення кращих правових форм відносин, які складаються у міжнародному спілкуванні.

Він наголошував на значенні порівняльного права для розвитку філософії права та загальної теорії права, зазначаючи, що порівняльне право демонструє нам численні праворозуміння, знайомить нас зі спільнотами, у яких відсутнє звичне для нас розуміння права. Історичне походження класифікацій, відносний характер концепцій, соціальна чи політична обумовленість інституцій можуть бути виявлені з повною ясністю лише тоді, коли ми поглянемо на них з боку, вийдемо за межі власної правової системи[1].

В основу порівняльного вивчення права покладено реальні процеси, які відбуваються у сучасному світі:

- стрімкий розвиток національних правових систем, наближення національних правових систем різних країн;

- інтеграція низки країн у єдині об'єднання, розширення та поглиблення зв’язків між окремими країнами та групами країн.

Вивчення порівняльного права нині є необхідністю, адже жодна із сучасних країн уже не в змозі існувати ізольовано.

Як вказують науковці, національний правовий, так само, як будь-який інший, ізоляціонізм у сучасних умовах призводить виключно до негативних наслідків як для окремих правових систем, так і для світового співтовариства в цілому[2].

Порівняльне право має й надзвичайне практичне значення, адже кожна національна правова система має свої позитивні досягнення, кожну національну систему можна вдосконалювати на підставі досвіду інших (зарубіжних) правових систем. Забезпечити радикальні перетворення і, навпаки, стабільність правовідносин у цивілізованому суспільстві можна саме за допомогою права. Здобутки порівняльного права можуть бути ефективно використані для вдосконалення національного права як законодавцем, так і юридичною доктриною та практикою.

Так, правозастосовча практика однієї країни може вплинути на способи тлумачення права іншої країни, коригувати практику застосування законів у ній тощо. Знання різних національних правових систем, їх спільних рис та відмінностей є обов'язковою умовою прогресивного розвитку міжнародних відносин та міжнародного права як їх нормативної основи[3].

Порівняльному правознавству можна дати визначення, як науки, що вивчає правові галузі, окремі правові норми, правові системи, що охоплюють практику їх застосування, різних країн., а також про специфічні властивості і особливості тієї чи іншої правової системи, разом з тим вивчаючи різні правові теорії з метою отримання загальних властивостей, які ріднять цю систему з іншими і дозволяють об'єднувати правові системи різних країн в деяких типах, всередині яких можлива деяка уніфікація та універсалізація взаємодії права. Сьогодні порівняльне правознавство використовується в деякій мірі для ототожнення права зарубіжних країн.

 

Процес ототожнення, будучи об'єктивно пов'язаним з діяльністю таких організацій як Європейський Союз, ЮНЕСКО і т.п., безпосередньо пов’язаний із вивченням і використанням юридичних засобів і норм різних країн.

Деякі ототожнення і приведення до відповідності адміністративного права зарубіжних країн розпочато вже сьогодні.

Наприклад, виникнення нового адміністративного права в Туреччині максимально наближено до норм і принципів французького адміністративного права щодо формування правової держави, меж застосування адміністративного права, інституцій виконавчої влади, принципів адміністративного права, реалізації адміністративної юстиції, а також контролю над публічною адміністрацією.

У чому ж переваги порівняльного законодавства?

По-перше- воно дозволяє більш глибше усвідомити власне право, так як специфічні властивості власного права краще виявляються при порівнянні з іншими системами. У цьому випадку справедливим є вислів «все пізнається в порівнянні».

По-друге, саме для забезпечення власного розвитку необхідно знайти «своє» місце серед інших правових систем. Подібне рішення тієї чи іншої правової проблеми, виявлення подібної юридичної техніки та інших загальних властивостей дозволить в майбутньому використовувати позитивний досвід інших правових систем і уникати їхніх помилок. Всі системи за рішенням колізій законів (в тому числі і про державну службу), як правило, мають на увазі знання законів зарубіжних країн.

Наукова і навчальна самостійність, а відповідно й місце порівняльного права серед юридичних наук визначається його предметом, методом та, безумовно, призначенням і функціями.

Щодо питання про предмет порівняльного права, одностайності в позиціях вчених поки що не досягнуто. Так, на думку В. Нерсесянца, це понятійно-правові властивості та значення порівнюваних державно-правових

явищ, їх спільності та відмінності як форм вираження принципу формальної рівності[4]. Деякі вітчизняні науковці конкретизують його, вказуючи, що предметом порівняльного права є порівняльне дослідження :

-правових систем сучасності, їх типологія і класифікація,

-закономірності розвитку, порівняльний аналіз законодавства різних країн (зокрема, європейських) з метою виявлення спільних рис та особливостей, взаємовпливу,

-тенденцій і закономірностей розвитку в умовах інтеграційних процесів, які відбуваються нині у Європі та світі;

-порівняльне вивчення досвіду зарубіжних країн у забезпеченні основних прав і свобод людини й громадянина,

-порівняння відповідних правових механізмів;

-порівняльне дослідження правозастосовчої діяльності, факторів, які впливають на його ефективність;

- порівняльний аналіз індивідуальної, професійної та суспільної правосвідомості й правової культури різних народів, їх взаємовпливу, тенденцій і перспектив розвитку[5].

