Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Перечислити характерні особливості офіційно-ділового стилю.

Варіант 1

Перечислити характерні особливості офіційно-ділового стилю.

Офіційно – діловий стиль обслуговує сферу стосунків ділових (місцевого, галузевого, державного діловодства) та юридично – правових, виробничо-економічних і дипломатичних.

Офіційно – ділові папери (протокол, заява, акт, анкета,характеристика, закон, указ, договір, міжнародний пакт, комюніке, нота) відзначаються чітким і лаконічним викладом змісту, факту; однозначністю формулювань, несуперечливою аргументацією викладеного в документі. У зв’язку з цим в офіційно – діловому мовленні спостерігається стандартизація в оформленні документів, штампи(слухали… ухвалили – у протоколі; …уповноважений заявити… - у ноті; ми, що нижче підписалися… - в акті); використання слів з нейтральним значенням і відмова від займенниково-вказівних слів – він, вона, вони(у юридичних протоколах).

У синтаксичному оформленні тексту ділового паперу(наказ, закон, ухвала, інструкція) поширені інфінітивні інструкції спонукання та складні речення із відношеннями з’ясувальними, причиновими, умови і наслідку.

Особливості стилю:

1. Точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, гранична чіткість у висловленні. Діловий стиль позбавлений образності, емоційності та індивідуальних авторських рис.

2. Наявність мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів. Це так звані кліше – усталені словесні формули, закріплені за певною ситуацією, і сприймаються як звичайний, обов’язковий компонент.

3. Наявність стандартних висловів полегшує, скорочує процес укладання текстів, приводить до однотипності засобів в однакових ситуаціях.

Скласти автобіографію

Це життєпис, документ щодо особового складу, що в ньому особа повідомляє основні факти своєї біографії. Документ, як правило, пишеться власною рукою на чистому паперовому аркуші. Іноді підприємство чи установа, яка приймає осіб на навчання, укладає спеціальний бланк. Характер тексту автобіографії розповідний, виклад відомостей – за хронологією. Кожне наступне повідомлення починається з нового абзацу.

Взірець:

АВТОБІОГРАФІЯ

(Автобіографію складають у довільній формі. Всі відомості про себе викладають у розповідній формі від першої особи в хронологічній послідовності із зазначенням місця і року і таким чином, щоб можна було дістати уявлення про життєвий шлях, кваліфікацію та громадську діяльність автора. Вказують короткі дані про найближчих родичів).

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Дата __/__/______р. (підпис)

 

АВТОБІОГРАФІЯ

Я, Іваненко Ольга Андріївна, народилася 16 квітня 1993 року в м. Івано-Франківську.

У 1999 році пішла в перший клас неповної школи у с. Милування Тисменицького р-ну Івано-Франківської області. У 2006 році продовжила навчання у Рожнівській середній школі. Після закінчення школи у 2010 році вступила до Івано-Франківського базового медичного коледжу, де навчаюся по сьогоднішній день на відділенні “Лікувальна справа”.

Склад сім’ї:

Мати – Іваненко Світлана Володимирівна, лікар виїзної бригади швидкої медичної допомоги підстанції № 1 м. Івано-Франківська;

Батько – Іваненко Андрій Андрійович, лікар виїзної бригади швидкої медичної допомоги підстанції № 2 м. Івано-Франківська.

00.00.00 Підпис

 

Варіант 2

Варіант 3

Охарактеризувати документ щодо особового складу: заява

Заява – це документ, який містить прохання особи (особиста заява) або установи (службова заява) щодо здійснення своїх прав або захисту інтересів.

Реквізити:

1. Адресат (назва установи або посада, прізвище та ініціали керівника у Д.в., на ім’я яких подається заява).

2. Адресант (назва установи або посада, прізвище, ім’я, по батькові у Р.в.(іноді адреса і паспортні дані) особи, яка звертається із заявою).

3. Назва виду документа.

4. Текст.

5. Підстава (додаток): перелік документів, доданих до заяви на підтвердження її правомірності.

6. Дата.

7. Підпис.

 

Заява пишеться власноручно в одному примірнику. Різновидами заяви є заява –зобов’язання (прохання про надання позики), заява про відкриття рахунку, про притягнення до відповідальності.

