Прислівники, похідні від числівників

Відчислівникових прислівників в українській мові не­багато.

Два з них двічі і тричі утворені без префіксів за допомогою суфікса -чі. Похідні від них – подвічі, потричі, удвічі, утричі.

Інші прислівники виникли внаслідок злиття прийменни­ків із відмінковими формами числівників, а саме:

а) прийменників в (у), на, по із збірними числівниками в знахідному відмінку: удвоє, утроє, учетверо, надвоє, натроє, начетверо, по двоє, по троє;

б) прийменників в (у), по, за з числівниками середнього роду в знахідному відмінку: вперше, вдруге, по-перше, по-друге, водно, заодно;

в) прийменника в (у) з кількісними числівниками в місцевому відмінку: удвох, утрьох, учотирьох.

Прислівники, утворені поєднанням прийменника з числів­ником, пишуться разом: вперше, вп яте, водно, вдвоє, вчетверо, заодно, натроє, навосьмеро, утрьох, увісьмох, удвічі, потричі.

Виняток з-поміж цих прислівників становлять ті, які по­чинаються на по. Вони пишуться а) разом: поодинці, подвічі, потричі;

б) через дефіс: по-перше, по-друге і т. д.;

в) окремо: по одному, по двоє, по троє тощо.

Прислівники, утворені від числівників, треба відрізняти від поєднання прийменника з числівником: подались удвох і у двох вікнах, розділив начетверо і на четверо хлопців.

Прислівники, похідні від займенників, дієслів і прислівників

Кілька прислівників виникло від займенників той, весц що, скільки, стільки.

Більшість із них утворилася внаслідок злиття приймен­ників із займенниками: потім, затим, занадто, притому; зо­всім, передусім; нащо, навіщо, нізащо, причому, почому; наскіль­ки, настільки. Два мають форму непрямих відмінків без прий­менників: тому, чому.

Нечисленні прислівники, утворені від дієслівних основ, мають такі форми:

а) форму з префіксом нав- і суфіксом -ки: навсидячки, навстоячки, навприсядки, наввипередки;

б) форму колишніх дієприслівників: нехотя, перегодя, загодя;

в) форму сучасних дієприслівників: нехотячи, сидячи, стоячи, лежачи.

г) форму активних дієприкметників середнього роду в називному відмінку: захоплююче, хвилююче, вражаюче, інтригуюче.

Деякі прислівники творяться від прислівників.

Прислівники, утворені поєднанням прийменника з при­слівником, звичайно пишуться разом: відколи, відтепер, віднині, відтоді, забагато, занадто, назавжди, назавтра (те саме, шо й завтра), післязавтра, позавчора, позаторік, звідусюди, повсюди.

Але окремо пишуться прислівники на коли, на потім, на завтра (у значенні «на завтрашній день»), до завтра, на від­мінно, у стократ.

Первинні (займенникові) прислівники, як і неозначені та заперечні займенники, мають властивість поєднуватися з різ­ними словотвірними частками.

Прислівники, утворені від прислівників за допомогою сло­вотвірних часток, пишуться:

а) з частками аби-, де-, -сь, ні-, ані-, чи-, що-, як-, чимразом: абияк, абикуди, деколи, деінде, дедалі, якось, нікуди, нітрохи, аніде, аніколи, чимало, щодалі, щонайдужче, якраз, чимдалі, чимскоріш, чимдуж;

б) з частками хтозна-, казна-, будь-, -небудь, -то через дефіс: хтозна-як, хтозна-звідки, казна-де, будь-коли, куди-небудь, як-небудь, десь-то, так-то.

Через два дефіси пишуться прислівники з часткою -не-посередині: як-не-як, коли-не-коли, де-не-де, хоч-не-хоч, а та­кож: будь-що-будь.

