Організаційні та психолого-педагогічні умови правового виховання учнів 5–6 класів шкіл-інтернатів

Удосконалення навчально-виховного процесу в школах-інтернатах зумовлено наявністю суперечностей – як внутрішніх, що виникають із суперечливого розвитку самого об’єкта чи явища, так і зовнішніх, спричинених впливом на об’єкт чи явище зовнішніх чинників. Ці суперечності є джерелом розвитку процесу лише за умови, якщо вимоги, що висуваються, відповідають реальним можливостям їх задоволення.

Навчально-виховний процес передбачає оновлення знань, умінь і навичок, а тому характеризується постійними суперечностями (знання – незнання, неповне знання – більш повне знання тощо). Суперечність між рівнем знань і розвитком, досягнутим школярем на кожному етапі навчально-виховного процесу та рівнем «зони найближчого розвитку» (Л. Виготський), є чи не головною суперечністю, яка постійно розв’язується і знову виникає, будучи, таким чином, ядром рушійних сил процесу правового виховання.

Наш аналіз функціонування закладів інтернатного типу ґрунтується на тому, що школа-інтернат – це складна соціально-педагогічна система, що складається з цілісних динамічних підсистем, які є сукупністю окремих елементів. Кожна система має мету свого функціонування; її підсистемам і елементам властива певна внутрішня організація; системі загалом притаманні властивості та якості, що відсутні в її підсистемах.

Водночас ми враховуємо, що процесуальними компонентами педагогічного процесу, за Ю. Бабанським, є мета, завдання, зміст, методи, засоби і форми взаємодії педагогів і вихованців, а також досягнуті при цьому результати. На думку вченого, їх можна визначити як цільовий, змістовний, організаційно-діяльнісний і аналітико-результативний компоненти педагогічного процесу. Єдність компонентів педагогічного процесу, їх взаємозв’язків і цілісних зв’язків є його структурою; мета і зміст складають його найважливіший змістовно-цільовий компонент [13].

Метою правового виховання вважаємо розвиток дитини як особистості з достатнім рівнем правової вихованості. Під правовою вихованістю учнів 5–6 класів шкіл-інтернатів, ми розуміємо структурне особистісне утворення із функціонально пов’язаними і взаємозумовленими когнітивним, емоційно-ціннісним і поведінковим компонентами, що характеризуються певним рівнем усвідомлення особистістю правових знань, мотивів, необхідності правомірної поведінки й утілення їх у реальних нормативно-поведінкових діях.

Виокремивши названі вище компоненти, критеріями правової вихованості учнів – молодших підлітків – нами визначені такі: наявність відповідних віковій категорії правових уявлень і знань (показники: розуміння сутності основних понять права, усвідомлення своїх прав і обов’язків, повнота, глибина, оперативність, системність відповідних віку знань із цієї проблеми, прогнозування і передбачення результатів дій, вчинків), усвідомлення необхідності дотримання правових норм (показники: ставлення до чинного законодавства, емоційна оцінка своїх уявлень і знань із правознавства, інтерес, потреба, переконаність у необхідності поповнення правових знань, готовність до застосування правових знань у схожих і варіантних ситуаціях, мотивація використання правових знань і вмінь у власній поведінці), сформованість правомірної поведінки особистості (показники: прояв саморегуляції правомірної поведінки, використання отриманих правових знань, умінь у ситуативній діяльності, використання, відстоювання своїх прав без порушення прав інших, дотримання єдності своїх прав).

Аналіз результатів дослідження дає підстави зробити типологічне групування учнів 5–6 класів шкіл-інтернатів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Ці типи умовно названо активно-позитивним, позитивним та індиферентним.

Порівняння із розробленими критеріями і показниками даних фактичної правової вихованості в досліджуваної вікової групи дало змогу виокремити в розвитку правової вихованості молодших підлітків декілька рівнів: достатній, середній, початковий. У межах цих рівнів у школярів відмічалися різні поєднання знань, емоційно-ціннісних установок і способів поведінки. Найбільш вартісним, інтегрованим вважався поведінковий компонент.

До групи з достатнім рівнем правової вихованості зараховані учні з активно-позитивним ставленням до норм права, наявністю в них необхідного мінімуму правової поінформованості: повнота, глибина правових знань відповідають віку дітей, вони можуть застосувати ці знання у схожих ситуаціях, при зміні яких виявляють гнучкість, конкретність, ґрунтовність правових знань. Ці вихованці володіють внутрішньою потребою і переконаністю в необхідності дотримання норм права, достатнього для вікових потреб рівня правових умінь.