 

Взірець заяви:

Директорові Івано-Франківського

базового медичного коледжу

Стасюку Володимиру Васильовичу

Іваненко Ольги, студентки ІІІ курсу 2 групи

спеціальності «Сестринська справа»

 

Заява

 

Прошу дозволити мені перездати іспит з української мови (за професійним спрямуванням) з оцінки «4»на вищу.

 

00.00.00 Підпис

Варіант 4

Скласти пояснювальну записку

Пояснювальну записку використовують для пояснення ситуації, що склалася, фактів, дій або вчинків працівника на вимогу керівника, у деяких випадках – за ініціативою підлеглого.

Пояснювальну записку, яка не виходить за межі установи, оформляють на бланку або стандартному аркуші паперу формату А4 із зазначенням таких реквізитів: адресат, назва структурного підрозділу, вид документа, коди, прізвище виконавця і номер його телефону, заголовок до тексту, текст, дата, підпис.

Якщо записку направляють за межі установи, її оформляють на бланку і реєструють.

На практиці пояснювальною запискою іноді називають частину іншого документа (плану, звіту, проекту та ін..) або один із додатків до нього. Якщо така пояснювальна записка має самостійне значення і відокремлена від основного документа, її оформляють на бланку.

Взірець:

Директорові Івано-Франківського

базового медичного коледжу

Стасюку Володимиру Васильовичу

Іваненко Ольги, студентки ІІІ курсу 2 групи

спеціальності «Сестринська справа»

 

Пояснювальна записка

 

00.00.00 була відсутня на занятті з дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)» у зв’язку з тим, що була на прийомі у лікаря.

 

00.00.00 Підпис

 

Варіант 5

Скласти доповідну записку

Доповідна записка – це документ, який адресується керівнику організації (або вищої установи) і містить детальний виклад якого-небудь питання з висновками та пропозиціями укладача.

якщо записка містить відомості внутрішнього характеру організації, установи, підприємства, то її підписує укладач. Таку доповідну записку оформляють на аркуші паперу формату А4, де зазначають дату.

Якщо доповідна записка виходить від установи або структурної частини, то її підписує керівник. Складають доповідну записку на бланках (зазначають дату, вихідний номер, заголовок до тексту).

Доповідна записка має такі реквізити (на типовому бланку): назва виду документа, дата, індекс, місце видання, заголовок до тексту, додатки, підпис.

Взірець:

Директорові Івано-Франківського

базового медичного коледжу

Стасюку Володимиру Васильовичу

Іваненко Ольги, старости ІІІ курсу 2 групи

спеціальності «Сестринська справа»

 

Доповідна записка

 

Доводжу до Вашого відома, що протягом І семестру студентка Михлюк О.М. пропустила 20 академічних годин, має численні зауваження. Прошу вжити заходів до студентки Михлюк О.М.

 

00.00.00 Підпис

 

 

Варіант 6

Вимоги до оформлення

1. Телеграма пишеться суцільним текстом без переносів. Розпочинається дієсловом у множині чи в однині.

2. Службові телеграми пишуть у двох примірниках: 1-й – до відділення зв’язку; 2-й – до справи (копія)

3. Текст телеграми містить лише словесну інформацію (знаки №, - (мінус), +(плюс), 0, % (процент), цифри пишуться словами),

4. Гранична стислість мови телеграми виявляється в тому, що кількість дієслівних форм мінімальна, прикметників майже немає. Прислівники вживаються рідко. Заперечення не вилучають. Телеграми можуть бути написані шифром або кодом. Розділові знаки у вигляді скорочень крпк., км. Вживають лише тоді, коли вони впливають на зміну змісту.

5. У тому разі, коли телеграми надсилають службові особи, котрі перебувають у відрядженні, під рискою відправник зазначає, крім власного прізвища, ще й посаду, ким і яким номером.

ФАКС

Це спосіб передачі різних за змістом документів за допомогою телекомунікативного зв’язку та принтера.

Обов’язково реквізити факсу таксі:

1. Місце відправлення.

2. Адрес.

3. Телефон місця відправлення.

4. Дата відправлення .

Вони подаються англійською мовою або українські слова записуються латинськими літерами. Текст факсу пишеться без скорочень.

Факс – це поширений, але менш доступний спосіб передачі інформації, ніж телефон або телеграф. Тому одне і те ж саме місце відправлення (місце призначення) може бути адресою різних авторів (адресатів). У цьому полягає особливість реквізитів факсу.