Складні і складені прислівники

Складні і складені прислівники виникли на основі:

а) складних прикметників: власноручний – власноручно, самостійний – самостійно, одностайний – одностайно;

б) лексикалізованих словосполучень, у яких слова злилися в одне слово: босими ногами – босоніж, обома руками – обіруч, спаси бог – спасибі, по всякий час – повсякчас, на самий перед – насамперед, з початку віку –споконвіку, плече об плече – пліч-о-пліч, всього на всього –всього-нй-всього;

в) лексикалізованих словосполучень, у яких слова ще зберігають своє окреме значення: день у день, нога в ногу, раз у раз, раз по раз, раз за разом, з дня на день, з боку на бік;

г) повторенням тих самих, синонімічних або антонімічних слів: далеко-далеко, дуже-дуже, рано-рано, рано-вранці, мало-помалу, давним-давно, врешті-решт, часто-густо неждано-негадано, тишком-нишком, видимо-невидимо, більш-менш.

Прислівники, утворені від підрядних словосполучень (вц однієї до другої частини можна поставити питання), пишуться разом: в різні боки – врізнобіч, обома руками – обіруч, на швид­ку руку – нашвидкуруч, на самий перед – насамперед, має бути – мабуть, мимо хотіння – мимохіть, в один час – вод­ночас, з початку віку – споконвіку.

Але в прислівникових сполученнях тим часом (хоч спо­лучник тимчасом як), все одно, все рівно всі частини пишуть­ся окремо.

Складні прислівники, утворені повторенням тих самих, синонімічних або антонімічних незмінних слів (прислівників), пишуться через дефіс: ген-ген, ледве-ледве, вранці-рано, давним-давно, повік-віків, зроду-віку, врешті-решт, тишком-нишком, геть-чисто, більш-менш, видимо-невидимо.

Службове слово пишеться окремо, а два наступні – через дефіс у таких прислівниках: не сьогодні-завтра, без кінця-краю, з діда-прадіда, з давніх-давен (але: з усіх усюд).

У прислівникових сполученнях, утворених повторенням того самого змінюваного слова в різних відмінках, усі частини пишуться окремо: кінець кінцем (називний + орудний відмін­ки), один одинцем, одним одно, раз у раз (називний + знахід­ний відмінки), день у день, нога в ногу, час від часу, один в один, сам на сам, з роду в рід, з дня на день, з кінця в кінець.

Але три прислівники пліч-о-пліч, віч-на-віч, всього-на-всьо­го, у яких слово повторюється в тому самому (родовому) від­мінку, пишуться через два дефіси.

Написання не з прислівниками

Тільки разом не пишеться тоді, коли прислівник без не не вживається: невдовзі, невідв язно, невпинно, невсипуче, неквапом, ненароком, неподалеку, несамовито, неспроста, нехотя, нещадно З більшістю прислівників не звичайно пишеться окремо: не так, не тут, не треба, не слід, не можна, не варто, не дуже, не цілком, не зовсім, не досить, не жаль, не вперше, не спросон­ня, не по-нашому, не по-товариському, не мимохідь, не право­руч, не щодня, не вдень, не вчора, не сьогодні.

Під час написання не з прислівниками, утвореними від прикметників за допомогою суфіксів -о, -є, треба орієнтува­тися на зміст висловлювання:

а) якщо в певному контексті слово з не можна замінити іншим словом чи словосполученням, то не пишемо разом: нелегко (важко), недоброзичливо (вороже), недобре (погано);

б) якщо в певному контексті не відкидає щось, заперечує, то не пишемо окремо: іти на гору не легко, нітрохи не холодно, аж ніяк не страшно.

Наголос у прислівниках

У багатьох прислівниках, утворених від прикметників за допомогою суфіксів -о, -є, наголос з останнього складу пере­носиться на другий від кінця: близько, важко, вузько, гладко, глухо, гнучко, м'я'ко, низько, струнко, тонко, чітко, швидко, мовчазно, чарівно.

А в деяких трискладових прислівниках наголос з остан­нього або передостаннього складу пересувається на перший: весело, високо, боязко, гаряче, глибоко, дешево, дорого, запашно, порожньо, сблодко, хороше, холодно, чепурно, широко.

