Побудова взаємин педагогів з учнями на основі педагогічної підтримки

Педагогічна підтримка засновується на стійкому позитивному ставленні до дитини, її розумінні, сприйнятті, визнанні.

На думку С. Гладкова, педагогічна підтримка має два боки: функціонально-рольовий і особистісний. «Педагог і вихованці сприймають у процесі взаємодії, з одного боку, функції та ролі один одного, а з іншого боку – індивідуальні особистісні якості» [51, с. 47]. Оптимальним варіантом для педагогічного процесу, зазначає дослідник, є установка вчителя на функціонально-рольову й особистісну взаємодію під час педагогічної підтримки, коли його особистісні особливості виявляються через рольову поведінку.

Аналіз психолого-педагогічної літератури з проблем педагогічної підтримки дозволяє стверджувати, що цей процес можна розглядати як один із аспектів професійної діяльності вихователя, що відповідає низці психолого-педагогічних умов:

− надання кожній дитині умов для самостійного відкриття, набуття нового досвіду «самоцінної активності вихованця» (М. Анікєєва, Д. Белухін, С. Гладков, М. Каган, Л. Канішевська);

− стимулювання соціально-цінних зрушень у потребово-мотиваційній і емоційно-вольовій сферах особистості (Б. Лихачов, О. Петровський, Б. Теплов);

− здійснення корекційної роботи шляхом установлення цілеспрямованої системи взаємовідносин у процесі спілкування (О. Мудрик, І. Підласий);

− розвиток почуття причетності до групи і до соціуму (С. Белічева, Д. Белухін, М. Каган та інші);

− урахування впливів соціальних і біологічних чинників на розвиток особистості учня (Л. Виготський, О. Леонтьєв та ін.);

− урахування індивідуальних характерологічних особливостей молодшого підлітка й акцентуації її характеру (К. Леонгард).

У процесі педагогічної підтримки вчителі виконують наступні функції: діагностичну, цільової орієнтації, планування, організаторську, мобілізаційно-стимулюючу, комунікативну, формувальну, контрольно-аналітичну та оцінну [32, с. 201–220].

Із метою формування у фахівців школи-інтернату установки на використання педагогічної підтримки дітей, було проведено малу педраду «Педагогічна підтримка вихованця в навчально-виховному процесі школи-інтернату».

Метою заходу було сприяти формуванню в педагогів установок на використання технологій педагогічної підтримки в навчально-виховному процесі школи-інтернату.

Серед завдань педради варто виділити такі:

1) проаналізувати практику використання прийомів і методів педагогічної підтримки вихованця в навчально-виховному процесі школи-інтернату;

2) виявити форми і засоби педагогічної підтримки, найбільш прийнятні для побудови особистісно орієнтованої виховної взаємодії;

3) визначити шляхи оволодіння педагогами школи-інтернату технологій педагогічної підтримки.

Зміст малої педради:

І. Вступна частина. Коротке повідомлення про завдання педради.

ІІ. Інформаційно-теоретична частина. Аналіз концепції педагогічної підтримки О. Газмана [48, с. 58–63 ], умов її реалізації.

ІІІ. Проектна частина. З метою засвоєння технології педагогічної підтримки молодшого підлітка було здійснено спільну проектну діяльність, «Мозковий штурм», проведено гру «Акумулятор проблем».

У процесі проведення «Мозкового штурму» було розглянуто наступні питання: для чого потрібна педагогічна підтримка; яку позицію займає дорослий у ситуації підтримки.

Учителі зазначили, що педагогічна підтримка необхідна для того, аби навчально-вихований процес носив особистісно орієнтований характер. При її здійсненні головним предметом діяльності учня і дорослого є проблема дитини, оскільки від її вирішення залежить вибір тактики педагогічних дій.

Учасники творчих груп охарактеризували особливості й умови застосування кожної тактики педагогічної підтримки (захисту; допомоги; сприяння; взаємодії), технологічні аспекти їх застосування.

