Префіксальний словотвір іменників.

Іменникових префіксів небагато. І вони переважно малопродуктивні.

В іменниках виділяються незапозичені префікси пра(вка­зує на давність: прабатьківщина, праліс, прадід); перед(вказує на передування в часі: переддень, передісторія); паі про-(позначають неповноту чогось: пагорб, паросток, провесна, про­синь, прозелень); суі спів(вказують на об'єднання чи сумісність чогось: сузір'я, супутник, сусід, суглинок, співавтор, співрозмовник, співпраця, співчуття); під(позначає підпорядкованість: підвид, підстанція); безі не(позначають відсутність чогось, надають основі протилежного значення: безладдя, безробіття, безодня, нещастя, недоля).

У сучасній українській мові використовуються також іншо­мовні префікси, зокрема анти(щось протилежне: антиречовина, антициклон); віце(другий: віце-консул); екс(колишній: екс-чем­піон); проте(попередній, первинний: прототип, протоплазма); супер(зверхній: суперзірка); ультра(найвищий: ультразвук); ре-(зворотний, повторний: реконструкція, реекспорт) тощо.

Щодо правопису префіксів, то певну проблему становить написання не з іменниками.

Слід розрізняти префікс не-, який завжди пишеться ра­зом, і заперечну частку не, яка завжди пишеться окремо.

Тільки разом не пишеться тоді, коли іменник без не не вживається: невдаха (немає слова «вдаха»), невіглас, негода, недбальство, недокрів 'я, недоліт, недоторканність, недоук, не­здара, ненависть, необхідність, неосудність, непосида, нероб­ство, нестача, нехтування, нечисть.

В інших випадках при написанні не з іменниками треба орієнтуватися на зміст висловлювання:

а) якщо в певному контексті слово з не можна замінити іншим словом чи словосполученням, то не пишемо разом: враховуючи небезпеку (загрозу), відчувається небажання (нехіть, відсутність бажання), підписка про невиїзд (безвідлучне проживання), позиція невтручання (нейтралітету), виявити недовір'я (сумнів, підозру), серйозні незгоди (розбіжності), несплата податків (невнесення плати, заборгованість), сталося нещастя (лихо);

б) якщо заперечується, відкидається щось (між не та іменником тоді можна вставити означення), то не пишемо окремо: він не друг (не мій друг, а знайомий, співробітник, випадкова людина, ворог); не слава цікавить мене (не марна слава, а користь, вдячність людей, похвала,
заробіток, гроші); не згода панує між ними (не сердечна згода, а кругова порука, розбрат); не вміння тут потрібне (не досконале вміння, а бажання, охота, час, матеріал).

З-поміж іншомовних виняток становлять префікси віцеі екс-, які пишуться через дефіс: віце-прем'єр-міністр, екс-пре­зидент, екс-міністр. Інші іншомовні префікси пишуться ра­зом: антивірус, протоісторія, супермаркет.

Суфіксальний словотвір назв осіб.Найбільше є суфіксів для позначення осіб за їхньою діяльністю, заняттям, діями. Ці іменники творяться переважно від дієслівних основ, хоч і не завжди.

Найпоширеніші з-поміж них такі: -ар (косар, кобзар, кили­мар); -яр (кресляр, маляр, скляр); -ець (співець, борець, знавець); -ик, який входить до складу суфіксів -ник, -овик, -івник, -альник, -ильник, -ільник (дослідник, ремонтник, нафтовик, мостовик, танцівник, кранівник, рахівник, постачальник, шану­вальник, кріпильник, свердлильник, болільник); -ач (сіяч, спосте­рігач, попихач, циркач); рідше вживаються суфікси -ич (підпа­сич, погонич), -ун (бігун, несун), -ій (водій, палій), -итель, -атель (мислитель, вихователь) тощо.

Зрідка в цьому значенні використовуються й іншомовні суфікси -ент, -ант (студент, практикант, дебютант); -ер, -ир, -ор (тренер, візитер, рекетир, командир, диктор, кредитор); -ист, -іст (таксист, шахіст) тощо.

Для позначення осіб за різними якісними ознаками вживаються суфікси -ець (сміливець, мудрець); -ак (дивак, бідняк); -ач (вусач, бородач), -ань (черевань, вусань), -ень (красень, велетень), -ун (дикун, горбун, веселун), -ил(о) (чудило, здоровило) тощо.

Назви осіб за місцем проживання й національністю утво­рюються найчастіше за допомогою суфікса -ець (українець, іспанець, полтавець, чернігівець, черкасець, кременчужець), а та­кож -анин (росіянин, киянин, харків 'янин, вінничанин, лучанин). Рідко вживаються суфікси -ин (болгарин, татарин, грузин), -ак (подоляк, сибіряк), -ич (русич, москвич), -ит (одесит). Іноді між твірною основою й суфіксом може вставлятися інтерфікс: Ялта – ялтинець, Рівне – рівненець, Америка – американець, Конго – конголезець.

Для творення назв осіб жіночого роду найчастіше до імен­ників чоловічого роду додається суфікс -к(а), при цьому су­фікси -ець, -ин, як правило, відпадають (українка, полтавка, черкаска, татарка, вінничанка, школярка, лікарка, учителька, перекладачка), рідше –их(а) (кравчиха, ткачиха), замість су­фікса -ик ставиться суфікс -иц(я) (робітниця, провідниця, в'я­зальниця). Часом між твірною основою й словотвірним суфік­сом з'являється інтерфікс: француз – француженка, грек – гречанка, китаєць – китаянка, коломиєць – коломиянка, кре­менчужець – кременчужанка.

Досить однотипно творяться чоловічі й жіночі імена по батькові.

Чоловічі імена по батьковітворяться додаванням до основ власних імен суфікса -ович (без будь-яких змін): Михайло – Михайлович, Василь – Васильович, Юрій – Юрійович, Зіновій – Зіновійович, Ігор – Ігорович, Анатоль – Анатольович, Ана­толій – Анатолійович.

Кілька чоловічих імен по батькові творяться за допомогою суфікса -ич: Лука – Лукич (і Лукович), Сава – Савич (і Савович), Кузьма – Кузьмич (і Кузьмович), Хома – Хомич (і Хомович), Яків – Якович, Ілля – Ілліч.

Як виняток, в імені Григорій при творенні імені по бать­кові відпадає ій – Григорович, а до основи імені Микола додається ай – Миколайович (рідко – Миколович).

Жіночі імена по батьковітворяться додаванням до основ власних імен суфікса -івн(а): Михайло – Михайлівна, Василь – Василівна, Юрій – Юріївна (Юрій + івна), Зіновій – Зіновіїв-на (Зіновій + івна), Анатоль – Анатолівна, Анатолій – Ана­толіївна (Анатолій + івна).

З відхиленням від цього правила творяться лише такі іме­на по батькові: Яків – Яківна (випадає одне ів), Григорій – Григорівна, Микола – Миколаївна (рідко – Миколівна).

Для назв молодих осіб за ознакою батька використовуються: для осіб чоловічого роду – суфікси -енк(о), -чук, -ич (ко­валенко, ткаченко, ковальчук, бондарчук, королевич, княжич), для осіб жіночого роду –івн(а) (ковалівна, королівна).