П'ЯТА ЧАСТИНА ВИТРИВАЛІСТЬ В ЛЮБОВІ

ДЕСЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ І

Постійна молитва.

«Треба завжди молитися».

1.«Хто молиться, спасеться напевно. Хто не молиться – пропаде безумовно». Хто молиться безнастанно, освячується.

Ці засади проголосив св. Альфонс. Він хоче, щоб усі належно пройнялися ними. Хай кожний проповідник їх повторяє та вияснює, хай кожний аскетичний письменник прищеплює їх своїм читачам. І ще каже він, що вчення про конечність та успіх молитви, – є найбільш необхідне з усіх наук.

Отож якнайвище цінуй молитву й будь переконаний, що хоча б всего іншого тобі забракло, то молитва вирівняє всі недостачі.

2. Молись невтомно, бо без молитви немає ласк, а без благодати і кроку не зробиш на шляху до неба. Надприродне життя – це країна чудова, але недоступна.

Той світ так дуже перевищає нашу природу, що навіть як ласка переносить нас до нього, то не можемо там жити, ані віддихати божественним повітрям без нової та невпинної Божої помочі.

В тому божественному світлі надприроди ми дуже безпорадні.

Ми подібні до сліпих, що раптом відзискали зір. Деякі з них, не призвичаєні до міцного світла, прямо жалують за сліпотою.

Приймімо, що з поміччю ласк, ми звикли до доріжок надприроди. Але й тоді треба нам підніматися крутими дорогами, заки доберемось до верхів, тобто маємо перемогти труднощі, що завжди будуть появлятися в духовному житті. І це нове завдання теж неможливе без молитви. Тимчасом мало людей моляться, а доказом цього мале число тих, що так по-геройськи здіймаються вгору.

Хочеш підійматися разом з лавою вибраних, то зачни наполегливо молитися. І коли витриваєш у молитві, то напевно здобудеш верхів'я святости, адже сказане Христом мусить сповнитися.

3. Сам Учитель підкреслив, що конечно є молитись ; треба завжди молитися і ніколи не втомлюватися: «Чувайте і моліться, щоб не ввійшли у спокусу». «Просіть і дасться вам». «Кожний бо, хто просить, одержує». « Досі не просили ви нічого у моє ім'я. Просіть – і одержите».

4. В Євангелії найбільше наполягає Ісус Христос на заповідь любови ближнього та на обов'язок молитви.

Він підкреслює це в притчах та в чудах. Сам спонукує нещасних молитися та довірливо прохати Його помочі. Домагається віри у батька бідолашного сновидного: «Якщо можеш вірувати – то тому хто вірує, усе можливе».

Він випробовує, а відтак хвалить геройське довір'я хананейки. Підбадьорює Яіра, щоб не занепав духом по смерті його доні, бо Він воскресить її з мертвих. Вкінці Господь урочисто впевнює: в кого буде віра хоч завбільшки зерна гірчиці, такий переноситиме гори.

5. Якщо молитва така конечно потрібна, то вона мусить бути доступна і для найменших душ а не тільки для вправних та вчених.

Воно й справді легко молитись, адже моління – це поклик убогого серця. Як дитинча знає простягати рученята та плакати в потребі, так і кожна душа потрапить виявити свою нужду і Бог почує її заклик.

«Почув єси, о Господи, бажання вбогих», – каже Псальмопівець.

Так легко пливе молитва, що людина доброї волі може молитись невпинно й наче несвідомо.

Вона тямить свою безмежну злиденність і кожним поглядом на Бога прохає підмоги.

6. Велике, єдине моління утворюється в глибині серця. Серце людини чує, чого йому треба, воно хоче вийти з цієї духовної нужди, тому наполегливо прохає Бога допомогти. Ті благання не конче мусять бути словами, не конечно цілими зверненнями та поставою. Лише саме серце кличе та лине до Бога.

Мало, дуже мало є богомольців, що не змішують обманливої позірности з дійсністю. Вони дуже жалкують та бідкаються, як «їх моління» невдалі.

А та їх молитва складалася з вишикуваних думок та побожних почувань, з викликання в їх серці захоплюючих зворушень та височування з їх очей сльозинок розради. спокуси, серце їм висохло й душа пустіє. Молитва їм не вдається. Горюють вони переконані, що не до святости їм і ладні все залишити.

