Загальне поняття про словосполучення

Повнозначні слова в мові, під час творення речень, об'єдну­ються насамперед парами, і то не будь-як, а за певними пра­вилами.

По-перше, вони мають підходити одне до одного своїми значеннями. Наприклад, можна об'єднати слова зачиняти і двері, кричати і голосно, теплий і сонячний, але не слова зачи­няти і очі, кричати і фіолетово, теплий і гіркий.

По-друге, ці слова мають граматично пристосовуватися одне до одного. Наприклад, щоб об'єднати прикметник ранко­вий з іменником місто, у прикметнику треба змінити рід: ран­кове місто.

Отже, словосполучення – це смислове й граматичне по­єднання насамперед двох повнозначних слів, яке виникає в процесі творення речень.

Поєднання службового слова (прийменника, сполучника, частки) з повнозначним не є словосполученням: біля Дніпра, незважаючи на дощ, не тільки вдень, майже рік. Це поки що тільки синтаксична словоформа. Словосполучення можуть ут­ворювати лише повнозначні слова: стояти біля Дніпра; працю­вати, незважаючи на дощ; не тільки вдень, а й вночі; не бачи­лись майже рік.

Свого конкретного значення слово набуває тільки в сло­восполученні.

Наприклад, слово перо має такі основні значення:

1) рогове утворення на шкірі птаха;

2) знаряддя для писання чорнилом;

3) символ літературної діяльності;

4) зелений пагін цибулі або часнику;

5) лопать деяких інстру­ментів. Але кожне з цих основних значень проявляється, стає

Домінантним відповідно в таких словосполученнях:

1) перо гуски;

2) писати пером;

3) майстри пера;

4) перо цибулі;

5) перо керма.

На значення словосполучення іноді може впливати також порядок розташування його складових частин: п 'ять тижнів і тижнів п'ять (вказує на приблизність), холодний вітер (за­лежне слово – означення) і вітер холодний (залежне слово – присудок).

Те, яких ше конкретніших значень набуває слово в різних V словосполученнях, ілюструє такий уривок:: Візьмімо таку відому пару, як працівники пера. На цій парі можна добре каламбурити, дарма що її обігрували чи не з пер­ших днів появи.

Хто пам 'ятає світлі гулагівські часи, може пригадати по­ширену тоді в полеміці із західною пресою словосполуку розбійники пера. Так узурпатори пера, ідучи за правилом «держи зло­дія», шпетили своїх заокеанських опонентів.

Проте каламбурні можливості пари працівники пера ще не вичерпані.

Можна ж ужити такі комбінації: лицарі пера, витязі пера, звитяжці пера (дехто уже вживав цю пару). Мають право на існування і такі переробки: монополісти пера, королі пера, владики пера, та зрештою й інваліди або мученики пера – це про тих бідолах, які мучать і себе, і своїх читачів бездар­ною базграниною.

Можуть ще бути і раби пера, а також і жертви пера.

Одне слово, для «красного олівця» вираз працівники пера, як і всякий інший зворот, може бути скарбницею оригінального мовлення (С. Караванський).

У словосполученні сигніфікати (уявлення), які супроводять кожне окреме слово, у нашій уяві зливаються в один цільний образ, у якому від лексичного значення слів відсікається те, що, як підказує наш життєвий досвід, є несумісним, непоєд-нуваним. Отже, сполучуваність слів і їхніх значень зумов­люється сполучуваністю реальних чи уявних явищ. Тому мож­ливі словосполучення зачиняти двері, заплющувати очі, але не можливі «зачиняти очі», «заплющувати двері» тощо.

Можливість поєднання слів у словосполучення залежить від того, суміщаються чи не суміщаються між собою названі ними явища. Наприклад, слово мокрий не поєднується зі сло­вами сонце, вогонь, полум'я як несумісне з ними поняття, але поєднується зі словами рушник, рядно, одяг тощо.

Якщо в словосполучення об'єднуються слова з далеким лексичним значенням, може виникнути метафора (вислів із переносним значенням): крилата думка, свічі каштанів, ключі від щастя, сонце сміється.

Словосполучення бувають лексичні (стійкі) і синтаксичні (вільні).

Лексичні словосполучення (фразеологізми і фразеологічні вирази) існують у мові в готовому вигляді і завжди називають одне поняття: на носі зарубати (запам'ятати), з доброго дива (безпричинно), / вдень і вночі (постійно), центральна нервова система (термін із біології), Азовське море, Кривий Ріг (гео­графічні назви). Лексичне словосполучення в синтаксисі сприймається як одна синтаксична словоформа і виступає од­ним членом речення.

Синтаксичні словосполучення утворюються в процесі мов­лення, тобто під час творення речень, і кожне слово в них зберігає своє конкретне лексичне значення: обов 'язкова умо­ва, прийом відвідувачів, поговорити з директором, вулиці й площі.