До групи із середнім рівнем віднесені школярі із позитивним ставленням до норм права, достатнім чи середнім рівнем правових знань. Ці підлітки стикаються із труднощами систематизації знань, знаходженням варіативних способів їх застосування. Ставлення до права, своїх прав і обов’язків, усвідомлення необхідності дотримання законів зумовлені в них зовнішньою мотивацією. Діяльність у правовій сфері – ситуативно правомірна.

Групу з початковим рівнем правової вихованості склали учні з індиферентним типом. Характерним для цього контингенту дітей є уривчасті знання норм права, своїх прав і обов’язків. Ставлення до них вибіркове, відповідність поведінки вимогам законодавства спричинена зовнішньою мотивацією, в якій переважає страх перед покаранням. Правові вміння низькі або відсутні. Діяльність у рамках чинного законодавства – правомірна чи ситуативно неправомірна.

Результати дослідження свідчать, що процес правового виховання учнів 5–6 класів шкіл-інтернатів відстає від потреб і дитини, і суспільства, не дає особистості змоги досягти необхідного рівня вдосконалення, сформувати необхідні знання, переконання, вміння.

Це дозволило нам дійти висновку, що розвиток молодших підлітків шкіл-інтернатів зумовлений розв’язанням таких суперечностей: між характером норм і вимог, зумовлених новою соціальною ситуацією та відсутністю внутрішньої психологічної готовності вихованців до їх виконання; між очікуванням, домаганням дітей і реальними можливостями, що надаються їм новою соціальною ситуацією; потребами суспільства й особистості та реалізацією цих потреб у навчально-виховному процесі закладів даного типу.

З огляду на специфіку шкіл-інтернатів і життєдіяльності їх вихованців, основними функціями правового виховання учнів 5‑6 класів визначаємо такі: інформаційну, аксіологічну, емоційну, регулятивну, діагностично-прогностичну, адаптаційну, корекційну, профілактичну, компенсаційну.

Нами визначено такі завдання правового виховання молодших підлітків шкіл-інтернатів: виховання в учнів означеного віку позитивного ставлення до правових норм і негативного – до їх порушення; формування вмінь користуватися правовими знаннями; виховання правової відповідальності, законослухняності; формування вмінь оцінювати свою поведінку, вибирати правомірні способи досягнення цілей.

Структура правового виховання молодших підлітків має бути побудована відповідно до загальнопедагогічних принципів з урахуванням специфіки шкіл-інтернатів. Найважливішим у правовому вихованні школярів вважаємо принцип гуманізації навчально-виховного процесу інтернатного закладу. Завдання полягало в гуманізації всього мікросередовища вихованців, складовими якого є школа-інтернат, педагогічний і учнівський колективи, взаємини в ньому, і гуманізації самої особистості, формування як у школярів, так і в педагогів гуманістичних цінностей. Педагоги і вихованці мають визнавати за кожним право на несхожість, на суб’єктивні погляди, індивідуальні риси характеру, ставитись один до одного як до цінності. Принцип гуманізації вимагав спеціальної роботи і педагогів, і школярів щодо виховання і самовиховання в них таких рис і якостей як орієнтація на позитивне в людях, визнання інтересів і потреб іншої людини, вміння співчувати і співпереживати, вияв толерантності до поглядів, ідеалів, віросповідань і національних традицій інших людей, уникнення парціального характеру в проявах гуманізму.

Принципи природовідповідності та природодоцільності вимагають урахування вікових особливостей молодшого підлітка, рівня вихованості й соціальної зрілості під час сенсорних, інтелектуальних і емоційних процесів. Реалізація цих принципів передбачає адекватність вимог і організаційних систем виховної роботи, оскільки, через відставання дітей у розвитку чи велику складність, вони можуть спричинити зниження ефективності правового виховання.

Принцип особистісно орієнтованого підходу передбачає орієнтацію педагога на особистість вихованця як мету, суб’єкт, результат виховання. Розвиток внутрішніх резервів учнів 5–6 класів, задоволення їхніх потреб та інтересів, визнання їхньої суверенності, прав і свобод, спільна діяльність педагогів і школярів мають ґрунтуватися на їхній взаємоповазі та взаємодовірі, вірі педагога в кращі якості вихованця, його підтримці.

