Законодавча база правового забезпечення безпеки життєдіяльності людини

Становлення і розвиток будь-якої держави повинний супроводжуватися забезпеченням і подальшим удосконалюванням безпечного стану навколишнього середовища, виробництва, соціальних і побутових умов. Реалізація такого комплексного підходу забезпечує безпеку життєдіяльності людини. Основне місце в цьому процесі займає створення законодавчої і нормативної бази, яка повинна забезпечувати на належному рівні безпеку, охорону здоров'я людини і навколишнього середовища в повсякденному житті й у надзвичайних ситуаціях.

Ієрархічна структура таких документів включає наступні їхні рівні, що мають різну юридичну чинність: Конституцію України, Закони України, урядові підзаконні акти, міжвідомчі, відомчі нормативні акти і нормативні акти місцевих органів влади (рис. 5.1).

Юридичною основою забезпечення безпеки життєдіяльності людини на законодавчому і нормативному рівні є Конституція України, у які говориться:

«Кожна людина має невід'ємне право на життя... Кожний має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних зазіхань» (ст. 27).

«Кожний має право на охорону здоров'я, медичну допомогу медичне страхування... Держава піклується про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідеміологічне благополуччя» (ст. 49).

«Кожний має право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище і на відшкодування заподіяному цим порушенням шкоди» (ст. 50).

Законодавча база забезпечення безпеки життєдіяльності людини в Україні представлена наступною системою основних Законів:

«Про охорону здоров'я»;

«Про охорону навколишнього природного середовища»;

«Про охорону праці»;

«Про дорожній рух»;

«Про цивільну оборону».

Закон України «Про охорону здоров'я» визначає правові, організаційні, економічні і соціальні основи охорони здоров'я населення України; регулює суспільні відносини в цій області з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян; передбачає усунення негативних факторів, що впливають на їхнє здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності і смертності, поліпшення спадковості.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»передбачає мету, задачі, принципи і механізми забезпечення ефективного природокористування, охорони навколишнього середовища, забезпечення екологічної безпеки.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає поняття екологічної безпеки і міри щодо її забезпечення, екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введенню в дію підприємств і інших об'єктів, використання мінеральних добрив, засобів захисту рослин, токсичних хімічних речовин, передбачає міри щодо охорони навколишнього природного середовища від шкідливого біологічного впливу, шкідливого впливу фізичних факторів і радіоактивного забруднення, від забруднення виробничими, побутовими й іншими відходами.

Закон передбачає, що в Україні громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (матеріальних, естетичних, оздоровчих і ін.).

Закон України «Про охорону праці» визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює при участі відповідальних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації чи уповноваженим їм органом і працівником з питань охорони, гігієни праці і виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Закон України «Про пожежну безпеку» визначає, що забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя і здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища.

Цей Закон визначає загальні правові, економічні і соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій області незалежно від виду їхньої діяльності і форм власності.

Закон України «Про дорожній рух» визначає правові і соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя і здоров'я людей, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху й охорони навколишнього природного середовища.

Закон України «Про цивільну оборону» визначає право кожної людини на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійних лих і на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств і інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування. Держава, як гарант цього права, створює систему цивільної оборони, метою якої є захист населення від небезпечних наслідків аварій, катастроф техногенного, екологічного, природного і військового характеру.

Контроль за дотриманням положень, викладених у Законах, що спрямовані на забезпечення безпеки життєдіяльності людини в Україні здійснює ряд державних і громадських організацій. Вони підрозділяються на державні органи загального, спеціального і галузевого рівня.

До першого рівня (державного) відносяться: Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адміністрації.

Група державних органів, що відносяться до другого (загального) рівня, уповноважена контролювати діяльність підприємств, установ і організацій, громадян з питань охорони праці, охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища.

До органів третього рівня (спеціальних) відносяться такі, функцій яких заключаються у керуванні економічною безпекою, охороною праці і т.п.

Державні органи четвертого (галузевого) рівня забезпечують контроль за дотриманням розглянутих Законів стосовно до конкретної галузі народного господарства.

Прокуратура України

В даний час в Україні активно реалізуються ідеї Декларації про державний суверенітет, діє нова Конституція України, прийнята 26 червня 1996 року Верховною Радою України. Проводиться також інтенсивна робота з удосконалювання Концепції судово-правової реформи.

Усе це спрямовано на те, щоб між владою і людиною знаходилося право. Реалізація цієї ідеї повинна здійснюватися через прийняття демократичних законів. Важливим аспектом цього процесу є питання про визначення місця і ролі прокуратури в системі органів державної влади.