У прислівниках, утворених злиттям прийменника з корот­кою формою прикметника, наголос часто переходить на пер­ший склад: заново, засвітла, наглухо, нйголо, нй-Рівно, нерізно, нечисто, нйчорно, попросту, порізно; але: надовго, допізна, досита, потиху, завидна.

У прислівниках, утворених від іменників, наголос переваж-о зберігається той самий: валом, гамузом, разом, чйсом, догори, дотлй, зіспбду, наверх, наверху, навкруги, нагорі, спозаранку, щовечора, щоразу і т. ін.

Але в частині прислівників, утворених злиттям приймен­ника з іменником, наголос пересувається на перший склад; безвісти, навзнак, нйвіч, навхрест, нйдвечір, ббік, обіч, опліч, побіч, поруч, потайки, поночі, пошепки.

У прислівниках, утворених від числівників, наголос зберігається той самий: заодно, удвох, учотирьох, вдесятеро, нап'ятеро, нашестеро; тільки два прислівники мають подвійний наголос: надвоє і натроє.

Від наголосу залежить значення прислівників із часткою ні-:

а) якщо наголос падає на частку ні-, то ця частка набуває значення «немає»: ніде «немає де», ніколи «немає коли», ніяк «немає як», нізвідки «немає звідки»; такий прислівник (разом із неозначеною формою дієслова) виступає присудком у безособовому реченні: Старенька Миша горювала: їй ніде, бідній, було жить (Л. Глібов);

б) якщо частка ні- не наголошена, то прислівник просто заперечує щось: ніде, ніколи, ніяк, нізвідки; такий прислівник виступає обставиною в реченні: Ще треті півні не співали, ніхто ніде не гомонів (Т. Шевченко).

· ПРИЙМЕННИК

Значення і склад прийменників

Прийменник– службова частина мови, яка разом із відмінковими закінченнями іменників (або займенни­ків) слугує для вираження підрядних зв'язків між сло­вами в реченні.

Наприклад, у реченні Там тополі у полі на волі (захід сонце за обрій поніс) з буйним вітром свавольним і диким струнко рвуться кудись в далечінь (П. Тичина) без слів у, на, за, з, в обійтися не можна: вони хоч і не мають самостійного значен­ня, проте вказують на зв'язки між явищами дійсності.

В українській мові використовується близько сотні прийменників.

За походженням усі прийменники поділяються на такі групи:

а) первинні: без, в, від, для, до, з, за, на, над, під, по, при, про, ради, через,

б) вторинні (утворені від первинних): попід, понад, побіля, поміж, попри, поза, задля, заради, з-під, з-понад, з-проміж, щодо,

в) відприслівникові: близько, внаслідок, всупереч, вслід, довкола, замість, кругом, насеред, навкруги, навпроти, напередодні, навколо, назустріч, осторонь, обабіч, поперек, позад, після, поруч, поряд, упродовж, відповідно до, залежно від, згідно з тощо;

г) відіменникові: край, кінець, коло, перед, протягом, шляхом, за допомогою, під час, у напрямі до, на шляху до, у зв 'язку з, в силу, в результаті, внаслідок;

г) віддієслівні: завдяки, виключаючи, незважаючи на.

Прийменники поєднуються з іменниками (або займенни­ками) у непрямих відмінках. Причому вони можуть вживати­ся або лише з одним відмінком, або з двома та більше.

Наприклад, тільки з родовим відмінком поєднуються прийменники без, біля, близько, від, для, до, під, з-за, з-під, коло, проти, серед; тільки із знахідним – про, через, крізь. Прийменники над, під, перед, поза сполучаються із знахідним і орудним відмінками; прийменники з, за, між – із родовим, знахідним і орудним відмінками; в (у) – із родовим, знахідним і місцевим відмінками тощо.

Прийменники стоять перед іменниками і можуть відділя­тися від них означеннями: до хати – до рідної хати, до своєї хати. Лише кілька прийменників можуть стояти й після імен­ника: порядку ради, підступам наперекір, йому навздогін.