Також слід звертати уваги на індивідуальні особливості учнів 5–6 класів шкіл-інтернатів, а тому спиратися на специфічні принципи, серед яких важливим є принцип правового виховання у процесі соціально-педагогічної реабілітації, що передбачає компенсацію психічного, соціального, фізичного станів, прав і свобод, адаптацію дітей, застосування корекційних і профілактичних засобів на засадах діагностично-прогностичного підходу.

В основу правового виховання підлітків доречно покласти принципи індивідуалізації та диференціації, опори на реальний рівень правосвідомості та поведінки вихованців, урахування відмінностей в інтелектуальній і емоційно-вольовій сферах, особливостей психічного та фізичного розвитку. Вони полягають у створенні такої освітньо-виховної системи, яка б забезпечила сприятливі умови для розвитку кожного учня. Суть названих вище принципів у нашому експерименті полягала не в зменшенні обсягу засвоюваних знань і вмінь, а в диференціації обсягу допомоги педагогів школярам (з огляду на їхні особливості й потреби) у виборі, плануванні й оцінці стилю поведінки. «Близькі стосунки вихователя з вихованцем складаються саме на основі врахування їхніх індивідуальних особистісних особливостей», – вказує І. Бех [23, с. 23].

Принцип правового виховання у процесі перевиховання спрямований на ліквідацію поганих звичок, відучування від девіантної поведінки, на позитивні зміни в інтелектуальній, емоційній сфері дітей. Важливим є твердження С. Рубінштейна про те, що будь-яка ефективна виховна робота має за свою внутрішню умову власну моральну працю учня. Якщо виховання обмежується лише висуванням вимог, результат може бути, а подекуди і буває, гіршим: вимоги, що висуваються ззовні, без внутрішньої опори в того, до кого вони звертаються, можуть викликати опір, різний за ступенем виявлення рішучий протест, – як правило, не завжди сприймаються [169, с. 298]. Ми зважали на те, що не можна вимагати в дитини негайної відмови від поганих звичок, необхідно спільно створювати чіткі плани самовиховання підлітків, демонструвати позитивні приклади, давати слушні поради щодо поведінки в конкретних ситуаціях.

Самі принципи мають задовольняти певним вимогам, зокрема таким:

1) обов’язковість (принципи виховання – не поради, не рекомендації, вони вимагають обов’язкового та повного втілення у практику);

2) комплексність (принципи виховання вимагають комплексності, мають на увазі їх одночасне, а не почергове, ізольоване застосування на етапах виховного процесу);

3) рівнозначність (принципи як загальні фундаментальні положення є рівнозначними, серед них немає головних і другорядних) [76, с. 296].

Зміст правового виховання полягає в засвоєнні учнями шкіл-інтернатів правових знань, прав і обов’язків, що відповідають їхній віковій категорії як особливої категорії дітей, їх розумінні й усвідомленні.

У процесі правової освіти молодші підлітки мають засвоїти: норми-дозволи, що пояснюють їхні права; норми-обов’язки, що визначають відносини між особистістю і державою, взаємини між суб’єктами права; норми-рамки, що визначають межу допустимих дій у правовому полі; норми-заборони, які утримують від здійснення неправомірної поведінки.

Вимога систематичності, послідовності та неперервності правового виховання спонукає, щоб правові знання, вміння й навички формувалися систематично, безперервно, згідно з певною логікою, коли кожний елемент змісту логічно пов’язується з іншими, наступне спирається на попереднє і готує до засвоєння нового. Вони передбачають і поступове підвищення вимог до учнів, і ускладнення завдань згідно з метою означеного напряму виховання.

Нами визначено, що ефективність правового виховання дітей зумовлюється такими умовами: організаційними(науково-методичне забезпечення правового виховання, набуття педагогами необхідних знань і вмінь; демократизація, відкритість процесу виховання, організація суспільно значущої діяльності дітей, у якій вони можуть свідомо реалізувати свої права й обов’язки; опора на діагностування, здійснення науково обґрунтованого прогнозування, планування, організацію, координацію діяльності учасників навчально-виховного процесу) і психолого-педагогічними(забезпечення позитивної мотивації педагогів і вихованців до реалізації спільної мети взаємодії; опора на особистісно орієнтований підхід, орієнтація фахівця на особистість учня як мету, суб’єкт, результат правового виховання).