Які ж вони нетямущі! Адже тим краще молимося, чим більше відчуваємо нашу нікчемність та й лиш Христос Бог, що живе в глибині нашої душі і молиться за нас, здатний це нам вияснити.

За висловом св. Павла, « сам Дух заступається за нас невимовними стогонами», "і що пронизують небо й зворушують Боже Серце.

7. Небесний Учителю, поможи нам зрозуміти якості справжньої молитви. Навчи нас прохати довірливо, прохати багато, прохати безмірно та витривало.

Роками ми дружньо розмовляємо з Ісусом Христом, а ще й досі не знаємо того, що чим більше проситься у Бога, тим більше Він є вдоволений. Чомусь люди так і вибачаються перед Господом, що докучали Йому проханням про надзвичайну ласку.

Ісус Христос ремствував на Пилипа у передодні Своїх Страждань, що так мало знав Його, хоч роками дружив із Ним. А як перепало б нам, що знаємо таємницю Його Мук і Божественної

Євхаристії та з малку колишемося на колінах доброго Учителя?

Проси сили полюбити Ісуса, хоч би як св. Павло, та не сумнівайся в тому. Поволі дорівняєшся великому Апостолові; адже Господь прещедрий у Своїх дарунках. Він навіть жаліється, що ти Його не просиш.

8. Бери в точному розумінні обітницю Божого Друга. Є це правда віри, що Господь Бог вислухує кожне моління в міру того, чи воно є справжня молитва.

Господь вірно вислухує і найменшу молитву з серця смертної людини. Та молитва має десь у світі відгук, відповідний до її натуги: або відгук в користь цеї самої людини, або для якогось грішника, або для св. Церкви.

Той відгомін може бути за двадцять літ або й за сотню. Божа Премудрість і Доброта, задовольняє благання або інтерпретує його на краще.

Чи ж не зухвало та й не по-дитинячому вимагати від Господа Бога, щоб здійснив немудрі наші забаганки? Можливо теж, що Господь Ісус бере до уваги твоє прохання та приєднує до нього ще багато інших твоїх прохань, і цю сукупність зберігає на будуче. Як же гряне велика проба й насуне грізна спокуса, вистачить цієї сукупности молінь для перемоги.

Тому не оточнюй Господеві, як має тебе вислухати, адже відома Його милість і не зашкодить Він твоєму духовному добру. Будь тільки твердо переконаний, що Господь завжди вислухує молитву в міру її вартости.

9. Молімося теж покірно та не покладаймося на себе, а це дуже важко приходить людській злиденності.

Часто при молінні таки хоч трохи спираємось на власну вартність, і цього майже ніколи не спостерігаємо, хіба вже по всьому, коли жаліємось невдачею або гріхами.

Надія на Господа – це богословська чеснота, її ж підмуровує Божа могутність, добрість та вірність. Як же вмішати хоч пригорщу чого людського, то зараз входить туди гордість і псує успіх.

10. Та ось Христос Цар досконало оволодів людиною на звалищах її самолюбства, та звершено молиться з душею і в душі.

Отже прискорюй цю хвилину! До цього уздатнив тебе предобрий Господь.

Він завжди вислухує благальну молитву. Зразу може малоякісна вона, але згодом ревнішає, а врешті стає молінням святця.

11. І ось, що раджу я тобі, хто ти не був би. Може ти добровільно холодний для Бога, та зневірився довгими невдачами й розчарований труднощами духовного життя та святости? Послухай цієї поради: вже від сьогодні починай життя молитви.

Спочатку може молитва твоя буде несмілива та недовірлива. Однак молися дальше, прохай та наполягай. Поволі усвідомиш собі свої духові недоліки й нечутно Господь наснажить тебе міццю любити й прохати про силу любови. Що більше поступиш, відчуєш більшу потребу молитись.

12. Спочатку молитва – це тиховодний потічок, і не уявляєш собі, що на його хвилях твій човен запливе аж до океану. Може і посміхаєшся з тих, що намовляють тебе сідати в суденце та пускатися плисти. Мандрівка пішки виглядає вигідніша.

