Магнітна стимуляція нервової системи для отримання моторних відповідей

Здійснюється коротким (близько 500–800 мкс) електромагнітним імпульсом, інтенсивністю близько 2 Тесл, подаваним за допомогою спеціальної
плоскої електромагнітної котушки на центральні й периферичні
структури нервової системи. Ця стимуляція безболісна, а досвід дослідження декількох тисяч пацієнтів і здорових в усьому світі свідчить про відсутність шкідливих впливів або ускладнень. Отримана моторна відповідь становить від 2 до 15 мВ залежно від м'яза й інтенсивності стимуляції й зазвичай не вимагає усереднень для надійної реєстрації, що також є істотною перевагою методу порівняно, наприклад, із сенсорними викликаними потенціалами (ВП). Залежно від завдання дослідження стимулюють різні ділянки й рівні нервової системи.

Найбільш стандартна методика включає стимуляцію кори великого
мозку з розташуванням магнітної котушки спочатку на верхівці склепіння черепа, потім над місцями виходу шийних корінців спинного мозку (остисті відростки хребців CV–CVI) і на рівні попереку (хребці LIV–
LV). Реєстрація ведеться поверхневими електродами від двоголового м’яза плеча, м'язів, що відводять великий палець кисті, і від переднього великогомілкового м'яза. Іноді додатково визначають активність м'яза, що
відводить мізинець кисті, і м'яза, що відводить великий палець стопи.
Оскільки магнітне поле котушки захоплює досить велику ділянку мозку із двох сторін, можна в одному многоканальному записі отримати одночасно відповіді від декількох симетричних м'язів і відповідно оцінити стан рухових провідних шляхів, що йдуть до кожного з них. При бажанні одержати більш детальну картину моторної іннервації положення магнітної котушки варіюють. Так, при реєстрації відповідей м'язів кисті й лицьової мускулатури котушку розташовують контралатерально над центрально-скроневою ділянкою. Магнітну стимуляцію використовують також для тестування вищих психічних функцій, зокрема функціональної локалізації мови при вирішенні питань тактики нейрохірургічних втручань.

При реєстрації відповіді, наприклад, від м'яза, що відводить великий палець кисті, при розташуванні магнітної стимулювальної котушки послідовно над контралатеральною прецентральною звивиною, на рівні шийних сегментів спинного мозку, пахвової ямки, ліктя одержують групу відповідей з латентними періодами, що коротшають, що дають змогу виміряти диференційовано час проведення на всьому моторному шляху від кори великого мозку до м'яза. Використовуючи відстані між місцями стимуляції, можна вимірювати швидкості проведення, однак через суттєві дифузнісні зони магнітної стимуляції доцільно користуватися безпосередньо латентними періодами з обчисленням часу проведення на фрагментах шляху між ділянками стимуляції.

Моторна відповідь на стимуляцію кори великого мозку може бути збільшена за амплітудою й отримана при меншій інтенсивності магнітного
стимулу при активації невеликим попереднім довільним тонічним напруженням м'яза, від якого ведеться реєстрація. При цьому також коротшає на 1–2 мс латентний час відповіді за рахунок залучення більшого пула коркових мотонейронів, що включає нейрони з найбільш швидко провідними аксонами. Через захоплення магнітною стимуляцією порівняно великої ділянки нервової системи, що включає різні провідники, дендрити, синапси й тіла нейронів, моторна відповідь часто має кілька фаз, що враховують при комплексному оцінюванні результатів дослідження. Латентний час як основний параметр вимірюють від початку негативної початкової фази моторної відповіді на рівні ізолінії. Критеріями діагностики є латентні періоди відповідей, амплітуда й форма, а також різниця параметрів моторних відповідей за однакових умов стимуляції аналогічних м'язів правої й лівої сторони.

Як уже вказувалося, у найбільш стандартному варіанті реєструють:
1) моторну відповідь на стимуляцію кори великого мозку й 2) моторну відповідь на стимуляцію відповідних передніх корінців спинного мозку
на рівні виходу із хребетного каналу. Таким чином, латентний період першої відповіді відображає час проведення по всьому шляху від коркового нейрона до м'язу, а другої – час периферичного проведення.

Електронейрографія – реєстрація відповідей периферичних нервів
(ВП нервів) на їхню стимуляцію. Для дослідження швидкості проведення
по чутливому нерву використовують один стимулювальний електрод і
один що реєструє. При ортодромному дослідженні стимулюючий
електрод розташовують над нервом або його кінцевими розгалуженями дистально, а реєструючий – проксимально, при антидромному – навпаки. Швидкість проведення по чутливих нервах, що залежить від відстані між стимулювальним і реєструючим електродами вище швидкості проведення по моторних і становить 60–70 м/с.