У процесі гри «Акумулятор проблем» вихователі виділили декілька проблем, найбільш значущих для молодшого підлітка, його життєдіяльності та розвитку. Потім фахівці за допомогою методів проектування, використовуючи пам’ятки «Етапи, основні напрямки та засоби здійснення педагогічної підтримки вихованця під час вирішення особистісно значущої для неї проблеми» розробили протягом 15 хвилин проект рішення однієї з виділених проблем.

ІV. Заключна частина.

Отже, працівники школи-інтернату розширили свої знання з питань технології здійснення педагогічної підтримки; опанували види тактик педагогічної підтримки: захист; допомога; сприяння; взаємодія; звернули увагу на технологічні аспекти застосування кожної тактики, позицій учасників навчально-виховного процесу.

Учні названих вище закладів освіти, як правило, відрізняються роздратованістю та нестриманістю. С. Гладков зазначає: «Адекватний, лояльний тип поведінки в умовах школи-інтернату зустрічається надзвичайно рідко і має місце лише тоді, коли вихованцю властива внутрішня сила, його орієнтації спрямовані на ідентифікацію з реальною дорослою людиною, яку він з радістю зустрічає» [51, с. 58].

Таким чином, у виховані толерантності в дітей означеної групи величезна роль належить педагогу як референтній особистості. В. Петровський зазначав, що референтний учитель характеризується: авторитетом – визнанням оточуючими, правом приймати відповідальні рішення у значущих для інших обставинах; атракцією – емоційним статусом, здатністю наближати та відштовхувати, викликати симпатію та антипатію; статусом влади, тобто визначення місця в системі суб’єктивних відносин [148, с. 17–30].

В основі педагогічної підтримки молодших підлітків, що перебувають у школі-інтернаті, лежить концепція педагогіки ненасилля, розроблена Я. Корчаком, І. Лихачовим, М. Монтессорі, В. Сухомлинським, Л. Толстим, К. Ушинським, С. Френе та іншими.

Ненасильницьке виховання – це джерело додаткових потенціалів у розвитку дитини. Психологічними дослідженнями доведено, що насильство нищить розвиток нестійкої психіки вихованця: гальмує його внутрішні сили, примітивізує мотивацію діяльності; знижує суб’єктивність, знімає глибину особистої відповідальності. У напружених ситуаціях, які є характерними для насильницької педагогіки, зменшується креативність у рішеннях, засобах діяльності, уповільнюється розвиток інтересів.

Педагогіка ненасилля є найбільш ефективною в тих випадках, коли до ненасильницької взаємодії підготовлені не лише педагоги школи-інтернату, але й учні. Для досягнення бажаного результату ми організували змістовну та позитивну життєдіяльність дітей, яка заснована на особистісно орієнтованому спілкуванні, що сприяло успішному вирішенню конфліктів, що виникали в результаті висловлювання різних точок зору щодо існуючої проблеми та засобу її вирішення. У цьому випадку конфлікт сприяв всебічному аналізу проблеми, розвитку критичного мислення, умінню приймати самостійні рішення.

У процесі виховання толерантності ми здійснювали педагогічну підтримку молодших підлітків, ураховуючи їх потребу в розумінні, визнанні та прийнятті.

Розуміння – проникнення у внутрішній світ вихованця, здійснюється за допомогою почуттів і логіки [153, с. 60]. Велике значення для розуміння учня має взаємна відкритість педагога і дитини, яка передбачає необхідність відкритого вираження власних почуттів кожним із них, і здатність не гальмувати ці емоції.

Здатність дружити з дітьми – відмінна властивість гуманного педагога. Відкритість також зумовлюється здатністю фахівця не лише постати перед ними в ореолі знань, а й показати свої сумніви, невдоволеність собою, щоб допомогти кожному учню зрозуміти, що труднощі та помилки бувають у всіх людей; необхідно повірити, що їх можна виправити.

