Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Нейрофізіологічні основи методу

Електроенцефалографія (ЕЕГ) – метод дослідження головного мозку за допомогою реєстрації різниці електричних потенціалів, що виникають у
процесі його життєдіяльності. Електроди, що реєструють, у кількості 14–24 розташовують у певних, погоджених міжнародною конвенцією ділянках голови так, щоб на багатоканальному записі були представлені всі основні відділи мозку, позначувані початковими буквами їхніх латинських назв. Для повного подання форми й топографії потенціалів використовують моно- і біполярні схеми відведень. При монополярному відведенні реєструють різницю потенціалів між електродом, що розташований над якою-небудь ділянкою мозку, і другим (референтним) електродом, вилученим від мозку. Зазвичай референтні електроди розташовують на мочках вух. При біполярному відведенні реєструють різницю потенціалів між двома ділянками голови. ЕЕГ є сумарною реєстрацією електричної активності багатьох мільйонів нейронів і їхніх відростків, розташованих поблизу, що відводять електродів, і відображає в основному коливання потенціалів дендритів і тіл нейронів, так звані збуджувальні й гальмівні постсинаптичні потенціали, і частково потенціали дії нейронів і аксонів, що виявляються в умовах епілептичного розряду. Таким чином, ЕЕГ показує функціональну активність головного мозку. Наявність регулярної ритміки на ЕЕГ свідчить про те, що нейрони синхронизують свою активність.

У нормі ця синхронізація визначається в основному ритмічною активністю пейсмекерів неспецифічних ядер таламуса і їх таламокортикальних проекцій.

Оскільки рівень функціональної активності визначається неспецифічними серединними структурами мозку, у першу чергу ретикулярною формацією мозкового стовбура й переднього мозку, то ці ж системи визначають ритміку, зовнішній вигляд, загальну організацію й динаміку ЕЕГ. Симетрична й дифузійна організація зв'язків неспецифічних серединних структур з корою великого мозку визначає білатеральну симетричність і відносну однорідність ЕЕГ для всього мозку. Норма ЕЕГ дорослої несплячої людини містить а-ритм, що має частоту 8–13 Гц, амплітуду до 100 мкВ, максимально виражений у потиличних відділах у стані спокійного пильнування; Р-ритм, частотою 14–40 Гц і амплітудою до 15 мкВ, найкраще виражений у центральних відведеннях із фронтальним поширенням.

ЕЕГ дітей відрізняється більше низькою частотою й високою амплітудою основного ритму, наявністю повільних коливань (4–6 Гц) і (0,5–3 Гц) діапазони, спалахами високоамплітудних, іноді гострих коливань,
у зв'язку із чим у віці до 16 років “ідеально нормальні” ЕЕГ навіть у здорових дітей зустрічаються тільки в 66–75% випадків, що нерідко без
врахування клініки зумовлює гіпердіагностику патології щодо ЕЕГ у цьому віці. Зміни ЕЕГ у сні (за винятком фази сну зі швидкими рухами ока) характеризуються в основному появою повільних коливань, високоамплітудних спалахів, високоамплітудної Р-активності (”сонні веретена”) і гострих потенціалів, що також варто мати на увазі при інтерпретації ЕЕГ щоб уникнути гіпердіагностики патології.

Гіпервентиляція приводить до наростання амплітуди й уповільнення активності, особливо виражених у дітей. За наявності церебральної патології з'являються патологічні феномени, особливо епілептиформна активність, що робить гіпервентиляцію однієї з найефективніших функціональних проб в електроенцефалографії.

Достовірним проявом патології на ЕЕГ є повільні хвилі й так звана епілептиформна активність. Як прояв патології повільні хвилі повинні перевищувати амплітуду 50 мкВ і бути наявні на ЕЕГ у кількості, що перевищує допустимі межі для певної вікової групи.

