Побудова і вживання словосполучень

У побудові словосполучень, особливо з підрядним зв'язком керування, найвиразніше проявляється специфіка мови. Наприклад, українською мовою слід казати дякую вам (а не «дякую вас»), розмовляю українською мовою (а не «розмовляю на українській мові»), чинити згідно із законом (а не «чинити згідно закону»), почнеться о другій годині (а не «почнеться в дві години») тощо. Тому, будуючи речення, треба насамперед правильно поєднувати слова в словосполучення.

Найчастіше помилки трапляються в побудові зокрема та­ких словосполучень із підрядним зв'язком керування:

пробачте мені (а не «мене»)

мені болить (а не «мене»)

дотримати слова (а не «слово»)

оволодіти ситуацією (а не «ситуацію»)

опанувати професію (а не «професією»)

учитися ремесла (а не «ремеслу»)

ігнорувати попередження (а не «попередженням»)

завдати шкоди (а не «шкоду»)

зазнати невдачі (а не «невдачу»)

зрадити принципи (а не «принципам»)

називати на ім'я (а не «по імені»)

звернутися за адресою (а не «по адресі»)

відправити поштою (а не «по пошті»)

прийшов у справі (а не «по справі»)

комісія для складання (а не «по складанню»)

заходи щодо поліпшення (а не «по поліпшенню»)

сталося через недбальство (а не «із-за недбальства»)

один раз на місяць (а не «в місяць»)

ввести до складу (а не «в склад»)

радіти з успіхів (а не «успіхам»)

Після прикметників у вищому ступені, якщо далі йде по­рівняння, обов'язково вживаються прийменники від, за або сполучник ніж: тяжчий від олова (а не «тяжчий олова»); до­рожчий за золото (а не «дорожчий золота»); сильніший, ніж страх (а не «сильніший страху»).

Після прикметників багатий, скупий, хворий тощо перед іменником вживається прийменник на: багатий на корисні копалини, скупий на слова, швидкий на язик, хворий на діабет; так само після дієслів перетворюватися, обертатися, змінюватися: перетворюватися на пару, змінюватися на краще.

При числівниках два, три, чотири іменник стоїть у назив­ному відмінку множини, а не в родовому однини: два дні, три місяці, чотири роки. І навпаки, при числівнику півтора імен­ник вживається в родовому відмінку однини, а не в називно­му множини: півтора дня, півтора місяця, півтора року.

Після прийменника по іменник вживається в місцевому відмінку, а не в давальному: зв язати по руках і ногах (а не «по рукам і ногам»), орієнтуватися по зірках (а не «по зіркам»).

Синтаксичні словосполучення не є застиглими, стандарт­ними. У багатьох випадках можлива синонімічна взаємозаміна їх. Наприклад, однакове чи майже однакове лексичне значен­ня мають пари словосполучень книжкова шафа – шафа для книжок, орендна плата – плата за оренду, роздрібний продаж – продаж у роздріб, міські вулиці – вулиці міста, після впорядку­вання території – впорядкувавши територію, учитель й учні – учитель з учнями, роботу виконано – робота виконана.

Іноді словосполучення можна замінити одним словом і на­впаки: книжкова крамниця – книгарня, дощана огорожа – пар­кан, край лісу – узлісся, брати в борг – позичати, відбиватися в дзеркалі – віддзеркалюватися, стати сірим – посіріти, кож­ного дня – щодня, батько й мати – батьки.

Уміння знаходити й правильно вживати синонімічні словосполучення та слова дає змогу точніше й дохідливіше висловити думку, описати ситуацію, подію тощо.

· Речення

Речення, його основні ознаки

Найменшою одиницею спілкування є речення.

Речення– це осмислене сполучення слів або окреме слово, граматично й інтонаційно оформлене як відносно закінче­на цілість, що несе певну інформацію.

Наприклад, сполучення слів На порозі вже стоїть літо (О. Донченко) є реченням, бо несе думку, уявлення про пев­ний факт. А цю функцію воно виконує тому, що слова в ньо­му об'єднані граматично за допомогою закінчень і службових слів відповідно до змісту висловлювання. 1 тому, що воно в усній мові вимовляється з певною інтонацією, а на письмі по­чинається великою буквою й закінчується крапкою (крім то­го, у середині може мати різні розділові знаки).

Речення від слова й словосполучення відрізняється трьома основними ознаками: комунікативністю, модальністю й предикативністю.

Комунікативність– це спрямованість висловлювання на слухача, яка виражається за допомогою інтонації (підвищення й пониження тону, інтонаційне виділення окремих слів тощо), вставних слів на зразок чуєте, знаєте, майте на увазі, уявіть собі, підсилювальних часток, звертань тощо. Той, хто гово­рить, хоче, щоб його слухали й реагували на його мову.

Модальність – це особисте ставлення мовця до власного висловлювання, яке (ставлення) виражається за допомогою ін­тонації (інтонація може бути стверджувальною й заперечною, серйозною й іронічною тощо); вставних слів на зразок на жаль, Мабуть, може, здається, безперечно, справді; часток, таких, як невже, авжеж, ніби, начебто, таки; способу дієслова (дійсний, Умовний чи наказовий). За допомогою цих засобів ми можемо адати своєму повідомленню різних відтінків, часом навіть протилежного значення.

Предикативність – це прив'язка висловлювання до дійсності, що виражається за допомогою часових форм дієслові (минулий, давноминулий, теперішній чи майбутній час) та обставин місця й часу (просторова й часова віднесеність).

Вихідним пунктом для прив'язки будь-якого повідомлення до дійсності є три координати: я – тут – тепер. нульові координати, і їх нерідко пропускають як такі, ще самі собою розуміються. Коли ми, дивлячись у вікно, кажемо, наприклад, Дощ! – то маємо на увазі «Я бачу, що зараз отут іде дощ».

Неодмінним компонентом речення є інтонація. Вона ви­конує комунікативну (спрямовану на увиразнення висловлювання) і модально-емоційну (призначену для передавання відтінків різних почуттів) функції.

Інтонація речення включає в себе:

а) підвищення й пониження тону (мелодика мовлення);

збільшення й зменшення сили голосу (інтенсивність мовлення);

в) прискорення й сповільнення вимови (темп мовлення);

г) певне чергування напруження й послаблення наголошених і ненаголошених складів (ритм мовлення);

г) виділення окремих слів у реченні (фразовий, логічний та емфатичний наголоси).

Інтонаційний наголос великою мірою впливає на зміст висловлювання, певним чином доповнює, уточнює його:

а) фразовий наголос виділяє одне зі слів речення, як правило, останнє, підкреслюючи таким чином завершеність висловлювання і спонукаючи слухача до реакції: Я пе вен, що все буде добре: дивись, народ у нас як на підбір (О. Гончар);

б) логічний наголос (переставлення фразового наголосу в незвичне місце) виділяє найважливіше для змістуслово в реченні: Матроси на підбір – красиві, молоді, – дівчата русокосі їм бажають щастя у труді.

в) емфатичний наголос емоційно виділяє слово в реченні переважно подовженням наголошеного голосного, надаючи висловлюванню різних емоційних відтінків (поваги, здивування, невдоволення, презирства, недовіри, іронії тощо): Це справді знайшовся гарний давалець: роботи дає багато, а харч дає видавцем (і. Нечуй-Левицький).