Особливості вживання деяких сполучників

Сполучник і чергується з й, якщо попереднє слово закін­чується або наступне починається з голосного: сонце й місяць, висока й струнка, співає й декламує, комети й астероїди, Київ й Одеса.

Проте чергування і – й не відбувається:

а) після паузи: Щось такеє бачить око, і серце жде чогось (Т. Шевченко);

б) перед й, я, ю, є, ї: Петро і Йосип, груші і яблуні, вага і ємність',

в) при зіставленні і протиставленні: вороги і друзі, земля і люди, людина і космос,

г) як правило, у заголовках: «Інтеграли і ряди», «Господарська і фінансова діяльність держадміністрації».

В одному реченні слід уникати надмірного повторення як сполучника /', так і сполучника та, доречно використовуючи то один, то другий: Економічній безпеці й незалежності Украї­ни загрожують гіперінфляція, падіння виробництва та величез­ний дефіцит бюджету, що спричиняє високі процентні ставки й підриває довгострокові вклади, корупція та організована зло­чинність (3 газети).

Парні сполучники не тільки... а й, як... так і та подібні слід розташовувати так, аби перша частина стояла перед одним однорідним членом речення чи групою їх, а друга – перед другим: Правильна політика в галузі розвитку продуктивних сил передбачає раціональне використання не тільки природних ре­сурсів, а й виробничого та науково-технічного потенціалу (не­правильно було б: «...передбачає не тільки раціональне вико­ристання природних ресурсів, а й виробничого та науково-тех­нічного потенціалу»).

Іноді для приєднання підрядного речення причини до го­ловного неправильно використовують слова «так як»: «Я не Дав відповіді, так як не з'ясував ще всіх обставин». Треба: Я не дав відповіді, бо (тому що, через те що, оскільки) не з ясував ще всіх обставин.

Написання сполучників

Сполучники, як би вони не були утворені, звичайно пи­шуться одним словом:

а) із часткою же (ж): адже, аж, аніж, ніж, отже, отож, таж, таже, також,, теж, тож;

б) із часткою би (б): аби, мовби, немовби, ніби, начеб, ненаякби, гейби;

в) із часткою то: мовбито, немовбито, нібито, начебто, неначебто, тобто, цебто;

г) із часткою що: абощо, тощо, якщо;

ґ) з префіксами: притому, притім, причому, причім, протер зате, затим.

Деякі сполучники можуть мати при собі частки, з якими вони пишуться тільки окремо, а саме: адже ж, або ж, але ж, бо ж, все ж, коли б, коли б то, хоч би, хоча б.

Окремо пишуться всі складові частини в таких сполучни­ках: та й, то й, дарма що, так що, тому що, через те що, тільки що, для того щоб, з тим щоб, з того часу як, з тих пір як, у міру того як.

У кількох сполучниках перші дві частини пишуться разом, наступні – окремо: тимчасом як, незважаючи на те що, затим що.

Сполучники з підсилювальними частками -бо, -но, -то пи­шуться через дефіс: отож-бо, тільки-но, тож-то, тому-то, тим-то, якби-то.

Сполучники, що пишуться одним словом, відрізняються від однозвучних поєднань інших частин мови, які пишуться двома словами, тим, що сполучники членами речення не бувають і на питання не відповідають (на питання може відповідати все під­рядне речення, а не сам сполучник), а однозвучні поєднання слів виступають членами речення і відповідають на питання.

Порівняємо два речення: Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці (М. Коцюбинський). Що б не ро­бив, роби тільки найкраще (1. Кульська). У першому реченні слово щоб не є членом речення; отже, це сполучник. У друго­му реченні до слів що б можна поставити питання ш о?, вони замінюються повнозначними словами яку 6роботу, отже, це не сполучник, а поєднання займенника що з часткою б.

Візьмемо ще два приклади: Далека, небезпечна путь, – гей, не зважай, матросе! Таж хвилі приязно гудуть, міцні, надійні троси (М. Рильський). Вночі все та ж декорація світу: море, вершини гір, місяць (О. Гончар). У першому випадку слово таж – сполучник, бо на жодне питання саме по собі не відпо­відає. У другому випадку слова та ж відповідають на питання я к а?, виступають означенням, тобто це займенник та з част­кою ж, а не сполучник.