Варіант 7

Скласти порційну вимогу

Взірець:

Порційна вимога на харчування

Варіант 8

1. Проаналізувати правила використання прийменників у професійному мовленні; використання прийменника по в діловому мовленні).

Прийменник – це службова частина мови, яка уточнює граматичне значення іменника і виражає зв’язки між словами в реченні.

Сфера вживання прийменників у діловій мові необмежена. Виражаючи смислові відношення між словами не самостійно, а спільно з відмінковими закінченнями іменника або займенника прийменник утворює прийменниково-відмінкову конструкцію: занепокоєні з приводу дій, у відповідності до, у залежності від. Часто прийменниково-відмінкові форми синонімічні безприйменниково-відмінкові форми синонімічні безприйменниково-відмінковим: занепокоєні діями, відповідно до, залежно від.

У діловому мовленні традиційно закріплені значення прийменників для передачі різних відношень:

1) просторових – в(у), на, з, від, над, перед, вздовж: на підприємстві, при фірмі, до керівництва;

2) часових – за, з, у, до, об, через: у звітний період, о восьмій годині, під час перевірки;

3) причинових – від, через, з, за, у зв’язку: у силу обставин, з нагоди ювілею, через хворобу;

4) мети – для, на, про, заради, щодо, задля: на випадок, заради успіху,щодо покращення;

5) Допустовості – при, всупереч, окрім, незважаючи на: всупереч правил, окрім роботи;

У більшості випадків вибір прийменника визначається традицією: у вихідні дні, на цьому тижні.

Правила використання прийменників у діловому стилі

1. Правильно добирати прийменникові конструкції: враження про виставку – враження від виставки; застерігати про небезпеку – застерігати від небезпеки.

2. При виборі прийменникової чи безприйменникової конструкції, перевага надається безприйменниковій: зрікатися від ідеалів – зрікатися ідеалів; повідомляти по телефону – телефонувати.

3. У прийменникових конструкціях іменник повинен ставитися в правильному відмінку: всупереч проблем – всупереч проблемам, завдяки опитування – завдяки опитуванню.

4. Не слід нагромаджувати в одному контексті однакові прийменники: на наступному тижні, на честь свята, на сценах театрів.

5. Пропуск прийменника створює двозначність тексту

5. Пропуск прийменника створює двозначність тексту: лист організації – від організації.

6. У діловому стилі української мови є ряд особливо часто повторюваних усталених словосполучень дієслівного типу, де зміна прийменників не можлива: витрати на, відрахування на, винагорода за.

Побудова словосполучень із прийменниками при перекладі з російської мови

Прийменник по в українській мові поєднується лише:

а) з іменниками: по можливості, по суті;

б) з прикметниками: по-господарськи, по-дружньому;

в) із займенниками: по нашому, по своєму;

г) із числівниками: по троє, один по одному;

2. з іменниками у місцевому відмінку і вживається:

а) зі значенням мети: послати по інструктора, пішли по воду;

б) зі значенням місця чи напрямку, де відбувається дія: пляма розповзлась по стелі, трансляція по телебаченню;

в) зі значенням певних стосунків,взаємин: товариш по парті, дядько по батькові;

г) зі значенням роз подільності: усі делегати отримали по подарунку, жінкам подарували по букету квітів;

д) зі значенням місця поширення дії: розпорядження по фабриці, чеканник по міді;

3. З прикметниками: по чайній ложці, по зеленій поверхні.

4. Із займенниками: по їхньому будинку, по цьому місцю.

5.З числівниками: отримати по десять балів, по дві пропозиції.

Порушення синтаксичної норми також виникає через невмотивоване вживання прийменника -при.

Цей прийменник уживається часто паралельно з іншими прийменниками, біля, коло, край, поруч.

Варіант 9

Варіант 10

Скласти звіт

Звіт – це документ, у якому в письмовій формі подається повідомлення про виконання якоїсь роботи. Види цього документа:

1. статистичні (цифрові) – на спеціальних, виготовлених друкарським способом бланках;

2. текстові – на звичайному папері за встановленою формою.

Реквізити:

- назва виду документа (звіт);

- період, за який складається звіт;

- назва установи, організації, про роботу якої звітують;

- текст;

- підписи;

- дата складання звіту;

- індекс документа;

- гриф затвердження.