Синтаксичні словосполучення, утворені з двох повнознач­них слів, називаються простими: міська вулиця, ряди тополь, розмова з товаришем. У процесі творення речень прості сло­восполучення розширюються, ускладнюються за допомогою залежних слів. Синтаксичні словосполучення, утворені з трьох чи більше повнозначних слів, називаються складними: широка міська вулиця, рівні ряди струнких тополь, сердечна розмова з давнім товаришем. При сприйманні складні словосполучення розкладаються на прості.

У мовленні синтаксичні словосполучення являють собою проміжний етап між словом (точніше – словоформою) і реченням.

Від речення словосполучення відрізняється тим, що воно:

а) не є одиницею спілкування (само по собі не передає ніякої інформації);

б) не має інтонації, властивої реченню;

в) є лише будівельним матеріалом для речення.

Слова в словосполучення об'єднуються або як рівноправні, бо як нерівноправні. Відповідно до цього словосполучення бувають сурядні і підрядні.

Сурядні словосполучення

Сурядне словосполучення– це смислове й граматичне по­єднання двох або більше повнозначних слів як граматично рівноправних.

Наприклад, поєднання слів вогонь і вода є сурядним словосполученням, оскільки:

а) вони поєднуються за змістом (називають явища природи);

б) між ними існує граматичний зв'язок, який виражається сполучником і однаковим називним відмінком;

в) вони граматично рівноправні (немає головного й залежного слів);

г) вони є будівельним матеріалом для речення: Вогонь і вода добре служать, але лихо панують (Нар. творчість).

У сурядному словосполученні, як правило, іменники сто­ять в одному відмінку (розум і серце, розумом і серцем), дієслова – в одній особі й числі (дивитеся і не бачите, реве та стогне), прикметники – в одному роді, числі й відмінку (чесної й справедливої). Такий граматичний зв'язок називається координацією.

Проте й тут, як у багатьох мовних явищах, трапляються винятки, коли обставини, узгоджені й неузгоджені означен­ня, що входять до одного сурядного словосполучення, вира­жаються різнотипними словоформами: на полі і в саду, під землею і на землі', блідий, із запалити щоками. Але в сурядному словосполученні ці словоформи виконують однакові функції і відповідають на те саме питання, тобто прирівнюються між собою.

Слова в сурядному словосполученні повинні бути одного плану за значенням і певними граматичними ознаками: права й свободи, у навчанні й праці, думаємо й вирішуємо, економічний і соціальний. Іноді це можуть бути антоніми: світло і темрява, радість і сум, великі й малі, вранці й увечері.

Не можна поєднувати між собою різнопланових за значен­ням і граматичними ознаками слів. Отже, вислови на зразок «дерева й сосни» (сосни теж дерева), «письменники й поети» (поети теж письменники), «економічний і розвинений», «чи­тати й малювання» побудовані неправильно.

Між словами в сурядному словосполученні бувають такі види сурядного зв'язку:

єднальний– вказує на сукупність певних предметів, явиш і виражається за допомогою єднальних сполучників /, та (= /), ні... ні, не тільки... а й, як... так і або без них: пісня і праця', ввічливий, коректний;

протиставний– вказує на протилежність певних предметів та явищ і виражається за допомогою протиставних сполуч­ників а, але, та (= але), проте, зате, однак, все ж або без них: не вміння, а хотіння; не холодно – жарко;

розділовий– вказує на часову несумісність, взаємовик-лючення або почерговість появи певних предметів та явиш і виражається за допомогою розділових сполучників або, чи, або... або, чи... чи, то... то: білий або чорний; то спека, то холод.

Сурядні словосполучення бувають відкриті й закриті. Відкриті сурядні словосполучення можна продовжувати: крик, галас, метушня; і прибирали, і чистили, і чепурили; сині, зелені, рожеві, червоні. Закриті сурядні словосполучення продовження не передбачають: любов і ненависть; батько і мати; земля і люди; молоді й старі; і радість і сльози; не тільки перемоги, а й поразки; не лише на словах, ай на ділі; світить, та не гріє.

Сурядні словосполучення в мові сприймаються як синтаксична цілість: вони спільно підпорядковують собі залежне слово (доброта і мудрість прикрашають, Маріїні батько і мати) і так само спільно підпорядковуються головному слову (міста Київ і Львів, відпустка на липень і серпень).

Сурядні словосполучення можуть лексикалізуватися, тоб­то перетворюватися на фразеологізми: / вдень і вночі, і сміх і гріх, ні живий ні мертвий, ні слуху ні духу, ні кує ні меле, дешево і сердито, рано чи пізно, була не була, між життям і смертю, не на життя, а на смерть.