Оптимізація процесу правового виховання дітей значною мірою залежить від вибору адекватних форм, методів, засобів діяльності. Тому слід ураховувати класифікації форм навчально-виховного процесу, а саме: індивідуальні (співбесіди, під час яких розв’язувалися ті чи інші проблеми школяра; консультації за участю фахівців; робота з юридичними документами; самостійне вивчення дітьми морально-правових норм, своїх прав та обов’язків; доручення, завдання), групові, колективні форми, а також, за іншою класифікацією, – вербальні та дієві форми.

Аналіз результатів роботи свідчить, що ефективними у правовому вихованні молодших підлітків шкіл-інтернатів є активні групові й колективні форми: спільні обговорення проблем, пошук рішень, тренінги, усні журнали, тематичні свята та ін. Ефективними засобами правового виховання дітей означеного віку інтернатних закладів є: суспільно корисна діяльність (праця із самообслуговування, побутова суспільно корисна праця; навчальна, громадсько-організаторська, художня, спортивна діяльність), засоби масової інформації (перегляд телепередач, документальних фільмів, читання й обговорення публікацій преси на правову тематику) тощо.

З метою набуття молодшими школярами правових знань і вмінь слід використовувати такі групи методів: формування свідомості (обговорення, дискусії, переконання, навіювання тощо); організація діяльності (створення виховних ситуацій тощо); стимулювання діяльності (ситуації проблемно-пошукового характеру, педагогічні вимоги, заохочення, рольові ігри тощо).

Результатом є правова вихованість учнів шкіл-інтернатів – усвідомлення ними правових знань, мотивів, оволодіння вміннями правомірної поведінки, втілення їх у реальних нормативно-поведінкових діях. Наше дослідження ґрунтується на тому, що правове виховання підлітків, що навчаються в 5–6 класах у школі-інтернаті обов’язково має бути обґрунтованою, реальною складовою навчально-виховної діяльності, яка забезпечує вибір оптимального варіанту діяльності усього педагогічного й учнівського колективів.

У сучасних умовах реорганізації шкіл-інтернатів передбачає відкритість, демократизацію процесу правового виховання, зокрема, створення умов для ефективної участі в ньому всіх суб’єктів виховного процесу. Першочерговим питанням діяльності названих вище навчальних закладів є визначення мети виховання дітей. Наразі важливо враховувати не лише соціальні вимоги, а й об’єктивні потреби, можливості й рівень розвитку, зрілості самого суб’єкта. Загальна мета втілюється в завдання підсистем та їх елементів, що перебувають у відносинах супідрядності та взаємозв’язку, з обов’язковим урахуванням їх стану.

Згідно з головно метою правового виховання учнів шкіл-інтернатів визначаються завдання щодо організації цього процесу й охоплення ним усіх суб’єктів, а також аспекти виховної діяльності. Це, передусім, розвиток педагогічного й учнівського колективів загальноосвітнього навчального закладу, оновлення матеріальної бази, створення належних умов для правового виховання, забезпечення успішного функціонування цього процесу.

Однією з найважливіших організаційних умов ефективності правового виховання школярів є оволодіння педагогами необхідними знаннями, вміннями, способами, прийомами. Тому в закладах інтернатного типу слід створити банк інформації з правового виховання молодших підлітків. Розвиток демократичних основ організації правового виховання полягає в переході від суб’єкт-об’єктних до суб’єкт-суб’єктних стосунків, конструктивного співробітництва, солідарної взаємодії. Тож до повсякденної та дієвої участі у правовому вихованні потрібно залучати учителів, учнівське самоврядування, вихованців позашкільних закладів, дитячі об’єднання, громадськість – місцеві громади, ділові кола, недержавні організації.

Важливою умовою досягнення ефективності правового виховання є його обґрунтоване прогнозування. Цей процес має відповідати певним вимогам: бути реальним – заснованим на результатах діагностики, ефективним – виявлятись у максимальній кількості надійних і правильних рішень, передбачуваним, гнучким, здатним до адаптації, а також успішно застосовуватися на практиці.

