Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Роль та особливості проведення фізичної культури, використання засобів і методів фізичного виховання при роботі з дітьми з особливими освітніми потребами

 

Сьогодні в Україні дуже важливою є проблема фізичного розвитку дітей з особливими потребами. Як свідчить досвід інших держав, діти з особливими потребами, які відвідують загальноосвітні навчальні заклади, отримують якіснішу освіту. Вони більш комунікабельні, відкриті для спілкування, краще пристосовані до життя у суспільстві, ніж ті, які отримують освіту вдома або у спеціальних закладах. У суспільстві формується нова культурна й освітня норма – повага до дітей з особливими потребами [10].

Фізична культура – один з основних навчальних предметів, обов’язковий для всіх учнів, який вирішує конкретні загальноосвітні та корекційні завдання. Перші передбачають створення правильної основи для формування рухових умінь та навичок, виховують загальну рухову культуру. Другі зумовлюються наявністю в учнів різноманітних порушень фізичного та моторного розвитку (характеру клінічних проявів захворювання, тяжкості ушкодження рук та ніг, фізичного розвитку та індивідуальної реакції учня на навантаження). В інклюзивній освіті особливе значення приділяється індивідуальному підходу на уроці фізичної культури та вимагається ретельне урахування стану здоров’я і психофізичного розвитку кожного учня. Вчитель працює у тісному контакті з лікарями, які формулюють корекційно-відновлювальні завдання та протипоказання до виконання певних вправ кожним учнем. Уроки плануються з урахуванням наступних вимог: поступове підвищення навантаження до середини уроку та перехід наприкінці до заспокійливих вправ; чергування різних видів вправ, їх відповідність можливостям учнів [20]. Сьогодні провідне місце в реабілітації, адаптації й інтеграції осіб з особливими освітніми потребами у суспільне життя, як його активних учасників, посідають фізичні вправи. Фізичне виховання дітей із особливими потребами сприяє підвищенню рівня їх підготовки до трудової діяльності, формуванню навичок правильного виконання основних рухів, поліпшенню фізичного стану здоров’я. Обов'язковою умовою при виконанні фізичних вправ є індивідуальний підхід і систематичний контроль стану організму.

Серед найбільше, що часто зустрічаються, обмежень життєдіяльності в таких дітей - є обмеження здатності до пересування. У зв'язку з патологією кістково-м'язової системи або інших органів і систем виникає дефіцит рухової активності. А тому, у фізичному вихованні дітей з особливими потребами виділяють дві групи вправ: загально-підготовчі (загально-розвиваючі вправи, використовувані в малих формах фізичного виховання, зарядки, фізкультхвилинки і т. д,) і спеціальні (ходьба, біг, плавання і т.д. ).

Основними формами фізичного виховання особливих дітей є: самостійні заняття фізичними вправами (ранкова гігієнічна гімнастика, прогулянки, ближній туризм, корекційні заняття з використанням методичних матеріалів); організовані групові і секційні заняття фізичною культурою і спортом.

При заняттях з дітьми з особливими потребами можуть бути використані наступні організаційні методи:

1. Індивідуальний, тобто метод, що визначає можливість організації заняття вчителем з одним учнем з особливими потребами. У цьому випадку методика підбирається строго індивідуально, з урахуванням особливостей патології дитини, його функціональних можливостей і підготовленості. Індивідуальний метод організації занять є найбільш ефективним.

2. Груповий, тобто метод, при якому вчитель працює з групою дітей з особливими потребами до 10 чоловік. Як правило, у цьому випадку доцільна присутність учнів з типовим розвитком, що виконують в основному чисто допоміжні функції по організації заняття й установці устаткування й інвентарю.

3. Індивідуально-груповий метод, при якому методично заняття організує і веде вчитель, а асистенти працюють індивідуально зі дітьми з особливими потребами під керівництвом вчителя. Ефективність цього методу також дуже висока. Крім того, у цьому випадку в занятті беруть участь відразу кілька дітей з особливими потребами, що підвищує емоційний тонус, формує навички спілкування в колективі. Особливо важлива участь учнів з типовим розвитком, що є могутнім чинником соціальної адаптації дітей з особливими потребами.

4. Метод самостійних занять має на увазі організацію занять за рекомендацією вчителя або самостійно, використання цього методу дозволяє підвищити ефективність занять за рахунок безперервності впливу незалежно від зовнішніх факторів.

При систематичних заняттях учні з особливими потребами досить ефективно освоюють навички, а також одержують оптимальну функціональну підготовку. Поряд з поступовим ускладненням завдань від заняття до заняття збільшується і фізичне навантаження. Тому вчитель повинен регулювати величину фізичних навантажень зміною інтенсивності виконуваних вправ, темпу їхнього виконання, тривалості відпочинку між вправами і т.д.

Таким чином, застосування фізичних навантажень різного змісту в учнів з особливими потребами профілактичних, коректувальних і тренувальних цілях рухової сфери має бути реалізовано фахівцем на основі керівництва наступними закономірностями: глибоке знання функціонального стану нервової системи дітей з особливими потребами; фізичні навантаження різного характеру, застосовувані локально й інтегрально в профілактиці і корекції рухової сфери дітей з особливими потребами, у кожен момент проведення заняття повинні бути оптимальними з урахуванням функціонального стану нервово-м'язової системи і системи внутрішніх органів дитини.

Реабілітація дітей з особливими освітніми потребами може бути представлена на рис. 2.31.

 

Рис. 2.31. Види реабілітації на етапах відновного лікування

 

Застосування методів і засобів фізичної реабілітації покращує здоров’я дитини з особливими потребами та відповідно і її активність у навчальному процесі.

Слід пам’ятати, що потреби різних дітей різні не тільки тому, що вони володіють різними можливостями, але й тому, що ці потреби залежать від віку дітей. Загальнорозвиваючі вправи для дітей з особливими освітніми потребами покращують кровообіг, підсилюють обмін речовин, зміцнюють опорно-руховий апарат і в цілому здійснюють як загальний так і місцевий вплив. Їх, в свою чергу, класифікують наступним чином:

- За анатомічною ознакою: вправи для м’язів верхніх кінцівок, плечового поясу, нижніх кінцівок. Ці вправи вибірково випливають на ті або інші м’язові групи, а за рахунок цього – і на діяльність тих або інших внутрішніх органів. - За ознакою активності: активні вправи, пасивні вправи [20]. Вправи з фізичної культури можуть бути малої, помірної, великої і максимальної інтенсивності. Для занять фізичною культурою використовують комплекси вправ.

Рухливі ігри є одними з найефективніших засобів реабілітації дітей з особливими потребами. Це пов’язано з тим, що в іграх зустрічаються всі основні види рухів – ходьба, біг стрибки, метання, подолання перешкод, перенесення вантажів тощо. Використання цих ігор сприяє розвитку уваги, кмітливості, сили спритності, швидкості, витривалості, вихованню дружби, колективізму. Рухливі ігри задовольняють потребу організму дитини в русі, сприяють збагаченню її рухового досвіду. За допомогою ігор у дітей закріплюються та вдосконалюються різноманітні вміння і навички з основних рухів (ходьби, бігу, стрибків), розвиваються такі важливі фізичні якості як сила, швидкість, спритність, витривалість [20].

 

Последнее изменение этой страницы: 2016-07-28

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...