Декотрі види звітів мають додаткові реквізити – погодження і затвердження. Ці документи складаються у текстовій або табличній формі. У таблиці найчастіше зводять статистичні звіти.

Розрізняють звіти періодичні і разові. Перші затверджуються керівником, який раніше підписав план, другі – не затверджуються, а лише адресуються посадовим особам, від яких одержано завдання або доручення.

Текст разового звіту, як правило, розпочинається словами: за Вашим розпорядженням від (такого) числа… Це посилання на завдання слугує першим логічним елементом змісту цього документа. Далі йдуть описання виконаної роботи і заключна частина, у якій аналізуються її підсумки, потім – висновки і пропозиції.

Текст звіту має бути чітким за побудовою, з логічною послідовністю викладу матеріалу, містити вичерпну інформацію по всіх питаннях, схеми, а також узагальнення і висновки.

Якщо звіт дуже великий за обсягом, його доцільно розбити на короткі заголовки відповідно до змісту.

Звіт допомагає вивчити, перевірити й узагальнити чиюсь роботу, знайти в ній позитивне й негативне. Зробити висновки, окреслити перспективи.

Варіант 11

Скласти довідку

Довідка – це документ, що містить опис та підтвердження тих чи інших фактів і подій. Відповідно до призначення розрізняють:

- службові довідки – посвідчують обставини й факти з діяльності організацій, установ.

- особисті довідки – посвідчують факти з життя й діяльності окремих громадян.

Найчастіше довідки оформляються на бланках установи, в них від руки заповнюють тільки індивідуальні відомості.

Реквізити: назва виду документу, назва організації. що видає довідку, дата видання, номер, вихідний номер і дата письмового запиту про необхідність довідки (якщо такий існував), прізвище, ім’я, по батькові особи, якій видається довідка, текст, призначення (куди подається довідка), підписи службових осіб, печатка.

Взірець:

ДОВІДКА

Видана Микитюк Ользі Іванівні в тому, що вона дійсна була на прийомі у лікаря з приводу ГРЗ.

Довідка видана для пред’явлення в Івано-Франківський базовий медичний коледж.

 

М.П.

Лікар _____підпис_____ В.М. Заячук

Варіант 12

Варіант 13

Варіант 14

Функції мови

 

1. Комунікативна (функція спілкування). Мова- засіб спілкування, інформаційний зв'язок у суспільстві. Мова є універсальним і унікальним, матеріально найдешевшим засобом спілкування.

2. Номінативна (функція називання). Усе пізнане людиною – предмети, явища, процеси, поняття – дістає певну назву і так під цією мовною назвою існує в свідомості мовців. Назва вирізняє предмет із безлічі інших. Мовну назву мають не реальны предмети, а й вигадані, народжені фантазією.

3. Мислетворча. Мова – засіб творення думки. Людина мислить у мовних формах. Процесс цей складний: іде від конкретно-чуттєвого рівня до понятійного. Поняття закріплюються в словах. Отже, мислити – це означає оперувати поняттями у мовній формі.

4. Пізнавальна. Людина пізнає навколишній світ не тільки власним досвідом, а й через мову, бо в ній нагромаджено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ. Наприклад, засобами мови (текст, вислови, фрази, лексика) можна одержати грунтовні знання про космос, океан чи якусь країну, так ніколи й не відвідавши її.

5. Експресивна (виражальна). Мова надає найбільше можливостей розкрити світ емоцій та почуттів людини, вплинути на них силою своїх переконань чи почуттів.

6. Естетична. Милозвучність, гармонія форми і звучання у процесі спілкування стають для мовців джерелом естетичної насолоди, сприяють розвиткові високого естетичного смаку. Естетичні можливості мови широкі – театр, кіно, радіо, телебачення.

7. Культорологічна. Мова є носієм культури народу – мовотворця. Кожна Людина, оволодіваючи рідною мовою, засвоює культуру свого народу, бо сприймає разом з мовою пісні, Казки, легенди, перекази, історію, звичаї, традиції матеріальної культури і духовного життя нації.

8. Ідентифікаційна. Мова – засіб ідентифікації мовців, засоб вияву належності їх до однієї спільноти: я такий, як вони, бо маю спільну з ними мову.

