Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Суб’єкти формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Суб'єктами публічного управління в зазначеній сфері є Верховна Рада України, Президент України, вищі (Кабінет Міністрів України), центральні (Міністерство охорони здоров'я України, Міністерство охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, Державна санітарно-епідеміологічна служба, Державна служба України з лікарських засобів, Державна служба України з контролю за наркотиками та Державна служба України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань) і місцеві органи виконавчої влади (управління охорони здоров'я обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, головні лікарі центральних районних лікарень) та органи місцевого самоврядування (управління охорони здоров'я міських рад).

За Гладуном З.С.:

До суб’єктів державно-правового регулювання у сфері охорони здоров’я відно- сять Верховну Раду України, Президента України як главу держави, Раду національної безпеки і оборони України як координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президентові України, центральні органи виконавчої влади, серед яких і Міністерство охорони здоров’я України, а також місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Усі вказані суб’єкти, що здійснюють регулювання в цій сфері, можна розділити на 4 групи: — вищі органи державної влади; — органи виконавчої влади загальної компетенції; — органи виконавчої влади спеціальної (галузевої) компетенції; — органи місцевого самоврядування. Методи державного регулювання поділяються на імперативні (прямого впливу) та диспозитивні (непрямого впливу). Як відомо, основним методом адміністративно- правового регулювання є імперативний метод. Імперативний метод передбачає пря- мий владний вплив на учасників суспільних відносин без права вибору їх поведінки. 77 Медичне право України: проблеми становлення та розвитку. Матеріали I Всеукраїнської науково-практичної конференції 19—20.04.2007, м. Львів Диспозитивний же метод, який застосовується, зокрема, у цивільному праві, навпаки, передбачає варіанти поведінки учасників суспільних відносин як рівноправних сторін [5, с. 617]. Як приклад державно-правового регулювання, у тому числі застосування імперативних правових норм, можна навести норми Закону України «Про лікарські засоби» [6], яким передбачено, що «державне регулювання відносин, які виникають в сфері обігу лікарських засобів, здійснюється шляхом: — державної реєстрації лікарських засобів; — ліцензування діяльності в сфері обігу лікарських засобів; — атестації і сертифікації спеціалістів, зайнятих у сфері обігу лікарських засобів; — державного контролю виробництва, виготовлення, якості, ефективності, безпе- ки лікарських засобів». Ключовим поняттям у розумінні механізму державно-правового регулювання є йо- го зміст, який полягає у дії норм права на поведінку учасників суспільних відносин, які здійснюються в інтересах всього суспільства або визначеного колективу з метою підкорити поведінку окремих суб’єктів встановленому у суспільстві правопорядку [7]. Більшість з правових норм, які здійснюють регулятивний вплив на відносини у сфері охорони здоров’я населення, за своєю галузевою приналежністю є нормами адміні- стративного права і тому є підстави говорити і про адміністративно-правове регулю- вання, яке співвідноситься з державно-правовим як часткове із загальним. Адміністративно-правове регулювання відносин у сфері охорони здоров’я включає в себе сукупність форм, методів та інструментів, за допомогою яких держава впливає на діяльність суб’єктів і об’єктів системи охорони здоров’я з метою створення нор- мальних умов для функціонування системи надання медичної допомоги і охорони здоров’я та вирішення завдань зміцнення та охорони індивідуального і громадського здоров’я населення. Прикладом адміністративно-правового регулювання відносин у сфері охорони здо- ров’я можуть бути правові норми, закріплені у постановах Кабінету Міністрів України від 4 червня 2003 р. № 874 «Про затвердження обсягів квот на 2003 р., у межах яких здійснюється виробництво, виготовлення, зберігання, ввезення та вивезення нарко- тичних засобів і психотропних речовин» [3], від 27 серпня 2003 р. № 1351 «Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби» [4]. Головним недоліком державно-правового регулювання охорони здоров’я населення в Україні в сучасний період є відсутність системності у його здійсненні і плановості у формуванні законодавства. Тому необхідним кроком для вдосконалення державно- правового регулювання охорони здоров’я населення є необхідність прийняття єдиної довгострокової державної програми реформування галузі і національної системи охо- рони здоров’я, у якій необхідно передбачити: — створення правових, економічних та управлінських механізмів реалізації кон- ституційних прав громадян України на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування; — забезпечення гарантованого рівня надання безоплатної кваліфікованої медичної допомоги у визначеному законодавством обсязі; — формування керованого ринку платних медичних послуг, сприяння діяльності закладів охорони здоров’я всіх форм власності, створення умов для задоволення пот- реб населення в медичних послугах; — запровадження системи соціально-економічного стимулювання здорового спо- собу життя, обмеження реклами алкоголю, тютюну й інших шкідливих для здоров’я речовин тощо.

Першою спробою створити таку програму стала розробка Концепції розвитку охорони здоров’я населення України, що була затверджена Указом Президента Укра- їни № 1313/2000 від 7 грудня 2000 р., яка в значній мірі сьогодні застаріла і до того ж так і не була виконана, а окремі укази Президента України з тих чи інших питань міс- тили лише загальні декларації щодо необхідності «розробити засади довгострокової політики щодо оподаткування виробництва та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення» [8] та ін. Указ Президента України № 1694/2005 від 6 грудня 2005 р. «Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров’я населення» був підготовлений нашвид- коруч і не містив комплексної системи заходів реформування охорони здоров’я насе- лення. Прийняття названої державної програми та інших нормативних актів повинно зумовити системність, наступність та послідовність реформування відносин у сфері охорони здоров’я та сприяти поліпшенню загального стану здоров’я населення [9, с. 96—97]. Норми адміністративного права займають домінуюче місце серед інших правових норм, які регулюють відносини у сфері охорони здоров’я населення. Саме тому ме- ханізм адміністративно-правового регулювання цих відносин є важливою складовою формування і реалізації державної політики у цій сфері. Підсумовуючи, можна зазначити, що реальним досягненням за часів незалежнос- ті України стало створення сучасного законодавства про охорону здоров’я, перехід від монополії держави на надання медичної допомоги до формування багатоуклад- ної системи охорони здоров’я населення, що закладає підвалини для створення в ній конкурентного середовища в майбутньому, а відтак — підвищення якості медичної допомоги населенню. За останні роки зроблено певні кроки щодо забезпечення рівно- правності закладів різних форм власності. Однак умови економічної кризи і скрутне матеріальне становище більшості громадян України стримують розвиток недержавно- го сектору охорони здоров’я, а відтак — роботу по реформуванню організації охорони 79 Медичне право України: проблеми становлення та розвитку. Матеріали I Всеукраїнської науково-практичної конференції 19—20.04.2007, м. Львів здоров’я населення, по її правовому забезпеченню не можна вважати завершеною. Од- ним із наступних кроків розвитку системи охорони здоров’я, як видається, стане за- провадження в країні загальнообов’язкового соціального медичного страхування.

Последнее изменение этой страницы: 2016-06-08

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...