Сполучник можна замінити синонімічним сполучником, а з однозвучним поєднанням інших частин мови цього зробити не можна.

У наведених вище прикладах сполучник щоб можна за­мінити синонімічним сполучником аби, сполучник таж – си­нонімом адже. Зі словами що б, та ж цього зробити не можна.

Можливі такі синонімічні заміни сполучників:

таж – адже: Таж [адже] ми з тобою колись були товариші (Леся Українка). Пор.: Та ж [та сама] думка імені не да­вала спокою;

тож – тому: Життя таке коротке – тож [тому] спішімо робити добро (О. Довженко). Пор.: Не грайся хлібом – то ж [це ж] бо гріх/(М. Рильський);

теж– також: Русалка... зникає в тумані. Потерчата теж [також] зникають (Леся Українка). Пор.: На те ж [для того ж] і щука в морі, щоб карась не дрімав (Нар. твор­чість);

щоб – аби: Не смійся з другого, щоб [аби] тобі не було того (Нар. творчість). Пор.: Все одно, що б [яке б лихо] не ста­лось, ми не розлучимось (Леся Українка);

якби – коли б: Якби [коли б] знав, де впав, то й соломки б підослав (Нар. творчість). Пор.: Як би не крутила хуртови­на, блисне промінь – крига розтає (3. Гончарук);

проте – однак: Не радий хрін тертушці, а проте [однак] на кожній танцює (Нар. творчість). Пор.: Мови про те [про Цю справу] в нас не було;

зате – але: Взимку холодно, зате [але] комарі не кусають (Нар. творчість). Пор.: За те ми любимо свою Батьківщину, Що вона – своя;

притому (притім) – до того ж: За моїми відомостями, вони в саду і притому [до того ж] в найкращому настрої (Микитенко). Пор.: Я при тому не був і нічого сказати про це не можу,

причому (причім) – і то: Сто карбованців зашила йому мати в підкладку піджака, причому [і то] зашила сировою нищкою (Григорій Тютюнник). Пор.: Нартал крутить головою, при чому [в цей час, при цьому] кайдани стиха бряжчать (Леся Українка).

· ЧАСТКА

Значення і склад часток

Частка – службова частина мови, яка надає окремому слову, висловлюванню чи реченню певного смислово­го або емоційного відтінку.

Наприклад, у реченні Лише мох вкриває собою оте віковічне ніким не займане каміння (А. Шиян) частка лише виділяє слово мох, за допомогою частки «і- утворено заперечний зай­менник ніким, частка не заперечує ознаку займане.

Частки за своїм значенням і вживанням поділяються на:

такі, що надають певного смислового відтінку окремому слову чи групі слів;

такі, що вживаються для оформлення різних видів речень;

приєднувальні;

словотвірні й формотвірні.

Частки, які надають окремому слову чи групі слів певного смислового відтінку (присловесні частки), за значенням є такі:

а) підсилювально-видільні – вживаються для підсилення або виділення окремих слів у реченні: навіть, тільки, лише (лиш), всього-на-всього, хоч, хоча б, принаймні, аж, же (ж), -таки, -то, все, ще, вже, вже й, і, та, собі, о, ой; наприклад: Та скажи мені, друже, нащо все в житті приходить тільки тоді, коли ми перестаємо бажати цього? (Ю. Яновський). Мені аж страшно, як згадаю оту хатину край села/(Т. Шевченко);

б) уточнювальні – вказують на міру точності або правдивість повідомлення: саме, якраз, справді, точно, власне, рівно, майже, приблизно, десь, мало не, трохи не, ледве не, ледве чи, навряд чи, ніби, наче, неначебто, мов, мовби, немовби, буцім; наприклад: Збори почалися рівно о другій годині (М. Трублаїні). Дим став немов густішим, до нього примішалося ще щось (Г. Хоткевич);

в) вказівні – слугують для того, щоб привернути увагу до якогось предмета, явища: то, ото, от, це, оце, ось, осьде, он, онде, воно; наприклад: Он зірка в небі пролетіла (В. Сосюра). Блаженків Денис альпініст? Та чи він хоч знає, що це воно таке? (О. Гончар).