Та струмок неспостережно ширшає і згодом перемінюється в бистрий струм. З різних боків вливаються в нього гірські потоки і струм стає бистрицею. Збільшується, видовбує річище, врешті заміняється на величну ріку, якою твій човен пливе швидко до океану.

Так теж із твоїм поступом до досконалости. Раз ти поступив вперед, то й швидше несуть тебе хвилі до святости. Врешті не потрапиш задержатись, бо річка Божої благодаті та люб'язностей поривають тебе зі собою. Треба тобі прямо йти вперед. Господь Бог вислухав тебе й доти не будеш мати спокою, доки Він не упокоїть тебе в безмежному Своєму Океані.

ДЕСЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ II

Завжди прохати пробачення.

«Очисть мене від гріха мого».

1. Як обездолені нащадки Еви, грішимо щодня, а як зморені мандрівці, йдемо до вітчизни довгим та важким шляхом. Взуття наше запилене дорожньою курявою й часто ноги умлівають в знесиллі.

На щастя, Господь Ісус милостиво дозволяє нам помитись із дорожньої пилюки та освіжитись купіллю у воді покаянних сліз. Ці сльози змивають наші щоденні провини та промощують дорогу до нової ревности.

2. Однак треба нам самим глибоко переконуватись про безодню нашої негідности та злиденносте, щоб з наших очей витриснуло джерело цілюших сліз.

Треба найперше збагнути власне лукавство, заки зачнемо ходити перед Господом із сокрушеним і покірливим серцем, якого прохав розкаяний цар.

3. Тоді людина стала б безгрішною, коли б усі ЇЇ здатності завжди відповідали здоровому розумові та засадам Віри.

І всі твої пориви й прагнення мали б невтомно змагати до Господа Бога, до Найвищого Добра. Насправді ж, людські прагнення дуже часто звертаються зовсім куди інде: до змисловости, суворости супроти ближнього, до грошолюбства, гордощів, малодушности та інших нахилів до злого; а твої особисті гріхи ще й зміцнили ці лихі схильності.

Крім того людина провинюється ще й гріхами залишення добра. Трохи більше ревности – і ти міг би краще служити Богові. Ніхто зо смертних не міг би сказати, що він достатньо великодушний, покірний, слухняний, терпеливий, братолюбний та ревний.

Врешті, самі твої добрі діла – дуже недосконалі, бо в них є чимало самолюбства та людських зглядів, неправильностей у виконанні, та недбальства і поспіху. Скільки чудових діл, більше або меше, зіпсовані згаданими вище пороками!

Сказав правильно Йосиф де Местре : « Як від наших мізерних чеснот відіймемо частинки того нашого, як: честолюбства, слави, гордощів, безпорадности та обставин, то що залишиться?»

Кожному треба стало звертатись до Бога та випрошувати Його ласкавосте.

4. На наше велике щастя, Господь є безмежно люб'язний і радо прощає.

І тисяча раз пробачує однаково, так як і перший раз, без огірчення та без злопам'яти, бо прощає як Бог, з ідеальною добротою.

Ворота Його справедливости завжди замкнені на ключ. Треба впертости й злої волі, щоб силоміць їх відкрити. Зате брама Його добрости завжди напів відхилена й вистачить легко доторкнути, щоб її відчинити; і дитя це потрапить. Так мовив Господь до Своєї повірниці Сестри Бенігни та звелів їй це оприлюднити.

5. Воно не важко прохати прощення в Господа. Каяття (скруха) – це надприродний жаль душі за те, що завдала прикрості своєму Божественному Другові. Це – звичний поклик серця до Господа за прощенням. Це – захист винуватої дитини в Батьківських обіймах, щоб відзискати Його прихильність. Це – витривала охота стояти під хрестом та зволожувати себе краплинами Господньої Крови.

6. Отак здобуваємо велику душевну непорочність і негайно змітаємо зі себе й найменшу пилину. Кожне почування скрухи сповняє душу свіжим блиском невинності.

Так вибілились св. Магдалина, св. Петро, св. Августин, св. Маргарита з Кортони та безліч каянників і покутниць, що чистотою суперничають у небі з дівами та янголами.