У школах-інтернатах при плануванні правового виховання учнів 5–6 класів слід дотримуватися певних принципів, а саме: системності, тобто відповідності структури плану організаційній будові шкільного колективу та його підсистем на конкретному етапі розвитку; науковості, перспективності, конкретності дій і педагогічної доцільності з огляду на вікові особливості; неперервності; урізноманітнення й оптимізації форм і методів виховних впливів, які у конкретній ситуації з цим контингентом дітей уможливлять отримання найкращих результатів; співпраці і взаємодії усіх учасників виховного процесу; відповідальності виконавців; реальності термінів, урахування специфічних умов інтернатного закладу.

Планування організації правового виховання школярів необхідно відображати в перспективних (на три–п’ять років) і річних планах навчально-виховної роботи закладу освіти, планах роботи методичного об’єднання вихователів, шкільної бібліотеки, календарних планах виховної роботи, графічних планах організації методичної та позакласної роботи (на чверті та на літній період), плані-графіку шкільного контролю, планах роботи вихователів, органів учнівського самоврядування, гуртків, клубів, секцій, об’єднань школярів, планах роботи адміністрації.

Процес планування правового виховання школярів розглядається нами в контексті розв’язання актуальних проблем, які стоять перед загальноосвітнім навчальним закладом інтернатного типу. Творче ставлення до планування виражалося в аналітичному підході до вивчення педагогічного потенціалу згаданого вище закладу та мікросередовища, дослідно-пошуковій роботі з проблем виховання особистості, наст налаштуванні педагогів на практичне втілення наукових засад виховання.

При плануванні потрібно брати до уваги близькі й далекі перспективи розвитку дитини взагалі та правового виховання зокрема. Близька перспектива – усвідомлення молодшими підлітками відповідних їхньому вікові правових знань, умінь, якостей, що дали б їм змогу реалізовувати свої права й обов’язки громадянина країни. Далека перспектива – успішна соціалізація особистості, що забезпечила б випускникові інтернатного закладу можливість адаптуватись у суспільстві.

У процесі планування правового виховання у школах-інтернатах слід ураховувати закономірності емоційного життя учнівського колективу, для якого характерним є природне чергування піднесення і спадів настрою. Надмірна заорганізованість може послабити здатність дітей до сприйняття, внаслідок чого знизиться ефективність виховних впливів. Тому в процесі планування доречно добирати варіанти оптимального співвідношення видів діяльності, колективних, групових та індивідуальних її форм, аби насиченість життя школярів чергувалась із періодами відносного спокою і не порушувався чіткий і рівномірний ритм життя колективу.

Під час планування правового виховання необхідно враховувати такі аспекти: вирішення проблем матеріального забезпечення позаурочної виховної роботи, налагодження взаємодії з медичним персоналом для забезпечення у школах-інтернатах належних санітарно-гігієнічних умов (правильне чергування діяльності, контроль режимів провітрювання приміщень, дотримання норм освітлювання тощо).

Завдяки такій роботі поглиблюється і розширюється зміст планів, прискорюється процес залучення педагогів і вихованців до їх виконання, розвивається творча ініціатива і фахівців, і підлітків. Особливе значення слід надавати творчому підходу до планування. Як наслідок, створюється система правового виховання учнів шкіл-інтернатів, заснована на їхній ініціативі, врахуванні інтересів, здібностей і потреб.

Взаємодоповнення позицій педагогів, психологів і медичних працівників у підході до дитини, їхнє тісне співробітництво в роботі і з окремими учнями, і з дитячими колективами є необхідною умовою ефективності процесу правового виховання школярів названих вище закладів освіти.

На формування особистості, як відомо, впливають батьки, однокласники, друзі, громадські організації в навчальному закладі та поза його межами, позашкільні виховні заклади, неформальні об’єднання, засоби масової інформації тощо. Кожна зі сторін, що взаємодіють, як суб’єкт виховання має свої специфічні можливості, виконує соціально зумовлені функції, здійснює свій вплив на зростання чи зниження виховного потенціалу інших. Серед типів відносин взаємодії, що виникають між ними, можна виділити такі: співробітництво, взаємодопомога, однобічна допомога, координація, партнерство, конкуренція, змагання, вплив, протидія тощо. Використання цих впливів і відносин, а за потреби – їх коригування, є передумовою досягнення позитивних результатів правового виховання молодших підлітків.

Керівникам необхідно налагоджувати чіткий взаємозв’язок, єдність дій, наступність у роботі учасників, що закладе основу інтегративного підходу до правового виховання дітей.

