Суфіксальний словотвір назв тварин і неістот.

Для творення назв одиничних предметів у більшості випадків вживаються суфікси -к(а), який може входити також до скла­ду суфіксів -івк(а), -анк(а) (пилка, чашка, скрипка, журавка, ластівка, маківка, шалівка, землянка, морзянка)', -ик, який мо­же входити також до складу суфіксів -ник, -овик, -ильник (ву­лик, кошик, словник, годинник, маховик, броньовик, холодильник, лічильник)', -ок (молоток, колосок, струмок)', -ак (їжак, держак, літак, вітряк)', -ач (сікач, вимикач, винищувач)', -ець (стілець, олівець, хребець, самець); -иц(я) (палиця, кислиця, дзвіниця, те­лиця)', -ин(а) (зернина, стеблина) тощо.

Для позначення приміщень використовується суфікс -н(я) (майстерня, лікарня, спальня, роздягальня), рідше –ищ(е) (схо­вище, горище).

Малопродуктивними чи непродуктивними є суфікси -л(о), -ил(о) (шило, зубило, вітрило), -ун (цвіркун, колун), -ур (качур, стовбур), -ень (півень, зазубень).

Збірні й абстрактні назви творяться за допомогою суфіксів -ств(о) (людство, міщанство, виробництво, вівчарство, співро­бітництво, недбальство, убозтво), -ин(а) (городина, озимина, біганина, бистрина), -инн(я) (гарбузиння, ластовиння), -ак, -ик (молодняк, чагарник), -от(а) (турбота, доброта, піхота, парубо­та), -н(я) (комашня, брехня, гульня).

Суфікс -й-, за допомогою якого утворено багато зокрема збірних і абстрактних назв, в одних випадках зберігся (безпра­в'я [безправна], довір'я [дов'ірйа]), в інших – уподібнився до попереднього м'якого приголосного ( про­валля [провал'л'а]), а ще в інших – зник, залишивши після себе лише м'якість (листя [лис'т'а], безсмертя [безсмертна]).

Від дієслів абстрактні назви творяться переважно за допо­могою суфіксів -анн(я), -енн(я), -інн(я) (навчання, споглядан­ня, мислення, вдосконалення, терпіння, розуміння), рідше –б(а) (лічба, журба), -к(а) (суперечка, здогадка).

Від прикметників абстрактні назви творяться за допомо гою суфіксів -ість (молодість, радість, вихованість), -ощ(і) (радощі, хитрощі), -інь (широчінь, теплінь), -ин(а) (глибина, давнина), -изн(а) (новизна, білизна), -от(а) (теплота, чистота), -неч(а) (холоднеча, порожнеча).

Безафіксний словотвір іменників. Безафіксним спо­собом, тобто відкиданням кінцевих афіксів, але з можливим приєднанням закінчення, іменники творяться найчастіше від дієслів і рідше – від прикметників.

У твірній основі при цьому:

а) не стається змін: записати – запис, спадати – спад, перегукуватися – перегук, заявити – заява, перемогти –перемога;

б) кінцевий приголосний пом'якшується або зазнає чер­гування (в обох випадках колись тут був суфікс -й-): зав 'язатися – зав 'язь, гатити – гать, високий – вись, кликати – клич, носити – ноша, загородити – загорожа, ловити – ловля.

Іноді при цьому змінюється наголос: переписувати – пере­пис, розтинати – розтин, дотикатися – дотик, розповідати – розповідь, зелений – зелень, втекти – втеча.

Словотвір іменників із значенням суб'єктивної оцінки. Іменникам за допомогою словотвірних засобів мож­на надавати значення зменшеності (здрібнілості) і, як правило, Пестливості та збільшеності і, як правило, згрубілості.

Для позначення здрібнілості і, як правило, позитивного ставлення до предмета використовуються суфікси із звуками к, ц, ч:

а) для іменників чоловічого роду –ок, -ик, -ець, -очок, -ечок, -ичок: лісок, синок, пальчик, дощик, вітрець, горбо­чок, вершечок, котичок;

б) для іменників жіночого роду –к(а), -ц(я), -иц(я), -очк(а), -ечк(а), -ичк(а): хмарка, ягідка, бабця, удовиця, водиця, бджілочка, голівочка, хатиночка, річечка, донеч­ка, сестричка;

в) для іменників середнього роду к(о), -ц(е), -ечк(о):

вушко, личко, курчатко, винце, деревце, віконечко, словеч­ко; чоловічого роду: дядечко, батечко.