І даремно силкувалися б ми відкрити менше Христової любови до них, ніж до таких чудесних непорочників: як Агнія, Ґертруда, Людвик Тонзаґ та Герард Маєлла.

7. Ось розкаяний грішник тулить впокорене чоло до стіп Розп'яття й наче відчуває, як Божественний Ісус пригортає його до Серця й обіймає. При цьому вичуває розкаяна людина стільки щастя, скільки відчували його несплямлені душі в час захоплюючих розмов із Господом.

Скруха – це таємнича переплавка душ у стан невинности та чистоти. Це наче нове сотворения Богом душі в присутності її самої та на невимовну її радість.

8. Однак це новостворення є ділом Божим. Дух скрухи не виходить від душі, але від Ісуса Христа, що живе в ній. Спаситель умиває її постійно та кладе їй на уста акти жалю.

Так обучена людина вже не бентежиться своїми похибками, тільки з довір'ям звертається до Господа Ісуса і прохає Його вибілити її, та виправити її недосконалості.

Перед Господнім лицем визнає смиренно свою безпорадність та провинність і просить викорінити з неї її лукаві схильності та всі корені зла, скриті в її серці.

Коли ж, Господи, стане демон оскаржувати мене перед Твоїм престолом, Ти скажеш: геть, погана гадюко прегорда, ця душа – моя!

Багато гріхів прощу їй, бо вона дуже полюбила Мене.

ДЕСЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ ІІІ

Невпинно змагатися.

«Трудись і ти, як добрий воїн Христа Ісуса».

1. Бої за перемогу любови – довготривалі й здебільшого затяжні.

Навіть сміливого охоплює деколи знесилення, зване також моральним пригніченням.

Неспостережно зроджується воно з нагромадження багатьох перешкод та безперервних невдач. Чуємося тоді мляві й ослаблені, та нежданно, й задля малої дрібниці, чи то перевтоми чи нездужання, або докору чи неуваги, ми збентежені та знеохочені.

Тоді все стає противне. Не смакують духовні розмови, не помагають, досі піддержуючі на дусі, книжки, допікають нестерпно духовні вправи. Ніщо не заохочує, усе зануджує та набрид жує.

Духовне життя виглядає як – оманна ілюзія, й здобуття вершин – неможливе. В похмурому настрої сідаємо у половині дороги та безпорадно поглядаємо на вершок гори.

Це все дуже поважна перешкода; вона іноді колодою завалює шлях і дуже енергійним людям. Тому належить шукати причин цього пригнічення, та способів як із-під нього визволитися.

2. Найперш, побожна людино, потішся думкою, що ти – не одинока в світі, підлегла подібному тимчасовому знесиленню. Інколи й найкращі люди знемагають цією в'ялістю. Навіть щасливці, упривілейовані звичною Господньою приявністю та розмовою з Ним, не потрапили захиститись завжди від цих важких хвилин.

Божественна Премудрість часом дає відчути і людям дуже доброї волі їх особисту безсильність.

3. Зрештою, «не дивота – сказав св. Франц Сальський, – що злиденність інколи чується злиденною». Що чудного, що природа часом зморюється та не хоче йти вперед. Наше тіло, схоже на Валаамову ослицю, іноді не хоче служити. Ти її бий, а вона радніш валиться на землю, ніж мала б нас понести.

Часто ми знесилені, бо перебрали мірку в духовних вправах або в зовнішній праці.

Усе треба робити помірковано та не перевантажувати ні тіла, ні духа. Треба своєчасно відпочити, перевести дух, а тоді підбадьоритись: нумо, до вершка вже недалечко, з нами Бог! Вперед!

4. Гідне подиву вже те, що, хоч із підмогою ласки, людина потрапить здобутися бодай на один акт Любови.

Людські почування вже змалку хиляться до почуттєвого й підпадають чарам зовнішнього. Лиш досліджуванням упевнюється людина про Боже існування. А про світ надприродний дізнається тільки з поголосок.

Словом, ми – низькопробні невіжі та лиходії, силкуємось полум'яно полюбити незрівняну Божу красу й тому натужуємо всі сили тіла й душі, і при кожному надхненні та ледве помітному покликові невидної ласки, пориваємося вгору.