Визнання права вихованця бути самим собою – це примирення педагога з його індивідуальністю, поглядами, оцінкою і позиціями. Якою б не була дитина – її поважають, рахуються з нею. Вимога визнання молодшого підлітка базується на вірі в його можливості, в те, що виросте – усвідомить, буде і розуміти, і поводити себе краще, на вірі, що зерна виховання принесуть плоди [153, с. 56–57].

Для того, щоб створити стосунки з учнем рівними, взаємопривабливими, наші зусилля були спрямовані на подолання бажання постійного пошуку помилки, покарання. Ми уважно вислуховували вихованця, не суперечили його думці, а викликали його на осмислення думок; навмисно підкреслювали у присутності інших учнів повагу до кожної дитини; аналіз їхніх поганих вчинків проводили «віч-на-віч»; використовували довіру школяра на його користь; уникали публічного взаємного оцінювання; налагоджували довірливі стосунки вихованців між собою; виявляли відкритість стосовно дітей, відвертість у почуттях.

Ми не вели «спеціальну» боротьбу проти недоліків молодших підлітків, а виявляли любов, терпіння, залучали учнів до виконання загальних корисних справ.

В основі прийняття вихованця – любов. Вона тим потрібніша дитині, чим слабші її успіхи, чим складніше їй справлятися з проблемами, тобто необхідно не лише просто любити, а й демонструвати цю любов (К. Роджерс, В. Сухомлинський), поряд із тим, педагог не має «зображати» почуття, а повинен бути максимально відвертим, намагатися дійсно знайти в душі своїй і співчуття, і теплоту, і сердечні слова. Упевненість в любові вихователя породжує віру дитини в себе, яка й стає головним резервом виховання.

Шлях любові до учня пролягає через справедливість. Підлітки шкіл-інтернатів унаслідок попереднього життєвого досвіду, душевних травм дуже часто відрізняються підвищеною чутливістю. Особливо чутливі вони до несправедливості педагога.

Справедливість до дітей – головний спосіб прояву любові у ставленні до них, шлях до дружніх, сердечних відносин між наставником і вихованцем. Прийняття учня засновується на вимогливості та принциповості. Молодший підліток має бачити безкорисливість любові, щоб його любили не за щось, а взагалі як людину потрібну та дорогу за будь-яких обставин – це дає йому відчуття надійного «тилу» [110, с. 89], сприяє вихованню толерантності. «Навчаються тільки в тих, кого люблять» (І. Гьотте), учитель має дати дитині можливість його любити, тобто бути ближче, не приховувати, що потребує співчуття та розуміння вихованця. Педагогічна підтримка передбачає зняття недовіри вихователя у відносинах з учнем, розкриття в особистісно орієнтованому спілкуванні своїх думок і почуттів, прояв відвертої зацікавленості життям і станом учня, сприяє «народженню зустрічної довірливої відвертості» [110, с. 89].

Значущими характеристиками педагогічної підтримки є співпричетність та співтворчість. Співпричетний – означає, що у хвилюваннях однієї людини є частка іншої і не може бути байдужості, непричетності між педагогом і школярем. Педагогічний зміст співтворчості надзвичайно цінний: усвідомлення причетності до спільної значущої справи, «дає відчуття впевненості, соціальної захищеності індивіда в існуючому мікросоціумі; отримання відчуття радості від наявності та розширення індивідуального досвіду творчої діяльності, набуття гідності» [110, с. 94].

З метою здійснення педагогічної підтримки як однієї з педагогічних умов виховання толерантності в учнів 5–7 класів, ми дотримувалися наступних правил спілкування:

1) рівноправність учасників «Годин спілкування», право висловитись, бути почутим, просити допомоги;

2) відвертість (відвертість вихованця залежить від відвертості вихователя; під час «Годин спілкування» кожен може спробувати бути самим собою: говорити те, що думає і відчуває);

3) правило толерантності, яке означає, що думка кожного учасника має поважатися всіма [113, с. 53–54].

Отже, побудова взаємин учителів із учнями на основі педагогічної підтримки сприяла зміцненню почуття вдячності до педагога, розвитку толерантності до оточення, до життєвих колізій; прагненню толерантно взаємодіяти з оточенням. Саме така позиція працівників школи-інтернату забезпечувала найбільш повне розкриття особистості кожного вихованця, сприяла вихованню толерантності в молодших підлітків.