Рішення цієї важливої проблеми, у першу чергу, повинне ґрунтуватися на об'єктивній оцінці умов життєдіяльності людини і розвитку суспільства, потреб формування демократичної правової соціальної держави, її історичних, правових і культурних традиціях. Без належного обліку цих умов і потреб місце і роль прокуратури в суспільстві можуть бути перекручені на шкоду соціальному розвитку, що в приведе до ослаблення ролі прокуратури по виконанню її соціального призначення – здійснювати вищий нагляд за демократичною законністю в державі.

У процесі побудови демократичної правової держави підлягають реформуванню державні інститути і переосмисленню застарілі представлення про забезпечення законності і зміцнення правопорядку. При цьому необхідно використовувати історичний досвід організації і діяльності прокуратури в інших країнах стосовно до нових умов розвитку суспільних відносин.

Нинішній правовий статус прокуратури, її задачі і функції визначені Законом України «Про прокуратуру». У його основі лежать принципові положення Декларації про державний суверенітет України. Необхідно особливо підкреслити, що в Декларації поряд з поділом державної влади на законодавчу, виконавчу і судову приділяється самостійне місце вищому нагляду за точним і однаковим виконанням законів, який покладається на Генерального прокурора України. Закон України «Про прокуратуру» наблизив її діяльність до демократичних принципів права, до всілякого зміцнення верховенства закону, до захисту прав кожної особистості, її свободи як людини, так і громадянина. Передбачено судовий контроль за деякими рішеннями прокурора, прийнятими в порядку загального нагляду. Санкція прокурора на арешт громадянина може бути оскаржена в суді.

У розділі VII Конституції України «ПРОКУРАТУРА» міститься три статті 121 – 123, які присвячені цьому найважливішому державному органу. Перші дві статті носять чисто декларативний характер, що встановлюють наступні функції прокуратури:

1. Підтримка державного обвинувачення в суді.

2. Представництво інтересів громадянина чи держави в суді у випадках, визначених Законом.

3. Нагляд за дотриманням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове розслідування.

4. Нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рішень по кримінальних справах, а також при застосуванні інших мір примусового характеру, зв'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Ст. 123 Конституції України визначає, що організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначається Законом. Відповідно до Конституції України існуючий порядок арешту, утримання під вартою і затримкою осіб, підозрюваних у здійсненні злочину, а також проведення огляду й обшуку житла чи іншого володіння такого лиця зберігається на 5 років після вступу в силу Конституції. Надалі ці функції передаються судам.

Адвокатура України

Принципи і гарантії адвокатської діяльності. Відповідно до Закону адвокатура України є добровільним професійним суспільним об'єднанням, покликаним сприяти захисту прав людини і представляти законні інтереси громадян України, іноземців, лиць без громадянства, юридичних осіб, надавати їм різну юридичну допомогу.

Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.

Закон про адвокатуру закріплює норму, яка стосується гарантій адвокатської діяльності. Нею встановлені такі наступні основні положення:

· професійні права, честь і достоїнство адвоката охороняються законом;

· забороняється яке-небудь втручання в адвокатську діяльність, вимогу від адвоката відомостей, які складають адвокатську таємницю. З цих питань вони не можуть допитуватися як свідки;

· не допускається офіційне негативне реагування з боку органів дізнання, слідства, суду на правову позицію адвоката в справі;

· кримінальна справа проти адвоката може бути відкрита тільки Генеральним прокурором, його заступниками й обласними прокурорами.

Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи юриста чи помічника адвоката не менше двох років, що здав кваліфікаційні іспити, одержав свідчення на право займатися адвокатською діяльністю і прийняв Присягу адвоката України.

Для визначення рівня професійних знань лиць, які мають намір займатися адвокатською діяльністю, створюються кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури (на обласному рівні). Ці комісії діють у складі двох палат – атестаційної і дисциплінарної.

Атестаційнапалата складається з 11 членів. У неї входять чотири адвокати, чотири судді і по одному представнику від Кабінету міністрів, АР Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів і відповідного управління юстиції, а також відділення Союзу адвокатів України.

Дисциплінарнапалата створюється в кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях у складі 9 членів: – п'яти адвокатів; – двох суддів; – по одному представнику від управління юстиції, Кабінету міністрів, АР Крим, обласних Київської і Севастопольський місцевих державних адміністрацій; – відділення Союзу адвокатів України.

При Кабінеті міністрів України створена Вища кваліфікаційна комісія адвокатури. У її склад входять по одному представнику від кожної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії, Верховного Суду, Міністерства юстиції, Союзу адвокатів України.

Організаційні форми діяльності адвокатури. Особа, яка одержала свідоцтво про право займатися адвокатською діяльністю, має право практикувати індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро чи поєднуватися з іншими адвокатами в колегії, фірми, контори й інші адвокатські об'єднання, що діють відповідно до Закону про адвокатуру із своїми статутами.