Марна, тілесна людина, вирішує відцуратися всіх тваринних поривань, перебудувати себе, перетворити, виправити свій осуд і своє серце, й то не на один раз, а назавжди. Все це вона робить підо впливом невидної ласки, в яку вірить і просить на поміч.

Людина, загрожена безліччю спокус, наскоками світу й пекла, та своїм внутрішнім потуранням, з усіми своїми недоліками, навально повертається до Бога!

5. Тільки серед невпинної боротьби можна здобутися на таке геройське життя. Святість не виключає боротьби, але вимагає її та передбачає.

Досконалість у цьому світі – це не спочинок, ані насолодне дозвілля. Вона не є непорушністю, але ходом до Господа Бога. Вона – витривалість зусиль та невпинне змагання до надприродного ідеалу: « Забуваю те, що позаду, і змагаюся до того, що попереду». Кожна святість на землі є умовна, і можна їй постійно рости.

Більше з'єднаєшся з Богом та впірнеш у Його безконечність, то побачиш ширші простори й обрії. Доведеться пройти безконечний шлях.

Отож прожени з голови неправильну думку, що на землі найдеш спочинок. Живеш на світі не, щоб насолоджуватись Богом, але, щоб любити Його в праці, стражданні та боротьбі.

6. Де бої, там деколи й поразки. Хвилинні падіння не шкодять праці над удосконаленням. Вони – неминуча послідовність твоєї боротьби.

Сміливий воїн часом потовчений і поранений, однак його шрами – це вояцька слава.

Дехто добре не розрізняє в духовому житті того, що відноситься до нього і того, що відноситься до Бога. Бо те, що відноситься до нього самого, це в першій мірі любити Господа Бога, довірятись Йому, прохати в Нього все більше любови, та завжди в покорі підійматися з похибок і очищуватися в Христовій Крові.

Все інше, що лишається зробить Учитель. Під час того як людина бореться, оплакує свої провини та нарікає на брак любови до Господа Бога, Він пепомітно збагачує нас ласками, прикрашує чеснотами, поглиблює нашу покору й терпеливість, та, наче золотими кайданами, приковує нас до Себе вчинками нашої любови та каяття.

Ця праця вдвох триває до останньої хвилини життя. Людина бачила лиш свої провини, бо й справді безупину душа грішила, а Господь Бог враховував лише вияви любови.

Гріх був знищений негайно, як тільки його поповнено. За словом Ройсбрука, гріх схожий на стебелину, що зразу попався у велитенський Божий вогонь та миттю згорів.

7. Отож, людино доброї волі, не бентежся своїми провинами. Завжди прохай пробачення та й далі невтомно люби Господа. Ти вже бачиш, що конечно треба любити, завжди любити. Любов навчить тебе завзяття в боротьбі, скрухи та духа молитви.

Любов привчить тебе ублагороднювати волю зреченням, упорядковувати твоє самовілля послухом, та визволяти твій ум від безхосенних думок.

Любов вигострить твою здатність до застанови, виправить твоє міркування покорою, покерує уявою та усмирить твої пристрасті.

Любов огорне твої почуття чистотою та відтягне душу від земських дібр.

Любов пройме тебе сердечною дружбою до Ісуса, відслонить таємницю Його Мук, Його Євхаристійного та Його Містичного життя в тобі.

Вкінці любов навчить тебе залишити себе самого, щоб бути одно з Христом, жити Його міццю, діяти й терпіти за Його прикладом, та Його силою продовжувати діло Відкуплення.

Так все починається, удосконалюється, викінчується – любов'ю.

8. Друже ! Кінчаючи ці духовні вправи, онови для Господа постанову не схитнутись у любові. Як чуєшся зморений, в'ялий та недовірливий, то – гляди у небо.

Христос Цар споглядає на тебе звідти й нікому не вихопити тебе з Його рук.

Він – приятель вірний, що зачав освячувати тебе й доведе діло до ладу, наперекір усім зовнішнім та внутрішнім труднощам, лиш довір'яй Йому та дозволь діяти в твоїй душі.

Люби Його й невпинно заявляй, що любиш. Повсякчасно проси нових ласк, світла та сили. Завжди повертайся до Нього й освятишся.