Варіант 15

В іншомовних словах

В словах іншомовного походження м'який знак пишеться після м'яких д, т, з, с, л, н перед ї, йо, а також перед я, ю, є, які читаються як [йа], [йу], [йе]: адьє, конферансьє, монпансьє, пасьянс, тощо.

М'який знак не пишеться:

- після б, п, в, м, ф, р, ж, ч, ш, щ: дріб, приголуб, сипте, степ, кров, вісім

- перед м'якими, пом'якшеними або шиплячими: свято, дзвякнути, сніг, радість, після букви л (їдальня, читальня;

- між подвоєними та подовженими приголосними: буття, відлюддя, віддячити, волосся тощо.

 

Інші випадки

Роздільність вимови я, ю, є, ї та попереднього твердого приголосного позначається апострофом.

Апостроф пишеться перед я, ю, є, ї:

- Після губних приголосних (б, п, в, м, ф): б’ю, п’ять, п’є, в’язи, у здоров’ї, м’ясо, рум’яний, тім’я, мереф’янський, В’ячеслав, Стеф’юк. Примітка. Апостроф не пишеться, коли перед губним звуком є приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпячий, свято, Післяр: бур’ян, міжгір’я, пір’я, матір’ю, кур’єр, на подвір’ї.

Примітка. Апостроф не пишеться, коли ря, рю, рє означають сполучення м’якого р із наступними а, у, е: буряк, буряний, крякати.

- Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без’язикий, від’їзд, з’єднаний тощо.

Примітка. Після префіксів із кінцевим приголосним перед наступними і, е, а, о, у апостроф не пишеться: безіменний, загітувати, зекономити, зокрема, зуміти.

Апостроф у словах іншомовного походження та похідних від них пишеться перед я, ю, є, ї:

а) Після приголосних б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р: б’єф, комп’ютер, п’єдестал, інтерв’ю,

б) Після кінцевого приголосного в префіксах: ад’юнкт, ад’ютант, ін’єкція, кон’юнктура.

Апостроф не пишеться:

Коли я, ю позначають пом’якшення попереднього приголосного перед а, у: бязь; бюджет, бюро. Апостроф у прізвищах

Апостроф пишеться після губних, задньоязикових і р перед я, ю, є, ї: Аляб’єв, Ареф’єв; перед йо апостроф не пишеться: Воробйов, Соловйов.

Апостроф у географічних назвах

Апостроф пишеться в географічних назвах після губних, задньоязикових і р, а також після префіксів, що закінчуються приголосним, перед я, ю, є, ї: В’язники, Дем’янськ, Прокоп’євськ; перед йо апостроф не пишеться: Муравйово.

Варіант 16

Варіант 17

Варіант 18

Варіант 19

Варіант 20

Назва та кількість виписаних

лікарських засобів___1___________________________________________

Номер рецепта №_16512_______ “01”____02____2013 р.

(дата виписки рецепта)

Лінія відриву

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Назва закладу Код закладу по ЗКУД

(штамп закладу) Код закладу по ЗКПО

Медична документація ф-1

___________________________________________________________________________

РЕЦЕПТНомер рецепта №16512__

(дорослий, дитячий “_01_”_______02_____2013 р.

- потрібне підкреслити) (дата вписки рецепту)

 

Прізвище, ініціали та вік хворого______ Петренко І.М., 45 років

Варіант 21

Класифікація документів.

Відповідно до цих вимог виділяють такі види документівза ознаками класифікації та групами.

 

ОЗНАКИ КЛАСИФІКАЦІЇ ГРУПИ ДОКУМЕНТІВ
За спеціалізацією   Загальні З адміністративних питань Спеціалізовані з фінансових, комерційних питань та ін.
За призначенням   Організаційні Розпорядчі Інформаційні Колегіальних органів
За походженням Внутрішні Зовнішні
За напрямом Вхідні Вихідні
За джерелами виникнення   Первинні Вторинні
За формою   Стандартні Індивідуальні
За технікою відтворення   Рукописні Відтворені механічним способом
За секретністю   Для службового користування Секретні Цілком секретні
За терміном виконання Звичайні безстрокові Термінові Дуже термінові
За складністю Односкладні Складні
За стадіями створення Оригінали Копії
За терміном зберігання   Постійного зберігання Тривалого зберігання (понад 10 років) Тимчасового зберігання (до І0 років)

За рівнем стандартизації виділяють:

1. Документи з низьким рівнем стандартизації, в яких обов’язковим є тільки виклад найзагальніших відомостей, інші можуть мати конкретний і довільний виклад (доручення, автобіографія, розписка, звіт, протокол, рапорт, довідка, інформація, офіційний лист тощо).