Типологічне групування учнів 5–6 класів шкіл-інтернатів за рівнем правової поінформованості, ставленням до норм права та правових умінь на достатній, середній і початковий рівні правової вихованості зумовлюють диференційований підхід до кожної із цих груп у процесі правового виховання дітей.

З молодшими підлітками індиферентного типу з початковим рівнем правової вихованості, які характеризуються уривчастими знаннями та відсутністю умінь, зовнішньою мотивацією, за якою переважає дитячий страх перед покаранням, головні зусилля слід спрямовувати на формування в них інтересу до правової проблематики, ознайомлення їх із нормами чинного законодавства, їхніми правами й обов’язками, вироблення в них практичних умінь застосовувати правові норми в повсякденному житті, глибше усвідомлення ними мотивів цієї діяльності, а ще – отримання задоволення від набуття правових знань і вмінь, залучення їх до участі в організації і проведенні заходів правового характеру.

Провідними напрямами роботи зі школярами, що перебувають у закладах інтернатного типу, із середнім рівнем правової вихованості, які позитивно ставляться до правових норм, мають достатній або середній рівень знань і вмінь і в яких наявна зовнішня мотивація поведінки, є заохочення і допомога в розширенні їхніх правових знань і вмінь, формування позитивних ціннісних орієнтацій і усвідомлення мотивів виконання чинних законів.

У роботі з групою вихованців, яким властиве активно-позитивне ставлення до норм права і які мають необхідний мінімум правової поінформованості, внутрішню потребу та переконаність щодо дотримання норм права, достатній для цього віку рівень правових умінь (достатній рівень), увагу слід зосереджувати на розширенні та поглибленні правових знань, умінь, практичному їх застосуванні, формуванні системи мотивів, створенні групи лідерів, здатних позитивно впливати на своїх однолітків.

Спираючись на загальнопоширене твердження, що права людини є первинними, вихідними й непорушними щодо будь-яких законодавчих актів чи державних приписів, право розглядаємо як важливу складову життєдіяльності особистості та суспільства. Тому вважаємо, що необхідно, щоб учні 5–6 класів набули того мінімуму правових знань, який необхідний для регуляції власної поведінки і належної оцінки поведінки інших у рамках чинного законодавства, систематизували та поглибили знання з основ законодавства України щодо захисту своїх прав та інтересів як особливої соціальної групи.

Нами розроблено й апробовано зміст правової освіти школярів, що містить такі структурні розділи:

Розділ І. Документи ООН щодо прав людини і дитини

Тема 1. Загальна декларація прав людини.

Тема 2. Декларація прав дитини.

Тема 3. Конвенція ООН про права дитини.

Розділ ІІ. Ти – громадянин України

Тема 4. Конституція України: права, свободи й обов’язки людини і громадянина.

Тема 5. Про громадянство України.

Тема 6. Про охорону дитинства в Україні.

Розділ ІІІ. Сім’я: твої права й обов’язки

Тема 7. Права й обов’язки матері, батька і дитини в сім’ї.

Тема 8. Особисті немайнові та майнові права й обов’язки батьків і дітей.

Тема 9. Взаємні обов’язки членів сім’ї на утримання та їх виконання.

Розділ ІV. Твій правовий статус: права, пільги, обов’язки

Тема 10. Твій соціальний захист. Що означає вислів «повне державне матеріально-технічне забезпечення»?

Тема 11. Освіта і працевлаштування.

Тема 12. Охорона здоров’я: лікування й оздоровлення.

Тема 13. Захист твоїх майнових і житлових прав.

Розділ V. Відповідальність неповнолітніх

Тема 14. Адміністративна відповідальність дитини.

Тема 15. Кримінальна відповідальність неповнолітніх.

Таким чином, необхідні знання про права й обов’язки організовуються в систему, що відповідає наступним вимогам: різноманітність складу, артикульованість окремих одиниць знань, гнучкість, оперативність, можливість застосування в широкому спектрі ситуацій, визначеність ключових елементів, категоріальний характер, володіння процедурними знаннями, наявність знання про власну поінформованість [203, с. 207].