ДЕСЯТИЙ ДЕНЬ – РОЗВАЖАННЯ IV

Наша небесна Мати.

Це мати твоя».

1. Незабаром побачу її в небі й стану поблизу Неї. Богородиця привітає мене і приголубить з любов'ю!

2. Пренепорочна Діва вся чиста й добра – моя Мати. Пресвята Тройця думала про Неї від віків, Бог Отець сповістив про Неї в раю та предзобразив Евою, Сарою, Ревеккою, Рахілею, Юдитою, Естерою, Деборою та всіми жінками, що сяяли невинністю, вродливістю, вірою та відвагою.

Ця таїнственна Діва, незрівняно осяйна, та благородна істота – це моя улюблена Мати.

Вона – прекрасна й пречиста, улюблена Дочка Отця, Первонароджена, Його гаряче-любима, сповнена ласкою, славетна Мати Божого Слова, Сяйво святців, Відображення Отця, непорочна Вибранка Святого Духа, Його Святая святих, таємнича Брама, якою ввійшов Сам Бог!

З першої хвилини перевищила Вона святістю ангелів і святих, та як сонце піднімалась завжди вгору, від світання до полудня.

Богородиця – захоплює чаром, бо Сам Бог прикрашує її, вживаючи до того цілої Своєї добрости, премудрости, могутности та вічности!

3. Улюблена Діво, всемилостива й пренепорочна, пресвітла й преблагодатна, – Ти моя любима Мати! На саму думку про Тебе, мій ум і моє серце переливаються почуваннями поза вінця.

Я знаю, що усе в світі – тінь, прирівняна до дійсности. Твоя доброта, ласкавість і ніжність материнського серця вищі за всяке поняття, як океан більший за краплю води.

4. Мати Ісуса, нашого Божественного Брата, є і наша Мати, Мати Неустанної Помочі. Разом із Сином Ісусом, – Вона початок, зразок та мета нашого духовного життя.

Син Ісус і Його Мати, разом турбувалися нами ще в Назареті.

Було б дуже цікаво гадкою перенестись до Святої Сім'ї в Назареті, та послухати як Божий Син та Богородиця, по цілоденних трудах сідали ввечері порозмовляти.

Можемо уявити собі, про що Вони говорили. Спаситель розказував про Своє велике діло та виявляв Матері подробиці близьких Страждань.

Відтак, щоб потішити Матір, Спаситель показав їй наперед, якими буйними овочами увінчається Його жертва: встановленням Церкви, розширенням Віри, наверненням поганських народів, геройською вірністю мільйонів мучеників.

Спаситель виявляв теж Своїй найдорожчій Матінці, яке буде її завдання в ділі Відкуплення, її мучеництво під хрестом та її післанництво як Матері християн. Господь казав їй, що її діти, аж до кінця віків, будуть за те віддячуватись їй ніжністю.

5. Всемогутній Творець любив Свою Матір безконечною любов'ю. Тому радо уявляємо собі, що в час довгих і сердечних гутірок у Назареті, Спаситель розкрив Своїй Матері майбутність і в ній найбільш люб'ящих її діток. Тоді, о радосте, серед любимців, Ти, Господе, замітила теж мою таку злиденну душу, й уже тоді звернула на мене цей преніжний, ніколи незабутній Твій погляд. Тепер зовсім не дивуюсь, що від моїх дитячих літ, Ти схиляєшся надо мною, та й мила мені завжди згадка про Тебе. Пробач, що люблю Тебе так мало. Хай, приявний у мені Господь Ісус, доповнить мої недостатності, теплом звеселить мою холоднуватість та любить Тебе й за мене.

6. Спаситель Ісус може нам дати Свою Матінку теж і за зразок духовного життя.

Душа настільки досконала, наскільки Ісус живе в ній та відображує Свою подобу.

В душі Своєї Матері Спаситель проживав повністю та відобразив у Ній Свою подібність краще, ніж у всіх святців узятих разом. Вона – жива та вірна відбитка Синової добрости, ласкавости, пощади, чистоти та любови.

Він зійшов вниз, на землю, перш за все, щоб ублагороднити Свою Матір та жити Нею і в Ній.