2. Документи з високим рівнем стандартизації (паспорт, анкета, диплом, посвідчення, свідоцтво, типові заяви, бланки), в яких укладач чи заповнювач документа тільки вписує необхідні дані, вибирає варіант запису чи ставить прочерк. У таких документах думка уже стандартизована. До них належать і науково-ділові документи, що сформувалися на межі наукового і ділового стилів: анотації, каталоги, інструкції, огляди, проекти, програми конференцій, проспекти.

За видом інформації документи можна поділити на цифрові (статистичні бюлетені, кошториси, фінансові звіти, накладні) і текстові. Серед текстових можна назвати регламентуючі (конституція, статут, акт, угода, дипломатичний протокол), інформативні (повідомлення, оголошення, меморандум, звіт) і підсумовуючі (протокол засідання, витяг з протоколу, резолюція, резюме, декларація, заява партії, відозва).

Варіант 22

Скласти доручення

Це документ, яким організація чи окрема особа надає іншій особі права на певну діяльність або отримання матеріальних цінностей від її імені.

Залежно від суб’єкта дії доручення поділяються на:

- особисті (особа доручає особі);

- офіційні (установа доручає особі чи установі).

Особисте доручення юридично правомірне лише у тому випадку, коли підпис особи, що склала доручення, завірив керівник установи печаткою і своїм підписом.

Реквізити особистого доручення: штамп, номер, дата, назва виду документа, текст, зразок підпису особи, якій видано доручення, підпис керівника установи, печатка.

Текст доручення містить такі відомості:

- прізвище, ім’я, по батькові, посада особи (в офіційному дорученні – назва установи), яка видає доручення;

- прізвище, ім’я, по батькові, посада особи, якій видається доручення;

- назва установи, від якої особа повинна отримати матеріальні цінності, або в якій особа здійснює свою діяльність;

- напрямок діяльності особи або перелік матеріальних цінностей, їх кількість, вартість;

- термін дії доручення;

- назва та відомість про документ (паспорт, посвідчення), що засвідчує особу, якій видається доручення.

Взірець:

Доручення

Я, Гнатишин Ольга Петрівна, доручаю Слободян Лесі Антонівні (паспорт серія СС№ 245000) отримати мою стипендію в сумі 200 (двісті) гривень, що надійшла на моє ім’я до Івано-Франківського базового медичного коледжу.

Доручення дійсне до 01.03.2013 р.

20.02.2013 р. О.П. Гнатишин

Підпис студентки коледжу О.П. Гнатишин

засвідчую:

Директор коледжу (підпис) В.В. Стасюк

20.02.2013 р.

М.П.

 

 

Варіант 23

Варіант 24

Скласти розписку

Розписка – письмове підтвердження певної дії, яку вже завершено – передачі й отримання документів, грошей, товарів тощо.

Вона може мати довільну форму, проте в ній мають бути такі реквізити:

- посада, прізвище, ім’я по батькові того, хто дає розписку;

- посада, прізвище, ім.’я, по батькові того, кому дається розписка;

- точне найменування матеріальних цінностей, предметів, інструментів;

- розпорядження чи документ, на підставі якого отримано цінності;

- дата й підпис того, хто отримує цінності.

Якщо розписка видається на велику суму грошей або на товари великої цінності, то в неї вносять відомості про адресу, номер і серію паспорта того, хто її отримав. Дати в тексті розписки пишуть за зразком: 14 січня 2013 року. Грошові суми пишуть словами, а в дужках – цифрами. Підписи ставлять праворуч під текстом, дату – ліворуч.

 

Взірець:

Розписка

Я, Іваненко Ольга Петрівна, отримала від завідувача бібліотеки К.П. Проценко для тимчасового користування на час канікул 1 (один) підручник з хірургії, 1 (один) підручник з математики, які зобов’язуюся повернути до 01.03.2013 р.

 

00.00.00 Підпис

Підпис студентки Іваненко О.П. засвідчую.