Частки, які вживаються для оформлення різних видів речень –

Розповідних (стверджувальних і заперечних), питальних, спо­нукальних, окличних (фразові частки), є такі:

а) стверджувальні – виступають замінниками стверджу­вальних речень або підсилюють їх: так, авжеж, аяк­же, атож, ага, еге, еге ж, гаразд; наприклад: Авжеж, такий у нас ведеться звичай (Леся Українка). – Ви доб- ре знаєте Карпа?– поспитав я. – Атож... (М. Коцю- бинський);

б) заперечні – вживаються в заперечних реченнях або замінюють їх: не, ні, ані; наприклад: Ні, краще ніколи не роздивлятись, з чого зроблене те, що нам до вподоби (М. Коцюбинський);

в) питальні – вживаються для оформлення питальних речень або в ролі самостійних запитань: чи, хіба, невже, що за, га, та ну, наприклад: Чи є кращі в життю літа та над молодії? (Леся. Українка). Невже історія нас так нічого й не навчила? (З газети);

г) спонукальні – надають висловлюванню різних відтінків побажання, наказу, просьби, заборони, заклику до дії: бодай, годі, ну, давай, на, -бо, -но\ наприклад: Бодай кати постинали, отих царів, катів людських! (Т'. Шевченко)

г) окличні – вживаються для оформлення окличних ре­чень: що за, що то за, ну й; наприклад: Що за гарна година настала! Ну й день!

Приєднувальні частки вказують на певний зв'язок між вис­ловлюваннями: теж, також, до того ж, ще й, адже, отже, тож, значить, так, то (за своїм значенням вони наближають­ся до сполучників); наприклад: Тож як мудрості доходиш, – хочеться і жить і жить! (П. Тичина). Зайди у лютому чи квітні, то хліб і сіль завжди навпіл (А. Малишко).

Словотвірні й формотвірні частки виконують роль пре­фіксів, суфіксів та закінчень, але відрізняються від них тим, що можуть писатися окремо, через дефіс або приєднуватися до закінчення: абихто – аби з ким, ніщо – ні в чому, щодня – що другого дня, будь-який – будь до якого, коли-небудь, знав би, хай подумає, чийсь – чийогось, вчитися – вчишся.

До словотвірних належать частки аби-, де-, -сь, казна-, хтозна-, будь-, небудь-, ні-, що-: абищо, дехто, якийсь, казна-звідки, хтозна-куди, будь-де, як-небудь, ніякий, щороку.

До формотвірних належать частки би, б (за їх допомогою утворюється умовний спосіб: сказав би, зраділа б); хай, нехай (за їх допомогою утворюється наказовий спосіб: хай скаже нехай прийдуть)', -ся (за її допомогою утворюються звороти: дієслова: вмиваюся, тривожаться).

Написання часток

Частки з іншими словами в реченні пишуться по-різному: найчастіше – окремо, рідше – через дефіс або разом.

Окремо від інших слів пишеться переважна більшість час­ток: зробив би, принеси ж, адже ж, як же бути, ось як, он куди, тільки так.

Проте в складі сполучників та інших часток вони не виді­ляються як частки і пишуться разом: адже, отже, аякже, таж, тож, отож, атож, теж, авжеж, щоб, якби, мовби, не­мовби, ніби, неначеб, неначебто, немовбито, нібито, тобто, цебто', але: коли б, коли б то, хоч би, але ж, бо ж, або ж, адже ж, отже ж.

Частки ось і он пишуться разом лише в словах осьде і онде. Але залежно від вимови їх можна писати й окремо: ось де, он де.

Через дефіс пишуться частки -бо, -но, підсилювально-видільні -то, -от, -таки, словотвірні хтозна-, бозна-, казна-, чортзна-, будь-, -небудь, невідь-, іншомовна екс-: спухай-бо, принеси-ио, який-бо ти, тільки-но, якби-то, тому-то, отак-то, все-таки, зробив-таки, хтозна-коли, казна-хто, будь-який, сшьки-небудь, невідь-звідки, екс-чемпіон, екс-президент.