До епілептиформної активності належать феномени, що виникають у
результаті високосинхронізованих пароксизмальних деполяризаційних зрушень одночасно в більших популяціях нейронів, що супроводжується генерацією потенціалів дії. У результаті цього виникають високоамплітудні загостреної форми потенціали, що мають відповідні назви. Потенціал с п а й к (англ. spike – вістря) має гостру форму. При стандартних режимах запису ЕЕГ тривалість його 20–70 мс, що відповідає частоті 14–50 Гц. Амплітуда, як правило, перевершує амплітуду фонової активності й може досягати сотень або навіть тисяч мікровольт. Гостра хвиля відрізняється від спайка тільки розтягнутістю в часі. Тривалість гострої хвилі 70–200 мс, відповідно, частота 5–14 Гц. Гострі хвилі й спайки комбінуються з повільними хвилями, утворюючи стереотипні комплекси. Комплекс «спайк–хвиля» виникає від комбінації спайка з повільною хвилею. Частота комплексів «спайк–хвиля» має частоту 2,5–6 Гц, відповідно, період становить 160–250 мс. Гостра хвиля – повільна хвиля нагадує за формою комплекс «спайк–хвиля», але має більшу тривалість і складається з гострої хвилі й повільної хвилі, щщо виникає за нею. Частота комплексів гостра хвиля – «повільна– хвиля» звичайно 0,7–2 Гц, період 1300–500 мс.

При описі й інтерпретації ЕЕГ використовують також деякі додаткові терміни. «Спалах» – описовий термін, що позначає групу хвиль із раптовим виникненням і зникненням, що чітко відрізняються від фонової активності за частотою, формою й (або) амплітудою.

Поняття “спалах” у загальному випадку не позначає ненормальності. Однак спалах високоамплітудної повільної активності є вказівкою на
залучення в патологічний процес серединних структур мозку. Спалах
епілептиформної активності називається розрядом і є надійною
ознакою епілепсії. При описі ЕЕГ хворих на епілепсію використовують також термін “паттерн епілептичного припадку”. Цим терміном позначають розряд епілептиформної активності, що звичайно збігається з епілептичним нападом. Найбільш характерні типи такої активності відповідають простим, атипічним і міоклонічним абсансам.

«Періодичні комплекси» – термін, що позначає високоамплітудні спалахи активності, що розрізняються за морфологією в різних пацієнтів, але які характеризуються високою сталістю форми для конкретного пацієнта. Найбільш важливі критерії їхнього розпізнавання: 1) близький до постійного інтервал між комплексами; 2) наявність упродовж всього запису, за умови сталості рівня функціональної активності мозку. Періодичні комплекси завжди є ознакою важкої, часто фатальної органічної енцефалопатії, що поєднується звичайно з важким порушенням свідомості й іноді міоклоніями.

 


РОЗДІЛ 7

ОБСТЕЖЕННЯ СИСТЕМИ КРОВІ

 

Особливе значення в адаптації людини до фізичних навантажень і оцінюванні адаптаційних можливостей організму приділяється крові. За визначенням Г.Ф. Ланга, кров розглядається як система, в яку входять: утворення компонентів крові, їхнє руйнування, нормальне функціонування в кровоносних судинах і регуляція цих процесів.

В організмі людини циркулює 3500–5000 мл крові, з яких: близько 80% –швидко циркулює по кровоносних судинах, роблячи повний оборот у тілі за 50 с. Менша частина – 20% – рухається повільно, затримуючись у судинах шкіри, печінці, селезінці та інших органах, що називається депо крові. У капілярах, де відбуваються процеси обміну між кров'ю та навколишніми тканинами, швидкість руху крові не перевищує 3 мм/с. У кожен момент часу приблизно 75% крові знаходиться у венулах і венах, а близько 20% – в артеріях і артеріолах.

У цих умовах вивчення морфо-функціональних характеристик крові є досить об'єктивним і доступним методом, особливо для спортивної медицини. Складність полягає в тому, що основна маса наукових досліджень присвячена вивченню гематологічних захворювань та тільки деякі з них – оцінюванню адаптаційних можливостей організму спортсменів до фізичних навантажень різної інтенсивності.

Последнее изменение этой страницы: 2016-06-08

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...