Для цього діла присвятив тридцять років, а світові об'являвся три роки.

Залюбки розмовляв із Матінкою, їв, молився та відпочивав у її товаристві, а немовлятком радо сприймав її колихання, пестощі, голублення, поцілунки і кормлення грудьми. Спаситель зволив бути її єдинородним сином та мати зачаття в її непорочному лоні.

За малими винятками, інші люди могли пізнати Ісуса тільки принагідно, при якому чуді, в часі прощі чи розмови. «До своїх прийшов, і свої не прийняли його».¹⁷⁶ Світ не хотів дозволити на Христове Царство.

Уподібнімся теж у цьому до Богоматері, щоб широко розкрити серце й рамена на прийняття Божого Сина. Тоді Господь підійде до нас і скаже: «Мати моя, брати мої й сестри – це ви всі, що творите волю мого Вітця ».

7. Богородичне таїнство, це її велика любов та довір'я до свого Сина. Така буде і моя таємниця.

За свого земського життя, Богородиця не дивувала світа великістю чудес, ані блиском чеснот, її Син зволив їй дати життя покірне, працьовите та й приховане у Ньому.

Ось так і я житиму. Заховаюсь у Тобі, Господи, полюблю Тебе й намагатимусь стати другим Тобою, забуватиму про себе, буду жертвуватися разом із Тобою та разом підемо на підбій душі.

8. ~ Пресвята Богородице! Ти зачинала й продовжувала моє духовне життя, та й схочеш його увінчати, ставши Неустанною моєю Помічницею аж до останнього віддиху, тобто подаш ласку витривання.

Деколи невиразно тривожуся, чи досягну мети – живучи любов'ю? В моїй душі стільки розколин. Чи туди не вторгнеться гордість та змисловість і чи не занедбаю закликати Тебе з підмогою?

Та вмить упевняюся, адже Господь Ісус довірив мою душу Тобі.

Згадай, Матінко, як вірно зберігала Ти мене досі, та як дбайливо захищала Ти мене від моєї власної непостійности.

Згадай, як ніжно довірявся я Твоїм рукам на початку мого духовного життя. Ти ж додержала усього, що пообіцяла та не завела, навіть у найсміливіших моїх сподіваннях.

Тепер прагну лише Ісуса Христа й Тебе. Бажаю докласти всіх сил, – щоб Тебе любити і, щоб другі Тебе любили.

Зберігай мене до кінця. Формуй у мені Твого Божого Сина. Хай Він царює у мені, хай візьме у Свої руки мою волю, розум, усі здатності та ВСІ діла. Хай стану відбиткою Божого Сина на землі, хай продовжу Його священну людську природу, в якій Він ще зможе любити Отця та рятувати душі.

9. Ось як молюсь Тобі, Матінко Неустанної Помочі ! Молитва ця – то зміст моїх духовних вправ. її з довір'ям та найбільшою любов'ю доручаю Твоєму Серцю, а вічність скаже, що не було обманене покірливе бажання Твоєї дитини.

Що більше, Ти ще перевищиш усі мої сподівання та замисли.

Вірю, що даш мені любов святого, любов серафима, інакше вона буде недостатня. Зміцниш мене до призначених мені, Божою добротою, тілесних та духовних терпінь; їх наперед приймаю з любов'ю та вдячністю.

10. Отож до скорого побачення в небі! Серцем радію, думаючи про цю солодку та близьку зустріч у батьківському домі. Я знаю, що хочеш пригорнути до серця Твоє, часто невірне, але завжди сповнене любов'ю дитя. Я знаю, що Ти наперед втішаєшся моєю радістю, якої зазнаю колись біля Твоїх стіп та в Твоїх обіймах.

І не буде ні тіні, ні краю, цьому дневі світла та щастя. Жити будемо вічно разом, в одній Любові, в Ісусі Христі, а через Нього, в Пресвятій Тройці.

До побачення, любима Матінко! Бережи мене! Обіцюю усіма силами старатись, щоб теж інші любили Тебе.

Люби мене гаряче! Скажи Господеві Ісусові, щоб дуже полюбив мене.

СЛАВА БОГУ І МАРІЇ!