Способи вираження граматичних значень

Граматичні значення виражаються за допомогою матері­альних (звукових) засобів. Наприклад, у словоформах тихіший і більш тихий граматичне значення вищого ступеня прикметників виражено в першому випадку суфіксом -іш-, у другому – словом більш. Іноді відсутність матеріального показника є теж способом позначення граматичного значення. Наприклад, те, що в словоформі канікул немає закінчення, вказує, що іменник стоїть у родовому відмінку множини. У такому разі ми говоримо про нульове закінчення.

Мова може послуговуватися синонімічними граматичними засобами (наприклад, на майбутній час однаково вказує і допоміжне слово будемо, і афікс -мемо: будемо знати, знатимемо). Є в мові й омонімічні засоби вираження граматичних значень (наприклад, закінчення -є в словах поле, земле, мале, коле передає різні граматичні значення).

Є синтетичні й аналітичні способи вираження граматичних значень.

Якщо лексичне й граматичне значення виражається в одному слові, то такий спосіб називається синтетичним (наприклад: знатиму, серйозніший).

До синтетичних способів належить вираження граматичних значень за допомогою афіксів (закінчень, суфіксів, префіксів), наголосу (руки – родовий відмінок однини, руки – називний відмінок множини), чергування звуків (руки і руці)у суплетивізму (утворення граматичних форм того самого слова від різних коренів: я – мене, ми – нас, добрий – кращий).

Якщо граматичне значення виражається окремо від лексичного, то такий спосіб називається аналітичним (наприклад: буду знати, більш серйозний).

До аналітичних способів належить вираження граматичний значень за допомогою прийменників (різні відмінки: стіл – на стіл, синові – при синові), допоміжного дієслова бути (буду писати), часток (сказав – сказав би, акуратний – більш акуратний), сполучників, порядку слів (Свідомість визначає буття і Буття визначає свідомість: Гарний день і День гарний).

· ІМЕННИК. Загальні відомості

Розряди іменників за значенням

Іменник називає предмет і відповідає на питання хто? що?

У граматиці предметом вважається все, про що можна за­питати хто це? або що це? Отже, предмети – це не тільки назви людей (робітник, співачка), тварин (кінь, ворона), конк­ретних речей (сонце, книжка), а й назви опредмечених дій (за­сідання, облік), ознак (компетентність, краса), абстрактних понять (совість, доброта) і т. п.

За характером називання іменники бувають за­гальні й власні.

Загальна назва дається багатьом однаковим предметам: чоловік, відвідувач, місто, гора, журнал, день, щастя.

За лексичним значенням загальні назви бувають:

а) одиничні– називають предмети, що піддаються лічбі: хлопець, орел, олівець, телевізор, будинок, вулиця, ліс, день, ранок, дощ, вітер;

б) збірні– називають сукупність предметів як одне ціле виступають лише в однині: молодь, студентство, професура, інтелігенція, малеча, дітвора, братва, піхота, мурашня, проміння, колосся, листя, гарбузиння, дубняк, осичина;

в) речовинні– називають різні речовини, матеріали, про­дукти і теж, як правило, виступають лише в однині: залізо, пісок, граніт, вода, кисень, полотно, жито, пшениця, смородина, капуста, борошно, цукор;

але можуть виступати й лише в множині: дріжджі, вершки, суниці, чорнобривці;

г) абстрактні– називають узагальнені властивості, дії, оз-' наки, процеси, стани, наукові поняття, представлені як предмети: скромність, доброта, хоробрість, краса, прав­да, можливість, успіх, правило, спів, біг, здивування, страх, час, година, кілограм, фізика, діалектика.

Власна назва дається окремому предметові, щоб відрізни­ти його від інших подібних: Григорій, Куценко, Київ, Дніпро, «Вечірній Київ», Конгрес української інтелігенції, Юпітер, Чу­мацький Шлях.

Серед власних назв розрізняються:

а) антропоніми– власні назви людей (імена, прізвища, прізвиська): Олег, Лариса, Святослав, Григорович, Іванів­на, Шевченко, Леся Українка, Шекспір;

б) топоніми– власні географічні назви (назви територій, держав, населених пунктів, урочиш, місцевостей, гір, вод тощо): Європа, Україна, Дніпро, Київ, Хрещатик, Поділля, Карпати, Говерла, Світязь, Холодний Яр, Биківня, Крим, Памір, Атлантика;

в) космоніми– назви космічних об'єктів: Чумацький Шлях, Велика Ведмедиця, Козеріг, Марс, туманність Андромеди;

г) міфоніми– найменування божеств, міфологічних пер­сонажів: Перун, Дажбог, Юпітер, Зевс, Прометей, Ахіл лес, Вій, Перелесник, Берегиня, Ладо.

r) зооніми– клички тварин: Гнідий, Стріла, Лиска, Ряба, Сірко, Пірат, Мурчик;

д) культуроніми – позначення предметів духовної і мате­ріальної культури, зокрема творів літератури й мисте­цтва, творчих колективів, установ, підприємств, орга­нізацій, сортів рослин, продуктів виробництва: Біблія, Євангелія, вірш «Заповіт», журнал «Вітчизна», опера «За­порожець за Дунаєм», товариство «Просвіта», видавниц­тво «Либідь», газета «Україна молода», завод «Арсенал», комбайн «Нива», цукерки «Пташине молоко» тощо.

За граматичним значенням іменники поділя­ються на назви істот і назви неістот.

Назви істот поділяються на:

а) назви осіб(тобто назви людей за різними ознаками, назви міфологічних істот, персонажів тощо): продавець, токар, прибиральниця, помічник, Михайло, Шевчук; лісовик, Перун, Дажбог, Мавка, Мальований Стовп – відповідають на питання хто?;

б) назви тварин(тобто назви всіх представників тваринного світу, включаючи й найпростіших): слон, кит, корова, свиня, ластівка, карась, метелик, черв'як, мікроб – відповідають переважно на питання щ о?

Назви неістот поділяються на:

а) назви чітко окреслених предметів і понять (тобто назви охоплюваних зором речей, деталей, частин тіла, різних мір, місяців, днів тижня тощо): стіл, олівець, портфель, ключ, дуб, рука, лоб, метр, кілограм, серпень, вівторок – відповідають на питання ш о?;

б) назви нечітко окреслених предметів і понять (тобто назви предметів, що не охоплюються зором, не мають чітких меж, збірні назви, назви територій, речовин, явищ, почуттів, дій, станів, ознак, ігор, абстрактних понять тощо): ліс, шлях, космос, гурт, народ, листя, пшоно, завод, пісок, алюміній, грім, радість, гнів, футбол, сон, прогрес, Крим, Прикарпаття – відповідають на питання щ о?

Ці значення нерідко проявляються у відмінкових формах іменників. Так, у знахідному відмінку іменники, що означають назви істот, мають переважно таке саме закінчення, як у родовому а ті, що означають назви неістот, – як у називно му: бачу (к о г о? щ о?) брата, коня, орла, братів, коней, орлів, сестер, лошат; але: степ, сніг, завод, степи, сніги, заводи, сос­ни, коліщата. Часом є різниця й між назвами осіб та назвами тварин в оформленні знахідного відмінка множини: доглядає хворих, але: доглядає коней і коні, овець і вівці.

Словотвір іменників