Проте ці частки пишуться окремо:

а) якщо між часткою і словом є інше слово: казна-хто –казна з ким, будь-що – будь про що, принеси ж бо, якби ж то, все ж таки;

б) якщо частка таки стоїть перед словом, яке вона підсилює: таки зробив, таки моя правда (але: моя-таки
правда).

Разом пишуться частки аби-, де-, -сь, ні-, ані-, чи-, як-, чим-, що- з будь-якою частиною мови: абиякий, дехто, ко лись, ніщо, нізвідки, аніскільки, анітрохи, чималий, якнайкра­ще, якраз, чимдалі, чимскоріш, щоправда, щодуху, щоразу, іцо-року, щодо.

Проте ці частки пишуться окремо:

а) якщо між часткою й словом є інше слово: абихто – аби до кого, дещо – де про що, ніхто – ні з ким, щогодини – що дві години, щодня – що другого дня, щодень – що не день, щодо – що ж до;

б) якщо частка що стоїть після слова, до якого вона відноситься: тільки що, поки що, дарма що, хіба що, ледве що.

Крім того, слід мати на увазі, що є три різні частки то:

а) вказівна – пишеться окремо: Дівчинка, видимо, сама захотіла переконатися, чи то справді так, і заляпала босими ніжками по долівці (Григорій Тютюнник);

б) підсилювальна – пишеться, як правило, через дефіс:
Отакий-то Перебендя, старий та химерний! Заспіває весільної, а на журбу зверне (Т. Шевченко);

в) словотвірна – пишеться разом: Кажуть, начебто араби перші вміли робити дзиґарі (М. Коцюбинський).

Про написання частки не з іменниками, прикметника­ми, дієсловами та прислівниками див. відповідні частини мови.

З числівниками, займенниками, прийменниками, сполуч никами, вигуками частка не пишеться окремо: не десять, не перший, не я, не наш, не весь, не цей, не при людях, не для слави, не без успіхів, не щоб допомогти, не ах який.

Але не пишеться разом у прийменнику незважаючи на і з займенниками неабиякий, неабихто.

· ВИГУК

Значення вигуків

Вигуки– це слова, що виражають емоції та спонукан­ня, не називаючи їх, а також відтворюють нечлено­роздільні звуки.

Вигуки в мові виступають замінниками речень. їхнє ж конкретне значення великою мірою залежить від контексту, ситуації. Наприклад, вигук ох: Ох як він говорив! Який був го­лос! (Леся Українка) – висловлює захоплення; Ох, не перед добром, ох, не перед добром вони так п 'ють (Г. Хоткевич) – передає побоювання; Ох... як ти мене злякав, хай йому иур! (Панас Мирний) – виражає переляк; Ох, Боже, Боже, трош­ки того віку, а як важко його прожити (М. Коцюбинський) – відтворює почуття досади, невдоволення.

За значенням вигуки поділяються на емоційні, спону­кальні, застиглі формули спілкування та звуконаслідувальні слова.

Емоційні вигуки виражають почуття, настрій, переживання, стан людини, її ставлення до різних явиш дійсності: о, ой, ох, ох, ех, ай, ух, ой лишенько, ой леле, ґвалт, тьху, тю, фу, иур йому, овва, от тобі й на, отож то й є, де ж пак, слава Богу, боронь Боже.

Спонукальні вигуки виражають наказ, спонукання або слу­гують засобом привернення чиєїсь уваги, впливу на поведін­ку тварин: геть, годі, ну, цить, тсс, гайда, ануте, анумо, гей, огей, агов, алло, но, вйо, соб, цабе, тпру, гиля, агуш, а киш, киць ціп-ціп, паць-паць.

Застиглі формули спілкування виражають привітання, про­бачення, подяку, побажання, божбу, прокльон, лайку тощо: добридень, спасибі, до побачення, на добраніч, дякую, будь ласка, прошу, пробачте, вибачте, даруйте, прощайте, щасливо, їй-богу, чорт би його взяв, к чорту, хай йому біс.

Звуконаслідувальні слова відтворюють різні звуки приро­ди, тварин, машин тощо: ку-ку, кру-кру, кукуріку, ках-ках-ках, гав-гав, му-у-у, тьох-тьох-тюї, тік-так, дзень, брязь, бах, ш-ш-ш.