Артикульованість знань припускає чітке визначення окремих елементів і певних взаємозв’язків між ними. Одиницею знання є поняття як форма мислення, тому слід уживати спеціальних заходів для формування і контролю рівня засвоєння школярами основних правових понять, зміст яких вони з’ясовують на уроках з різних дисциплін. Ми враховували думку С. Рубінштейна, який стверджував, що процес формування поняття, усвідомлення терміна відбувається за постійної взаємодії двох операцій: а) уживання поняття, застосування його в певному контексті; б) визначення, розкриття його узагальненого значення [169].

Отже, формування адекватних понять з високим рівнем узагальнення є не тільки завданням навчання, а й розвитку особистості, її самосвідомості та системи взаємин, що сприяє підвищенню загального рівня її компетентності, інтелектуальному зростанню.

Основним критерієм сформованості в учнів 5–6 класів поняття, на нашу думку, є не лише вміння правильно визначити термін, а безпомилково використовувати його в усному та писемному мовленні. Для перевірки рівня сформованості поняттєвих одиниць знань необхідно розробити спеціальні вправи, в яких підліткам потрібно вставити слово, що відповідає змісту висловлювання, внести правки в текст тощо.

Для ефективного використання система правових знань повинна мати категоріальний характер організації, за якої інформація впорядкована за ступенем значущості. Категоріальний характер організації припускає пріоритет загальних принципів і закономірностей, загальних підходів та ідей над окремими формами їх проявів.

Рівень оперативності й легкодоступності знань підвищується завдяки повторенню матеріалу, комбінуванню форм надання інформації, систематизації відомостей під час їх засвоєння. На заняттях потрібно комбінувати візуальну й мовну інформації, використовуючи для цього наочні засоби (малюнки, графіки, схеми, діаграми).

Доречно застосовувати такі способи подачі інформації: надання правової інформації з доволі високою надлишковістю, що знижує можливість її перекручування під час сприйняття; намагання урізноманітнити форми викладання правового матеріалу; використання прийомів підтримки й привертання уваги; урахування емоційного чиннику, завдяки якому значно зростала продуктивність інтелектуальної праці; приділення уваги повторенню і подальшому опрацюванню вже відомої інформації; використання завдання проблемного характеру для активізації мислення.

Під час роботи потрібно використовувати різні прийоми та підходи для формування і розвитку в дітей визначених характеристик системи правових знань. Зокрема, формуванню знань сприяє ознайомлення вихованців із різними, іноді навіть суперечливими, думками щодо окремих питань. Завдяки цьому діти дізнаються про існування кількох підходів до вирішення проблемної ситуації, мають змогу порівняти їх за різними критеріями, обрати найбільш ефективні, що відповідають певним стандартам. На думку І. Кона, М. Холодної та інших учених, за варіантності розв’язання проблем у підлітків стимулюється розвиток творчого потенціалу [99; 209]. Найважливішим компонентом творчої діяльності є дивергентний стиль мислення, що припускає існування безлічі правильних і рівноправних відповідей на одне питання. На нашу думку, зміст правового виховання необхідно базувати на інтегративному підході, що передбачає аналіз правових питань у рамках кількох навчальних курсів (етика, історія України та історія стародавнього світу, безпека життєдіяльності (нині уроки основ здоров’я), українська і зарубіжна літератури) та під час позаурочної виховної роботи, що сприятиме засвоєнню школярами різних поглядів.

Високоорганізована система знань містить не лише елементи знання, а й зв’язки між ними. Її гнучкість виражається в порівняно швидкій перебудові як змісту окремих елементів знання, так і зв’язків між ними під впливом об’єктивних чинників. Визначивши певні подібності в характері правового й морального виховання, ми припускаємо, що правовий розвиток складається із тих самих стадій, що і розвиток моралі й моральності. Ми враховували, що відповідно до концепції Ж. Піаже [149], процес засвоєння норм і приписів проходить дві стадії. На нижчій стадії – морального реалізму (початок середнього дитинства) – учні вважають, що правила необхідно сприймати і застосовувати як непорушні принципи буття. Правила для них є об’єктивною реальністю, а не абстракцією. Про моральність вчинків молодші підлітки судять за їх наслідками, а не за намірами.