Керівник групи (підпис) О.Т.Федюк

Варіант 25

Варіант 26

Етикет телефонної розмови

Мобільний телефон нині є неодмінним атрибутом кожної ділової людини. Послуговуючись ним, треба до­тримуватися певних етичних норм, щоб не створювати незручностей для інших. Звичайно, традиційні правила спілкування по телефону, які названо вище, залишають­ся, але треба враховувати специфіку мобільного зв'язку, оскільки телефон завжди у його власника.

Отже, не можна:

• користуватися мобільним телефоном під час перегляду спектаклю, кінофільму, на концертах, конферен­ціях, під час нарад і, звичайно ж, під час навчальних занять. Краще переадресовувати вхідні дзвінки на пош­тову скриньку або ввімкнути вібродзвінок замість звуко­вого сигналу;

1. класти телефон на стіл під час ділової зустрічі, в кав'ярні та аудиторії, щоб не засвідчити неповаги до співрозмовника чи викладача. Якщо все ж вхідний дзві­нок перервав бесіду, треба розмову по телефону закінчи­ти якнайшвидше і на час розмови відійти або вийти вза­галі;

2. голосно розмовляти у транспорті, на вулиці;

3. гратися телефоном під час занять, демонструвати його функціональні можливості;

4. розмовляти по телефону, перебуваючи за кермом ав­томобіля, бо це відволікає вашу увагу.

Насамкінець треба зазначити, що загальне правило користування мобільним телефоном — не створювати незручностей, не виказувати неповаги до людей, які пе­ребувають поруч.

 

Варіант 27

Скласти протокол операції

Протокол – документ колегіальних органів, у якому фіксується місце, час і мета проведення зборів, конференцій, засідань, нарад, обговорень тощо, склад присутніх, зміст доповідей, виступів, що заслухані, та ухвали з обговорених питань.

Протокол укладає офіційна, компетентна особа, що засвідчує той чи інший факт.

Групи:

Стислі, де фіксують лише ухвали; повні, що містять, крім ухвал, виступи доповідачів та інших учасників зборів, нарад, засідань; стенографічні, де усі виступи записані дослівно.

Взірець:

Протокол операції

 

Прізвище, ім’я по батькові пацієнта

№ історії хвороби

Діагноз до операції: гострий апендицит

Діагноз після операції

Операція: апендектомія

Хірурги

Анестезіолог

Операційна сестра

Знеболювання: м/а Sol. Novocaini 0,5 % - 200,0,

внутрішньовенно

 

Дата операції __________

Початок___________ Тривалість___________

 

Лікар_______________________________________

 

Для знеболювання в післяопераційний період призначено___________________________

 

Лікар_______________________________________

Варіант 28

Скласти акт

Акт – це документ, складений однією чи кількома особами, що підтверджує встановлені факти, події. Акти складають після завершених будівельних об’єктів, під час проведення випробування нової техніки та обладнання, уразі нещасних випадків. При зміні керівництва та при інших подіях.

Часто акти складають за раніше встановленою формою. За необхідності акт затверджується вищою організацією або керівником підприємства. Відповідно до змісту фіксованого матеріалу акти бувають:

- законодавчі: містять рішення щодо законів, указів, постанов;

- адміністративні: підтверджують факти, події, вчинки, пов’язані з діяльністю установ, підприємств, організацій, окремих осіб.

Реквізити акта: автор документа (назва відомства, організації); назва виду документа (акт); номер; дата, місце складання чи видання; гриф затвердження; заголовок до тексту; підстава (наказ керівника чи відомства); склад комісії; присутні (перелічують прізвища і посади); текст; відомості про кількість примірників акта, місце зберігання їх; перелік додатків до акта; підписи членів комісії та присутніх.

Вимоги до оформлення акта:

1. Заголовок до тексту має включати короткий зміст актованого факту чи події.

2. Текст складається з двох частин: вступної, у якій вказують підстави для складання акта, перераховують членів комісії, їхні посади, прізвища, ініціали, та констатуючої, у якій зазначають мету й завдання, описують сутність і характер виконаної роботи, встановлені факти, вносять пропозиції, роблять висновки.

3. Дата акта має відповідати дню факту, що актується.

4. Акт складають у трьох примірниках: 1-й направляють до вищої організації, 2-й – керівникові організації, 3-й підшивають до справи.

5. Акт підписують усі особи, які брали участь у його складанні, а також присутні.