Діяльність адвокатських об'єднань ґрунтується на принципах добровільності, самоврядування, колегіальності і гласності. Вони реєструються в Міністерстві юстиції, після чого повідомляють місцевим органам влади про свою реєстрацію, а адвокати – про одержання свідоцтва.

Адвокати України виконують за Законом такі функції:

· дають консультації і роз'яснення по юридичних питаннях, усні і письмові довідки щодо законодавства;

· складають заяви, скарги й інші документи правового характеру;

· засвідчують копії документів у справах, що вони ведуть;

· здійснюють представництво в суді, інших державних органах;

· здійснюють правове забезпечення підприємницької і зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб;

· виконують свої обов'язки, передбачені кримінальним-процесуальним законодавством, під час дізнання і попереднього слідства.

Професійні і соціальні права адвоката, його обов'язки. До професійних прав адвоката Закон відносить наступні:

· представництво, захист прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб по їхньому поручительству у всіх органах, установах, організаціях;

· збір відомостей про факти, що можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення.

Закон надає право адвокату мати помічника.

Відповідно до Закону адвокати користаються правом на відпустку і на усі види допомоги по державному страхуванню. Щодо розміру внесків, то вони сплачуються адвокатом як особа, яка займається діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи і винятково на його праці.

Оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином (чи юридичною особою) і адвокатським об'єднанням чи адвокатом. У випадку участі останнього в кримінальній справі по призначенню і при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість, оплата праці адвоката здійснюється за рахунок держави. Якщо договір розривається достроково, оплата праці проводиться за фактично виконану роботу. При неналежному виконанні адвокатом доручення внесена плата повертається громадянину чи юридичній особі цілком чи частково, а при виникненні суперечки – за рішенням суду.

Якщо підозрюваний, обвинувачуваний, підсудний визнає свою провину в здійсненні злочину, адвокат, при наявності основ для цього, повинний відстоювати перед судом, слідчим, прокурором його невинність. При цьому він зобов'язаний погодити свою позицію з підзахисним, оскільки колізія (протистояння) між позиціями адвоката і підзахисного є неприйнятною. Адвокат не може визнати доведеною провину свого підзахисного, якщо останній її заперечує.

Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю, предметом і змістом якої є обставини, що змусили громадянина чи юридичну особу звернутися до адвоката, а також зміст консультацій, рад, роз'яснень і інших відомостей, отриманих адвокатом під час здійснення професійних обов'язків.

Дисциплінарна відповідальність адвоката. Дисциплінарне слідство та визначення необхідних мір проти адвокатів здійснюється дисциплінарною палатою, яка створюється у кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях у складі 9 членів: – п'яти адвокатів; – двох суддів; – по одному представнику від керування юстиції; Ради міністрів, АР Крим, обласних, Київської і Севастопольської місцевих державних адміністрацій; – відділення Союзу адвокатів України. Дисциплінарна палата розглядає скарги громадян, а також окремі постанови судів, постанови, представлення слідчих органів, заяви адвокатських об'єднань, підприємств, установ, організацій на дії адвокатів, вирішує також питання про залучення адвоката до дисциплінарної відповідальності і розглядає збуджені з цих питань справи.

До адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення:

· попередження;

· призупинення на термін до одного року дії свідоцтва про право займатися адвокатською діяльністю;

· анулювання діяльності.

Адвокат може бути підданий дисциплінарному стягненню не пізніше одного місяця з дня виявлення його провини. Воно не може бути накладене пізніше шести місяців із дня його здійснення. Через шість місяців із дня накладення стягнення дисциплінарна палата може зняти його достроково при бездоганному поводженні адвоката і чесному відношенні до виконання своїх обов'язків.

Адвокат у кримінальному процесі. Адвокат є захисником підозрюваного, обвинувачуваного чи підсудного.

Підозрюваний – це особа, яку затримали по підозрі в здійсненні злочину чи до якого застосовані запобіжні заходи до винесення постанови про залучення його, як обвинувачуваного.

Обвинувачуваний – це лице, щодо якого є досить доказів, які вказують на здійснення злочину, і на цій підставі слідчим винесена постанова про залучення його, як обвинувачуваного.

Після передачі в суд обвинувачуваний називається підсудним, а після винесення вироку – засудженим чи виправданим. Право зазначених осіб на захист включає як право на захист від підозри чи обвинувачення, так і право на захист своїх особистих і майнових відносин. Функція захисту виникає одночасно з функцією обвинувачення і здійснюється паралельно з нею на всіх етапах руху кримінальної справи, поки існує обвинувачення.