Для ефективності морально-правового виховання дітей, що перебувають в закладах інтернатного типу, певне значення має вивчення курсу етики [59; 60]. Навчання цього предмета відповідно до чинної програми дає можливість: поглиблювати знання учнів про людину та моральні взаємини в суспільстві, основні моральні норми і цінності українського суспільства та людства, правила етикету, правила культури поведінки; розвивати вміння керуватися в поведінці моральними нормами та цінностями, виявляти дружелюбність, ввічливість, повагу й чуйність до інших, толерантність і милосердя, відрізняти моральність і аморальність, оцінювати та регулювати свої взаємини з іншими, здійснювати вибір у складних життєвих ситуаціях, орієнтуючись на моральні цінності; формувати мотивацію і позитивне ставлення до застосування моделей поведінки, орієнтованих на моральні цінності українського суспільства і людства загалом; збагачувати досвід моральних взаємин з однолітками, батьками, вчителями, знайомими й незнайомими людьми; стимулювати пізнавальний інтерес вихованців до єдиного знання, до основ моральної культури [156, с. 8–9].

Важливим для правового виховання учнів 5 класів є ознайомлення на уроках етики з такими темами: «Оберемо гарні вчинки собі за правило», «Дослухаймося до голосу серця», «Шануймо людей – і люди шануватимуть нас», «Будьмо ввічливими». Дітям потрібно було засвоїти такі поняття, як-от: «етика», «мораль», «чесність», «доброчинність», «добродійність», «істина», «подвиг», «поміркованість», «вихованість», «щастя», «моральний характер», «сором», «конфлікт», «довіра», «друг», «патріотизм», «громадянин».

Засвоєння школярами морально-етичних норм слугує підґрунтям для вивчення норм права, усвідомлення того, що останні за своєю сутністю є юридично закріпленими нормами моралі. Цьому сприятимуть етичні бесіди, дискусії за творами В. Сухомлинського «Кодекс людської порядності», «Дев’ять негідних речей» тощо. Отже, в дітей формуватимуться вміння розрізняти добро і зло, чинити гідно, аналізувати свої вчинки, порівнювати моральні та правові норми, знати свої права й обов’язки [209, с. 19–22].

У 6 класі на уроках етики розглядаються такі теми: «Прагнімо вершин добра», «Бережімо світ – довкола і в собі», «Будьмо громадянами». На уроках етики учні мають усвідомити такі поняття: «обов’язок», «громадянин», «громадянськість», «демократія», «громадянське суспільство», «свобода волі», «свобода дії», «декларація», «права людини», «Конвенція», «права дитини», «соціальний», «правові норми», «закон», «рівність людей перед законом», «рівноправність», «громадянські почуття», «громадянські якості», «громадянська позиція», «народ», «національність», «нація», «патріотизм».

Важливо сформувати в молодших підлітків установки на моральний релятивізм. У процесі занять і бесід вихованці шкіл-інтернатів усвідомлюють, що існують правила, які є погодженим продуктом діяльності різних людей і вони можуть змінюватись у разі виникнення потреби. Але правові норми мають іншу міру правової свободи порівняно з моральними нормами, інші види юридичної та моральної відповідальності за їх порушення і завдану шкоду. Усвідомлення цих положень сприяє розумінню відносності «правильної» поведінки, осмисленню залежності моральності вчинків від намірів їх виконавців, а не від наслідків, підвищенню відповідальності за дотримання правових норм. Слід зазначити, що педагоги докладали зусиль для формування в учнів установки на певне співвіднесення правил і норм, розуміння ними залежності норм поведінки від контексту ситуації та з’ясування дітьми розходжень і подібностей між нормами моралі й права. Діяльність учителів і вихователів має спрямовуватися на формування здібностей учнів аналізувати ситуацію, свідомо обирати найбільш адекватні способи поведінки.

У процесі роботи можна спиратися на пропедевтичний курс «Вступ до історії» у 5 класі, вивчення якого передбачає набуття початкових знань, розвиток елементарних уявлень і засвоєння найпростіших умінь, адже навчальні досягнення школярів обмежуються здебільшого умінням читати й розуміти адаптований історичний текст [42].

Під час вивчення історії у 5–6 класах школярі набувають важливих для правової вихованості вмінь, зокрема висловлювати судження щодо тих чи інших явищ, давати їм власну оцінку, розуміти, називати та пояснювати їх причини, застосовувати і розкривати поняття, наводити приклади, розповідати про права й обов’язки [112].

Одержані на уроках правові знання потрібно розширювати і поглиблювати під час виховної діяльності. Так, п’ятикласників, котрі в