Безпосереднім предметом порівняльно-правового аналізу є:

- джерела права,

-їх співвідношення,

-система нормативно-правових актів,

-система законодавства,

- методи правового регулювання,

-правові концепції,

-юридичні категорії,

- засоби юридичної техніки.

 

Порівняльно-правовий метод — це сукупність прийомів виявлення загальних і специфічних закономірностей виникнення, розвитку, функціонування правових систем (їх елементів) за допомогою їх порівняння, тобто здійснення пізнавальної операції, що дає змогу на основі фіксованої ознаки встановити подібність або відмінність об'єктів у результаті парного зіставлення. Відповідно методологією порівняльного правознавства називають належно впорядковану систему, що складається з порівняльно-правового та інших методів науковою аналізу.

Порівняльне право відноситься до групи теоретично-історичних юридичних наук та правових дисциплін. Для більш чіткого уявлення про місце порівняльного права в системі юридичних наук та про його предмет доцільно встановити його співвідношення з міжнародним нравом та правом зарубіжних країн.

Міжнародне право є наднаціональною системою, порівняльне ж передбачає порівняння національних правових систем. Міжнародне право успішно використовує методологію порівняльного права і саме завдяки цьому вирішує ряд науково-прикладних завдань.

До предмета порівняльного права входить низка питань, які є предметом вивчення міжнародного права або ж безпосередньо з ним пов’язані. Зокрема, будь-які випадки, які на підставі колізійної норми передбачають застосування закону іноземної держави, безумовно, вимагають порівняння норм цієї держави з нормами права інших країн.

 

 

Порівняння законодавства, а отже, конкретних правових інститутів, а також правозастосовчої практики є основною частиною предмета порівняльного права; порівняння можливе лише на основі вивчення особливостей права різних зарубіжних країн, складник яких — правові, інститути, практика їх застосування — є предметом права зарубіжних країн. Така взаємна залежність особливо чітко виявляється в галузевих наукових напрямках порівняльного права: порівняльне конституційне, порівняльне адміністративне, порівняльне цивільне право тощо.

Визначити місце порівняльного адміністративного права можливо через структуру порівняльного права. Воно є частиною загального порівняльного права та входить до групи теоретико-історичних правових наук. Разом з тим, порівняльне адміністративне право має надзвичайно тісний взаємний зв’язок з національним адміністративним правом, що у сучасному суспільстві не в змозі належно розвиватися без використання досвіду інших правових систем, порівняльний аналіз яких застосовується для збагачення кожної окремо взятої національної правової системи.

Предметом порівняльного адміністративного права є порівняльне дослідження правових систем сучасних країн, їх класифікація, тенденції розвитку у порівняльний аналіз джерел адміністративного права, адміністративного законодавства різних країн (у тому числі європейських), окремих адміністративно-правових інститутів (норм) з метою виявлення спільних рис та особливостей, тенденцій і напрямів розвитку як окремих правових інститутів, так і національних адміністративно-правових систем у цілому; порівняльне дослідження правозастосовчої (адміністративної, судової) практики, її значення та впливу на розвиток адміністративно- правової системи певної держави й зарубіжних країн.

Слід мати на увазі, що порівняльне адміністративне право не обмежується лише пошуком відмінностей, розбіжностей у регулюванні тих чи інших питань у праві різних країн. Не менш важливим його завданням є виявлення спільних рис у національних правових системах, шо дозволяє відносити їх до певної правової сім’ї .

 

2. Формування адміністративного права у зарубіжних країнах

 

Історичний розвиток адміністративного права підтверджує вищевикладені позиції щодо первинності науки публічної адміністрації, яка з тою чи іншою назвою та обсягом досліджень передувала формуванню аналізованої нами юридичної дисципліни. Проте на певному історичному етапі саме правові аспекти публічної адміністрації почали визнаватись як найважливіші для її нормального функціонування.

З іншого боку формування адміністративного права було тісно пов’язане з еволюцією держави, і, зокрема, форми державного правління та державного (політичного) режиму. Адже лише з обмеженням влади монархів та її повної або часткової передачі демократично обраним представникам народу було визнано необхідним детальне правове регулювання діяльності не лише приватних осіб, а й адміністрації.

 

Становлення адміністративного права як сукупності правових норм можна умовно поділити на три етапи:

Последнее изменение этой страницы: 2016-06-09; просмотров: 739

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...