Особливого відтінку пестливості іменникам надають:

а) суфікси -оньк(о), -оньк(а), -еньк(о), -еньк(а): соколонько, дівчинонька, брівонька, личенько, рученька, ніченька;

б) суфікси -усь, -ус(я), -унь, -унь(о), -ун(я): дідусь, бабуся, матуся, братунь, братуньо, дідуньо, мамуня.

Для позначення збільшеності і, як правило, негативного ставлення до предмета найчастіше використовується суфікс -ищ(е): вітрище, морозище, вовчище, комарище, дідище, бабище.

Переважно негативне, зневажливе ставлення виражається іменниками із суфіксами -иськ(о) (хлопчисько, дідисько, бабись­ко, вітрисько), -ак(а) (злодіяка, розбишака, здохляка, розумака), -ук(а) (зміюка, скаженюка, злюка), -уг(а) (бандюга, катюга, хапуга, хитрюга), -ур(а) (носюра, босяцюра) та ін.

Рід іменників

Рід має реальне значення тільки відносно назв осіб (робітник – робітниця) та якоюсь мірою – відносно назв тварин (баран – вівця). Що ж до назв неістот, то рід має лише грама­тичне значення.

Іменники бувають чоловічого, жіночого або середнього роду. Рід іменника визначаємо, співвідносячи його із займенниками він, вона, воно або поєднуючи із цей, ця, це: цей степ (він), цей біль (він), цей собака (він), ця путь (вона), ця адреса (вона), це листя (воно).

Слід пам'ятати, що в українській мові до чоловічого роду належать, крім названих вище, такі іменники: цей насип, цей підпис, цей літопис, цей ступінь, цей пил, цей ярмарок, цей про­даж, цей кір, цей Сибір.

Деякі іменники можуть мати залежно від контексту різний рід – чоловічий або жіночий: цей сирота і ця сирота, цей п'яниця і ця п 'яниця, цей листоноша і ця листоноша, цей каліка і ця каліка; чоловічий або середній: цей ледащо і це ледащо, цей базікало і це базікало; жіночий або середній: ця головище і це головище, ця хмарище і це хмарище. їх прийнято називати імен­никами подвійного роду (вживана іноді назва «іменники спільного роду» не відповідає позначуваному явищу).

У деяких випадках є вагання між родами: цей зал і ця зала, Цей птах і ця птаха, цей дрож: і ця дрож:, цей харч і ця харч, це свердло і цей свердел. Наприклад: Ясна зала вся світлом палає (Леся Українка). Пізній вечір. Зал майже порожній (І. Кочерга). Залежно від конкретного змісту значення чоловічого або жіночого роду мають прізвища: Петренко, Шевчук, Хмара.

Рід незмінюваних іменників встановлюється так:

а) назви осіб мають рід відповідно до статі: цей аташе, цей кюре, ця леді, ця фрау;

б) назви тварин мають звичайно чоловічий рід: цей шим­панзе, цей поні, цей какаду, цей колібрі, цей кенгуру (але якщо треба вказати на самку, назві надається значення жіночого роду: ця кенгуру, ця шимпанзе);

в) назви неістот мають середній рід: це кашне, це комюніке, це меню, це журі, це алібі;

г) власні назви мають рід відповідно до роду загальної назви: цей Кракатау (вулкан), цей Хокайдо (острів), ця Міссісіпі (річка), ця Монако (країна), це Гельсінкі Онтаріо (озеро); порівняйте ще каламутна Міс­сурі (річка), рівнинне Міссурі (плато), густонаселений Міссурі (штат у США);

г) незмінювані складноскорочені слова мають рід відпо­відно до роду іменника, який входить до абревіатури в називному відмінку: цей райвно (відділ), цей НБУ (банк), ця СБУ (служба), ця СОУ (спілка), це МЗС (міністер­ство), це МП (підприємство).

Іменники, що вживаються тільки в множині, за родами не розрізняються: ці двері, ці сани, ці канікули, ці Карпати, ці Черкаси.

Число іменників