Функцію обвинувачення в кримінальному процесі здійснюють слідчі органи, прокурор, суспільний обвинувач, а також потерпілий, цивільний позивач і їхні представники. Це – сторона обвинувачення.

Функцію захисту від підозри й обвинувачення здійснює сам підозрюваний чи обвинувачуваний, підсудний або засуджений, їхній захисник, суспільний захисник, а також цивільний відповідач і його представник. Перераховані особи є стороною захисту. Порушення права на захист завжди означає істотне порушення вимог кримінального-процесуального закону і є однією з найбільш розповсюджених основ для скасування вироків чи інших рішень у справі обвинувачуваного чи підозрюваного.

Забезпечення права підозрюваного, обвинувачуваного чи підсудного на захист полягає у тому, що закон визначає такі наступні положення:

· наділяє їх як учасників процесу такою сукупністю процесуальних прав, використання яких дозволяє їм особисто захищатися від підозри чи обвинувачення в здійсненні злочину, відстоювати свої законні інтереси;

· надає зазначеним лицям право скористатися юридичною допомогою захисника;

· покладає на лице, яке проводить дізнання, на слідчого, прокурора, суддю і судовий обов'язок до першого допиту лиця роз'яснити йому право мати захисника і скласти про це протокол;

· надати можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення, забезпечити охорону його особистих і майнових прав.

Закон визнає участь захисника при проведенні дізнання, попереднього слідства й у розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції обов'язковим, крім випадків добровільного відмовлення особи, яка обвинувачується, від захисника. Причому є випадки, коли добровільне відмовлення такої особи від захисника не можливе. Це може відбуватися при наступних обставинах захисту:

1. Захист лиця, що підозрюється чи обвинувачується в здійсненні злочину у віці до 18 років;

2. Розгляд злочинів осіб, які через свої фізичні чи психічні недоліки (німі, глухі, сліпі) не можуть самі реалізувати своє право на захист;

3. Захист лиць, які не володіють мовою, на якій ведеться судочинство;

4. Захист, коли санкція статті, по якій кваліфікується злочин, передбачає страту;

5. При проведенні справи про застосування примусових мір медичного характеру.

Закон містить також перелік обставин, які виключають участь у справі особи, як захисника. Так, наприклад, адвокат не має права прийняти доручення про надання юридичної допомоги в наступних випадках:

· коли він у даній справі надає чи раніше надавав юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам лиця, яке звернулося з проханням про ведення справи;

· якщо він брав участь як слідчий, або як лице, що проводило дізнання, чи прокурор, суспільний обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, фахівець, представник потерпілого, цивільний позивач (відповідач), свідок, перекладач, понятий;

· коли в розслідуванні чи в розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат знаходиться в родинних відносинах (ч. 2ст. 7 Закону про адвокатуру України).

Контрольні запитання

1. Ієрархічна структура законодавчої і нормативної бази правового забезпечення безпеки життєдіяльності людини в Україні.

2. Юридична основа забезпечення безпеки життєдіяльності людини в Україні.

3. Зміст основних статей Конституції України, спрямованих на забезпечення безпеки життєдіяльності людини.

4. Система основних Законів України, спрямованих на забезпечення безпеки життєдіяльності людини.

5. Закон України «Про охорону здоров'я».

6. Закон України «Про охорону праці».

7. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища».

8. Закон України «Про цивільну оборону».

9. Закон України «Про пожежну безпеку».

10. Закон України «Про дорожній рух».

11. Система організацій, які здійснюють контроль за дотриманням законодавства в Україні.

12. Місце і роль прокуратури України в забезпеченні безпеки життєдіяльності людини.

13. Закон України «Про прокуратуру».

14. Функції прокуратури в Україні.

15. Принципи і гарантії адвокатської діяльності в Україні.

16. Закон про адвокатуру України.

17. Визначення рівня професійних знань адвокатів.

18. Склад і функції атестаційної палати адвокатів.

19. Склад і функції дисциплінарної палати адвокатів.

20. Організаційні форми діяльності адвокатури.

21. Функції адвокатури в Україні.

22. Професійні і соціальні права адвоката а Україні.

23. Обов'язки адвоката в Україні.

24. Оплата праці адвоката в Україні.

25. Істота адвокатської таємниці.

26. Дисциплінарна відповідальність адвоката.

27. Види дисциплінарних стягнень, застосовуваних до адвоката.

28. Функції адвоката в кримінальному процесі.

29. Законодавчі положення, які забезпечують права обвинувачуваного.

30. Випадки, що виключають добровільне відмовлення обвинувачуваного від захисника.

31. Обставини, які виключають участь у справі лиця, як захисника обвинувачуваного.

ТЕМИ І ПИТАННЯ ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ЗАВДАНЬ