Взірець:

 

Варіант 29

Скласти витяг з протоколу

Витяг з протоколу – це відтворення частини протоколу, яка стосується розгляду окремого питання. Його складають. Надсилають (або передають)окремим особам чи підприємствам на їх вимогу.

Реквізити: назва виду документа, заголовок протоколу, дата, текст витягу, дата складання витягу, підпис секретаря або голови засідання, печатка.

Від протоколу витяг відрізняється тим, що в ньому подається ухвала лише з одного питання, тому порядок денний не зазначається. Витяг засвідчується підписами голови та секретаря зборів і скріплюється печаткою. У протоколі роблять помітку про витяг, а також зазначають, кому його вручено або надіслано.

Взірець:

 

Витяг з протоколу № 02

засідання загальних зборів студентської групи ІІІ курсу

спеціальності «Сестринська справа»

від 10 січня 2013 року

СЛУХАЛИ:

Заяву студентки Петренко Н.М. з клопотанням про надання їй путівки до лікувально-профілактичного санаторію «Мрія».

 

УХВАЛИЛИ:

Надати студентці Петренко Н.М. путівку до лікувально-профілактичного санаторію «Мрія».

 

Голова засідання (підпис) І.М. Бандура

Секретар (підпис) М.П. Іванів

Варіант 30

Варіант 31

Подразнення – роздратування.

Подразнення – термін фізіологічний, що означає два поняття. Насамперед – це вплив якогось чинника чи речовини на організм або на окремий орган, тканини, клітини, внаслідок чого виникають біль, свербіж, запалення або якась інша специфічна реакція.

І.П Павлов та його співробітники показали, що процес збудження в крові великих півкуль головного мозку розвивається залежно від сили подразника (“Медичний вісники”).

Подразнення також означає стан запалення, почервоніння внаслідок дії на шкіру або слизову оболонку якихось чинників.

За останні дні подразнення на руці хворого зменшилося.

Роздратування – це стан гострого нервового збудження, почуття гніву, невдоволення, досади.

Отже, коли йдеться про фізіологічні процеси, неправильно вживати слово “подразнення”.

Запам’ятайтезначенням слів-паронімів, що часто вживаються у фаховому мовленні медика.

Апендикс – апендицит.

Апендикс – червоподібний відросток сліпої кишки людини та деяких тварин: здоровий апендикс.

Апендицит – запалення апендикса: хронічний апендицит, хворіти на апендицит.

В’язи – м‘язи.

В’язи – шийні хребці, задня частина шиї: міцні, сильні в’язи.

Мязи (мяз) – тканина живого організму, здатна скорочуватися, забезпечуючи функції частини тіла: сильні, тренованні мязи, мязи живота, ноги, руки.

Гамувати – тамувати.

Гамувати – послаблювати, зменшувати вияв чого небудь; заспокоювати, втихомирювати: гамувати стукіт серця, хвилювання.

Тамувати – зупиняти, стримувати плин, рух чого небудь; не давати чому-небудь виявитися повною мірою: тамувати кров, біль, кашель, плач, сміх, стогін, страх, подих, спрагу.

Варіант 32

Вимоги до тексту документа

Організації, установи, агенції здійснюють діловодство, ведуть документацію, листуються українською мовою.. У містах, населених пунктах, де більшість населен­ня становлять громадяни, які належать до національних меншин, тексти документів у внутрішньому діловодстві можна мов міжнародного спілкування.

Основою службового документа є текст – головний реквізит службового документа, що відображає його зміст. Він має чітко й переконливо відбивати причину й мету його написання, розкривати суть конкретної справи.

Текст — це сукупність речень, об'єднаних у тематичну і структурну цілісність за правилами певної мовної сис­теми.

Текст документа повинен містити певну аргументовану інформацію, викладену стисло, грамотно, зрозуміло та об'єктивно, без повторень і вживання слів і зворотів, які не несуть змістового навантаження. Він оформляєть­ся у вигляді суцільного складного тексту, анкети, табли­ці або поєднання цих форм.

Суцільний складний текст документа містить грама­тично і логічно узгоджену інформацію про управлінські дії та використовується під час складання правил, поло­жень, листів, розпорядчих документів.

Форма анкети використовується під час викладення цифр

Последнее изменение этой страницы: 2016-06-08

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...