Підрядні словосполучення

Слова в підрядному словосполученні об'єднуються між со­бою як граматично нерівноправні: одне – головне, друге – залежне.

Від головного слова ставиться питання, а залежне – відпо­відає на поставлене питання: холодна зима (зима -яка?-холодна), розмова про наболіле (розмова – про що? – про наболіле), приїхали вчора (приїхали – коли? – вчора).

За роллю в реченні підрядні словосполучення поділяються на предикативні й непредикативні.

Предикативні підрядні словосполучення являють собою поєднання підмета й присудка і виконують у двоскладному реченні роль синтаксичного центра, навколо якого об'єдну­ються всі інші слова: директор вирішив, місце звільнилося, буря повалила.

Предикативні підрядні словосполучення бувають:

самодостатні – можуть бути реченням без залежних слів сонце зійшло, починається літо, день короткий, поїзд прибуває;

достатні– не можуть бути повним реченням без залежних слів: комісія розглянула, держава забезпечує, кандидат може балотуватися.

У більшості мовознавчих праць предикативні словоспо­лучення не виділяються і не розглядаються як окреме синтаксичне утворення на тій підставі, шо вони, мовляв, можуть бути реченнями. Але, по-перше, не всі поєднання підмета з присудком є самодостатніми. Наприклад, такі предикативні словосполучення, як сонце нагріло, вітер зриває, автор передав, щоб стати реченнями, повинні мати при собі щонаймен­ше один або більше другорядних членів: Сонце нагріло зеМ' лю. Вітер зриває листя з дерев. Автор передав у видавництво свою нову повість. По-друге, якщо, скажімо, вислів Я йду і може бути реченням, то не в усякій мовній ситуації. Наприк­лад, у відповіді на запитання Куди ти йдеш ? – це ще тільки словосполучення, будівельний матеріал для речення, але не речення. І по-третє, предикативні словосполучення будують за тими ж правилами, що й будь-яке інше словосполучен­ня Наприклад, немислимі сполучення підмета з присудком зразок «вогонь мжичив», «дерево бігає», «вогонь згасало», «дерева ростуть»; можливі тільки такі: вогонь згасав, дерево росте.

Предикативне словосполучення, якщо воно перестає бути синтаксичним центром речення, легко переходить у непреди-кативне: птахи відлітають – відліт птахів, верби схилились – схилені верби, камінь лежить – лежачий камінь, видніється ліс – видно ліс, ранок тихий – тихий ранок.

Предикативні словосполучення можуть (щоправда, рідко) лексикалізуватися: кури не клюють, кіт наплакав, клепки розсохлись, жижки дрижать, серце крається, голова набита клоч­чям, молоко на губах не обсохло.

Непредикативні підрядні словосполучення в реченні вхо­дять або тільки до групи підмета, або тільки до групи присудка, або до групи якогось другорядного члена: українська дер­жава, забезпечує захист, захист власності.

За тим, якою частиною мови виражено головне слово, не­предикативні підрядні словосполучення бувають:

іменникові:робочий день, долина річки, батько з сином, уміння працювати, їзда верхи; із числівниками – лише в непрямих відмінках, крім знахідного: п ятьом студентам, двох будинків,

прикметникові:знайомий мені, міцніший за сталь, розгуб­лений від хвилювання, відвертий до нахабності, дуже висо­кий, білий весь, гарний такий, готовий допомогти,

числівникові– тільки в називному та знахідному від­мінках: три яблука, сто днів; але з числівниками тисяча, мільйон, мільярд та з дробовими числівниками – у будь-якому відмінку: тисяча гривень, тисячі гривень, тисячею гривень, одна десята відсотка, однієї десятої відсотка,

займенникові: щось цікаве, хтось із них, вони обидва;

Дієслівні: читати книжку, розмовляти з другом, пасти зад­ніх, залишитися без нічого, довго чекати, знати багато, стати навшпиньки, іти не оглядаючись, здаватися втомленим, просити почекати, варто подумати;

прислівникові: недалеко від села, зовсім близько, надзвичай но просто, краще за художника.

За смисловими відношеннями між їхніми членами непредикативні підрядні словосполучення бувають:

означальні(атрибутивні) – залежне слово вказує на ознаку предмета: осінній день, київські каштани, цвіт яблуні
вода з криниці, робота вручну;

додаткові(об'єктні) – залежне слово називає предмет, на який спрямована дія або ознака: малювати картину, диви­тися на людей, ласий до меду;

обставинні (адвербіальні) – залежне слово називає різні обставини: повернутися пізно, навчатися в університеті, завмерти від здивування.

Більшість фразеологізмів, які є в українській мові, має форму непредикативних підрядних словосполучень: біла ворона, на сьомому небі, гострий на язик, не в тім 'я битий, кирпу гнути, у три погибелі, дати перцю, збити з пантелику, приший кобилі хвіст.