Висновки. Теоретичний аналіз філософської, соціологічної, психологічної, педагогічної літератури з проблеми дослідження дав змогу уточнити сутність поняття «толерантність» як категорії теорії і методики виховання.

Толерантність – складне інтегративне особистісно-моральне новоутворення, що характеризується здатністю людини з повагою ставитися до інтересів, думок, поглядів, звичок, вірувань інших людей, прагненням зрозуміти та досягнути взаємної злагоди без застосування тиску, насилля. Вона виявляється у ціннісному ставленні до інших людей, оточуючого середовища, самого себе, тобто охоплює увесь спектр соціальних відносин, у якому реалізується особистість.

Толерантність визначається сформованими в особистості установками, звичками, світоглядом; підлягає цілеспрямованому вихованню й самовихованню. Отже, толерантність включає когнітивний, емоційно-ціннісний, поведінково-діяльнісний компоненти.

Когнітивний компонент включає наявність знань про сутність і змістовні аспекти толерантності, усвідомлення значущості толерантності в суспільстві; виявляється в гнучкості і критичності мислення, визнанні існування іншої точки зору, прогнозуванні можливих шляхів вирішення проблеми.

Емоційно-ціннісний компонент включає емоції, цінності, потреби, мотиви діяльності, що спрямовані на досягнення взаєморозуміння у процесі міжособистісних відносин.

Поведінково-діяльнісний компонент включає досвід застосування знань і вмінь у поведінці; виявляється в довірі, співпраці, здатності діалогу з іншими; доброзичливості; контролі за ситуацією і поведінкою інших людей; самоконтролі.

Дослідження специфіки виховання толерантності в учнів
5–7 класів шкіл-інтернатів показало, що значну роль у цьому процесі відіграють чинники, які безпосередньо впливають на даний процес: специфічні особливості загальноосвітніх шкіл-інтернатів (закритий, напівзакритий тип), у якому сфера спілкування й діяльності вихованців значно обмежена; надмірна заорганізованість життєдіяльності; у більшості шкіл-інтернатів превалює авторитарна педагогіка, формалізм у виховній роботі, проявами якого є відсутність індивідуального підходу до дитини, надмірна її опіка; специфіка організації позаурочної діяльності; особливості контингенту вихованців; особливості молодшого підліткового віку, що значно ускладнює вирішення визначеної проблеми.

Встановлено, що основними критеріями сформованості толерантності в учнів 5–7 класів шкіл-інтернатів є: сформованість знань про толерантність; здатність до емпатії; толерантна поведінка, що дало змогу визначити рівні сформованості толерантності (рефлексивний, достатній, початковий. конфліктний). Кожен із названих рівнів сформованості толерантності характеризувався певними показниками або їх відсутністю.

Умовами виховання толерантності в дітей означеної вікової групи, що перебувають у школах-інтернатах є: методична підготовка педагогів названих вище закладів освіти з питань виховання толерантності; оптимізація методів і форм виховання толерантності; організація спільної діяльності учнів, яка сприяє формуванню досвіду толерантної поведінки; побудова взаємин педагогів із дітьми на основі педагогічної підтримки.

Визначення педагогічних умов дозволило виокремити провідні складові організації позаурочної діяльності з виховання толерантності в молодших підлітків шкіл-інтернатів: пріоритетність відносин довіри, взаєморозуміння, співробітництва між педагогами і вихованцями; систематичне залучення учнів до спільної діяльності; організація діючого самоврядування, створення системи постійних і тимчасових доручень для всіх школярів; організація групової роботи вихованців, що дозволило створити умови, необхідні для самореалізації особистості, вироблення вмінь групової взаємодії, співпраці, самостійної орієнтації в тій чи іншій ситуації, що сприяло розвитку толерантних якостей особистості, формуванню досвіду толерантної поведінки.

РОЗДІЛ 5.